Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 550/1201/16
провадження № 61-3263св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2018 року у складі судді Михайлюк О. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Орган опіки та піклування Чутівської РДА), про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2014 року розірвано шлюб між ним та ОСОБА_3 . У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу постійно приживає з ним та перебуває на його утриманні, відносини в сім`ї доброзичливі, дружні. Дитина відвідує дошкільний навчальний заклад «Ромашка» (далі - ДНЗ «Ромашка»), вихована, розвинута та доглянута. Він веде нормальний спосіб життя, працює, має позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, не забороняє дитині спілкуватися з матір`ю, проте ОСОБА_3 рідко спілкується з донькою, не бере участі в її вихованні. Добровільно ОСОБА_3 не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, укладення з нею договору про матеріальне утримання в нотаріальному порядку є неможливим у зв`язку з неприязними відносинами. Крім того, відповідач не має належних умов для проживання дитини, оскільки вона не має постійного місця проживання та стабільної роботи, постійно перебуває за кордоном на заробітках.
Посилаючись на наведене, просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 разом з ним за його зареєстрованим місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_3 на його користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Чутівської РДА, про визначення місця проживання дитини.
Зустрічні позовні вимоги обгрунтувала тим, що після розірвання шлюбу вона та ОСОБА_1 не дійшли згоди щодо місця проживання доньки, а тому дитина по черзі проживала то з нею, то з батьком. Вона має роботу, достатній та стабільний дохід, позитивно характеризується за місцем роботи, прикладає всі зусилля та можливості (як матеріального так і духовного характеру) для розвитку доньки. Під час перебування її за кордоном, вона також брала участь у вихованні та утриманні доньки, зокрема передавала їй речі, іграшки, солодощі, а також кошти у розмірі 100,00 доларів США щомісячно. Для спілкування з донькою вона придбала їй мобільний телефон, проте ОСОБА_1 через деякий час його вимкнув, обмеживши її спілкування з донькою. Головною причиною її тимчасового від`їзду за кордон було бажання придбати окреме житло для неї та доньки, що і було зроблено, а саме придбано квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_2 , у якій існують належні умови для її проживання разом з дитиною. Крім того, їй належить частка в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , натомість ОСОБА_1 не має стабільного доходу, часто хворіє, у зв`язку з чим, не має змоги належно утримувати доньку, та протягом 2014-2015 років постійно переслідував їх з донькою, погрожував фізичною розправою у разі не повернення та не відновлення сім`ї.
Посилаючись на наведене та відсутність виняткових обставин у розумінні статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом із матір`ю, просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з нею за адресою:
АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 30 серпня
2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою його реєстрації та проживання:
АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 грудня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а тому, під час вирішення спору, у першу чергу, повинні бути забезпечені інтереси дитини. При цьому, у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Ураховуючи зазначені положення законодавства, висновок служби у справах дітей Чутівської РДА, затвердженого на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини протоколом від 16 серпня 2017 року № 9 про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 із батьком ОСОБА_1 , з яким вона наразі і проживає, думку дитини - ОСОБА_4 , а такожте, що
ОСОБА_1 створив усі належні умови для проживання та виховання доньки, позитивно характеризується за місцем свого проживання та роботи, суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 . З огляду на визначення місця проживання ОСОБА_4 разом з батьком, відсутності домовленості між батьками щодо утримання дитини, суд вважав обгрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Суд вказав, що хоча ОСОБА_1 і не має стабільного доходу (офіційної заробітної плати протягом останніх шести місяців), проте має достатні матеріальні ресурси, які надають йому можливість забезпечити матеріальні потреби дитини.
Суд відхилив посилання ОСОБА_3 на принцип 6 Декларації прав дитини 1959 року, відповідно до якого малолітня дитина, крім виняткових обставин, не має розлучатися зі своєю матір`ю, вказавши, що Декларація прав дитини не є частиною національного законодавства, натомість Конвенція про права дитини, у якій закладено принцип інтересів дитини понад усім, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року.
Суд визнав необгрунтованими висновок служби у справах дітей Чутівської РДА від 16 січня 2017 року № 1-01-16/34 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з батьком та висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , затверджений рішенням виконкому Кобеляцької міської ради від 29 серпня 2017 року № 574, яким вирішено за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю, оскільки зазначені висновки складені на підставі проведеної співбесіди лише з одним із батьків та документів, що були надані лише одним із батьків. Крім того, висновок органу опіки та піклування Кобеляцької міської ради про визначення місця проживання дитини складений без з`ясування думки дитини.
Суд вважав непереконливими доводи ОСОБА_3 про те, що наявність у ОСОБА_1 двох дітей від попередніх шлюбів, яких необхідно утримувати, та наявність у нього проблем зі здоров`ям унеможливлює належне матеріальне забезпечення їх малолітньої дитини, з огляду на відсутність претензій колишніх дружин ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо утримання їх дітей, досягнення повноліття ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та відсутність доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 тяжкої хвороби.
Суд також відхилив посилання ОСОБА_3 на систематичне її переслідування ОСОБА_1 , застосовування до неї фізичного насилля та погроз, вказавши, що такі твердження грунтуються лише на показаннях свідків ОСОБА_9 (мати ОСОБА_3 ), ОСОБА_10 (хрещена мати
ОСОБА_4 ), які є близькими особами відповідача та мають упереджене ставлення до ОСОБА_1 , а також відсутність документальних доказів на підтвердження звернення ОСОБА_3 із відповідними заявами до поліції, медичних довідок тощо.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, проаналізував матеріальний стан сторін, кожен із яких характеризується позитивно, має власний дохід та житло, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку, що проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 відповідатиме інтересам дитини, ураховуючи її більшу прихильність до батька, а також тривалий період її проживання у звичному для неї середовищі. Апеляційний суд зазначив, що при вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд першої інстанції правильно надав перевагу та застосував до спірних правовідносин частину першу статті 3 Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року, згідно з якою в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, оскільки наявні у справі докази, з урахуванням думки дитини та висновку органу опіки та піклування, вказують на те, що проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком найкраще відповідає інтересам дитини.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 11 лютого
2019 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3 , у якій вона просила скасувати рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а її зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення з неї аліментів на утримання дитини у розмірі не меншому, ніж 50 процентів від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з моменту звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції не урахував, що підвищення мінімального розміру аліментів до 50 процентів від прожиткового мінімуму відбулось на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів»
від 08 липня 2017 року, тобто після звернення ОСОБА_1 з позовом до суду. Суди не урахували положення частини другої статті 161 СК України, якою визначені виключні обставини за яких дитина у будь-якому разі не може залишитися з одним із батьків, зокрема з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, проте суди не урахували, що у 2017 році ОСОБА_1 взагалі не мав самостійного доходу, окрім виплат у зв`язку з інвалідністю та виплат у зв`язку з безробіттям, розмір яких сукупно становить 1 684,00 грн, що є меншим за розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2018 рік (1 762,00 грн), що він є батьком ще двох дітей від попередніх шлюбів, на утримання яких він сплачує аліменти. Посилання судів на наявність у ОСОБА_1 підсобного господарства є необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не підтверджені належними доказами. Висновок судів про наявність у володінні ОСОБА_1 автомобіля ВАЗ 21063 є помилковим, оскільки згідно технічного паспорту заначений автомобіль належав його матері - ОСОБА_11 , після смерті якої він має право на спадщину. Суди не звернули увагу, що акт обстеження умов проживання
ОСОБА_4 складено службою у справах дітей 16 січня 2017 року, тоді як
ОСОБА_1 є власником домоволодіння
АДРЕСА_1 лише з грудня 2017 року, не урахували наявність у ОСОБА_1 проблем зі здоров`ям, що унеможливлює здійснення ним належного догляду за дитиною, а також різностатевість
ОСОБА_1 та малолітньої дочки в контексті неможливості ним забезпечити належний подальший розвиток та формування доньки, як жінки. Крім того, суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили покази ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 щодо здійснення ОСОБА_1 фізичного насилля та некоректної поведінки по відношенню до неї у присутності доньки, не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 самостійно, без урахування її думки вирішує долю ОСОБА_4 , зокрема намагався віддати психологічно незрілу дитину, яка не досягла 6 років, у перший клас, що зафіксовано у протоколі засідання комісії з питань захисту прав дитини Чутівської РДА від 16 серпня 2017 року № 9. У цьому контексті суди не надали належної оцінки наявному в матеріалах справи звукозапису її розмови з ОСОБА_1 , у якій він її ображає та зазначає про те, що його не цікавить її думка щодо зарахування дитини до школи. Вказувала, що безумовною підставою для скасування оскаржуваних рішень є порушення правил підсудності, оскільки на час звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, він та вона були зареєстровані в м. Кобеляки Полтавської області.
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у якому вона зазначала, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, у редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, у редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
14 лютого 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області
від 26 вересня 2014 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не має зареєстрованого місця проживання.
Після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 проживала окремо, разом із своєю матір`ю - ОСОБА_9 , у квартирі
АДРЕСА_3 , 1/3 частини якої належить їй на праві власності. З серпня 2017 року ОСОБА_3 зареєстрована та проживає у належній їй на праві власності квартирі, розташованій за адресою:
АДРЕСА_2 .
За домовленістю сторін, після їх розлучення, ОСОБА_4 з понеділка по четвер проживала разом із батьком ОСОБА_1 , а на вихідні з матір`ю
ОСОБА_3 , оскільки у зв`язку із графіком роботи (нічні зміни), мати не мала можливості належним чином доглядати доньку. Перед поїздкою ОСОБА_3 до Королівства Данії на заробітки сторони домовилися, що донька ОСОБА_4 буде проживати разом із батьком.
Влітку 2018 року ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 та їх донькою
ОСОБА_4 по рекомендації служби у справах дітей їздили на відпочинок на море.
Згідно з довідкою-характеристикою Филенківської сільської ради Чутівського району Полтавської області (далі - Филенківська сільська рада) від 08 грудня 2016 року № 1110, довідками Филенківської сільської ради від 22 серпня
2016 року № 708 та від 08 грудня 2016 року № 1111 про склад сім`ї, актом обстеження домоволодіння по АДРЕСА_1 від 16 листопада 2016 року, довідкою Филенківської сільської ради про склад сім`ї від 03 квітня 2017 року, довідкою-характеристикою Филенківської сільської ради від 03 квітня 2017 року, довідками з Чутівської Центральної районної лікарні від 03 квітня 2017 року
№ 227 та від 30 червня 2017 року № 360, журналом обліку щоденного відвідування групи дітьми ДНЗ «Ромашка» в с. Филенкове Чутівського району Полтавської області за 2015 - 2016 та 2016 - 2017 навчальні роки, ОСОБА_4 проживає разом з батьком - ОСОБА_1 у житловому будинку
АДРЕСА_1 , який на час вирішення спору належить на праві власності ОСОБА_1 , та відвідує ДНЗ «Ромашка» в с. Филенкове, Чутівського району Полтавської області.
Зазначені обставини також підтвердили в судовому засіданні свідки
ОСОБА_13 - завідуюча ДНЗ «Ромашка» та ОСОБА_14 - вихователька ясельної групи ДНЗ «Ромашка», зокрема свідок ОСОБА_14 повідомила, що ОСОБА_4 завжди була охайна, добре одягнена, програму засвоїла добре, ОСОБА_1 відвідував усі свята у дитсадку та забирав її з дитсадка, мама ОСОБА_4 жодного разу не телефонувала та не цікавилась донькою. Про те, що належний догляд за дитиною здійснює батько дитини, а її мати лише періодично відвідувала дочку, підтвердила і свідок ОСОБА_15 (сусідка ОСОБА_1 ).
Відповідно до довідки Кобеляцької міської ради про склад сім`ї від 30 червня 2017 року № 3353 ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , разом з донькою - ОСОБА_4 .
Згідно з актом обстеження домоволодіння від 18 липня 2017 року власником помешкання за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_9 , яка проживає разом зі своєю донькою ОСОБА_3 , про проживання разом з ними ОСОБА_4 не зазначено.
Відповідно до довідки Полтавського дошкільного закладу (ясла-садок) № 35 «Берізка» від 11 вересня 2017 року № 156 ОСОБА_4 була зарахована до зазначеного дошкільного навчального закладу з червня 2014 року.
З 2012 року по 07 червня 2016 року ОСОБА_3 працювала у відокремленому підрозділі «Полтавська дирекція залізничних перевезень» Державного підприємства «Південна залізниця» у м. Полтава. З червня
2016 року по червень 2017 року ОСОБА_3 перебувала на заробітках у Королівстві Данія, протягом року один раз приїздила в Україну, у грудні
2016 року. З 04 липня 2017 року ОСОБА_3 знову працює у відокремленому підрозділі «Полтавська дирекція залізничних перевезень» Державного підприємства «Південна залізниця» у м. Полтава на посаді чергового по залізничній станції Полтава-Південна.
ОСОБА_1 працює сезонно оператором газової котельні в ДНЗ «Ромашка» в
с. Филенкове Чутівського району Полтавської області (довідка від 15 січня
2018 року № 05-28/37), отримав заробітну плату за жовтень 2017 року в розмірі 2 133,33 грн, листопад 2017 року - 3 200,00 грн, грудень 2017 року - 3 200,00 грн.
ОСОБА_1 є інвалідом 3-ї групи та отримує пенсію по інвалідності.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 жовтня 1993 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 належить на праві спільної сумісної власності ј частина квартири АДРЕСА_6 .
ОСОБА_1 володіє земельною ділянкою площею 0,16 га для ведення особистого селянського господарства та земельною ділянкою (пай) площею 3,72 га на території Скороходівської селищної ради Чутівського району, яка передана ним в оренду (за 2016 рік нараховано орендну плату в розмірі
2 898,45 грн), користується автомобілем ВАЗ 21063, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію зазначеного транспортного засобу.
ОСОБА_1 має ще двох дітей від попередніх шлюбів - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_8 повернутий стягувачу, із заяв колишніх дружин ОСОБА_1 -
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вони не мають претензій до ОСОБА_1 щодо матеріального утримання дітей, мають дружні стосунки та спілкуються між собою.
ОСОБА_1 за місцем роботи у ДНЗ «Ромашка» та за місцем проживання характеризується позитивно - неконфліктний, працелюбний, до роботи ставиться добросовісно та відповідально, ввічливий, має дружні відносини у робочому колективі та добросусідські відносини з сусідами, в побуті та громадських місцях веде себе задовільно, приймає активну участь у діяльності ДНЗ «Ромашка» та має подяку дитсадка, приводів у поліцію не мав, що підтверджується відповідними довідкою-характеристикою, виданою виконавчим комітетом Филенківської сільської ради від 08 грудня 2016 року
№ 1110, характеристиками, виданими завідуючою ДНЗ «Ромашка», подякою виданою завідуючою ДНЗ «Ромашка», а також показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_12 - сусідка ОСОБА_9 (матері ОСОБА_3 ) повідомила, що пізно ввечері влітку 2014 року по АДРЕСА_3 вона була очевидцем сварки між ОСОБА_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , однак не бачила, щоб ОСОБА_1 наносив тілесні ушкодження ОСОБА_3 .
Згідно з висновком служби у справах дітей Чутівської РДА про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 від 16 січня 2017 року № 1-01-16/34, затвердженим розпорядженням голови Чутівської РДА від 21 липня 2017 року №190, вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку служби у справах дітей Чутівської РДА про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , затвердженого на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини протоколом від 16 серпня 2017 року № 9, вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 .
Згідно висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини
ОСОБА_4 , затвердженого рішенням виконкому Кобеляцької міської ради
від 29 серпня 2017 року № 574, вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .
Заслухана в судовому засіданні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявила більш прихильне ставлення до батька та бажання проживати з ним у
с. Филенкове, де у неї багато друзів.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Згідно зі змістом статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Частинами другою та третьою статті 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
У разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частина перша та друга статті 159 СК України).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно вказав, що її посилання на принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року про те, що дитина може бути розлучена з матір`ю лише у виняткових випадках не є переконливими, оскільки зазначена Декларація не є міжнародним договором, а тому з формально-юридичної точки зору не є жорстким правом, яке зобов`язує державу діяти у певний спосіб. В ієрархії джерел міжнародного права, що є складовою частиною національного законодавства відповідно до статі 19 Закону України «Про міжнародні договори України», вищу юридичну силу має Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року, у якій реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її норми відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Ураховуючи тривалість проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком (з 2014 року), сталість їх соціальних зв`язків з батьком та звичним для неї середовищем, добросовісне виконання ним батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, бажання дитини проживати саме з батьком, а також відсутність з боку позивача перешкод у спілкуванні матері з донькою та негативного впливу на її виховання і розвиток, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 , що за встановлених судом обставин найбільше відповідає інтересам дитини, що має першочергове значення при вирішенні зазначеного спору.
Доводи касаційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не урахували насамперед найкраще забезпечення інтересів дитини є безпідставними, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій взято до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема тривале проживання дитини з батьком та відсутність перешкод у спілкуванні ОСОБА_18 з донькою, в тому числі висновок служби у справах дітей Чутівської РДА, затверджений на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини протоколом від 16 серпня 2017 року № 9, про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , саме з батьком ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визначення місця проживання дитини з позивачем не можна тлумачити як наявність у нього переваги перед матір`ю при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, беручи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини. Мати дитини у разі визначення її місця проживання з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу щодо неї та участь у її вихованні, і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини, а у разі недосягнення такої за рішенням органу опіки і піклування чи за рішенням суду.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій у порушення частини другої статті 161 СК України, якою визначені виключні обставини, за яких дитина у будь-якому разі не може залишитися з одним із батьків, зокрема з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, неправомірно визначили місце проживання малолітньої дитини з батьком ОСОБА_1 , у якого відсутній самостійний дохід є необгрунтованими, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, соціальну допомогу по безробіттю, сезонно працює оператором газової котельні в ДНЗ «Ромашка», має у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку здає в оренду, власне підсобне господарство, яке використовує для задоволення потреб сім`ї, тобто має матеріальну можливість забезпечити малолітню ОСОБА_4 усім необхідним для її нормального розвитку.
Суди правильно відхилили посилання ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_1 має проблеми зі здоров`ям, які унеможливлюють здійснення ним належного догляду за дитиною, оскільки нею не надано належних доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 тяжкої хвороби, яка б істотно ускладнювала його працездатність, або заважала йому здійснювати належний догляд за донькою, який він здійснює з 2014 року. Батьки мають рівні права на виховання дитини, а тому неспроможними є аргументи заявника про різностатевість ОСОБА_1 та малолітньої дочки ОСОБА_4 у контексті його можливості забезпечити належний розвиток та формування доньки, як жінки.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили покази ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 щодо здійснення ОСОБА_1 фізичного насилля та некоректної поведінки по відношенню до неї у присутності малолітньої доньки є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій надали їм належну оцінку, та вказали на відсутність допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.
Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів
За змістом частини першої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною першою та другою статті 27 Конвенції визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі змісту частин першої, другої та третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними і той із батьків хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частинами першою та другою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що відповідач офіційно працевлаштована і має регулярний дохід, а тому дійшов обгрунтованого висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання малолітньої
ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі не меншому, ніж 50 процентів від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з моменту звернення до суду з цим позовом, не звернули увагу, що підвищення мінімального розміру аліментів до 50 процентів від прожиткового мінімуму відбулось на підставі Закону України «Про несення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 08 липня 2017 року, тобто після звернення ОСОБА_1 із зазначеним позовом до суду є неспроможними, оскільки суд обгрунтовано застосовано закон в редакції на час ухвалення судового рішення.
Звертаючись із зазначеним позовом до Чутівського районного суду Полтавської області, ОСОБА_1 вказав, що він постійно проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Филенківської сільської ради від 08 грудня 2016 року № 1111. Ураховуючи наведене, а також положення частини першої статті 28 ЦПК України, відповідно до якої позови про стягнення аліментів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, посилання заявника на те, що розгляд зазначеної справи відбувся з порушенням правил підсудності, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 30 серпня
2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко