Постанова
Іменем України
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 525/1556/18-ц
провадження № 61-9184 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Широкодолинська сільська рада Великобагачанського району Полтавської області;
треті особи: головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, селянське (фермерське) господарство «Альтаір»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року у складі судді Хорольця В. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, треті особи: головне управління Держгеокадастру
у Полтавській області, селянське (фермерське) господарство «Альтаір» (далі - ФГ «Альтаір»), про визнання права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що 19 лютого 2001 року його батько - ОСОБА_2 отримав у постійне землекористування земельну ділянку, площею 36,85 га, для ведення селянського фермерського господарства,
яка розташована на території Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що посвідчується державним актом на право постійного користування землею від 19 лютого 2001 року. Зазначена земельна ділянка використовувалася у своїй діяльності ФГ «Альтаір», яке заснував батько.
ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер, у зв'язку з чим відкрилася спадщина на його майно, у тому числі і на вищевказану земельну ділянку.
Віняк спадкоємець першої черги за законом після смерті свого батька, звернувся до приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області із заявою про прийняття спадщини у встановленому законом порядку. Проте, постановою
від21 червня 2017 рокуприватного нотаріуса Сахарової Л. І. йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на належне спадкодавцю, ОСОБА_2 , майно, з посиланням на те, що ФГ «Альтаір»
є юридичною особою, а спадкуванню підлягає тільки майно фізичної
особи, що належить їй на праві особистої приватної власності, при цьому свідоцтво видається лише на частку статутного капіталу, а у спадкодавця, ОСОБА_2 , як засновника фермерського господарства, був відсутній статутний капітал, який міг би бути успадкований.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 , вказуючи, що державний акт
на право постійного користування землею від 19 лютого 2001 року є чинним та не скасований, а він є спадкоємцем першої черги за законом після
смертісвого батька, просив суд визнати за ним у порядку спадкування право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 36,85 га, яка розташована на території Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області
від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що правопомерлого ОСОБА_2 на постійне користування земельною ділянкою виникло лише на підставі державного акту на постійне користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, а тому таке право припинилося зі смертю особи, якій воно належало, та не входить до складу спадщини. При цьому суд першої інстанції послався на відповідні правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду.
Короткий зміст судового постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційну
скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з інших правових підстав.
Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове про відмову
у задоволенні позову з інших правових підстав, апеляційний суд виходив
із того, що у день ухвалення районним судом рішення Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 листопада 2019 року у справі
№ 368/54/17-ц, провадження 14-487цс19, виклала правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, згідно з якими право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким,
що успадковане позивачем, так як право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані. Разом з тим, позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки
спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми
власності, а Широкодолинська сільська рада Великобагачанського району Полтавської області, яка залучена до участі у справі в якості відповідача,
не наділена повноваженнями розпоряджатися земельною ділянкою державної форми власності. Такими повноваженнями наділене головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, яке залучено до участі
у справі в якості третьої особи. Водночас апеляційний суд у силу своїх повноважень позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання щодо визначення кола відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
із Великобагачанського районного суду Полтавської області.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, треті особи: головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ФГ «Альтаір», про визнання права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування за закономпризначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки не врахували, що створене його померлим батьком ФГ «Альтаір»
не меже здійснювати свою діяльність без оспорюваної земельної ділянки. Відмова у визнанні за ним права постійного користування земельною ділянкою фактично позбавила його права на спадкування, а ФГ «Альтаір» - можливості здійснювати свою діяльність. При цьому суди не врахували, що Широкодолинська сільська рада Великобагачанського району Полтавської області у поданому відзиві на позовну заяву визнала його позовні
вимоги у повному обсязі. Крім того, суди ухвалили судові рішення,
які не узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 листопада 2019 року у справі
№ 368/54/17-ц, провадження 14-487цс19.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 лютого 2001 року ОСОБА_2 отримав у постійне землекористування земельну ділянку, площею 36,85 га, для ведення селянського фермерського господарства, яка розташована на території Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що посвідчується державним актом на право постійного користування землею від 19 лютого 2001 року (а. с. 5).
У 2011 році ОСОБА_2 було створено та зареєстровано ФГ «Альтаїр».
Згідно свідоцтва № 200078969 (серія НБ №008795) про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість ФГ «Альтаір» зареєстровано
як платник податків (а. с. 7). Зазначене господарство сплачувало
у 2016-2017 роках до бюджету Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області єдиний податок з сільськогосподарських товаровиробників (а. с. 13).
Засновник ФГ «Альтаїр» ОСОБА_2 , батько позивача у справі
ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 4).
Приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарова Л. І. постановою від 21 червня 2017 року відмовила ОСОБА_1 у видачі йому свідоцтва про право на спадщину ФГ «Альтаір» у зв`язку з тим, що фермерське господарство є юридичною особою, а спадкуванню підлягає тільки майно фізичної особи, що належить їй на праві особистої приватної власності, при цьому, як вказала нотаріус, свідоцтво видається лише на частку статутного капіталу, а у спадкодавця, ОСОБА_2 , як засновника, був відсутній статутний капітал, який міг би бути успадкований (а. с. 12).
З повідомлення приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Л. І. від 06 грудня
2018 року, з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) та копій документів зі спадкової справи № 51-2017 вбачається, що після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , останнє місце проживання якого було с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області, заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_4 , яка її відкликала заявою від 21 квітня 2017 року та подала заяву про відмову від прийняття спадщини. Спадщину прийняв фактом спільного проживання з померлим на день смерті згідно з довідки Широкодолинської сільської ради Полтавської області ОСОБА_1 ; заповіт не посвідчувався; інших заяв про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини, а також претензій кредиторів не надходило. Свідоцтва про право на спадщину видано
02 червня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 24, 25-26, 27, 28-31).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає, так як суд вважав, що право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, проте позивач пред'явив позов до неналежного відповідача, що по суті означає, що позивач має право повторно пред'явити такий позов до належного відповідача.
Проте апеляційний суд не звернув уваги на таке.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).
Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31 92 ЗК України
від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства,
та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року
у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону).Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).
У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі
№ 179/1043/16-ц, провадження № 14-63 цс 20.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, яка переглядається, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, так як не врахував, що після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення померлим ОСОБА_2 державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , але з невірних підстав, а тому його рішення у силу частини четвертої статті 412 ЦПК України підлягає зміні у частині мотивів.
Посилання судів, як і позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 20 листопада 2019 року
у справі № 368/54/17-ц, провадження 14-487цс19, безпідставні, так як зазначені правові висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах були уточненні Великою Палатою Верховного Суду
у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, провадження № 14-63 цс 20.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року скасувати, рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року залишити в силі з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, а у решті - залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець