ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 545/903/22
провадження № 51-4891 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022170420000052, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України уродженця с. Копили Полтавського району Полтавської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурораОСОБА_8 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2023 року стосовно ОСОБА_6 .
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 24 червня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо цивільного позову, судових витрат та речових доказів.
Згідно з обставинами, встановленими у вироку, ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 10 січня 2022 року близько 19:10, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_1 , чим порушив п.2.9 а) Правил дорожнього руху України (далф - ПДР). Рухаючись на вищевказаному автомобілі на вул. Лісова в с. Копили Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_6 перед зміною напрямку руху та виїздом з другорядної дороги на нерегульоване перехрестя з автодорогою М03 «Київ-Харків-Довжанський», не виконав вимогу знаку п. 2.1 «дати дорогу» розділу 33 ПДР не зупинився перед лінією дорожньої розмітки 1.13 розділу 34 ПДР, виїхав на перехрестя з головною дорогою, не дав дорогу автомобілю Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , що рухався на головній дорозі «Київ-Харків-Довжанський» у напрямку м. Харкова в межах правої смуги для руху, чим створив небезпеку для його руху та допустив з ним зіткнення. Внаслідок дорожньо-транспортної події (далі - ДТП), пасажир автомобіля Chevrolet Aveo, ОСОБА_10 отримала середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження у вигляді: закритого багатоскалкового перелому правого плечової кістки зі зміщенням, забоїв м`яких тканин та саден шкіри колінних суглобів, які в подальшому ускладнились післятравматичною мононейропатією правого променевого нерву з вираженим парезом розгиначів правої кісті.
Причиною ДТП стало порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п. 10.1, 16.11, п. 2.1 розділу 33 та п. 1.13 розділу 34 ПДР. ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем Chevrolet Aveo.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 в частині призначення основного покарання змінено: призначено ОСОБА_6 за ст. 286-1 КК, із застосуванням ст. 69 КК, покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На підтвердження своїх доводів прокурор посилається на те, що:
- ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 370 КПК, не містить будь - яких обґрунтувань призначення ОСОБА_6 покарання в контексті правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 2 лютого 2023 року (справа № 579/1530/21), від 30 серпня 2021 року (справа 554/8674/18), від 19 жовтня 2022 року (справа № 170/667/21), від 11 травня 2021 року (справа № 336/4259/18).
- обставини, визнані судом як пом`якшуючі покарання, не є такими, що істотно знижують суспільну небезпечність кримінального правопорушення;
- суспільна небезпечність кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_6 , зведена фактично до інтересів потерпілої, хоча її думка не може бути вирішальною. Поряд з цим не враховано підвищену суспільну небезпечність цього злочину з огляду на вчинення його ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння;
- призначене судом апеляційної інстанції покарання фактично нівелює мету покарання та може викликати відчуття безкарності.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- прокурор підтримала вимоги касаційної скарги;
- захисник та засуджений заперечували щодо задоволення вимог касаційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасників провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286 - КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюється, а тому в касаційному порядку не перевіряється.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, крім іншого, застосування закону, який не підлягає застосуванню;
Згідно зі ст. 424 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
За змістом статей 50 , 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував, що він вчинив нетяжкий злочин, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на обліку у нарколога та психіатра не перебував, характеризувався позитивно за місцем проживання. Місцевий суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання його щире каяття, визнання вини у вчиненому правопорушенні та вжиття заходів для часткового відшкодування матеріальних збитків потерпілій, активне сприяння встановленню істини у справі.
Разом з тим суд першої інстанції врахував суспільну небезпеку вчиненого правопорушення, а саме, що ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, свідомо сів за кермо джерела підвищеної небезпеки, внаслідок чого, порушуючи ПДР, спричинив негативні наслідки для потерпілої.
З урахуванням вищенаведеного місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК, а також обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК.
Водночас суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не знайшов підстав для застосування положень ст. 69 КК.
Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком місцевого суду та, встановивши під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_6 після постановлення вироку повністю відшкодував потерпілій майнову і моральну шкоду, врахувавши позицію потерпілої, яка просила не позбавляти його волі, визнав обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, повне відшкодування спричиненої злочином майнової та моральної шкоди.
З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції з застосуванням ст. 69 КК призначив ОСОБА_6 більш м`яке основне покарання, не зазначене в санкції ст. ч. 1 ст. 286-1 КК.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях закону з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції повинно бути зазначено мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Частиною 1 статті 69 КК визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Верховний Суд у своїх рішеннях, які стосувалися питання правильності застосування положень ст. 69 КК, неодноразово вказував на те, що ч. 1 ст. 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції, встановивши ще одну пом`якшуючу обставину (відшкодування шкоди), повною мірою не мотивував, яким чином сукупність обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину.
При цьому суд апеляційної інстанції належним чином не врахував суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, з огляду на його перебування у стані алкогольного сп`яніння. У той час як керування в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки такого діяння. Зокрема, водій у стані алкогольного сп`яніння становить загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, а також безпосередньо для себе особисто, та, серед іншого, власності третіх осіб.
Крім того, посилання суду при призначенні покарання на позицію потерпілої, яка просила суд не позбавляти волі ОСОБА_6 , колегія суддів вважає неспроможними, оскільки, думка потерпілого може враховуватись судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412, ст. 419 КПК), що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК) та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість (ст. 414 КПК), а тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК - призначенню до нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, розглянути кримінальне провадження з дотриманням вимог КПК, ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки. При цьому, у разі невстановлення інших обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, застосування до засудженого ОСОБА_6 положень ст. 69 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 412, 413, 414, 419 433 434 436 438 441 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2023 рокустосовно ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3