Постанова
Іменем України
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 537/974/16
провадження № 61-7626св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2022 року в складі колегії суддів Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
27 січня 2016 року ПАТ «Альфа -Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 27 грудня 2006 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа -Банк», та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 238-06/КР, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 000 дол. США з відсотковою ставку 12% річних з кінцевим терміном повернення кредиту та відсотків за ним не пізніше 26 грудня 2016 року. Кредит надавався на добудову та облаштування об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Кредит забезпечено іпотечним договором № 179-06/3 від 27 грудня 2006 року, відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали банку в іпотеку належне їм майно, а саме: об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок та земельну ділянку площею 537 м2 на АДРЕСА_1 , які їм належать на праві спільної власності.
ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання, в результаті чого станом на 31 грудня 2015 року утворилася заборгованість: за кредитом - 15 198,48 дол. США, за відсотками - 1 670,26 дол. США, за комісією - 330 дол. США.
19 січня 2016 року банк направив відповідачам вимогу про дострокове повернення кредиту № 03671-102 б/б від 18 січня 2016 року, яка ними у встановлений договором строк не виконана.
Таким чином у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27 грудня 2006 року, яка станом на 31 грудня 2015 року становить 17 198,74 дол. США, ПАТ «Альфа-Банк» просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 537 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про поновлення законних прав та інтересів споживача банківських послуг та визнання недійсним договору про іпотечний кредит.
В обґрунтування позову зазначав, що:
27 грудня 2006 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №238-06/КР, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у сумі 60 000 дол. США з відсотковою ставкою 12% річних (п. 2.2 договору) з кінцевим терміном повернення кредиту та відсотків за ним не пізніше 26 грудня 2016 року (п. 2.3 договору). Кредит надавався на добудову та облаштування об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з господарськими будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 2.5 договору);
перед укладенням договору кредитодавець не повідомив його як споживача у письмовій формі про умови кредитування відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, не попередив про валютні ризики, що спричинило порушення балансу рівності прав сторін договору про надання споживчого кредиту;
під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів його як позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному у кредитному договорі;
посилаючись на статті 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» вважав, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, а тому ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір про іпотечний кредит №238-06/КР від 27 грудня 2006 року, укладений між ним та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк».
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 лютого 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом ПАТ «Альфа - Банк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 грудня 2021 року в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено;
зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено;
визнано недійсним договір про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27 грудня 2006 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 ;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 19 січня 2016 року банк засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідачів вимогу про дострокове повернення кредиту № 03671-102 б/б від 18 січня 2016 року, відповідно якої вимагав від позичальника та поручителя у строк до 30 (тридцяти) днів з дати відправлення отримання цієї вимоги, але не пізніше 3 днів з дати отримання цієї вимоги, достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і нараховані штраф/пеню. 27 січня 2016 року банк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не дотримавши строків, встановлених у вказаній вимозі для повернення коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції вважав, що ПАТ «Альфа-Банк» звернувся з цим позовом передчасно.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 , суд першої інстанції, врахувавши висновки проведеної по справі судово-економічної експертизи № 1018 від 29 липня 2021 року, вважав, що зміст договору про іпотечний кредит суперечить положенням статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 1056-1 ЦК України, Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, Законам України «Про банки та банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Кредитор перед укладенням кредитного договору не надав позичальнику повну у доступній формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням варіантів погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; у матеріалах справи не містяться первинні документи, які б відображали видачу кредитних коштів в готівковій формі ОСОБА_1 через касу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з зазначенням кореспонденції рахунків; щодо відповідних валютних ризиків, чим введено його в оману, поставлено в нерівні несправедливі умови з банком, які призвели в подальшому до значного подорожчання продукції за кредитним договором, що свідчить про нечесну підприємницьку практику.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено; рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким:
позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено;
у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27 грудня 2006 року, яка станом на 31 грудня 2015 року складає 17 198,74 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на: земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарські будівлі і споруди (присадибна ділянка) загальною площею 537 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
вирішено питання про розподіл судових витрат;
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
договір про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27 грудня 2006 рокупідписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору; при підписанні договору ОСОБА_1 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Позичальник не довів, що його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Він був ознайомлений із умовами кредитування у банку, інформацією щодо сукупної вартості кредиту, порядком погашення основної суми кредиту, відсотків за користування кредитом, загальним розміром зазначених сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору. Договірні умови, передбачені зазначеним кредитним договором, не створюють дисбаланс прав та обов`язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг;
ОСОБА_1 не довів факт введення його в оману під час укладення із банком договору про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27 грудня 2006 року. Будь-яких зауважень з приводу встановлених умов договору позичальник не зробив, а при укладенні договору прийняв умови кредитного договору, викладені у його тексті. За наведених обставин суд зробив висновок, що немає підстав вважати недійсним договір про іпотечний кредит;
пунктом 3.3 договору про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27 грудня 2006 року, до якого внесені зміни та доповнення, встановлено, що за управління/обслуговування кредитними коштами банк встановлює щомісячну комісійну винагороду в розмірі 0,05% від суми виданого кредиту. Зазначена комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору), якою встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Отже, пункт 3.3 договору про іпотечний кредит підлягав би визнанню недійсним. Врахувавши заяву АТ «Альфа-Банк», викладену у відзиві на позов ОСОБА_1 , апеляційний суд застосував до вказаних правовідносин наслідки спливу позовної давності та відмовив у задоволенні позову у цій частині з підстав пропуску позовної давності.
Задовольняючи позов банку, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитом не виконав, а тому починаючи із грудня 2015 року у нього виникла прострочена заборгованість. Доказів на підтвердження виконання умов кредитного договору боржник суду не надав, а тому є підстави для стягнення заборгованості за кредитом. Оскільки сторони передбачили в договорі іпотеки судовий спосіб звернення стягнення, позов АТ «Альфа-Банк» підлягає задоволенню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості.
Аргументи учасників справи
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:
помилково не звернув увагу, що умови договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду його інтересам як споживача.
порушив статтю 19 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої забороняється нечесна підприємницька практика, а також частину п`яту статті 18 Закону України прав споживачів», відповідно до якої якщо положення договору є несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним;
безпідставно застосував до спірних правовідносин наслідки пропуску позовної давності, адже для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про вчинення цього правочину. ОСОБА_4 зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався 27 липня 2015 року після ознайомлення з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року в справі № 6-26251св14 та проведеним аналізом договору про іпотечний кредит;
задовольняючи позовні вимоги банку, не встановив фактичний розмір кредитної заборгованості та не визначив початкову ціну предмета іпотеки;
безпідставно відмовив у клопотанні про відкладення розгляду справи.
05 грудня 2022 року від АТ «Альфа-Банк»до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів у справі.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху; надано для усунення недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року касаційну скаргу в частині посилання на рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року в справі № 6-26251св14, постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року як на підставу касаційного оскарження повернуто особі, яка її подала; відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
14 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суд апеляційної інстанції при вирішенні справи не застосував висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2839цс16, від 01 березня 2017 року в справі № 6-2284цс16, від 08 червня 2016 року в справі № 6-1239цс16, від 13 травня 2015 року в справі № 6-53цс15, 6-63цс15, від 16 вересня 2015 року в справі № 6-495цс15, 6-1193цс15, від 27 травня 2015 року в справі № 6-332цс15, від 10 червня 2015 року в справі № 6-449цс15, від 07 жовтня 2015 року в справі № 6-1935цс15, від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-1561цс15, від 04 листопада 2015 року в справі № 6-340цс15, від 03 лютого 2016 року в справі № 6-2026цс15, постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі № 711/2804/16-ц, від 23 січня 2018 року в справі № 310/9293/15, від 21 лютого 2018 року в справі № 910/5226/17, від 23 січня 2018 року в справі № 755/7704/15-ц, від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц, від 17 червня 2020 року в справі № 173/2158/16-ц, від 04 серпня 2021 року в справі № 727/7578/16, від 04 серпня 2021 року в справі № 727/7578/16-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 27 грудня 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 238-06/КР, яким ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 60 000 дол. США з цільовим використанням кредиту - на добудову та облаштування об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , строком повернення не пізніше 26 грудня 2016 року.
Банк надає позичальнику іпотечний кредит одноразово в повному обсязі шляхом видачі йому готівкою з його позичкового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого Банком в філії «Відділення Промінвестбанку в м. Кременчук Полтавської області». На кредит, отриманий в іноземній валюті, розповсюджуються умови та правила валютного регулювання та валютного контролю, встановленого чинним законодавством (пункт 3.1. договору).
На забезпечення умов виконання договору про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27 грудня 2006 року укладено іпотечний договір № 179-06/03 від 27 грудня 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідно до умов якого банку передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 537 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцям на праві власності.
Умови іпотеки визначаються у відповідності до укладеного між сторонами Іпотечного договору № 179-06/З від 27 грудня 2006 року( пункт 4.2 Договору).
17 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа -Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 31 грудня 2015 року заборгованість позичальника становить 17 198,48 дол. США, з яких 15 198,48 дол. США за тілом кредиту, 1 670,26 дол. США за відсотками, 330 дол. США комісія, в рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на земельну ділянку, належну іпотекодавцям.
19 січня 2016 року АТ «Альфа-Банк» засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідачів вимогу про дострокове повернення кредиту № 03671-102 б/б від 18 січня 2016 року, відповідно якої вимагав від позичальника та поручителя у строк до 30 (тридцяти) днів з дати відправлення отримання цієї вимоги, але не пізніше 3 днів з дати отримання цієї вимоги, достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і нараховані штраф/пеню.
27 січня 2016 року банк засобами поштового зв`язку звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
15 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ «Альів-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання недійсним договору про іпотечний кредит від 27 грудня 2006 року № 238-06/КР.
У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 банк просив застосувати наслідки спливу позовної давності за зустрічними позовними вимогами.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 вересня 2020 року в справі призначено судову економічну експертизу.
У висновку експерта № 1018 від 29 липня 2021 року за результатами проведення судової економічної експертизи з тих чи інших причин, зазначених експертом, відсутні відповіді на поставлені судом запитання.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору про іпотечний кредит
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору ознайомився з усією необхідною інформацією, погодився з його умовами, підписав договір і тривалий час виконував його умови.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов за оспорюваним кредитним договором, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення договору позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, тривалий час виконував умови кредитного договору, підписував додаткові угоди; відсутні докази вважати дії відповідача при укладанні оспорюваного договору, як нечесну підприємницьку практику, що вводить споживача в оману.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд під час вирішення справи не враховував економічну експертизу, колегія суддів не приймає з урахуванням того, що вказаний висновок не містить відповідей на постановлені судом питання та не підтверджує обставини, на які позивач посилався в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору про іпотечний кредит.
Разом з тим суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що пунктом 3.3 договору про іпотечний кредит передбачено обов`язок позичальника сплатити щомісячну комісійну винагороду за управління кредитними коштами в розмірі 0,05 % від суми виданого кредиту, яка підлягає сплаті позичальником.
У пункті 36.2 постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) міститься висновок про те, що «з 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції: статті 18 Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача(частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті)».
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про іпотечний кредит від 27 грудня 2006 року № 238-06/КР, зазначені у пункті 3.3. кредитного договору, відповідно до якого позичальник сплачує щомісячно банку комісію за управління кредитними коштами у розмірі 0,05 % від суми кредиту, і це є підставою для визнання такого положення недійсним.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог у частині наявності підстав для визнання недійсним пункту 3.3. договору про іпотечний кредит.
У відзиві на зустрічну позову заяву АТ «Альфа-Банк» просив застосувати до вказаних правовідносин наслідки спливу позовної давності.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20)).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 311/1567/18 (провадження № 61-12371св19) зазначено, що: «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Тлумачення частини першої та п`ятої статті 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення частини п`ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним. Таким чином, початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору недійсним є день укладення оспорюваного договору».
Оскільки про оспорювані умови кредитного договору від 27 грудня 2006 року позивач був обізнаний з дня його укладення, то початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання недійсними його умов є день укладення договору, однак з позовом ОСОБА_1 звернувся у лютому 2017 року. Тому позовна давність за вимогою в частині недійсності умови договору про сплату вказаної комісії є пропущеною, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про пропуск позивачем позовної давності та про відмову у задоволенні за вимогою в частині недійсності умови договору в частині про сплати комісії за управління кредитними коштами з підстав спливу позовної давності.
Щодо позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 не заперечує факт неналежного виконання основного зобов`язання позичальником за договором про іпотечний кредит, проте не погоджується із розміром кредитної заборгованості.
З огляду на пункт 1.1 іпотечного договору від 27 грудня 2006 року № 179-06/03 він забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця за договором про іпотечний кредит від 27 грудня 2006 року № 238-06/КР, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем.
Відповідно до пункту 3.1.8. іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити передбачені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки.
19 січня 2016 року банк направив іпотекодавцям попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов`язання за кредитним договором, яка станом на 31 грудня 2015 року складала 17 198,74 дол. США.
27 січня 2016 року банк звернувся до суду з указаним позовом.
Заперечуючи проти звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_1 посилався на порушення кредитором вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» та неотримання вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 635/5796/14-ц (провадження № 61-16262св20) зроблено висновок, що «за змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили».
За таких обставин апеляційний суд правильно вказав, що неотримання іпотекодавцем вимоги, передбаченої в статті 35 Закону України «Про іпотеку», не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки в справі, що переглядається, оскільки позивач обрав судовий спосіб звернення стягнення шляхом проведення прилюдних торгів.
Аргументи касаційної скарги про невстановлення апеляційним судом дійсного розміру заборгованості, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
У справі, що переглядається, апеляційний суд:
встановив, що ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 27 грудня 2006 року, у зв`язку із чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на момент звернення банку із цим позовом не погашена. Звертаючись з позовом, банк зазначав про існування заборгованості у розмірі 17 198,48 дол. США, з яких: 15 198,48 дол США тіло кредиту; 1 670,26 дол. США відсотки; 330 дол. США комісія. На підтвердження позовних вимог банк надав суду розрахунок заборгованості від 31 грудня 2015 року.
врахував, що ОСОБА_1 не надав свого розрахунку чи інших доказів, які б давали підстави для встановлення іншого розміру заборгованості позичальника;
правильно оцінив, що висновки судової економічної експертизи № 1018 від 29 липня 2021 року не містять однозначного твердження про невірність розрахунків банку щодо заборгованості ОСОБА_1 . Під час проведення економічної експертизи експерту було надано виписки про рух коштів на рахунках ОСОБА_1 та виписки з рахунків позасистемного обліку придбаних кредитів, які оцінювались судовим експертом з точки зору відсутності первинних документів за період з 26 грудня 2006 року - 31 грудня 2015 року, а тому такий висновок не може слугувати підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій щодо погашення основного боргу, сплаті відсотків, на підставі яких можливо визначити розмір заборгованості;
обґрунтовано встановив загальний розмір заборгованості та всі її складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та зробив правильний висновок, що існують правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції встановив суму боргу на підставі недопустимих доказів за відсутності в матеріалах справи первинних документів, не заслуговують на увагу, оскільки чинне законодавство не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися розмір заборгованості, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків доказування. Відповідач не спростував правильність розрахунку розміру заборгованості за договором про іпотечний кредит, наданим АТ «Альфа-Банк».
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд в порушення статті 39 Закону України «Про іпотеку» не визначив початкову ціну предмета іпотеки, оскільки початкова ціна предмета іпотеки у грошовому вираженні, у випадку реалізації предмета іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах, визначається на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 757/71482/17-ц (провадження № 61-9532св21).
Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (відмова у відкладенні розгляду справи) не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції 18 травня 2022 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
16 травня 2022 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, оскільки в Україні запроваджено воєнний стан, а тому учасникам судового процесу може загрожувати небезпека життю; клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції не заявляв.
Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції, урахувавши наявність у матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, доводи ОСОБА_1 викладені у апеляційній скарзі та в запереченні на відзив, а також з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони відповідача.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскарженої постанови апеляційного суду не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 311/1567/18 (провадження № 61-12371св19) касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук