06.11.2023

№ 541/2036/19

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 541/2036/19

провадження № 61-10756св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Миргородська міська рада,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2020 року у складі судді Куцин В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Миргородської міської ради, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Миргородської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Миргородської міської ради від 06 грудня 2007 року йому надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення садівництва.

На виконання вказаного рішення позивач уклав договір на виготовлення технічної документації, здійснив оплату за вказані послуги, проте 19 листопада

2010 року Миргородська міська рада прийняла рішення, яким погодила іншій

особі - ОСОБА_2 матеріали вибору земельної ділянки площею 400 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та надала йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки.

На вказане рішення міської ради надійшов протест прокурора, який рішенням Миргородської міської ради від 18 листопада 2011 року № 194 задоволено та скасовано рішення ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_2 . Пунктом 2 зазначеного рішення також скасовано рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою

ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку та рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 06 червня 2012 року у справі № 1620/1253/2012 визнано незаконним та скасовано рішення Миргородської міської ради від 18 листопада 2011 року № 194 у частині скасування рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Тобто судом поновлено право ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою та в подальшому на отримання права власності на земельну ділянку.

Незважаючи на вказане, рішенням Миргородської міської ради від 22 червня

2012 року № 95 затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва за адресою:

АДРЕСА_1 , а також безоплатно передано вказану земельну ділянку площею 423 кв. м у власність.

Рішенням від 18 липня 2012 року міська рада змінила поштову адресу земельної ділянки з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 .

На думку позивача, вказаними діями міської ради порушено його право на отримання земельної ділянки у власність, оскільки Земельний кодекс України не встановлює строк, протягом якого заявник має виготовити технічну документацію на землю, а у рішенні Миргородської міської ради від 06 грудня 2007 року не було встановлено строку, протягом якого він повинен виготовити технічну документацію, відмови від наміру приватизувати земельну ділянку до міської ради він також не направляв.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення Миргородської міської ради від 22 червня 2012 року № 95 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 423 кв. м для садівництва за адресою: АДРЕСА_1 »; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 282701, виданий ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення Миргородської міської ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 18 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що Миргородська міська рада у спосіб, незаборонений законом, як власник реалізувала свої повноваження у галузі регулювання земельних правовідносин, передавши спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .

Надання позивачеві дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Законом не передбачено, що наявність раніше прийнятого рішення про надання дозволу на розробку землеустрою є підставою для відмови у наданні такого дозволу іншій особі, що звернулася із відповідним клопотанням до органу місцевого самоврядування.

Позивач мав можливість безперешкодно реалізувати своє право безоплатної приватизації земельної ділянки, проте не вчинив відповідних дій.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2020 року,

в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справа № 541/2036/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував вимоги статей 118 212 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а правовий висновок Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Суди не звернули належної правової уваги на те, що родина ОСОБА_1 користувалася спірною земельною ділянкою протягом 30 років. Позивач виявив бажання на отримання вказаного майна у власність та отримав згоду шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Вказане рішення міської ради не скасоване. Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі та в подальшому надання спірної земельної ділянки у власність

ОСОБА_2 порушило першочергове право позивача на майно.

Крім того, законодавство, що регулює земельні правовідносини, не встановлює строк, протягом якого заявник має виготовити технічну документацію на землю, також у рішенні міської ради не було встановлено такого строку.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Миргородської міської ради 5 скликання

від 06 грудня 2007 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення садівництва (а. с. 10).

12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПП «Земсервіс-Плюс» укладено договір на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Рішенням Миргородської міської ради від 19 листопада 2010 року № 51 погоджено ОСОБА_2 матеріали вибору земельної ділянки площею 400 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 , та надано дозвіл

на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва (а. с. 13).

На вказане рішення було подано протест Миргородського міжрайонного прокурора, який рішенням Миргородської міської ради від 18 листопада 2011 року задоволено.

Скасовано рішення Миргородської міської ради від 19 листопада 2010 року № 51, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою.

Скасовано рішення Миргородської міської ради від 06 грудня 2007 року, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою

(а. с. 11).

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 22 травня 2012 року у справі № 1620/992/2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, скасовано як незаконний пункт перший рішення Миргородської міської ради

від 18 листопада 2011 року № 194 про задоволення протесту Миргородського міжрайонного прокурора на рішення 3 сесії Миргородської міської ради 6 скликання № 51 про погодження матеріалів вибору земельної ділянки площею

400 кв. м та надання гр. ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Миргородську міську раду у строк, визначений частиною дев`ятою статті 118 ЗК України, розглянути та прийняти рішення з приводу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0423 га ОСОБА_2 для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 та повідомити ОСОБА_2 про прийняте рішення (а. с. 111-112).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 червня 2012 року у справі № 1620/1253/2012, що набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення Миргородської міської ради 6 скликання

від 18 листопада 2011 року в частині скасування рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення садівництва (а. с. 15-16).

Згідно з відповіддю Миргородської міської ради від 04 березня 2011 року

ОСОБА_1 роз`яснено, що питання щодо приватизації земельної ділянки не вирішиться, поки він не налагодить гарні відносини із сусідами (а. с. 27).

Рішенням Миргородської міської ради від 22 червня 2012 року № 95 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення садівництва ОСОБА_2 та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку площею 423 кв. м (а. с. 17).

Рішенням Миргородської міської ради від 18 липня 2012 року № 562 змінено поштову адресу спірної земельної ділянки з АДРЕСА_1 на

АДРЕСА_2 (а. с. 18).

На підставі зазначених рішень 19 жовтня 2012 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0423 га

на АДРЕСА_2 (а. с. 19).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 лютого 2013 року у справі № 1620/3039/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_4 відновити межові знаки земельної ділянки з кадастровим номером 5310900000:50:060:0260 площею 0,0423 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2 , і належить

ОСОБА_2 на праві приватної власності відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого 19 жовтня 2012 року.

Зобов`язано ОСОБА_4 та ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні

ОСОБА_2 земельною ділянкою з кадастровим номером 310900000:50:060:0260 площею 0,0423 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом звільнення її від їхнього майна у виді дерев`яного навісу, під яким складені дрова, та іншого майна: дитячих каруселей, гірки, гойдалки, циркулярної пилки, візка, загорожі для птиці, собачої будки, бочки під декоративним навісом з очерету та іншого майна.

Зобов`язано ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні

ОСОБА_2 вказаною земельною ділянкою.

У рахунок відшкодування завданої моральної шкоди стягнуто на користь

ОСОБА_2 з ОСОБА_4 647,00 грн, з ОСОБА_1 - 500,00 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Миргородської міської ради Полтавської області, управління Держземагенства у Миргородському районі Полтавської області про скасування ряду рішень органу місцевого самоврядування і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовлено (а. с. 113-117).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті

411 цього Кодексу.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо затвердження проекту землеустрою ОСОБА_2 та передачу у власність земельної ділянки площею 423 кв. м для садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 282701, виданого на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування, ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги порушенням його права як особи, якій дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку надано раніше, ніж ОСОБА_2 .

Таким чином, предметом спору у справі, що переглядається, є рішення органу місцевого самоврядування щодо затвердження проекту землеустрою та державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі вказаного рішення особі, яка звернулася із заявою про надання дозволу на затвердження проекту землеустрою пізніше.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України (тут і надалі - у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Порядок приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою.

Комісія протягом трьох тижнів із дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 380/624/16-ц зроблено висновок про те, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки вчинити певні дії на землі власника, а рішення про надання такого дозволу не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Таким чином, сам по собі факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідним органом кільком особам на одну і ту ж земельну ділянку не може свідчити про неправомірність дій такого органу. Разом із тим, сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно, враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі

№ 688/2908/16-ц зроблено висновок про те, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

У справі, що переглядається, встановлено, щорішенням Миргородської міської ради від 06 грудня 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення садівництва.

Отримавши вказаний дозвіл, ОСОБА_1 12 лютого 2008 року уклав із

ПП «Земсервіс-Плюс» договір на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Судами не встановлено, а матеріали справи не містять відомостей про те, що технічна документація на звернення ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки була виготовлена.

У подальшому рішенням Миргородської міської ради від 19 листопада 2010 року

№ 51 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва ОСОБА_2 .

АДРЕСА_2 .

на АДРЕСА_2 .

Урегулювання спору між сторонами стосовно спірної земельної ділянки неодноразово вирішувалося у судовому порядку.

За правилами частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Судами встановлено, що у справі № 1620/3039/2012 ОСОБА_1 , ОСОБА_4 зверталися до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_2 , Миргородської міської ради Полтавської області, управління Держземагенства у Миргородському районі Полтавської області про скасування ряду рішень органу місцевого самоврядування і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку (вказаний акт є предметом розгляду у цій справі).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2013 року, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 ,

ОСОБА_4 відмовлено.

У вказаному судовому рішенні встановлено, що ОСОБА_1 на виконання рішення органу місцевого самоврядування, яким йому надано дозвіл на розробку технічної документації, відповідна документація не була розроблена та своєчасно не надана для розгляду і затвердження.

Також у зазначеному рішенні суду, що набрало законної сили, встановлено, що Миргородська міська рада у спосіб, не заборонений законом, як власник реалізувала свої повноваження у галузі регулювання земельних правовідносин, передавши спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_2 . Дії Миргородської міської ради відповідали вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування».

Крім того, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 не надали належних і допустимих доказів, які б підтверджували їх позовні вимоги.

Відмовляючи в задоволенні позову у цій справі, судами враховано зазначені висновки, викладені у справі № 1620/3039/2012, а також встановлено відсутність підстав для застосування положень статті 255 ЦПК України та закриття провадження у цій справі.

З огляду на встановлені фактичні обставини в контексті цієї справи колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та не вбачає підстав для визнання поведінки органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, недобросовісною.

Право на розробку проекту землеустрою не є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а тому і не дає підстави для застосування таких термінів як «правомірні очікування» та «законне сподівання», оскільки законодавством, що регулює земельні правовідносини, чітко передбачено правовий механізм і визначено процедуру отримання у власність земельної ділянки, що встановлює не тільки права, а й покладає обов`язки на виконання відповідних дій особою, яка має намір та висловили бажання отримати у власність земельну ділянку, після отримання нею відповідного дозволу на розробку технічної документації землеустрою.

Разом із тим, у справі, що переглядається, судами беззаперечно встановлено, що позивач відповідних дій не вчинив,не розробив документацію проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та у встановленому законом порядку до Комісії з розгляду питань, пов`язаних із погодженням документації із землеустрою, не подавав. У той час як ОСОБА_2 скористався наданим йому законом правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення садівництва.

У період з 25 вересня 2009 року (з моменту надання дозволу на розробку технічної документації) до 22 червня 2012 року (надання дозволу іншій особі) ОСОБА_1 мав можливість безперешкодно реалізувати своє право, проте не здійснив відповідних дій, а тому суди обґрунтовано констатували відсутність порушеного права позивача на першочергове отримання у власність земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції вимог статті 118 ЗК України є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявником норм матеріального права, оскільки, як зазначалося вище, вказана стаття містить підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зокрема, частиною сьомою статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, наявність раніше прийнятого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є законодавчо встановленою підставою для відмови у наданні дозволу іншій особі.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що законодавством не встановлено строку, протягом якого заявник має виготовити технічну документацію на землю, оскільки не зважаючи на відсутність імперативної норми права, особа в будь-якому випадку повинна реалізовувати свої права в межах розумного строку, а не безстроково. У цивільному праві розумність слід розглядати як пов`язану з добросовісністю і справедливістю властивість зовнішнього прояву поведінки учасника цивільних правовідносин із точки зору правомірності, обґрунтованості, доцільності такої поведінки, а також можливості передбачення таким учасником обставин, які можуть вплинути на його права, а також на права та обов`язки інших учасників цивільних правовідносин. Зазначений принцип є засобом, спрямованим на досягнення балансу прав та інтересів учасників цивільних правовідносин.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями

77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук