№ 540/5344/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року

м. Київ

справа №540/5344/21

адміністративне провадження № К/990/25243/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року (головуючий суддя Шляхтицький О.І., судді: Домусчі С.Д., Семенюк Г.В.) у справі № 540/5344/21 за позовом ОСОБА_1 до Скадовської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулася з позовною заявою до Скадовської міської ради Херсонської області (далі також відповідач), в якій просила:

визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення відповідача від 14 травня 2021 року № 299 «Про відмову та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Скадовської міської територіальної громади, індивідуальних гаражів у м. Скадовська» в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу орієнтовною площею 0,010 га у АДРЕСА_1 (у внутрішньому дворі житлового будинку);

зобов`язати Скадовську міську раду прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу орієнтовною площею 0,010 га у АДРЕСА_1 (у внутрішньому дворі житлового будинку).

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення Скадовської міської ради Херсонської області від 14 травня 2021 року № 299 «Про відмову та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Скадовської міської територіальної громади, індивідуальних гаражів у м. Скадовська» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу орієнтовною площею 0,010 га у АДРЕСА_1 (у внутрішньому дворі житлового будинку).

Зобов`язано Скадовську міську раду Херсонської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05 квітня 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки, орієнтовною площею 0,01 га, яка відноситься до територій громадських будівель і споруд, та має цільове призначення - землі житлової та громадської забудови, для будівництва і обслуговування індивідуальних гаражів, орієнтовне місцезнаходження земельної ділянки - АДРЕСА_1 (у внутрішньому дворі житлового будинку), з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

16 вересня 2022 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга позивача, в якій скаржник просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року та залишити в силі рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

18 жовтня 2022 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

27 квітня 2024 року від представника позивачки надійшла заява про компенсацію судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

На переконання позивачки, пункт 2 рішення Скадовської міської ради від 14 травня 2021 року № 299 є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивачка стверджує, що з містобудівної документації (Генерального плану м. Скадовськ) та з відповіді Скадовської міської ради не вбачається того, що бажана земельна ділянка відноситься до прибудинкової території багатоквартирного будинку, а навпаки, така земельна ділянка відноситься до земель житлової садибної забудови. У той же час, інша землевпорядна документація, яка б дозволяла віднести бажану земельну ділянку до прибудинкової території багатоквартирного будинку, відсутня.

Вважає, що посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки (земельна ділянка відноситься до прибудинкової території) не відповідає положенням Генерального плану м.Скадовськ.

Водночас зауважує, що бажана земельна ділянка знаходиться під об`єктами нерухомості, які їй належать на праві власності.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачка, яка є власницею чотирикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 , просила надати їй дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність площею 0,010 га для будівництва індивідуального гаражу, посилаючись на те, що складовими частинами належного їй майна є гараж, сараї, водопровід та огорожа.

На думку відповідача, така вимога позивачки порушує права інших співвласників багатоквартирного будинку.

З покликанням на частину другу статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідач зазначає, що допоміжні приміщення (кладовки, сараї і таке інше) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідач стверджує, що рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту прийнято виключно на підставі невідповідності вимогам Земельного кодексу України (далі також ЗК України), зокрема статті 42.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Складовими частинами об`єкта нерухомості є: гараж, М; сарай Л,О,Ю; водопровід, 1; огорожа, 2, 3, 4 - загального користування; вимощення, І - загального користування.

10 квітня 2021 року позивачка звернулась до Скадовської міської ради із клопотанням, в якому просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки, орієнтовною площею 0,01 га, яка відноситься до території громадських будівель і споруд, та має цільове призначання - землі житлової та громадської забудови, для будівництва і обслуговування індивідуальних гаражів, орієнтовне місцезнаходження земельної ділянки - АДРЕСА_1 (у внутрішньому дворі житлового будинку). До клопотання додано: копію паспорта ОСОБА_1 , копію витягу з Єдиного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, копії витягів з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно від 19.10.2020 р. № 228533442, № 228532922, витяг з Генерального плану м.Скадовськ.

Вказане клопотання відповідач отримав 12 квітня 2021 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції.

Пунктом 2 рішення ХІІІ сесії VІІІ скликання Скадовської міської ради від 14 травня 2021 року № 299 «Про відмову та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Скадовської міської територіальної громади, індивідуальних гаражів у м.Скадовська» (далі також рішення № 299) відповідачем відмовлено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу орієнтовною площею 0,010 га у АДРЕСА_1 (у внутрішньому дворі житлового будинку), у зв`язку із невідповідністю місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам земельного законодавства, а саме: статті 42 ЗК України, так як вказана земельна ділянка відноситься до прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів наявності у нього передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу орієнтовною площею 0,010 га у АДРЕСА_1 (у внутрішньому дворі житлового будинку).

Відмовляючи у частині позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд першої інстанції зазначив, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

За позицією суду першої інстанції, належним способом захисту відновлення прав ОСОБА_1 за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції з покликанням на висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 31 січня 2019 року по справі № 806/942/18, зазначив, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, а також співвласникам багатоквартирного будинку у спільну сумісну власність. Окремий співвласник багатоквартирного будинку не має права на отримання у приватну власність частини земельної ділянки, яка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку.

За позицією суду апеляційної інстанції, відсутність документального закріплення земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкової території за багатоквартирним будинком не може бути підставою для передачі даної земельної ділянки у власність окремим співвласникам.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що судом апеляційної інстанції прийнято до уваги лише норми чинного законодавства, які регулюють правовий режим спільної сумісної власності та використання прибудинкової території, водночас залишено поза увагою норми чинного законодавства, якими визначено правовий режим права власності та «єдину юридичну долю» земельної ділянки у разі зміни власника будівлі чи споруди.

Скаржник стверджує, що технічний паспорт, який взято до уваги судом апеляційної інстанції, містить лише інформацію щодо багатоквартирного будинку, у той же час жодним чином не визначає існування прибудинкової території, її визначення на Генеральному плані м. Скадовськ, визначення розміру, площі, меж, конфігурації прибудинкової території багатоквартирного будинку.

Водночас зауважує, що технічний паспорт не є містобудівною документацією у розумінні положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Наполягає на відсутності жодних доказів, які б дозволяли віднести бажану земельну ділянку до прибудинкової території.

Як стверджує скаржник, судова практика Верховного Суду не містить судових рішень з відповідними правовими висновками щодо одночасного застосування норм права, які регулюють правовий режим прибудинкової території за наявності належним чином зареєстрованого права власності на об`єкт нерухомості.

Водночас зазначає про незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах ВПВС від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 909/1020/17, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 не є індивідуальним житловим будинком, а є багатоквартирним, що не заперечується самим скаржником.

Відповідач вважає доводи скаржника щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах норм чинного законодавства, якими визначено правовий режим права власності та «єдину юридичну долю» земельної ділянки у разі зміни власника будівлі чи споруди безпідставними, оскільки норми статті 120 ЗК України та статті 337 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України) прямо виключають їх застосування щодо багатоквартирного будинку.

Стверджує, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу є прямим порушенням прав усіх інших співвласників багатоквартирного житлового будинку в частині спільного користування земельною ділянкою (внутрішнього двору) для технічного обслуговування та забезпечення особистих потреб мешканців.

Водночас зауважує, що гараж є складовою частиною об`єкта нерухомості, а не самостійним (окремим) об`єктом нерухомого майна. Також зазначає, що мікрорайон в межах якого розташована спірна земельна ділянка, має цільове призначення - землі житлової садибної забудови, а не для будівництва та обслуговування індивідуальних гаражів, що підтверджується викопіюванням із Генерального плану м.Скадовська.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами статті 2 та частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (пункт 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно підпункту "д" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

За змістом частин першої-третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118 122 ЗК України.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний зміст наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац 3 частини 7 статті 118 ЗК України).

Згідно із положеннями статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

У частинах першій-третій статті 42 ЗК України визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

У постанові від 18 березня 2019 року у справі № 263/68/17 Верховний Суд дійшов висновку, що із цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 522/15253/16-а, від 08 листопада 2023 року у справі № 420/5205/19.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно інформації із витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 жовтня 2020 року № 228533442, № 228532922 ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Складовими частинами об`єкта нерухомості є: гараж, М; сарай Л,О,Ю; водопровід; огорожа, 2, 3, 4 - загального користування; вимощення, І - загального користування.

У клопотанні від 05 квітня 2021 року позивачка просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки, орієнтовною площею 0,01 га, яка знаходиться під гаражем, якій належить їй на праві власності. Вказана земельна ділянка відноситься до території громадських будівель і споруд та має цільове призначення - землі житлової та громадської забудови.

Судом апеляційної інстанції взято до уваги доводи відповідача про те, що цей будинок не є індивідуальним житловим будинком, а є багатоквартирним. В свою чергу, як стверджує відповідач, надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,010 га для будівництва індивідуального гаражу є прямим порушенням прав усіх інших співвласників багатоквартирного житлового будинку в частині спільного користування земельною ділянкою (внутрішнього двору) для технічного обслуговування та забезпечення особистих потреб мешканців.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що цей багатоквартирний будинок обслуговується комунальним підприємством «Водне господарство» Скадовської міської ради, що підтверджується змістом договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 18 липня 2018 року № 66 та додатковими угодами до даного договору.

Відповідачем було також надано суду довідку-повідомлення від КП «Водне господарство Скадовської міської ради» про те, що багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 перебуває в управлінні КП «Водне господарство» на підставі вищезазначеного договору.

Судом апеляційної інстанції зауважено, що КП «Водне господарство» Скадовської міської ради не може самостійно ініціювати розроблення відповідної технічної документації на прибудинкову територію без належного звернення та волевиявлення усіх співвласників багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Проте, скаржник вважає, що відсутність технічної документації є наслідком бездіяльності відповідача.

В свою чергу колегія суддів зазначає, що дотримання порядку розроблення технічної документації на прибудинкову територію не є предметом спору в межах цієї справи.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку (пункт "в" частини другої статті 89 Земельного кодексу України).

За змістом частини першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Скаржник наполягає на відсутності землевпорядної документації, яка б дозволяла віднести бажану земельну ділянку до прибудинкової території багатоквартирного будинку.

Проте, колегія суддів вважає цілком слушним покликання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, сформовані у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 806/942/18, згідно яких:

« 18. За таких обставин земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, а також співвласникам багатоквартирного будинку у спільну сумісну власність. Окремий співвласник багатоквартирного будинку не має права на отримання у приватну власність частини земельної ділянки, яка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку.

19. Відсутність документального закріплення земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкової території за багатоквартирним будинком не може бути підставою для передачі даної земельної ділянки у власність окремим співвласникам.»

Водночас Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності пункту 2 спірного рішення.

Колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на правові висновки, викладені у постановах ВПВС від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 909/1020/17, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, оскільки предмет спору, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та їх правове регулювання є різними, це виключає подібність спірних правовідносин у цих справах зі справою, що переглядається.

Водночас колегія суддів зауважує, що в межах спірних правовідносин не вирішується питання визнання права на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, який належить позивачці на праві власності.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі № 540/5344/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук