ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 543/254/23
провадження № 51-2358 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170590000001, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки смт. Кельменці Чернівецької області, жительки АДРЕСА_1 , раніше судимої вироком Чернівецького обласного суду від 15 липня 2005 року за ч. 1 ст. 115, п. 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 70 71 КК України на 14 років позбавлення волі, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 грудня 2015 року звільненої умовно- достроково на 3 роки 9 днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 квітня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2024 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_8 призначено покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, 31 грудня 2022 року близько 17:00 год, перебуваючи разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_9 у будинку за місцем їх спільного проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в ході конфлікту на побутовому ґрунті, який супроводжувався спільними словесними образами, взяла кухонний ніж та прийшовши до кімнати, де в цей час перебував потерпілий ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_9 та бажаючи їх настання, нанесла один удар в місце розташування життєво важливих органів - праву передню поверхню грудної клітини ОСОБА_9 , чим заподіяла тілесне ушкодження, що зумовило шок-крововтрату та смерть потерпілого.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У аналогічних за змістом та касаційними вимогами касаційних скаргах засуджена ОСОБА_8 та її захисник ОСОБА_7 просять змінити вирок суду апеляційної інстанції, пом`якшивши ОСОБА_8 покарання до 11 років позбавлення волі.
Сторона захисту вважає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, не обґрунтував належним чином свого рішення про необхідність призначення більш суворого покарання ніж того, що призначив суд першої інстанції. Зазначають, що за наявних у справі даних про особу засудженої, обставин скоєння злочину, а також даних про особу потерпілого та його поведінки, у суду є достатньо підстав для пом`якшення покарання ОСОБА_8 .
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_7 підтримав касаційні скарги сторони захисту та просив їх задовольнити, змінивши вирок апеляційного суду шляхом пом`якшення призначеного покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор, яка брала участь в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, просила залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.
Потерпіла ОСОБА_6 під час касаційного розгляду також вважала, що підстав для задоволення касаційних скарг засудженої та її захисника немає, а тому просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, винуватість ОСОБА_8 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, передбаченому п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння не оспорюється.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Згідно зі ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
У касаційній скарзі захисник не погоджується з призначеним ОСОБА_8 апеляційним судом покаранням та вважає його таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженої внаслідок суворості.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання врахував тяжкість скоєного злочину, який класифікується як особливо тяжкий, дані про особу засудженої та обставини скоєння злочину, зокрема те, засуджена та потерпілий проживаючи разом систематично сварились та могли спричиняти один одному тілесні ушкодження. Визнав обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття, яке виражалося у визнанні вини, критичній оцінці своїх дій та вибаченнях перед рідними вбитого, та обставиною, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи з якою винна перебувала у близьких стосунках.
Прийнявши до уваги зазначені обставини та врахувавши поведінку ОСОБА_8 після нанесення тілесного ушкодження, а саме намагання відвернути наслідки своїх дій шляхом виклику швидкої допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженій покарання у виді позбавлення волі наближеного до мінімальної межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 115 КК України та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Апеляційний суд переглядаючи в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами засудженої та прокурора, який, зокрема, не погоджувався з призначеним ОСОБА_8 покаранням, посилаючись на його м`якість, виснував, що судом першої інстанції у повній мірі не було враховано, що всі обставини справи, тяжкість та суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та способу його вчинення із застосуванням ножа.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі строком на 11 років, місцевий суд не врахував винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею протиправного діяння, а саме позбавлення життя людини, життя і здоров`я якої, відповідно до ст. 3 Конституції України, визнаються найвищою соціальною цінністю.
Крім того, не зважаючи на те, що кваліфікуючою ознакою вчиненого ОСОБА_8 особливо тяжкого злочину є вчинення вбивства особою , яка раніше вчинила вбивство, колегія суддів апеляційного суду врахувала, що попереднім вироком суду ОСОБА_8 вже засуджувалася за позбавлення життя двох осіб та знову позбавила життя людини після не тривалого періоду перебування на волі з часу повного відбуття призначеного покарання за попереднім вироком суду за вчинення умисного вбивства двох осіб, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи ОСОБА_8 та її способи вирішення виникаючих у житті проблем.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано звернула увагу що попереднє покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років не сприяло її виправленню та попередженню вчиненню нових злочинів, тобто не досягло своєї мети.
Апеляційний суд визнав слушними доводи апеляції прокурора про безпідставність визнання обставиною, яка пом`якшує покарання - щире каяття, оскільки визнання вини у скоєному, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого та в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що свідчать про щирість каяття ОСОБА_8 як і не вбачалося такого каяття в поведінці засудженої під час апеляційного розгляду, оскільки вона формально просила пробачення у потерпілої та одночасно при цьому критикувала її поведінку.
За таких обставин, приймаючи до уваги принцип правової справедливості при призначенні покарання, який є одним із ключових засад всієї системи права та обов`язковою складовою якого є співрозмірність вчиненого особою злочинного діяння та призначеного за нього покарання, апеляційний суд призначив ОСОБА_8 найбільш суворе покарання у виді довічного позбавлення волі.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд в цій справі дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе саме у строк, визначений апеляційним судом та обраний ним самий суворий вид заходу примусу є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею нових злочинів, а тому підстав для призначення менш суворого покарання, як про це ставить питання сторони захисту, колегія суддів не вбачає.
Жодних переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_8 менш суворого покарання у касаційних скаргах сторони захисту не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, підстав немає. А всі наведені в касаційних скаргах дані про особу ОСОБА_8 були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні нового вироку в частині призначеного покарання. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420 370 КПК України.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни оскаржуваного судового рішення у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженої та захисника слід відмовити.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_10 ОСОБА_2