№ 552/5508/21

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 552/5508/21

провадження № 61-5650св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»,

треті особи: Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», Профспілка машинобудівників та приладобудівників України, Полтавська обласна рада професійних спілок,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави

від 29 грудня 2021 року у складі судді Шаповал Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», треті особи: Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», Профспілка машинобудівників та приладобудівників України, Полтавська обласна рада професійних спілок, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації») про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 із 16 січня 2002 року перебувала у трудових правовідносинах із ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», працюючи, у тому числі, на посаді начальника відділу організаційного забезпечення виробництва з 02 жовтня 2006 року.

22 червня 2021 року позивач отримала повідомлення про звільнення із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату, а також перелік вакансій, що були їй запропоновані, проте не надала згоду на переведення на іншу посаду.

30 червня 2021 року відповідач повторно та запропонував позивачу вакантну станом на 01 липня 2021 року посаду начальника відділу сертифікації систем менеджменту харчової продукції. 27 серпня 2021 року вона подала заяву керівнику про погодження переведення її на вказану посаду. Разом із тим, на цю посаду вже було переведено іншого працівника на підставі заяви від 20 серпня 2021 року, а позивача звільнено у зв`язку зі скороченням штату.

В обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_1 посилалася на те, що адміністрація підприємства не провела з профспілковим комітетом належних консультацій про заходи щодо запобігання звільненням або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень, у зв`язку з чим протоколом від 10 серпня 2021 року № 17 первинної профспілкової організації ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» та постановою Центральної ради профспілки

від 10 серпня 2021 року № ЦР-4-2-о відмовлено у наданні згоди на припинення трудових правовідносин із ОСОБА_1 .

Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 06 вересня 2021 року № 399к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на посаді начальника відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»; стягнути з ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 24 травня 2022 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що при звільненні

ОСОБА_1 роботодавцем було дотримано вимоги трудового законодавства України, які регламентують процедуру вивільнення працівників, а відмова профспілкової організації у наданні згоди на звільнення є необґрунтованою.

Установивши, що у ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» відбулося скорочення штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, внаслідок чого було скорочену посаду ОСОБА_1 , яку в установленому порядку було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано вакантні посади, суди зробили висновок про недоведеність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 24 червня 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Полтави.

У вересні 2022 року справа № 552/5508/21 надійшла до Верховного Суду.

01 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що розглядаючи спір по суті, суди не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені

у постановах від 18 серпня 2021 року у справі № 659/51/20, від 06 травня

2020 року, від 29 жовтня 2020 року у справі № 727/827/18 та інших, а також Верховного Суду України у постановах від 18 жовтня 2017 року у справі

№ 6-1723цс17, від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14, від 01 травня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не звернули увагу на те, що у роботодавця були відсутні законні підстави для скорочення посади позивача без дотримання процедури погодження нового штатного розпису та організаційної структури підприємства.

Крім того, суди не звернули увагу на те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки роботодавцеві було надано дві відмови профспілкового органу щодо погодження її звільнення та без погодження такого звільнення з Полтавською обласною радою професійних спілок.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» надіслало відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах із Полтавським державним центром стандартизації, метрології та сертифікації (перейменовано на ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»), у тому числі працювала на посаді начальника відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва

(а. с. 13).

Наказом від 14 травня 2021 року № 92 «Про зміни в структурі та штатному розписі» на підставі колективного договору ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», з метою оптимізації та підвищення ефективності управління підприємством та скорочення витрат передбачено реорганізацію відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва, скорочення посади начальника відділу з 01 вересня 2021 року (а. с. 15).

Наказом № 151к від 18 травня 2021 року на підставі наказу від 14 травня

2021 року № 92 «Про зміни в структурі та штатному розписі» вирішено скоротити з 31 серпня 2021 року такі посади:

- начальника відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва - ОСОБА_1 ;

- провідного інженера відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва - ОСОБА_3 ;

- референта відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва - ОСОБА_4 .

Цим же наказом було передбачено запропонувати зазначеним особам посади, які б відповідали освіті та спеціальності за дипломом, які будуть вакантними згідно зі штатним розписом на момент скорочення (а. с. 16).

З наказом про наступне вивільнення ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена, що не заперечується сторонами.

23 червня 2021 року зазначені особи отримали повідомлення про те, що на підприємстві станом на 23 червня 2021 року наявні вакантні посади:

- інженера зі стандартизації 2 категорії відділу сертифікації систем менеджменту та харчової промисловості;

- інженера зі стандартизації 1 категорії відділу сертифікації систем менеджменту та харчової продукції на період відпустки основного працівника ОСОБА_5 ;

- інженера із стандартизації 2 категорії відділу сертифікації систем менеджменту харчової продукції на період відпустки основного працівника ОСОБА_6 ;

- двірника експлуатаційно-технічного відділу (а. с. 24).

Провідний інженер ОСОБА_3 23 червня 2021 року надала свою згоду на переведення її на посаду інженера зі стандартизації 1 категорії відділу сертифікації систем менеджменту та харчової продукції на період відпустки основного працівника ОСОБА_5 та наказом від 01 вересня 2021 року № 377к була переведена на цю посаду (а. с. 69, 70).

Референт відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва ОСОБА_4 24 червня 2021 року надала свою згоду на переведення на посаду інженера із стандартизації 2 категорії відділу сертифікації систем менеджменту харчової продукції на період відпустки основного працівника ОСОБА_6 та наказом від 01 вересня 2021 року № 378к була переведена на цю посаду (а. с. 71, 72).

ОСОБА_1 згоди на переведення на запропоновані посади не надала.

01 липня 2021 року ОСОБА_1 була повідомлена про те, що станом

на 01 липня 2021 року згідно зі штатним розкладом наявна вакантна посада начальника відділу сертифікації систем менеджменту та харчової продукції

(а. с. 25).

20 серпня 2021 року заяву про переведення на посаду начальника відділу сертифікації систем менеджменту та харчової продукції подала ОСОБА_7 , яка на той час була призначена виконуючим обов`язки начальника відділу сертифікації систем менеджменту та харчової продукції з 08 липня 2021 року згідно з наказом від 16 липня 2021 року (а. с. 31, 73)

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про переведення її

з 01 вересня 2021 року на посаду начальника відділу сертифікації систем менеджменту та харчової продукції (а. с. 29).

Наказом в. о. генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»

від 30 серпня 2021 року № 331к начальником відділу сертифікації систем менеджменту та харчової продукції призначено ОСОБА_7 (а. с. 30).

Також установлено, що ОСОБА_1 була обрана головою первинної профспілкової організації профспілкової організації ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» та була членом Центральної ради профспілки машинобудівників та приладобудівників України.

27 травня 2021 року голові профспілки ОСОБА_1 надано інформацію про скорочення, а 01 червня 2021 року листом «Про проведення консультацій» запропоновано 02 червня 2021 року провести консультації між адміністрацією та профспілковим комітетом.

З протоколу спільної консультації профспілкового комітету ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» з адміністрацією державного підприємства встановлено, що

02 червня 2021 року було проведено консультації про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенням їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (а. с. 22, 23).

28 липня 2021 року до профспілкової організації ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» адміністрацією підприємства направлено подання про згоду на розірвання трудового договору з 31 серпня 2021 року з начальником відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_1 (а. с. 26).

Крім того, оскільки відповідно свідоцтва № 16-07 від 26 травня 2004 року первинна профспілкова організація ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» належить до профспілки машинобудівників та приладобудівників України, 16 липня

2021 року відповідач направив на адресу профспілки машинобудівників та приладобудівників України подання про згоду на розірвання з начальником відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом профспілки № 17 від 10 серпня 2021 року у зв`язку з непроведенням адміністрацією підприємства з профспілковим комітетом консультацій та заходів щодо запобігання звільненням чи пом`якшенням негативних наслідків будь-яких звільнень, не надано згоду на розірвання трудового договору з начальником відділу організаційного забезпечення діяльності виробництва ОСОБА_1 (а. с. 27).

Постановою Центральної ради профспілки від 10 серпня 2021 року № ЦР-4-2-о відмовлено керівництву ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» у звільненні ОСОБА_1 , оскільки адміністрація підприємства не провела з профспілковим комітетом консультацій про заходи щодо запобіганню звільненням чи пом`якшення негативних наслідків будь-яких звільнень (а. с. 28).

Наказом від 06 вересня 2021 року № 399к ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату (а. с. 14).

Підставами вказаного звільнення вказано: наказ від 14 травня 2021 року № 92 «Про зміну в структурі та штатному розписі», наказ від 18 травня 2021 року

№ 151к «Про попередження працівників про заплановане звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату», протокол № 17 від 10 серпня 2021 року первинної профспілкової організації ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», постанова профспілки машинобудівників та приладобудівників України від 10 серпня 2021 року № ЦР-4-2-о.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у статтях 80 104 111 ЦК України, статтях 62 66 79 92 ГК України. Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Верховний Суд, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, неодноразово наголошував на тому, що вирішуючи питання дотримання норм трудового законодавства у спірних правовідносин, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 753/7661/18,

від 12 серпня 2021 року у справі № 487/989/20, від 24 березня 2021 року

у справі № 757/46273/17-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 235/4593/19.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що у роботодавця

ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» відбулося скорочення штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, внаслідок чого було скорочену посаду ОСОБА_1 , яку в установленому порядку було попереджено про наступне вивільнення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у роботодавця були відсутні законні підстави для скорочення посади позивача без дотримання процедури погодження нового штатного розпису та організаційної структури підприємства, є безпідставними з огляду на таке.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 29 вересня 2021 року у справі № 263/8207/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), від 22 лютого 2023 року у справі № 463/3825/21 (провадження № 61-5391св22), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Отже, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний, зокрема, перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), що було зроблено судами у цій справі, але він не наділений повноваженнями досліджувати питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників.

Установивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, внаслідок якої посада позивача була скорочена, звільнення позивача із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, тобто встановленої трудовим законодавством процедури, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність звільнення позивача та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність порушень роботодавцем вимог статті 43 КЗпП України щодо отримання згоди на звільнення від виборного органу первинної профспілкової організації з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП Українирішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника

на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду

від 30 вересня 2020 року у справі № 127/27392/19 (провадження

№ 61-9769св20), від 07 вересня 2021 року у справі № 306/2434/18 (провадження № 61-1771св20).

Судами було надано оцінку протоколу від 10 серпня 2021 року № 17 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації

ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» та постанові Центральної ради профспілки

від 10 серпня 2021 року № ЦР-4-2-о про ненадання згоди на звільнення позивача. За результатами такої оцінки суди дійшли обґрунтованого висновку, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не містить правового обґрунтування щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, а містить лише посилання на відсутність проведення адміністрацією підприємства з профспілковим комітетом консультацій та заходів щодо запобігання звільненням чи пом`якшення негативних наслідків будь-яких звільнень. Разом із тим, з протоколу спільної консультації профспілкового комітету ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» з адміністрацією державного підприємства судами встановлено, що 02 червня 2021 року було проведено консультації про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенням їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах є безпідставними та не знайшли свого підтвердження, оскільки фактичні обставини у наведених справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Колегія суддів наголошує, що вирішуючи питання правомірності/неправомірності звільнення працівника у порядку пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для справи, з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, установити дотримання роботодавцем процедури звільнення тощо.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами як першої, так і апеляційної інстанцій, та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров