№ 524/9191/15-ц

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 524/9191/15-ц

провадження № 61-12921св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Кременчуцька міська рада Полтавської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області на постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Пилипчук Л. І., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Кременчуцької міської ради Полтавської області та просила: визнати незаконним Розпорядження секретаря міської ради Івка В. М. № 214-КВ від 05 серпня 2015 року про продовження терміну дії контракту з директором комунального підприємства «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» (далі - КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг») ОСОБА_2 на постійній основі до 30 вересня 2018 року; визнати незаконними дії Кременчуцької міської ради щодо відмови у дозволі ОСОБА_1 приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг»; зобов`язати Кременчуцьку міську раду поновити її на посаді директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг».

В обґрунтування позову зазначала, що її на підставі розпорядження міського голови № 554-Р від 16 листопада 2010 року було призначено з 18 листопада 2010 року на посаду директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг».

18 листопада 2010 року між нею та Кременчуцькою міською радою в особі міського голови Бабаєва О. М. було укладено контракт як з директором КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» на строк з 18 листопада 2010 року по 31 грудня 2011 року. 05 грудня 2011 року було укладено додаткову угоду до контракту від 18 листопада 2010 року. Додатковою угодою було визначено строк дії контракту з 18 листопада 2010 року по 31 грудня 2013 року.

Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину. 10 грудня 2013 року , у період дії контракту, вона звернулася із заявою на ім`я міського голови з проханням надати їй відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно з розпорядженням міського голови №340-КВ від 23 грудня 2013 року їй була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24 грудня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

31 серпня 2015 року звернулася із заявою на ім`я секретаря міської ради Івка В . М. про переривання відпустки для догляду за дитиною та надання дозволу приступити до виконання посадових обов`язків директора з повним робочим днем з 07 вересня 2015 року. ОСОБА_1 була надана письмова відповідь виконкому Кременчуцької міської ради № 01-13/1063 від 04 вересня 2015 року про те, що термін дії укладеного з нею контракту закінчився і його не було продовжено, тому на її посаду призначено нову особу на постійній основі. Таким чином, їй було відмовлено у дозволі приступити до виконання посадових обов`язків та запропоновано розглянути інші вакантні посади для працевлаштування.

09 вересня 2015 року вона повторно звернулася із заявою про переривання нею відпустки по догляду за дитиною з дозволом стати до роботи з 15 вересня 2015 року. 14 вересня 2015 року вона отримала лист № 01-13/1063 від виконкому Кременчуцької міської ради про те, що їй не можуть дозволити приступити до виконання посадових обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг», оскільки посада директора ще не звільнена.

22 жовтня 2015 року позивач звернулася до секретаря міської ради Івка В. М. з листом, в якому повідомила, що 02 листопада 2015 року вона перериває відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та приступає до виконання своїх обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» з повним робочим днем відповідно до укладеного раніше контракту. Вказувала, що 02 листопада 2015 року о 08 год. 00 хв. вона з`явилася до свого робочого місця, однак в кабінеті директора підприємства знаходився ОСОБА_2 , який повідомив, що він працює директором на постійній основі та про розірвання з ним контракту йому не повідомляли, тому допустити її до роботи та передати справи не може.

Дії Кременчуцької міської ради щодо ненадання згоди на переривання її відпустки по догляду за дитиною, недопущення до виконання посадових обов`язків директора, заперечення факту існування з нею трудових відносин, припинення дії контракту, а також призначення на її посаду на постійній основі іншої особи та винесення відповідних розпоряджень є неправомірними та такими, що порушують її конституційне право на працю, тому ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

У лютому 2016 року, в ході судового розгляду справи, позивач просила залишити без розгляду частину її позовних вимог щодо визнання незаконним розпорядження секретаря міської ради № 214-КВ від 05 серпня 2015 року про продовження терміну дії контракту з директором КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» ОСОБА_2 , а також щодо зобов`язання Кременчуцької міської ради поновити її на посаді директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг», в іншій частині позовні вимоги - залишила без змін.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12 травня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними дії Кременчуцької міської ради щодо відмови у дозволі ОСОБА_1 приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг».

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 березня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання незаконним розпорядження секретаря міської ради Івка В. М. №214-КВ від 05 серпня 2015 року про продовження терміну дії контракту з директором КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» ОСОБА_2 на постійній основі до 30 вересня 2018 року та поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що представник Кременчуцької міської ради Полтавської області Гриценко К. В. в судовому засіданні до початку судового розгляду справи по суті, в межах наданих їй повноважень, зробила усну заяву та подала письмову заяву про визнання позовних вимог в частині визнання незаконними дій Кременчуцької міської ради щодо відмови у дозволі ОСОБА_1 приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг». Враховуючи наведене, у суду були наявні правові підстави для задоволення позову на підставі частиничетвертої статті 174 ЦПК України 2004 року.

Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року ухвалу Апеляційного суду Полтавської області 12 травня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що відповідно до частини четвертої статті 174 ЦПК України 2004 року у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Тлумачення частини четвертої статті 174 ЦПК України 2004 року свідчить, що в цій нормі передбачені дві підстави для відмови в прийнятті визнання відповідачем позову, якщо таке визнання: суперечить закону; порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

При розгляді апеляційної скарги апеляційний суд не перевірив, чи порушує права, свободи чи інтереси третьої особи визнання позову відповідачем, чи відповідає визнання позову закону з урахуванням того, що строк дії контракту, укладеного між позивачем та Кременчуцької міською радою Полтавської області 18 листопада 2010 року, сплинув 31 грудня 2013 року.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2016 року скасоване, ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . До Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Апеляційний суд виходив з того, що на момент подання ОСОБА_1 заяв від 31 серпня 2015 року, 09 вересня 2015 року, 22 жовтня 2015 року про переривання відпустки по догляду за дитиною та надання дозволу приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» вказану посаду займав ОСОБА_2 відповідно до укладеного з ним контракту. Строк дії контракту, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем, закінчився 31 грудня 2013 року та сторонами не продовжувався.

Відтак Кременчуцька міська рада Полтавської області обґрунтовано відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг», запропонувавши їй розглянути інші вакантні посади для працевлаштування відповідно до статті 184 КЗпП України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року та залишити в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 лютого 2016 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що ОСОБА_1 було призначено на посаду директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» на термін з 18 листопада 2010 року по 31 грудня 2013 року.

10 грудня 2013 року, протягом терміну дії контракту, позивач подала заяву про надання їй відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з розпорядженням міського голови № 340-КВ від 23 грудня 2013 року ОСОБА_1 було надано вказану відпустку з 24 грудня 2013 року по 18 травня 2016 року.

Таким чином апеляційний суд не взяв до уваги, що в самому розпорядженні було чітко визначено дату перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Жодна зі сторін, ані позивач, ані Кременчуцька міська рада Полтавської області до закінчення дії контракту не поставили вимогу про припинення трудових відносин, відтак строковий трудовий договір набув характеру безстрокового.

На момент перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за нею зберігалося місце роботи (посада), а отже ОСОБА_1 повинна була вийти на роботу на ту ж посаду, з якої вона пішла у відпустку для догляду за дитиною.

Окрім того, третя особа ОСОБА_2 , який займав посаду директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг», був визнаний переможцем конкурсу на службу в поліції та з 03 вересня 2018 року призначений на посаду оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сферах та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області та не бажає поновлюватися на посаді директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг».

Належні докази на підтвердження вказаної обставини надавалися до суду апеляційної інстанції, однак не були враховані апеляційним судом при розгляді справи по суті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Автозаводвського районного суду Полтавської області.

01 жовтня 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 було призначено на посаду директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» з 18 листопада 2010 року згідно з розпорядженням міського голови №554-Р від 16 листопада 2010 року.

18 листопада 2010 року між нею та Кременчуцькою міською радою в особі міського голови Бабаєва О . М. було укладено контракт як з директором КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» на строк з 18 листопада 2010 року по 31 грудня 2011 року. Додатковою угодою було змінено термін дії контракту - з 18 листопада 2010 року по 31 грудня 2013 року.

Згідно з розпорядженням міського голови № 340-КВ від 23 грудня 2013 року ОСОБА_1 була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24 грудня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

31 серпня 2015 року позивач звернулася до Кременчуцької міської ради із заявою про переривання відпустки для догляду за дитиною та отримання дозволу приступити до виконання посадових обов`язків директора з повним робочим днем з 07 вересня 2015 року.

09 вересня 2015 року позивач повторно звернулася із заявою про переривання відпустки по догляду за дитиною з дозволом стати до роботи з 15 вересня 2015 року.

22 жовтня 2015 року позивач звернулася до секретаря міської ради Івка В. М. з листом, в якому повідомила, що 02 листопада 2015 року вона перериває відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та приступає до виконання своїх обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» з повним робочим днем відповідно до укладеного раніше контракту.

Виконком Кременчуцької міської ради листом № 01-13/1063 від 04 вересня 2015 року повідомив ОСОБА_1 , що строк дії укладеного з нею контракту закінчився і його не було продовжено, тому на її посаду призначено нову особу на постійній основі та запропоновано розглянути інші вакантні посади для працевлаштування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що представник Кременчуцької міської ради Полтавської області в судовому засіданні до початку судового розгляду справи по суті, в межах наданих їй повноважень, зробила усну заяву та подала письмову заяву про визнання позовних вимог в частині визнання незаконними дії Кременчуцької міської ради щодо відмови у дозволі ОСОБА_1 приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг». При задоволенні позову суд першої інстанції, застосувавши частину четверту статті 174 ЦПК України 2004 року, вважав, що існують законні підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 174 ЦПК України 2004 року у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 вересня 2009 року роз`яснено, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Відтак, вищенаведені положення процесуального законодавства передбачають дві підстави для відмови в прийнятті визнання відповідачем позову, якщо таке визнання: суперечить закону; порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дійшов висновку, що наявність заяви про визнання позову відповідачем є безумовною підставою для задоволення позову, яка не потребує додаткового обговорення, аналізу і відповідних висновків суду.

В судовому засіданні, що відбулося 08 лютого 2016 року в Автозаводському районному суді м. Кременчук Полтавської області, представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_8 висловила заперечення проти задоволення заяви про часткове визнання позову, посилаючись на положення частини четвертої статті 174 ЦПК України 2004 року та наполягала на розгляді справи по суті заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд встановив, що визнання позовної вимоги про визнання незаконними дій Кременчуцької міської ради щодо відмови у дозволі ОСОБА_1 приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» впливає на права та інтереси третьої особи ОСОБА_2 , який на момент розгляду справи займав вказану посаду на законних підставах, тому відсутні правові підстави для задоволення позову на підставі частини четвертої статті 174 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з положеннями пункту 6 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Пунктом 8 цієї ж статті визначено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Встановлено, що ОСОБА_1 не заперечувала проти оформлення з нею трудових відносин шляхом укладення контракту, що підтверджується її підписами, тому її права в цій частині не порушувались.

Відповідно до пункту4.2. контракту від 18листопада 2010 року контракт припиняється після закінчення строку дії контракту.

Згідно з пунктом 4.6. контракту за два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк.

Також, пунктом 5.1. вказаного контракту визначено, що він діє з 18 листопада 2010 року до 31 грудня 2011 року включно.

Додатковою угодою до контракту, укладеного 18листопада 2010 року, що була підписана ОСОБА_1 та міським головою Бабаєвим О. М. 05 грудня 2011 року, пункт 5.1. розділу 5 «Термін дії та інші умови контракту» викладено у такій редакції: «Цей контракт діє з 18 листопада 2010 року до 31 грудня 2013 року». Також додатковою угодою встановлено, що інші пункти контракту діють в чинній редакції.

Згідно з розпорядженням міського голови № 340-КВ від 23 грудня 2013 року ОСОБА_1 була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24 грудня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Строк дії контракту, який закінчувався 31 грудня 2013 року, за два місяця, як це передбачено пунктом 4. 6. контракту від 18листопада 2010 року, з позивачем не продовжувався. Контракт з ОСОБА_1 на новий чи інший строк не укладався.

На підставі розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 05 серпня 2015 року № 214-КВ продовжено термін дії контракту, укладеного з ОСОБА_2 , директором КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг», до 30 вересня 2018 року шляхом укладення додаткової угоди.

На час подання ОСОБА_1 заяв від 31 серпня 2015 року, 09 вересня 2015 року, 22 жовтня 2015 року про переривання відпустки по догляду за дитиною та надання дозволу приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» строк дії укладеного з нею контракту закінчився, сторонами не продовжувався, а вказану посаду займав ОСОБА_2 відповідно до укладеного з ним контракту.

За умовами контракту, укладеного з ОСОБА_1 18 листопада 2010 року, він припиняється після закінчення строку дії контракту.

Відповідно до пункту 4.6 розділу 4 вищезазначеного контракту за два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений новий на інший строк.

Згідно зі статтею 391 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Відповідно до частини першої статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством (частина друга статті 23 КЗпП України).

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 19 березня 1993 року «Про застосування контактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» затверджено Положення про порядок укладання контакту з керівниками підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу (далі - Положення).

Пунктом 5 вказаної постанови рекомендовано місцевим органам виконавчої влади при укладанні контрактів з керівниками підприємств, що є у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений Положенням цієї постанови.

Згідно з пунктом 2 Положення відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладення з ним контракту.

Контакт може бути укладений на термін від 1 до 5 років (пункт 3 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення, з керівником підприємства, раніше обраним чи призначеним на посаду, також укладається або переукладається контракт. У разі відмови органу управління майном укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, трудові відносини, які виникли між ОСОБА_1 як директором комунального підприємства та Кременчуцькою міською радою Полтавської області на підставі укладеного строкового трудового договору, не можуть бути встановлені на невизначений термін, оскільки діючим законодавством передбачено укладення з директором комунального підприємства виключно строкового трудового договору, який у разі закінчення строку його дії підлягає обов'язковому переукладенню.

ОСОБА_1 до уповноваженого органу з приводу продовження строку дії контракту, який було укладено до 31 грудня 2013 року, не зверталася і новий не укладала.

Відтак контракт ОСОБА_1 припинився в останній день її відпустки по догляду за дитиною, враховуючи положення статті 3 Закону України «Про відпустки», відповідно до якої у випадку коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідачем запропоновані ОСОБА_1 інші вакантні посади, однак вона свою згоду за зайняття іншої посади не надала, а Кременчуцька міська рада Полтавської області не звільнила її з роботи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Разом з тим ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання незаконними дій Кременчуцької міської ради щодо відмови у наданні їй дозволу приступити до виконання обов`язків директора КП «Спеціалізований комбінат ритуальних послуг» обрала неефективний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки задоволення позовних вимог не призведе до відновлення її порушених трудових прав.

Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 до Верховного Суду з касаційною скаргою не зверталася, а звернулася Кременчуцька міська рада та просила залишити в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2016 року про задоволення позову, хоча саме до її компетенції належить вирішення питання про поновлення порушених трудових прав ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак апеляційним судом та судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2016 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2016 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконними розпоряджень та поновлення на роботі - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов СуддіВ. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов