20.05.2024

№ 545/1684/19

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 545/1684/19

провадження № 61-7143св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Диканське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» Акціонерного товариства «Укртрансгаз», Акціонерне товариство «Укртрансгаз»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2019 року у складі судді Стрюк Л. І. постанову Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі суддів: Пилипчук Л. І., Кривчун Т. О., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Диканського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - Диканське ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз»), Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до наказу № 57-к від 01 червня 2006 року його прийнято на роботу оператором газорозподільної станції 4 розряду Дуканського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» на період перебування ОСОБА_3 на виборній посаді сільського голови села Рунівщина Полтавського району Полтавської області.

Наказом № 79-к від 06 червня 2019 року його звільнено з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки ОСОБА_3 після припинення повноважень сільського голови не звертався у визначений статтею 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» тримісячний строк до відповідача із заявою про прийняття його на роботу на раніше займану посаду. З огляду на що, він не міг бути звільнений з зазначених підстав, оскільки трудовий договір продовжився на невизначений строк. Крім того, звільнення проведено із порушенням вимог трудового законодавства, оскільки жодного повідомлення чи наказу про звільнення він не отримував та продовжував працювати до 10 червня 2019 року, коли і був ознайомлений з наказом про звільнення та отримав трудову книжку, у якій не вказано підставу звільнення із зазначенням відповідних норм КЗпП України.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 06 червня 2019 року № 79-к про його звільнення з посади оператора газорозподільної станції 4 розряду та поновити його на вказаній посаді, стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Диканське ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 , доповнивши причину звільнення посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, а саме пункт 2 статті 36 КЗпП України, та змінити дату звільнення з 06 червня 2019 року на 10 червня 2019 року.

Стягнуто з Диканського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 2 794,52 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строковий трудовий договір з позивачем правомірно припинений роботодавцем з підстав прийняття ОСОБА_3 на попередню роботу після його звільнення з виборної посади. Разом з тим, звільнення ОСОБА_1 проведено із порушенням норм законодавства про працю, зокрема, роботодавцем не забезпечено його належне повідомлення про звільнення та не внесено до трудової книжки відомості про підстави звільнення згідно КЗпП України. Виявлені порушення підлягають усуненню шляхом внесення змін до трудової книжки позивача, доповнивши причину звільнення посиланням на пункт 2 статті 36 КЗпП України із зміною дати звільнення на 10 червня 2019 року. З огляду на фактичне припинення трудових відносин 10 червня 2019 року на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 698 грн 63 коп.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим суди невірно трактували норми права та застосували їх до спірних правовідносин зокрема частину першу статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». А також порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів, що призвело до безпідставної відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, при цьому судами не враховано, що повноваження ОСОБА_3 як сільського голови припинилися ще 06 серпня 2015 року й відповідно його працевлаштування та звільнення позивача, який є особою перед пенсійного віку й його трудові права мають бути захищені, зокрема з використанням наявних можливостей щодо його працевлаштування, мали відбутися протягом трьох місяців, що визначено частиною першою статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У поданому 20 травня 2020 року відзиві Диканське ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз», просить касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду - без змін, посилаючись на те, що статтею 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» встановлено тримісячний строк, який пов`язується саме з настанням певної події (повернення депутата місцевої ради на роботу), що має юридичне значення, а не з наслідковими діями роботодавця по розірванню договору, в чому помилково переконаний позивач. Отже суди попередніх інстанцій з урахуванням обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, доводи касаційної скарги законних висновків судів не спростовують.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом Диканського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» № 57 від 01 червня 2006 року ОСОБА_1 прийнято на роботу оператором газорозподільної станції 4 розряду з 01 червня 2006 року на період перебування ОСОБА_3 на виборній посаді сільського голови села Рунівщина Полтавського району Полтавської області.

Розпорядженням виконуючого обов`язки голови Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області № 28 від 28 грудня 2018 року, враховуючи рішення позачергових 34 та 35 сесій Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області 6-го від 06 серпня 2015 року та від 19 грудня 2018 року, у зв`язку з достроковим припиненням повноважень звільнено із займаної посади сільського голову ОСОБА_3 з 28 грудня 2018 року, про що того ж дня внесено відповідний запис до трудової книжки.

05 березня 2019 року за вхідним № 424 Диканським ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» зареєстровано заяву ОСОБА_3 про прийом на роботу оператора газорозподільної станції згідно статті 118 КЗпП України.

08 квітня 2019 начальник Диканського ЛВУМГ звернувся з листом № 2403ВН-19-193 до директора УМГ «Київтрансгаз» про надання згоди щодо прийому на роботу оператором газорозподільної станції ОСОБА_3 , кандидатура якого погоджена 12 квітня 2019 року.

Наказом Диканського ЛВУМГ від 06 червня 2019 року № 79-к позивача звільнено з посади оператора газорозподільної станції у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

10 червня 2019 року ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про звільнення від 06 червня 2019 року та отримав трудову книжку.

На підставі наказу Диканського ЛВУМГ від 11 червня 2019 року № 84-к ОСОБА_3 прийнято на роботу оператором газорозподільної станції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Статтею 118 КЗпП України передбачено, що працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Виходячи зі змісту зазначених норм, право на одержання попередньої роботи (посади) виборні працівники мають за умови, якщо вони звільнені з виборної посади після закінчення їх повноважень, а у підприємства ця посада є вакантною чи має стати такою з дотриманням вимог трудового законодавства.

При укладенні з працівником, прийнятим для заміщення вакантної посади, яка утворилася у зв`язку з обранням на виборну посаду, трудового договору на невизначений строк або на строк, що не закінчився до часу закінчення повноважень виборного працівника, поворотне прийняття на роботу у зв`язку із закінченням повноважень за виборною посадою за відсутності вакансії законодавством не передбачено.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 417/2027/16-ц (провадження № 61-8231св18).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, з підстав викладених у судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що строковий трудовий договір ОСОБА_1 правомірно припинений роботодавцем з підстав прийняття ОСОБА_3 на попередню роботу після його звільнення із виборної посади. Разом із тим, звільнення ОСОБА_1 проведено із порушенням норм законодавства про працю, зокрема, роботодавцем не забезпечено його належне повідомлення про звільнення та не внесено до трудової книжки відомості про підстави такого звільнення згідно КЗпП України. Виявлені порушення підлягають усуненню шляхом внесення змін до трудової книжки, доповнивши причину звільнення посиланням на пункт 2 статті 36 КЗпП України.

Суд першої інстанції зауважив, що з огляду на фактичне припинення трудових відносин - 10 червня 2019 року, із роботодавця підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденної заробітної плати, наданого Диканським ЛВУМГ.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що тримісячний строк для поновлення депутата на попередній роботі стосується охорони трудових та інших прав депутата місцевої ради у взаємовідносинах з адміністрацією підприємства за попереднім місцем роботи та гарантує його працевлаштування у цей строк; разом з тим, ця норма не поширюється на відносини між адміністрацією підприємства та працівником, що тимчасово займає посаду працівника на період його виборної діяльності.

Конституційні гарантії позивача на працю та його вік не впливають на такі висновки, оскільки переважне право працівника передпенсійного віку під час залишення на роботі враховується при вивільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а не з підстав закінчення строкового трудового договору, з умовами припинення якого він був обізнаний.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК Українивстановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційноїінстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов