№ 524/5949/18

Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 524/5949/18

провадження № 61-22341св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Полтавської області, Головне управління Національної поліції у Полтавській області, комунальне некомерційне медичне підприємство «Кременчуцька перша міська лікарня ім. О. Т. Богаєвського», Кременчуцький обласний психоневрологічний диспансер, комунальне некомерційне медичне підприємство «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», Обласне бюро судово-медичної експертизи департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та прокуратури Полтавської області на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 02 серпня 2019 року у складі судді Предоляк О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

у справі за об`єднаними позовами ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Полтавської області, Головного управління Національної поліції у Полтавській області, комунального некомерційного медичного підприємства «Кременчуцька перша міська лікарня ім. О. Т. Богаєвського», Кременчуцького обласного психоневрологічного диспансеру, комунального некомерційного медичного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», Обласного бюро судово-медичної експертизи департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Полтавської області, Головного управління Національної поліції у Полтавській області, комунального некомерційного медичного підприємства «Кременчуцька перша міська лікарня ім. О. Т. Богаєвського» (далі - КНМП «Кременчуцька перша міська лікарня ім. О. Т. Богаєвського»), Кременчуцького обласного психоневрологічного диспансеру, комунального некомерційного медичного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» (далі - КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька»), Обласного бюро судово-медичної експертизи департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Обласне бюро судово-медичної експертизи ДОЗ Полтавської ОДА) про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду.

Позовна заява мотивована тим, що 20 квітня 2012 року відносно позивача порушена кримінальна справа за ознаками злочину, визначеного частиною першою статті 122 КК України.

03 серпня 2012 року слідчим слідчого відділу Автозаводського районного відділу Кременчуцького міського Управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - СВ Автозаводського РВ КМУ УМВС) капітаном міліції Коцар Ю. М. винесено постанову про обрання щодо нього запобіжного заходу - підписку про невиїзд. Постановою слідчого СВ Автозаводського РВ КМУ УМВС 21 вересня 2012 року йому пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження). 27 вересня 2012 року складено обвинувальний акт та справу передано в суд.

09 липня 2013 року вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука позивача визнано винним в скоєні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України та призначено покарання у вигляді 1 року обмеження волі. 17 вересня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Полтавської області вищевказаний вирок скасовано, а справу повернуто прокурору міста Кременчука Полтавської області для проведення додаткового розслідування.

Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року виправдувальний вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2015 року залишено без змін.

Позивач зазначає, що в результаті незаконних дій органів досудового слідства та суду перебував під слідством та судом з 20 квітня 2012 по 29 березня 2016 року - 3 роки 11 місяців 10 днів. В справі проведено 75 засідань.

28 листопада 2012 року позивач змушений був звільнитися з посади «Менеджер з електроустаткування» українсько-російського спільного підприємства «Оборон союз» за власним бажанням у зв`язку з неможливістю їздити у відрядження, враховуючи обраний запобіжний захід. Цим самим його багатодітна сім`я була позбавлена засобів до існування, а саме заробітної плати в розмірі в 6 500,00 грн на місяць. Загальна сума втрати заробітку за період незаконного кримінального переслідування за три роки і одинадцять місяців, за його підрахунками, становить 305 500,00 грн.

Після втрати роботи не було коштів на утримання сім`ї, тому позивач був вимушений продати квартиру за суму 72 200,00 грн. У подальшому, щоб захищатись від звинувачень, переслідувань та винаймати адвокатів, змушений був продати 26 травня 2012 року автомобіль АУДІ-100 за суму 28 800,00 грн. 04 вересня 2012 року для відшкодування моральної шкоди потерпілій у кримінальній справі, за наполяганням матері, яка тяжко хворіла, змушений був продати автомобіль АУДІ-200 лише за 24 000,00 грн, що еквівалентно 3 000,00 дол. США, нижче ніж ринкова вартість на 15 000,00 грн.

За період незаконного кримінального переслідування сплатив грошові кошти на професійну правничу допомогу у загальній сумі 22 100,00 грн, а також витратив кошти на канцелярські товари, копії документів та медикаменти на суму 9 566,00 грн.

У зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням і обраним запобіжним заходом - підпискою про невиїзд, був позбавлений можливості вільно переміщатися по території України і Росії, відвідати родичів, як особисто, так і відвезти матір, скористатися своїм правом отримання пільгової пенсії відповідно до довідки від 14 вересня 2005 року № 1419/1 та підтримувати в працездатному стані своє індивідуальне підприємство, зареєстроване в 2005 році в м. Пушкіно (Росія), що призвело до втрати доходів від підприємства та до сформованого боргу в пенсійний фонд і в фонд медичного страхування від підприємства в період 2012 - 2019 років в розмірі 885 914,44 грн.

Був позбавлений можливості оплачувати кредитні кошти за договором № 56833631 в банку «Російський Стандарт», що призвело до накопичення заборгованості перед банком у розмірі 169 529,00 грн.

По теперішній час не може бачитися зі своїми дочками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які проживають на території Росії в зв`язку з тим, що занесений в державну базу Росії, як неплатник внесків до пенсійного фонду, а також особа, яка має заборгованість по кредиту.

Негативні наслідки подій 2012 - 2016 років - часу проведення досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження до даного часу не втрачають своєї значимості і носять триваючий характер. Тривалий час перебуваючи під слідством та судом, змушений докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого злочину, його сім`я позбавлена медичної допомоги.

Показання безпосереднього свідка події його матері ОСОБА_3 були проігноровані органами досудового слідства, не почутий слідчим лікар ОСОБА_4 , який стверджував про його невинуватість. Лише під час повторного судового розгляду проведена експертиза, яка довела його невинуватість. Натомість єдиний на його переконання речовий доказ - медична документація на ім`я ОСОБА_5 , отримана ним лише під час досудового розслідування і лише за його заявами до правоохоронних органів.

Наголошуючи на спричиненні йому істотної моральної шкоди, стверджує, що внаслідок численних публікацій у засобах масової інформації, які називали його не інакше як злочинцем, позбавлений можливості вести нормальний спосіб життя, втратив роботу, у зв`язку з чим не міг забезпечувати свою сім`ю, втратив репутацію. Змушений був позичити кошти у банках України, які повністю витрачались на судові процеси.

Внаслідок тривалих переслідувань правоохоронними органами та впливом потерпілої, яка перебільшила наслідки його вини, як він, так і його матір, яка отримала важку душевну травму і через це перебувала на лікуванні у психіатричній лікарні, були позбавлені належного медичного обслуговування. Згодом, не витримавши психологічних страждань, мати позивача покінчила життя самогубством.

Незважаючи на його письмове звернення до суду з проханням відкласти судовий розгляд та пережити трагедію, був доставлений до зали суду примусовим приводом і справа була розглянута з винесенням обвинувального вироку.

Увесь час він перебував у стані постійного страху і стресу, страждала його сім`я, вагітна дружина та мати, безпосередній свідок його невинуватості, що вплинуло також і на їх стан здоров`я, суттєво були порушені його нормальні життєві зв`язки. Глибока депресія призвела до загострення хронічних захворювань хребта. Стан його здоров`я потребує постійного лікування, звернення до медичних закладів та значних коштів. Вказує на те, що він переніс переживання у вигляді страху, образи, приниження, позбавлений можливості вести нормальний спосіб життя, порушена його гідність, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста і сімейна таємниця, честь і добре ім`я.

Позивач просив стягнути з Державного бюджету України у відшкодування моральної шкоди 25 000 000,00 грн та матеріальну шкоду у розмірі 1 517 609,00 грн, шляхом списання коштів з відповідного рахунку через Державну казначейську службу України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду у розмірі 2 500 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що при визначенні розміру моральної шкоди місцевий суд врахував доводи позивача щодо тривалості перебування його під слідством та судом - 43 місяці 10 днів, вимушеність втрати роботи, виникнення нервового стресу, негативних впливів обставин справи на близьких родичів, порушень у соціально-побутовій сфері, погіршення психофізіологічного й психоемоційного стану, погіршення стану здоров`я, пролонгований стресовий вплив, глибину душевних переживань, тривалість процесуальних обмежень, які були застосовані до позивача під час провадження у справі, зокрема застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та позбавлення можливості в зв`язку з цим реалізації своїх прав, потреб, звичок і т. д., погіршення відносин з оточуючими людьми і інші негативні явища.

Матеріали справи не містять доказів, які б доводили винність та протиправність дій відповідачів КНМП «Кременчуцька перша міська лікарня ім. О. Т. Богаєвського», Кременчуцький обласний психо-неврологічний диспансер, КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», Обласного бюро судово-медичної експертизи ДОЗ Полтавської ОДА у заподіянні ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди. Позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок щодо фактів: звільнення позивача з роботи за власним бажанням та втрати заробітку в розмірі 305 500,00 грн, фактів продажу квартири на суму 72 200,00 грн, автомобілів на суму 28 800,00 грн та 39 200,00 грн, коштів, витрачених на канцелярські товари та копії документів, 95 666,00 грн коштів, витрачених на придбання медикаментів, боргу в російський пенсійний фонд та в фонд медичного страхування за період з 2012 року по 2019 рік в розмірі 889 914,44 грн, заборгованості за кредитними договорами в розмірі 169 529,00 грн та фактом незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності і обов`язку держави відшкодувати йому зазначені грошові суми.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та прокуратури Полтавської області задоволено частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 серпня 2019 року змінено в частині розміру моральної шкоди.

Зменшено стягувану на користь ОСОБА_1 моральну шкоду з 2 500 000,00 грн до 538 317,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судові витрати у справі компенсовано за рахунок держави.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що законом визначено мінімальний розмір моральної шкоди в місяць - мінімальну заробітну плату, (розмір якої станом на час вирішення справи згідно з вимогами Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» становить 4 173,00 грн на місяць). З урахуванням встановлених місцевим судом обставин, з якими погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши принципи юридичної визначеності, засади розумності та справедливості апеляційний суд вважав, що справедливим розміром відшкодування заподіяної моральної шкоди необхідно визначити потрійний розмір мінімальної суми відшкодування, обрахованої згідно вимог Закону. За 43 місяці незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, з 20 квітня 2012 року до 29 березня 2016 року, на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду в потрійному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць, що становить 538 317,00 грн (43 місяці х (4 173,00 грн х 3) = 538 317,00 грн).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог про відшкодування моральної шкоди стягнувши, на користь ОСОБА_1 25 000 000,00 грн, скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди та ухвалити нове рішення якою стягнути на користь ОСОБА_1 1 517 609,00 грн.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, прокуратура Полтавської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати і постановити у цій частині нове рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди виходячи із мінімального розміру відшкодування.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її з Автозаводського районного суду м. Кременчука.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою прокуратури Полтавської області.

17 січня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не здійснили належну оцінку усім фактичним обставинам справи та не надали відповідь на усі його доводи.Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять висновків щодо оцінки доводів позивача, а також в мотивувальній частині оскаржуваних рішень прямо не зазначено факт порушення прав відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач вказує, що правовою підставою його позову є не лише норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», але й положення Конституції України, статті 22 23 ЦК України. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суди не врахували усіх обставин справи, зокрема тієї обставини, що позивачу та його матері було завдано непоправної моральної шкоди та застосовано катування, тобто нелюдське та таке, що принижує гідність поводження.

Увесь час протягом кримінального переслідування і на даний час позивач переживав та переживає хворобливі відчуття, викликані запамороченням, нудотою, задухою, болем в хребті, безсонням.

Суди не врахували обставин заподіяння позивачу майнової шкоди, яка заподіяна у зв`язку зі звільненням з роботи, відчуженням майна та іншими обставинами, викладеними у позовній заяві.

Касаційна скарга прокуратури Полтавської області мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили конкретні обставини справи та не дослідили відповідні докази, які свідчили про викладені позивачем підстави відшкодування моральної шкоди.

Доводи інших учасників справи

У січні 2020 року Головне управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області) надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначає, що ГУНП в Полтавській області не порушувало прав та інтересів позивача, спірні питання між позивачем і ГУНП в Полтавській області відсутні, а тому ГУНП в Полтавській області не повинно процесуально бути відповідачем по вказаній справі. Крім того, обставини на які позивач посилається як на підставу своїх вимог є недоведеними, розмір моральної шкоди необґрунтований.

У січні 2020 року Обласне бюро судово-медичної експертизи ДОЗ Полтавської ОДАнадіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених позовних вимог до Обласного бюро судово-медичної експертизи ДОЗ Полтавської ОДАпостановлені з дотриманням вимог процесуального та матеріального права.

У лютому 2020 року Кременчуцький обласний психоневрологічний диспансер надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції постановлені з дотриманням вимог процесуального та матеріального права.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу прокуратури Полтавської області, у якому зазначає, що доводи вказаної касаційної скарги не заслуговують на увагу та не свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 20 квітня 2012 року відносно ОСОБА_1 порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України - умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

03 серпня 2012 року слідчим СВ Автозаводського РВ КМУ УМВС капітаном міліції Коцар Ю. М. винесено постанову про обрання щодо позивача ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою слідчого СВ Автозаводського РВ КМУ УМВС капітана міліції Коцар Ю. М. від 03 вересня 2012 року, застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Постановою слідчого СВ Автозаводського РВ КМУ УМВС України від 21 вересня 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України.

09 липня 2013 року вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_1 визнано винним в скоєні злочину передбаченого частиною першою статті 122 КК України, та призначено покарання у вигляді 1 року обмеження волі.

17 вересня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Полтавської області вищевказаний вирок скасовано, а справу повернуто прокурору міста Кременчука Полтавської області для проведення додаткового розслідування.

В ході нового розгляду кримінального провадження, вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2015 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року виправдувальний вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2015 року залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у урахуванням зміненої апеляційним судом частини та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частини другої, третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення частини другої статті 13 Закону дозволяє зробити висновок, що розмір моральної шкоди у мінімальному розмірі заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом є гарантованим мінімумом такого відшкодування виходячи лише з тривалості кримінального провадження відносно особи.

Судом апеляційної інстанції було враховано усі доводи ОСОБА_1 щодо суті заподіяних йому моральних страждань, з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме: негативні наслідки, які продовжувалися для позивача під час кримінального провадження стосовно нього, враховано характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суди вказали на те, що постійні актуалізації негативних емоційно забарвлених спогадів щодо вищезазначеної ситуації, як наслідок загибель матері, вимушена необхідність зміни соціального оточення, порушення звичного кола соціальних і міжособистісних відносин, наповнили життя ОСОБА_1 стресами та негативно забарвленими переживаннями, значно обмежили його звичайну соціальну та професійну активність, створили підставу для виникнення й розвитку психосоматичних розладів. Усвідомлення незворотності плину спровокувало виникнення у свідомості ОСОБА_1 зон емоційної напруги, які і досі негативно позначаються на його ставленні до життя та оточуючих.

Суди правильно вказали на те, що ситуація, яка склалася, судом має розглядатися як психотравматична основа для спричинення значної моральної шкоди ОСОБА_1 , внаслідок чого наступають душевні страждання у зв`язку з утратою і деформацією суттєво-значимих аспектів та особистого життя та дають підстави суду констатувати, що всі зазначені моральні страждання позивача ОСОБА_1 знаходяться у прямому причино-наслідковому зв`язку з вчиненням відносно нього незаконних дій органами досудового слідства, прокуратури і суду.

З урахуванням викладеного, заперечення ОСОБА_1 в тій частині, що суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення про відшкодування моральної шкоди не врахував усіх обставин справи, наведені ним, не знаходять свого підтвердження.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру моральної шкоди врахував доводи позивача щодо тривалості перебування його під слідством та судом - 43 місяці 10 днів, виникнення нервового стресу, негативних впливів обставин справи на близьких родичів, порушень у соціально-побутовій сфері, погіршення психофізіологічного й психоемоційного стану, погіршення стану здоров`я, пролонгований стресовий вплив, глибину душевних переживань, тривалість процесуальних обмежень які були застосовані до позивача під час провадження у справі, зокрема застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та позбавлення можливості в зв`язку з цим реалізації своїх прав, потреб, звичок і т. д., погіршення відносин з оточуючими людьми і інші негативні явища.

Тобто суд має з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Розмір відшкодування слід розраховувати виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Так, законом визначено мінімальний розмір моральної шкоди в місяць - мінімальну заробітну плату (розмір якої згідно з вимогами Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» станом на час вирішення справи становить 4 173,00 грн на місяць).

Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що справедливим розміром відшкодування заподіяної моральної шкоди необхідно визначити потрійний розмір мінімальної суми відшкодування, обрахованої згідно вимог Закону.

Таким чином, за 43 місяці незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, з 20 квітня 2012 року до 29 березня 2016 року, на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду в потрійному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць, що становить 538 317,00 грн (43 місяці х (4 173,00 грн х 3) = 538 317,00 грн).

Доводи прокуратури Полтавської області, що розмір відшкодування моральної шкоди є достатнім, виходячи з мінімального його розміру, обрахованого відповідно до статті 13 Закону, є неспроможними, беручи до уваги тривалість перебування ОСОБА_1 під судом та слідством, характер та обсяг душевних та психологічних втрат, наявності наслідків морального та фізичного характеру. Прокурором не наведено обґрунтованих підстав для визначення розміру моральної шкоди саме в мінімальному розмірі.

З урахуванням викладеного, колегія Верховного Суду зазначає, що зважаючи на вищевикладені обставини справи та досліджені докази апеляційний суд дійшов до правильного висновку стосовно розміру моральної шкоди.

Законом визначено, що належним відповідачем є саме держава. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, реалізуючи всі процесуальні права відповідача.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, тому відсутні підстави зазначати в рішенні суду конкретну юридичну особу, з якої, на думку позивача, слід проводити стягнення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів, які б доводили протиправність дій відповідачів КНМП «Кременчуцька перша міська лікарня ім. О. Т. Богаєвського», Кременчуцький обласний психо-неврологічний диспансер, КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», Обласного бюро судово-медичної експертизи ДОЗ Полтавської ОДА у заподіянні ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди.

Отже, є правильними висновки місцевого та апеляційного суду в частині безпідставності позовних вимог до відповідачів КНМП «Кременчуцька перша міська лікарня ім. О. Т. Богаєвського», Кременчуцький обласний психо-неврологічний диспансер, КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», Обласного бюро судово-медичної експертизи ДОЗ Полтавської ОДА.

Позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок щодо фактів: звільнення позивача з роботи за власним бажанням та втрати заробітку в розмірі 305 500,00 грн, фактів продажу квартири на суму 72 200,00 грн, автомобілів на суму 28 800,00 грн, 39 200 грн коштів, витрачених на канцелярські товари та копії документів, 95 666,00 грн коштів, витрачених на придбання медикаментів, боргу в російський пенсійний фонд та в фонд медичного страхування за період з 2012 року по 2019 рік в розмірі 885 914,44 грн, заборгованості за кредитними договорами в розмірі 169 529 грн та фактом незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності і обов`язку держави відшкодувати йому зазначені грошові суми.

Позивачем документально не доведено факт понесення витрат за надання юридичної допомоги адвокатами в межах кримінальної справи щодо його незаконного засудження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не дають підстав для висновку для скасування чи зміни судових рішень. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокуратури Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 02 серпня 2019 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська