24.01.2023

№ 523/7926/16-ц

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 523/7926/16-ц

провадження № 61-4083св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Дідик Світланою Валеріївною, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2019 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки та припинення права спільної сумісної власності.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 15 грудня 1992 року є власником 67/100 частин жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається з однієї кам`яної будівлі літ. «Б» житловою площею - 43,8 кв.м з надвірними господарчими спорудами: «А» - літня кухня, «Г, 3» - вбиральня, «Ж, Д, К, И, Л» - сараї, № 1-6 - огородження, І - мощення,.

В їїкористуванні ужитловому будинку літ. «Б» знаходяться приміщення 1-1 площею 6,4 кв.м, 1-2 площею 8,4 кв.м, 1-3 площею 1,1 кв.м, 1-4 площею 0,8 кв.м, 1-5 площею 17,4 кв.м, 1-6 площею 11,0 кв.м, 1-7 площею 6,3 кв.м, 1-8 площею 12,3 кв.м, 1-9 площею 19,6 кв.м, 1-10 площею 17,7 кв.м, літні кухні літ. «И», А, убиральня літ. «З», сарай літ. «Ж», І, III - вимощення, огорожа.

Її синові (відповідачу) ОСОБА_3 належить 33/100 частин зазначеного будинку з надвірними господарчими будівлями та спорудами на підставі договору дарування від 11 березня 1989 року, посвідченого нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1-1247.

В користуванні ОСОБА_3 із житлового будинку літ. «Б» знаходилась одна житлова кімната площею 21 кв.м.

На підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 13листопада 2002 року № 721-XXIV їй та відповідачу ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 453236, відповідно до якого їм у спільну сумісну власність було виділено земельну ділянку площею 0,654 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Між сторонами була домовленість щодо користування зазначеною земельною ділянкою згідно ідеальних часток.

Однак, наразі відповідач перешкоджає їй у користуванні частиною земельної ділянки, встановив огорожу з примиканням до її частини будинку, у зв`язку із чим вона позбавлена у повній мірі реалізовувати своє право на користування і розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Вважає, що вона має право на земельну ділянку відповідно до її частини у домоволодінні, а саме в розмірі 67/100 частин від 0,0654 га.

Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_2 просила:

- провести поділ земельної ділянки площею 0,0654 га, кадастровий номер 5110137600:20:008:0009, що є об`єктом спільної сумісної власності, виділивши їй у власність земельну ділянку площею 443,6 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, відповідно до Схеми границі, наведеній у графічному додатку № 3 Висновку № 01/10/16 від 20 лютого 2017 року судової будівельно-технічної експертизи;

- припинити право спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 0,0654 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки та припинення права спільної сумісної власності.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що він є власником 33/100 частин будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 11 березня 1989 року, посвідченого нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1-1247.

В йогокористуванні із житлового будинку літ. «Б»знаходилась одна житлова кімната площею 21 кв.м.

В 2004 році ОСОБА_3 зруйнував кімнату площею 21 кв.м, що була частиною житлового будинку літ. «Б» та побудував житловий будинок літ. «М».

На підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 13листопада 2002 року № 721-XXIV, йому та ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №453236, відповідно до якого їм було виділено у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,654 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважає, що кожному із співвласників належить по Ѕ частини земельної ділянки.

Вказує, що загальна площа земельної ділянки складає 0,0654 кв. м, тому кожному співвласнику повинна належати земельна ділянка площею по 327 кв.м.

Домовленості з ОСОБА_2 щодо володіння та користування земельною ділянкою мирним шляхом досягти не вдалося.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 просив:

- провести поділ земельної ділянки площею 0,0654 га, кадастровий номер 5110137600:20:008:0009, що є об`єктом спільної сумісної власності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, виділивши йому у власність земельну ділянку площею 0,0327 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2019 року позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з рівності часток ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спірній земельній ділянці, тобто вважав, що кожному належить по Ѕ частці, оскільки сторони погодились на отримання у власність земельної ділянки у спільну сумісну власність без попереднього визначення порядку користування земельної ділянкою.

При цьому суд першої інстанції приймав до уваги висновок судової земельно-технічної та земельно-оціночної експертизи від 22 грудня 2018 року, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, відповідно до якої поділити земельну ділянку у рівних частках по Ѕ частки за кожним не виявляється можливим, враховуючи дуже щільну забудову земельних ділянок.

Разом із тим, суд зазначив, що виділити ОСОБА_2 земельну ділянку, що відповідає 67/100 частки у праві власності на домоволодіння, є неможливим, оскільки остання не виконала вимоги частини другої статті 356 Цивільного кодексу України, тобто не внесла на депозитний рахунок суду грошової компенсації за частину земельної ділянки, яку вона може додатково отримати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Кічук І. Г. 17 вересня 2019 року подав апеляційну скаргу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, її правонаступником є спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 залишенобез задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дідик С. В.звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у вказаній цивільній справі.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

24 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15 грудня 1992 року, посвідченого нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрованого за № 1-4501, належить 67/100 частин жилого будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається з однієї кам`яної будівлі літ. «Б» житловою площею - 43,8 кв.м з надвірними господарчими спорудами: «А» - літня кухня, «Г, 3» - вбиральня, «Ж, Д, К, И, Л» - сараї, № 1-6 - огородження, І - мощення.

В користуванні позивачки у житловому будинку літ. «Б» знаходяться приміщення: 1-1 площею 6,4 кв.м, 1-2 площею 8,4 кв.м, 1-3 площею 1,1 кв.м, 1-4 площею 10,8 кв.м, 1-5 площею 17,4 кв.м, 1-6 площею 11,0 кв.м, 1-7 площею 6,3 кв.м, 1-8 площею 12,3 кв.м, 1-9 площею 19,6 кв.м, 1-10 площею 17,7 кв.м, літні кухні літ. «И», А, убиральня літ. «З», сарай літ. «Ж», І, III - вимощення, огорожа.

ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 11 березня 1989 року, посвідченого нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрованого за № 1-1247, належить 33/100 частин зазначеного будинку.

В користуванні ОСОБА_3 із житлового будинку літ. «Б»знаходилась одна житлова кімната площею 21 кв.м.

У 2004 р. ОСОБА_3 зруйнував кімнату площею 21 кв.м, що була частиною житлового будинку літ. «Б», та побудував житловий будинок літ. «М».

Право власності ОСОБА_3 на реконструйований об`єкт не зареєстровано.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 31 січня 2002 року звернулись із спільною заявою до Одеської міської Ради про передання їм у власність земельної ділянки площею 0,654 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Одеської міської Ради від 13 листопада 2002 року № 721-XXIV було вирішено безоплатно передати у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,654 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Одеської міської Ради від 13 листопада 2002 року № 721-XXIV ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 453236, відповідно до якого у ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власністі належить земельна ділянка площею 0,654 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 квітня 2013 року спірна земельна ділянка площею 0,0654 га має кадастровий номер 5110137600:20:008:0009.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 20 лютого 2017 року, яка була проведена судовим експертом ПП «Бюро проектування та експертизи» Снігур С. Ю. встановлено, що земельна ділянка при домоволодінні по АДРЕСА_2 поділена між співвласниками на дві ізольовані частини. За існуючим порядком користування земельною ділянкою при домоволодінні в користуванні співвласників знаходяться у ОСОБА_2 - земельна ділянка площею 443,6 кв.м; у ОСОБА_3 - земельна ділянка площею 210,33 кв.м. Існуючий порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 практично відповідає їх ідеально нарахованим часткам 67/100 і 33/100 - відповідно, при цьому невідповідність у 5,4 кв.м складає незначну похибку 0,8% (менше 1%). На земельній ділянці в користуванні ОСОБА_2 існує щільна забудова уздовж лівої бокової та задньої границь, а незабудованої частини ділянки, яка прилегла до огорожі по фасадній межі недостатньо для перерозподілу площі ділянки між співвласниками. У зв`язку із цим, варіанти розподілу земельної ділянки між співвласниками земельної ділянки по АДРЕСА_2 , виходячи з розміру кожного співвласника у земельній ділянці (по Ѕ частині) - не пропонується.

Відповідно до висновку додаткової комплексної судової земельно-технічної та земельно-оціночної експертизи № 17-6088/6423 від 22 грудня 2018 року, яка була проведена Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, загальна фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_1 складає 652 кв. м.

На розгляд суду експертом запропоновано один варіант розподілу земельної ділянки, який враховує фактичний порядок користування, що склався у співвласників домоволодіння та розподіл площі земельної ділянки відповідно до вказаних часток (67/100 та 33/100).

По варіанту розподілу земельної ділянки АДРЕСА_1 :

- співвласнику ОСОБА_2 пропонується виділити земельну ділянку площею 437 кв.м (67/100 частки) з приляганням до фасадної, лівої, правої та задньої зовнішніх меж ділянки. Вхід і в`їзд на ділянку особистого користування пропонується лишити існуючі в фасадній межі ділянки зі сторони Південної дороги.

- співвласнику ОСОБА_3 пропонується виділити земельну ділянку площею 215 кв.м (33/100), з приляганням до фасадної і правої зовнішніх меж ділянки. Вхід і в`їзд на ділянку особистого користування пропонується лишити існуючі в фасадній межі ділянки зі сторони Південної дороги.

Детально варіант розподілу земельної ділянки зображено графічно у додатку № 3 до експертного висновку № 17-6088/6423.

При цьому, експертами встановлено, що враховуючи дуже щільну забудову земельних ділянок, поділити земельну ділянку у рівних частках по Ѕ частки за кожним не виявляється можливим.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Дідик С. В., на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року не містить доводів в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, зазначені судові рішення не є предметом касаційного розгляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскарженій частині не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За змістом статті 86 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Відносини власності регулюються Законом України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність» (далі - Закон № 697-ХІІ), цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Аналогічні положення містять пункти 1, 2 статті 2 Закону № 697-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За пунктом 3 статті 2 Закону № 697-ХІІ кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (пункти 1, 3 статті 4 Закону № 697-ХІІ).

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків (пункт 2 статті 48 Закону № 697-ХІІ).

Відповідно до пункту 1 статті 51 цього Закону громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Згідно зі статтею 14 цього Закону громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян (пункт 4 статті 13 Закону № 697-ХІІ).

Встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 13 листопада 2002 року № 721-XXIV було вирішено безоплатно передати у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,654 кв.м, кадастровий номер 5110137600:20:008:0009. Це право посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 453236.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено і в статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

У відповідності до частини першої, другої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

За положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земельні ділянки є об`єктами права приватної власності (пункт 1 статті 13 Закону № 697-ХІІ). Земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України 2001 року).

У положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України (в редакціях, чинних як на час приватизації спірної земельної ділянки, так і на час виникнення спору між співвласниками) закріплений принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована). За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Загальновизнана правова позиція щодо необхідності дотримання зазначеного принципу знаходить підтвердження у практиці Верховного Суду, проте не була застосована судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Так, за частиною четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Вказана норма права узгоджується з приписами, викладеними у статті 377 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 15 грудня 1992 року ОСОБА_2 належить 67/100 частин жилого будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 11березня 1989 року належить 33/100 частин зазначеного будинку.

Детально варіант розподілу земельної ділянки зображено графічно у додатку № 3 до експертного висновку № 17-6088/6423 від 22 грудня 2018 року.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та не врахував, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди з огляду на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкту нерухомого майна.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Згідно частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині вимог на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи та з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд саме до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Дідик Світланою Валеріївною, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки та припинення права спільної сумісної власності скасувати, справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов