№ 554/2224/18

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 554/2224/18

провадження № 61-11300св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що на розгляді Полтавського районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12014170300001197, за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та ОСОБА_3 за частиною другою статті 342 КК України, де він визнаний потерпілим.

Зазначав, що неодноразово звертався до уповноважених органів з метою спонукати Полтавське районне відділення поліції Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - Полтавське РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області) до належного виконання ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та примусовий привід обвинувачених та розгляд справи протягом розумного строку.

На час подання позову ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та привід обвинувачених не виконана, обвинувачених до суду не доставлено, незважаючи на те, що справи категорії «Розшук» стосовно останніх закрито.

З метою розгляду кримінального провадження в розумні строки 15 березня 2017 року Полтавським районним судом Полтавської області направлялися листи до прокуратури Полтавської області та ГУНП в Полтавській області задля вжиття відповідних заходів реагування щодо невиконання ухвал суду про розшук та привід обвинувачених, вжиття заходів для контролю за належним та своєчасним виконанням ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року.

24 січня 2017 року слідчим суддею Полтавського районного суду Полтавської області винесено ухвалу, якою визнано протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо невиконання ухвал Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та примусовий привід обвинувачених.

Зазначав, що у зв`язку із протиправною бездіяльністю Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області він був вимушений звертатися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а також самостійно відстоювати свої права та інтереси в судовому порядку.

Вказував, що через протиправні дії Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області він зазнав сильних хвилювань, які полягали у душевних стражданнях, що мають бути відшкодовані державою Україна.

Просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн, завдану неправомірними діями та бездіяльністю Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07 травня 2018 року залучено до участі у справі прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з доказів у справі не випливає, що Полтавським РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області було допущено протиправні дії чи бездіяльність, які б спричинили позивачеві моральну шкоду.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 13 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що факт неправомірного діяння Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області у формі бездіяльності встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили та має преюдиційне значення. Судом першої інстанції, всупереч вимогам статті 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), залучення до справи Головного управління Національної поліції в Полтавській області здійснено не було, а отже, справа розглянута за участі неналежного відповідача, який згідно зі статтею 48 ЦПК України не має права бути відповідачем у суді.

Постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 13 серпня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, виходив із того, що, пред`явивши позов до держави Україна, що відповідає вимогам статті 48 ЦПК України, позивач зазначив органи, в особі яких держава здійснює свої повноваження, та вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях по-різному називають відповідний орган поліції і під час розгляду справи не уточнили його назву, зокрема, апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Полтавське районне відділення поліції ГУНП в Полтавській області не значиться як юридична особа, а ухвалою слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року визнано протиправною бездіяльність Полтавського районного відділення Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області. За таких обставин суди, як зазначено судом касаційної інстанції, не використали належно свої процесуальні повноваження, не встановили правильно коло осіб, які беруть участь у справі.

Тому Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що належним відповідачем за цим позовом є держава, а питання про залучення до участі у справі відповідного органу Національної поліції суд першої інстанції може вирішити під час нового розгляду справи.

Головне управління Національної поліції в Полтавській області надіслало у серпні 2020 року до Октябрського районного суду м. Полтави заяву, в якій звернуло увагу, що Полтавське РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області не може бути стороною у даній справі, оскільки не має цивільної процесуальної правоздатності.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2020 року уточнено назву органу Національної поліції, а саме: Полтавське районне відділення Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати у справі компенсовано за рахунок держави.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки ухвалою слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 24 січня 2017 року, що набрала законної сили та має преюдиційне значення для цієї справи, встановлено противоправну бездіяльність посадових осіб відповідача.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із положень статей 23 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), врахував характер і обсяг страждань, яких, на його думку, зазнав позивач, засади співмірності, виваженості та справедливості, послався на роз`яснення, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди, визначений позивачем, у розмірі 1 000 000,00 грн, на думку суду першої інстанції, є завищеним.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2021 року до участі у справі залучено юридичну особу - Головне управління Національної поліції у Полтавській області.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2020 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано Полтавській обласній прокуратурі сплачений за апеляційне оскарження судового рішення судовий збір у розмірі 1 362,00 грн у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про преюдиційність ухвали слідчого судді Полтавського районного суду від 24 січня 2017 року, якою визнано протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо невиконання ухвал Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та примусовий привід обвинувачених, проте, на переконання апеляційного суду, зазначена ухвала суду не свідчить про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Як зазначено апеляційним судом, цією ухвалою в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, суд встановив той факт, що протягом більш як трьох місяців ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року (про розшук та привід) без належних на те підстав виконана не була, разом із тим інших доказів про те, що невиконання ухвали суду було здійснено без поважних причин, що призводить до тривалого розгляду кримінального провадження № 12014170100001197, в якому ОСОБА_1 визнаний потерпілим, матеріали справи не містять.

Також апеляційний суд вказав, що той факт, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю та йому протипоказано психоемоційне навантаження, саме по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством, у разі задоволення таких скарг, становить достатню справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 328/591/17 та постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник у своїй касаційній скарзі також посилається на те, що апеляційний суд залишив поза увагою суттєві обставини у справі, зокрема те, що:

заявник неодноразово направляв звернення до різних установ з метою належного виконання Полтавським РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ухвал Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та примусовий привід обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і розгляд справи протягом розумного строку;

у зв`язку з невиконанням ухвал суду, 21 лютого 2017 року начальнику ГУНП в Полтавській області, прокурору Полтавської області та начальнику Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області суд повторно направив ухвалу від 29 грудня 2016 року про оголошення розшуку щодо обвинувачених, зокрема ОСОБА_3 , для її подальшого виконання;

з метою розгляду кримінального провадження в розумні строки, 15 березня 2017 року Полтавським районним судом Полтавської області направлялись листи до прокуратури Полтавської області та ГУНП в Полтавській області задля вжиття відповідних заходів реагування щодо невиконання ухвал суду про розшук та привід обвинувачених, вжиття заходів контролю за належним та своєчасним виконанням ухвал Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року;

що свідчить про пряме порушення апеляційним судом статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) - відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві та прав касатора.

Крім того, заявник вказує, що апеляційний суд у порушення норм процесуального права не надав належної оцінки доказам того, що внаслідок протиправної системної бездіяльності Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області заявнику завдано моральних збитків на загальну суму 1 000 000,00 грн, що виражено у погіршенні стану його здоров`я внаслідок психоемоційного перевантаження, стресів, депресій, розчарувань, що є додатковими життєвими труднощами, окрім того, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та учасником бойових дій. Йому необхідно періодично проходити лікування, реабілітацію, обстеження у лікарів із використанням спеціальної техніки та приборів за кордоном, оскільки перенесені навантаження суттєво вплинули на погіршення стану здоров`я, що підтверджується перебуванням на стаціонарному лікуванні з 30 серпня 2017 року по 18 вересня 2017 року в Полтавському обласному клінічному шкірно-венерологічному диспансері з діагнозом атопічний дерматит.

У грудні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду через електронний суд надійшла заява про приєднання до його касаційної скарги документів, яка не підлягає задоволенню, оскільки подана з порушенням строків, передбачених частиною першою статті 398 ЦПК України, та без дотримання порядку, передбаченого частиною другою статті 398 ЦПК України.

Окрім цього, оскільки, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій в рішенні чи відкинуті ними, тому надані заявником документи як підтвердження його доводів, що не були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, не підлягають розгляду та дослідженню, а перегляд справи у порядку касаційного провадження здійснюється Верховним Судом за наявними у справі матеріалами.

Станом на дату розгляду справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Октябрського районного суду м. Полтави матеріали цивільної справи № 554/2224/18 та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2021 року матеріали справи № 554/2224/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на розгляді Полтавського районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження, яке внесене до ЄРДР за № 12014170100001197, за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 КК України та ОСОБА_3 за частиною другою статті 342 КК України, де ОСОБА_1 визнаний потерпілим.

Ухвалами Полтавського районного суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року, 15 жовтня 2015 року, 22 березня 2016 року, 13 квітня 2016 року, 22 листопада 2016 року, 15 грудня 2016 року та 23 грудня 2016 року застосовано привід обвинувачених. Проте ухвали суду не виконані у зв`язку із не встановленням місця перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3

29 грудня 2016 року ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області оголошено розшук обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , провадження у справі зупинено до розшуку обвинувачених. Згідно з ухвалою у разі розшуку обвинувачених слід застосувати до них привід для забезпечення явки в судове засідання.

З метою розгляду кримінального провадження в розумні строки, 15 березня 2017 року Полтавський районний суд Полтавської області направляв листи до прокуратури Полтавської області та ГУНП в Полтавській області для вжиття відповідних заходів реагування щодо невиконання ухвал суду про розшук та привід обвинувачених, вжиття заходів для контролю за належним та своєчасним виконанням ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року.

У судові засідання 29 березня 2017 року та 11 травня 2017 року виконано привід ОСОБА_3 , привід ОСОБА_2 не здійснено у зв`язку зі станом здоров`я останньої. Розгляд справи відкладено.

Ухвалою слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року, яка набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо невиконання ухвал Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та примусовий привід обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Водночас оскаржувана постанова апеляційного суду таким вимогам не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 328/591/17 (провадження № 61-5457св18).

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Згідно із статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Отже, у цивільному процесі держава Україна може бути відповідачем, нарівні з фізичними та юридичними особами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, реалізуючи всі процесуальні права відповідача.

Позивач пред`явив позов до держави Україна, що відповідає вимогам статті 48 ЦПК України, зазначивши органи, в особі яких держава здійснює свої повноваження.

Факт неправомірної бездіяльності Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили та має преюдиційне значення для цієї справи, правильного висновку про що дійшов суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд.

Проте суд апеляційної інстанції, на противагу суду першої інстанції, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц, від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 638/9834/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (про те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності прокурора, слідчого під час досудового розслідування сама по собі не може свідчити про незаконність його діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди), дійшов висновку, що ухвала слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року не свідчить про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, з чим колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з огляду на таке.

Зазначеною ухвалою слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року задоволено частково скаргу ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність територіального підрозділу відповідача ГУНП в Полтавській області щодо невиконання ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та примусовий привід обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки, як зазначено слідчим суддею, ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та привід обвинувачених протягом 3 місяців без належних на те підстав Полтавським РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області не була виконана.

Під час розгляду скарги ОСОБА_1 слідчим суддею у справі № 545/1842/15-к установлено (а. с. 23-24 т. 1), що ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року клопотання прокурора про дозвіл на затримання з метою приводу відносно ОСОБА_2 було задоволено та надано дозвіл на затримання обвинуваченої ОСОБА_2 з метою приводу до Полтавського районного суду Полтавської області для вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Окрім цього, згідно з ухвалою Полтавського районного суду від 29 грудня 2016 року оголошено розшук обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Організацію виконання розшуку доручено начальнику Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, контроль за виконанням покладено на керівника Полтавської місцевої прокуратури. У випадку розшуку обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 застосувати до них привід для забезпечення явки останніх у судове засідання в приміщення Полтавського районного суду Полтавської області. Згідно з повідомленням від 18 січня 2017 року Полтавським РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області відкрито ОРС категорії «Розшук» № 3/17 щодо розшуку ОСОБА_2 та ОРС категорії «Розшук» № 4/17 відносно ОСОБА_3 . Відповідно до повідомлення від 25 січня 2017 року Полтавським РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області закрито ОРС категорії «Розшук» № 3/17 щодо розшуку ОСОБА_2 та ОРС категорії «Розшук» № 4/17 відносно ОСОБА_3 , у зв`язку зі встановленням місцезнаходження останніх.

З огляду на зазначене, слідчий суддя вважав, що ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року про розшук та привід обвинувачених не виконано, виходячи з того, що обвинувачених до суду не доставлено, незважаючи на те, що справи категорії «Розшук» відносно останніх закрито.

Також слідчим суддею встановлено, що згідно з листом керівника Полтавської місцевої прокуратури від 09 лютого 2017 року постанову від 25 січня 2017 року про закриття оперативно-розшукової справи № 3/17 категорії «Розшук» відносно ОСОБА_2 скасовано як незаконну. У зв`язку із фактичним не виконанням ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року, Полтавський районний суд Полтавської області 21 лютого 2017 року, 27 лютого 2017 року начальнику ГУ НП в Полтавській області, прокурору Полтавської області та начальнику Полтавського ВП ГУНП України в Полтавській області повторно направив ухвалу суду від 29 грудня 2016 року про оголошення розшуку відносно обвинувачених, зокрема ОСОБА_3 , для її подальшого виконання. Начальник ПРВ ПВП ГУНП в Полтавській області 13 березня 2017 року (вих. № 2317/115/104/01-2017 від 07 березня 2017 року) повторно повідомив суд про закриття ОРС категорії «Розшук» № 4/17 відносно ОСОБА_3 25 січня 2017 року, у зв`язку зі встановленням місця знаходження останнього. З метою розгляду кримінального провадження в розумні строки 15 березня 2017 року Полтавський районний суд Полтавської області направляв листи до прокуратури Полтавської області та ГУНП в Полтавській області за для вжиття відповідних заходів реагування щодо невиконання ухвал суду про розшук та привід обвинувачених, вжиття заходів для контролю за належним та своєчасним виконанням ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року. Відповідно до повідомлень прокуратури Полтавської області та ГУНП в Полтавській області дана справа взята на контроль керівниками та надані відповідні вказівки. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що у судові засідання 29 березня 2017 року та 11 травня 2017 року виконано привід ОСОБА_3 , привід ОСОБА_2 не здійснено у зв`язку зі станом здоров`я останньої, розгляд справи відкладено.

Таким чином, як установлено слідчим суддею із матеріалів кримінального провадження, про що зазначено в мотивувальній частині ухвали від 24 січня 2018 року, у судові засідання 29 березня 2017 року та 11 травня 2017 року виконано привід ОСОБА_3 , привід ОСОБА_2 не здійснено у зв`язку зі станом здоров`я останньої, розгляд справи відкладено. Цьому передувало повторне направлення Полтавським районним судом Полтавської області територіальному підрозділу відповідача ГУНП в Полтавській області невиконаної ухвали суду від 29 грудня 2016 року та надіслання з метою розгляду кримінального провадження в розумні строки листа задля вжиття відповідних заходів реагування щодо невиконання ухвали суду про розшук та привід обвинувачених, вжиття заходів для контролю за належним та своєчасним виконанням ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року.

Отже, вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені норми права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки підставою для відшкодування шкоди є встановлена ухвалою слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року протиправна бездіяльність територіального підрозділу відповідача ГУНП в Полтавській області у частині невиконання своїх службових обов`язків.

Посилання апеляційного суду на те, що інших доказів, окрім ухвали слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року, матеріали справи не містять, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на норми статей 367 та 376 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду, а тому перегляд рішення апеляційним судом не повинен зводитися до перегляду справи заново, адже вирішення справи по суті повинно відбуватися в суді першої інстанції. Суду апеляційної інстанції надано право оцінки доказів, однак з дотриманням загальних правил про це та обов`язковим наведенням мотивів і порушень, які були допущені судом при дослідженні доказів та вирішенні справи в разі висновку про необґрунтованість судового рішення. Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, на що посилається суд апеляційної інстанції у цій справі, вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно. Водночас апеляційний суд має належним чином мотивувати, в чому полягає неправильність, помилковість висновків суду першої інстанції з установлених обставин, чого суд апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції від 29 грудня 2020 року не здійснив.

Помилковим є посилання апеляційного суду на неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц, від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19, оскільки фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. У цій справі йдеться саме про установлену судами послідовну протиправну бездіяльність органу Національної поліції, що призвело до достатнього тривалого затягування невиконання ухвали суду про розшук та привід обвинувачених, що перешкоджало розгляду кримінального провадження в розумні строки.

У свою чергу, у справах № 638/14009/17, № 607/8203/18, № 638/6363/19, № 638/9834/18, № 638/14007/17, на які також посилався апеляційний суд, суди визнали обґрунтованими частково позовні вимоги та позивачам було відшкодовано моральну шкоду у різних розмірах з Державного бюджету України.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, потрібно врахувати таке.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» (2001 рік) використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн, суд першої інстанції правильно виходив із засад розумності та виваженості, із урахуванням обставин справи та наслідків, що наступили для позивача, який зазнав моральних страждань та втрат немайнового характеру унаслідок протиправної бездіяльності Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що розмір відшкодування йому моральної шкоди має становити 1 000 000,00 грн, зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції та переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу статті 400 ЦПК України.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, проте суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції.

Разом з тим зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкт його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Як уже було зазначено, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зазначення про списання коштів з єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає обґрунтованим та виправданим присудження позивачу судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§ 58 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», заява № 4909/04).

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги позивача та зміну резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини шоста-сьома статті 141 ЦПК України).

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов задоволено частково та позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», а також є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, то підстав для нового розподілу судових витрат у суду касаційної інстанції немає. Судові витрати необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 141 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2021 року скасувати.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2020 року змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на відшкодування моральної шкоди 3 000,00 гривень».

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко