№ 541/1935/18

Постанова

Іменем України

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 541/1935/18

провадження № 61-16202св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Городівського О. А., від 12 березня 2020 року, ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року, додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,

від 29 вересня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що у вересні 2015 року йому стало відомо, що 28 серпня 2015 року о 9 годині біля будівлі Управління Міністерства внутрішніх справ (далі - УМВС) України в Полтавській області по вул. Пушкіна, 83 в м. Полтаві було проведено мітинг, під час якого ОСОБА_2 в присутності журналістів та інших невідомих осіб було поширено недостовірну інформацію про причетність до вбивства ОСОБА_3 миргородських посадових осіб, згідно з якою прізвище одного з них загиблий назвав перед своєю смертю, сказавши, що саме ОСОБА_1 , генеральний директор приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) «Миргородкурорт», був замовником нападу.

Зазначений вислів ОСОБА_2 був опублікований на сайті інтернет-видання «Полтавщина».

Позивач вважав, що поширена відповідачем недостовірна інформація є негативною, принижує його честь, гідність, ганьбить його ділову репутацію, а її поширення завдало моральних страждань.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену ним інформацію, стягнути з нього моральну шкоду в розмірі 301 563 грн.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання факту зловживання процесуальними правами, встановлення фактів, що мають значення для справи, визнання інформації недостовірною, притягнення до відповідальності, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що ОСОБА_1 вже звертався з подібним позовом до суду у справі № 541/2558/15, який було залишено без розгляду, після чого він з пропуском строку позовної давності, зокрема посилаючись на факт обізнаності про оспорювану інформацію саме з інтернет-видання, повторно звернувся із завідомо безпідставним позовом у розглядуваній справі до неналежного відповідача, оскільки у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет відповідачем у справі має бути автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту.

Крім того, в справі № 541/2558/15 показаннями свідків були спростовані твердження ОСОБА_1 щодо поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації. Також його непричетність до звинувачень ОСОБА_1 підтверджується висновком судової лінгвістичної експертизи № 3371 від 12 квітня 2018 року, проведеної у справі

№ 541/1949/17 за його позовом до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації, в якій стверджувалось про поширення ОСОБА_2 28 серпня 2015 року інформації щодо причетності ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_3.

Наведене, на думку ОСОБА_2 , свідчить, що ОСОБА_1 безпідставно, зловживаючи процесуальними правами, звинуватив його в діях, які він не здійснював, чим спричинив йому моральну та матеріальну шкоду, а саме душевні переживання, зумовлені наведеними діями ОСОБА_1 , які призвели до погіршення його самопочуття та необхідності звертатись за лікуванням.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд:

- визнати його неналежним відповідачем у справі за позовом

ОСОБА_1 ;

- відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску строку звернення до суду;

- визнати дії ОСОБА_1 в частині повторного подання позову до однієї і тієї ж особи, з одних і тих же підстав, затягуванні розгляду справи, порушенні строків звернення до суду, як факт зловживання процесуальними правами;

- відповідно до пункту 2 частини першої статті 148 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) притягнути ОСОБА_1 за порушення статті 44 ЦПК України до матеріальної відповідальності шляхом накладення штрафу;

- визнати інформацію ОСОБА_1 , а саме, що під час пікетування

28 серпня 2015 року о 9 годині біля будівлі УМВС України в Полтавській області по вул. Пушкіна, 83 в м. Полтаві, ним, ОСОБА_2 , було сказано, що до вбивства ОСОБА_3 був причетний ОСОБА_1 , генеральний директор ПрАТ «Миргородкурорт», розповсюджену ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_5 в 2015 році перед подачею позову до суду відносно нього та підтвердження ОСОБА_5 даної інформації в судовому засіданні 01 грудня 2016 року, такою, що не відповідає змісту статті інтернет-видання «Полтавщина», свідченнями автора статті ОСОБА_6 та не підтверджується висновками експертизи

№ 3371 від 12 квітня 2018 року, наявними доказами і показами свідків і є недостовірною відносно нього;

- стягнути з ОСОБА_1 на його користь моральну шкоду в розмірі 500 000 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальні збитки на лікарські засоби в розмірі 1 364,91 грн, витрачені за час його стаціонарного лікування в Миргородській центральній районній лікарні (далі - ЦРЛ)

з 31 жовтня 2016 року по 08 листопада 2016 року;

- стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальні збитки на діагностику та лікування в розмірі 1 734,26 грн, витрачені за час його лікування з 02 жовтня 2019 року по 10 жовтня 2019 року.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 15 травня 2019 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 березня 2020 року, з врахуванням додаткового рішення цього ж суду від 03 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, оскільки відсутнє будь-яке об`єктивне підтвердження того, що інформація з негативним змістом стосовно ОСОБА_1 була поширена саме ним. У той же час встановлені у справі обставини вказують на те, що фрагмент з негативною інформацією в статті зазначено за ініціативи автора цієї статті та інтернет-видання «Полтавщина».

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що:

- позовні вимоги про визнання його неналежним відповідачем, відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строків позовної давності; встановлення фактів зловживання процесуальними правами; накладення на ОСОБА_1 штрафу за порушення приписів статті 44 ЦПК України, є необґрунтованими та мають абстрактний характер, пред`явлені внаслідок помилкового тлумачення, позивачем за зустрічний позовом, самої суті правового інституту «зустрічного позову». Фактично ж ОСОБА_2 , заявляючи частину позовних вимог, виклав свої заперечення проти первісного позову. Суд звернув увагу, що інтереси сторони процесу від зловживання процесуальними правами, захищаються в спосіб визначений процесуальним законом, при цьому заявлення окремого позову не є належним способом захисту від таких дій;

- позовні вимоги про визнання інформації недостовірною, є необґрунтованими, оскільки така інформація була поширена не учасниками розглядуваної справи, а інтернет-виданням «Полтавщина» та автором статті;

- позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн та матеріальної шкоди в розмірі 1 734,26 грн, які були витрачені на лікування, не підлягають задоволенню, за відсутністю причинного зв`язку між такою шкодою і поведінкою ОСОБА_1 .

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 26 березня 2020 року провадження в частині позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних витрат на лікарські засоби в розмірі 1 364,91 грн, витрачених за час його стаціонарного лікування в Миргородській ЦРЛ з 31 жовтня

2016 року по 08 листопада 2016 року, - закрито на підставі пункту 3

частини першої статті 255 ЦПК України з огляду на наявність судового рішення у справі № 541/1949/17, що набрало законної сили, яким спір між сторонами з даного приводу вже вирішений.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року, ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року, на додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року, - залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року, -залишено без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 березня 2020 року, ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року та додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року, - залишено без змін.

Колегія суддів погодилась з висновками міськрайонного суду, а доводи апеляційних скарг вважала такими, що зводяться до переоцінки доказів. Крім того, апеляційний суд вказав, що одночасна відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права та спливом позовної давності не відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року, ухвалу цього ж суду від 26 березня 2020 року, додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення його позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 541/1935/18 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, вважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також ОСОБА_2 вказує, що суд першої інстанції, приймаючи повторну позовну заяву ОСОБА_1 , не вирішував питання поновлення строку позовної давності, а тому для нього є незрозумілим з яких підстав та якими процесуальними нормами керувався суд при вирішення даного питання. Викликаючи свідків, суд не з`ясував які обставини справи вони можуть підтвердити. Наявні сумніви в об`єктивному розгляду справи по суті, оскільки суддя першої інстанції у судовому засіданні наголосив, що суд не оцінює повторне звернення до суду як зловживання процесуальним правом, так як це право сторони. Всупереч його запереченням, суддя першої інстанції задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 про виклик свідка ОСОБА_5 , який вже допитувався у справі № 541/2558/15.

Судами не наданий правовий аналіз поведінки ОСОБА_1 при поданні ним позову у розглядуваній справі, який, знаючи про наявність доказів на спростування його вимог, фактично звернувся до суду із позовом, аналогічним тому, який був залишений без розгляду у справі

№ 541/2558/15. Суди, встановивши, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, не зробили жодних висновків з цього приводу в резолютивних частинах своїх рішень.

Стверджує, що визначений ним розмір моральної шкоди є обґрунтованим з огляду на тривалість страждань, пов`язаних з безпідставними звинуваченнями ОСОБА_1 , та намаганням зобов`язати проголосити надуманий ним текст (спростувати недостовірну інформацію, яку він не поширював). Наголошує на тому, що якщо ця справа є продовженням справи № 541/2558/15, то заявлені ним вимоги про відшкодування витрат на лікування повинні бути задоволеними у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

19 січня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що ним сприйнятий як доказ висловлювання

ОСОБА_2 оспорюваної інформації відомості, які опубліковані на сайті інтернет-видання «Полтавщина». Звертає увагу на те, що позов у розглядуваній справі ним подано з огляду на те, що у справі № 541/2558/15 покази допитаних свідків змусили його вагатися в тому, що саме ОСОБА_2 поширив оспорювану інформацію, у зв`язку з чим він звернувся із заявою про залишення позову без розгляду, проте у подальшому йому стало відомо про наявність інших свідків, які не були допитані у судовому засіданні. Вказує, що ОСОБА_2 неодноразово безпідставно заявляв відвід судді.

30 січня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав відповідь на відзив, в якій повідомив з яких підстав він заявляв відводи в суді першої інстанції, а крім того вважав, що доводи відзиву не спростовують доводів касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 серпня 2015 року о 9 годині біля будівлі УМВС України в Полтавській області, розташованої по вул. Пушкіна, 83 в м. Полтава, відбулася акція протесту, учасником якої був, зокрема ОСОБА_2 .

У ході даної акції ОСОБА_2 було висловлено думку з приводу стану розслідування справи вбивства голови Миргородської народної ради ОСОБА_3, зокрема вказано: «що справа затягується, бо до вбивства ОСОБА_3 були причетні миргородські посадові особи».

У той же час, підставою для звернення з первісним позовом стала публікація в інтернет-виданні «Полтавщина», у змісті якої, після речення з думкою ОСОБА_2 про затягування справи про вбивство ОСОБА_3 , через причетність миргородських посадових осіб, наступне речення викладено наступним чином - «Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_1 , генеральний директор ПрАТ «Миргородкурорт», був замовником нападу».

Позивач ОСОБА_1 вважає, що вказана інформація була розповсюджена ОСОБА_2 та принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Судами також встановлено, що в провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебував спір між тими самими сторонами з тих самих підстав (справа № 541/2558/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди), який залишено без розгляду ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 19 травня 2017 року.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 20 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2018 року, по справі № 541/1949/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

У зазначеній справі ОСОБА_2 просив суд:

- визнати недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, а також неправдивою інформацію розповсюджену ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_5 , персоналу ПрАТ «Миргородкурорт», серед свого керівництва, депутатів Полтавської обласної ради відносно ОСОБА_2 , в якій стверджувалось про поширення останнім 28 серпня 2015 року біля будівлі УМВС України в Полтавській області по вул. Пушкіна, 83 в м. Полтаві інформації щодо причетності ОСОБА_1 до вбивства

ОСОБА_3 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 не пізніше тридцяти днів від дня набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати інформацію, вказану у вище указаному пункті, шляхом проголошення ним наступного тексту:

«Є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, а також неправдивою інформація розповсюджена мною в присутності ОСОБА_5 , персоналу ПрАТ «Миргородкурорт», серед свого керівництва, депутатів Полтавської обласної ради відносно ОСОБА_2 , в якій я стверджував, що ОСОБА_2 28 серпня 2015 року біля будівлі УМВС України в Полтавській області по вул. Пушкіна, 83 в м. Полтаві поширив інформації щодо моєї причетності до вбивства ОСОБА_3 »;

- вказаний текст проголосити в залі Миргородського міськрайонного суду в присутності ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_9 та інших громадян, які проходили свідками по справі та побажають бути присутніми;

- стягнути з ОСОБА_1 на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на його користь відшкодування матеріальних витрат на лікарські засоби в розмірі 1 364,91 грн, витрачені за час його стаціонарного лікування в Миргородській ЦРЛ з 31 жовтня

2016 року по 08 листопада 2016 року.

У ході судового розгляду справи № 541/2558/15 та № 541/1949/17 були проведено судові експертизи: судово-психологічну та судову лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу писемного мовлення. Результати експертиз викладені у висновку експерта № 56 від 03 серпня 2016 року та висновку експерта № 3371 від 12 квітня 2018 року.

Висновком експерта № 56 від 03 серпня 2016 року встановлено, що інформація «…до вбивства ОСОБА_3 були причетні миргородській посадові особи. Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_1 , генеральний директор

ПрАТ «Миргородкурорт», був замовником нападу» в емоційному стані ОСОБА_1 та в його індивідуально-психологічних проявах зумовили негативні зміни, які полягають у зростанні психічної напруженості, тривожності обмежувальних реакціях, необхідності витрачати час на особистісні ресурси для долання наслідків розповсюдження негативної інформації, порушенні психічного благополуччя, що в сукупності створило суттєві перешкоди для соціального функціонування ОСОБА_1 у сферах професійної діяльності, громадської та політичної діяльності. Окрім того, експертом встановлено, що досліджувана ситуація є психотравмувальною для ОСОБА_1 , що призвело до моральних страждань. Моральну шкоду експертом визначено в розмірі

40,5 мінімальних заробітних плат, що на момент дослідження в грошовому еквіваленті становило 58 725 грн.

Висновком експерта № 3371 від 12 квітня 2018 року встановлено, що уривок з тексту публікації розміщеної на сайті інтернет-видання «Полтавщина», а саме «На думку виконавчого директора Миргородської міської громадської організації «Турбота» ОСОБА_2, справа затягується бо до вбивства ОСОБА_3 були причетні миргородській посадові особи. Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_1 , генеральний директор ПрАТ «Миргородкурорт», був замовником нападу» має об`єктивний зміст: ознайомлення читачів із думкою директора Миргородської міської громадської організації «Турбота» ОСОБА_2, котрий вважає, що розслідування вбивства ОСОБА_3 затримується через причетність до цього вбивства миргородських чиновників. На підтвердження цієї думки наведена інформація зі слів загиблого, котру він повідомив перед смертю, а саме замовником нападу на нього був ОСОБА_1 , генеральний директор ПрАТ «Миргородкурорт». Об`єктивні лінгвістичні підстави, які свідчать про те, що речення, розділені крапкою є початком та продовженням думки указаної в тексті а саме ОСОБА_2 у досліджуваному фрагменті публікації - відсутні. Фрагмент публікації «Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_1 , генеральний директор

ПрАТ «Миргородкурорт», був замовником нападу» містить негативну інформація про генерального директора ПрАТ «Миргородкурорт» ОСОБА_1.

Судом першої інстанції досліджувалися покази свідка ОСОБА_6 , автора публікації, надані під час розгляду справи № 541/2558/15, в яких остання підтвердила, що була присутня під час проведення мітингу, спікером якого був ОСОБА_2 . Однак не пам`ятає, чи дійсно ОСОБА_2 була поширена інформація про передсмертні слова ОСОБА_3 про причетність до нападу на нього ОСОБА_1 . З аналізу змісту власної статті, припускає, що - ні, оскільки на думки учасників події вона робила посилання. Вважає, що якби вказана інформація була поширена ОСОБА_2 вона мала б резонансний характер та була виділена у заголовку до статті.

Згідно показів свідка ОСОБА_5 встановлено, що він, працюючи на посаді юриста ПрАТ «Миргородкурорт», від ОСОБА_1 дізнався, що інтернет-видання поширило неправдиву інформацію, висловлену активістами під час проведення мітингу в м. Полтаві. Стаття набула великого розголосу та обговорювалася серед широкого загалу та негативно вплинула на ділову репутацію ОСОБА_1 та його самопочуття.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд першої інстанції, розглядаючи позовні вимоги за позовом

ОСОБА_2 , обґрунтовано вказав, що позовні вимоги остатнього щодо визнання його неналежним відповідачем, відмови у задоволенні позову з підстав пропуску строків позовної давності, встановлення фактів зловживання процесуальними правами, накладення штрафу за порушення приписів норм процесуального права, не є належним способом захисту порушених прав.

Встановлення обставин щодо неналежності відповідача та пропуску строку позовної давності, за умови обґрунтованості позовних вимог, є самостійними підставами для відмови у задоволенні позову, а встановлення обставин щодо зловживання процесуальними правами є підставою для залишення без розгляду або повернення, зокрема позовної заяви, чи застосування інших заходів процесуального примусу.

Отже зазначені позовні вимоги не відновлюють порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес особи, за захистом яких вона звертається до суду, тому заявлення цих вимог не є належним способом захисту.

Цим же спростовуються доводи заявника про те, що суди, встановивши обставини щодо неналежності відповідача за первісним позовом, не зробили жодного висновку з цього приводу при розгляді його зустрічного позову в резолютивній частині, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що зазначена обставина була підставою для відмови у задоволенні первісного позову.

Твердження касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, не вирішував питання поновлення строку позовної давності при зверненні ОСОБА_1 до суду з цим позовом, є безпідставними та зводяться до невірного тлумачення норм матеріального та процесуального права, оскільки обставини щодо пропуску строку позовної давності досліджуються судом під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження у цивільній справі.

Посилання заявника на те, що судами не наданий правовий аналіз поведінки ОСОБА_1 при поданні ним позову у розглядуваній справі, за наявності іншого позову, який було залишено без розгляду за його заявою, підлягають відхиленню з огляду на те, що за правилами частини другої статті 257 ЦПК України залишення позову без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позов ОСОБА_1 має очевидно штучний характер чи вчинення ОСОБА_1 дій спрямованих на затягування строків розгляду справи, а саме по собі його звернення до суду з позовом є правом гарантованим, зокрема, і Конституцією України.

Також суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оцінивши зібрані у справі докази, дійшов правильного висновку про їх необґрунтованість, врахувавши недоведеність правових підстав для відшкодування заявленої до стягнення шкоди, а також з огляду на те, що ОСОБА_1 викладав інформацію виходячи із статті, опублікованої на інтернет-сайті.

Закриваючи провадження у справі в частині вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних витрат на лікарські засоби в розмірі 1 364,91 грн, що витрачені за час його стаціонарного лікування в Миргородській ЦРЛ з 31 жовтня 2016 року по 08 листопада

2016 року, суд правильно врахував наявність судового рішення у справі

№ 541/1949/17, що набрало законної сили, яким спір між сторонами з даного приводу вже вирішений.

Посиланням заявника на наявність сумнівів в об`єктивному розгляду справи, оскільки суддя першої інстанції у судовому засіданні наголосив, що суд не оцінює повторне звернення до суду як зловживання процесуальним правом,надано оцінку ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2019 року, якою у задоволенні відводу, заявленого, зокрема і з цих підстав, відмовлено. Вказана ухвала є обґрунтованою та з її висновками погоджується і касаційний суд.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухваленні з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права та зводяться значною мірою до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ОСОБА_1 судові рішення в частині вирішення його позову в касаційному порядку не оскаржує.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401

ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 березня 2020 року, ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року, додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 вересня

2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта