Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 554/4353/17
провадження № 61-11094св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Харківська муніципальна страхова компанія»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року у складі судді Савченко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Карпушина Г. Л., Одринської Т. В. і касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» (далі - ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія»), третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживача, визнання незаконним, протиправним та скасування рішення про визначення розміру страхового відшкодування, зобов`язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що 03 листопада 2013 року ОСОБА_2 , керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем «Volkswagen Caddy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Київське шосе в місті Полтаві, не дотримався безпечної швидкості руху та дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з належним йому та під його керуванням автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди його транспортний засіб було пошкоджено. Постановою Октябрського районного суду міста Полтави від 29 листопада 2016 року у справі № 554/9554/16-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124, частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» за полісом обов`язкового страхування від 19 червня 2016 року серії АІ № 9652628 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн, франшиза - 500 грн. ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» виплатило йому страхове відшкодування в розмірі 36 570,34 грн. Однак він не погоджується з рішенням відповідача про виплату йому страхового відшкодування в зазначеному розмірі, так як за висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 23 листопада 2016 року № 27-11, складеним за його заявою судовим експертом ОСОБА_3 , вартість матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на день проведення дослідження складає 126 329,09 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним, протиправним та скасованим рішення ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» про визначення за страховим випадком від 03 листопада 2016 року за полісом АІ № 9652628 розміру належного йому страхового відшкодування в сумі 36 570,34 грн; зобов`язати (спонукати) ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» прийняти рішення про визначення за страховим випадком від 03 листопада 2016 року за полісом АІ № 9652628 розміру належного йому страхового відшкодування в сумі 99 500 грн за відсутності факту оплати проведеного ремонту.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року у складі судді Материнко М. О., з урахуванням ухвал цього суду від 05 листопада 2018 року та від 25 січня 2019 року про виправлення описок, позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 63 429,66 грн, витрати на професійну правничу допомогу - 8 500 грн та витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи - 2 500 грн, а також - на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 25 січня 2019 року визнано незаконним рішення ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» про здійснення страхового відшкодування ОСОБА_1 в частині визначення суми страхової виплати за страховим випадком від 03 листопада 2016 року за полісом АІ № 9652628 у розмірі 36 570,34 грн. В частині позовних вимог про визнання рішення ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» про здійснення страхового відшкодування скасованим та зобов`язання ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» прийняти рішення про визначення за страховим випадком від 03 листопада 2016 року за полісом АІ № 9652628 розміру належного ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 99 500 грн за відсутності факту оплати проведеного ремонту - відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І. апеляційні скарги ОСОБА_1 , ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення цього суду від 25 січня 2019 року залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року та додаткове рішення цього суду від 25 січня 2019 року залишено без змін.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вирішення питання про стягнення судових витрат, оскільки постановою Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення цього суду від 25 січня 2019 року залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року, додаткове рішення цього суду від 25 січня 2019 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року та ухвалу цього суду від 16 травня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2019 року у справі призначено підготовче засідання на 04 листопада 2019 року.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 04 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 09 грудня 2019 року.
09 грудня 2019 року судове засідання було відкладено на 03 лютого 2020 року.
03 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до Октябрського районного суду міста Полтави заяву, в якій зазначив, що 16 травня 2019 року ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» склало страховий акт № 1617/1, за яким сплатило йому 74 429,66 грн. Таким чином, відповідач погодився з незаконністю та протиправністю його первісного рішення про визначення за страховим випадком від 03 листопада 2016 року за полісом АІ № 9652628 розміру належного страхового відшкодування в сумі 36 570,34 грн та виплатив страхове відшкодування в загальному розмірі 111 000 грн (36 570,34 грн + 74 429,66 грн), що на 11 500 грн більше, ніж він просив. Оскільки він не підтримує позовні вимоги внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, то просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які складаються з витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, і витрат на професійну правничу допомогу, надану в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог до ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 , про захист прав споживача, визнання незаконним, протиправним та скасування рішення про визнання розміру страхового відшкодування, зобов`язання вчинити певні дії. Провадження у справі закрито. В задоволенні заяви про розподіл судових витрат відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що відмова ОСОБА_1 від позову не порушує прав учасників справи, тому може бути прийнята судом, а провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 4 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив з відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 500 грн та витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи - 2 500 грн, так як за страховим актом від 16 травня 2019 року № 1617/1 ОСОБА_1 сплачено 74 429,66 грн. Вказана сума не конкретизована в страховому акті, але складається із страхового відшкодування у розмірі 63 429,66 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 8 500 грн та витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи - 2 500 грн, які було стягнуто рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року. Судові витрати, понесені в судах апеляційної та касаційної інстанцій, не підлягають відшкодуванню позивачу, так як він відмовився від позову у зв`язку з виплатою йому 16 травня 2019 року страхового відшкодування і виконанням рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку. Оскільки позивач в подальшому відмовився від позову, то він не мав необхідності оскаржувати в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Позивач не довів доцільності понесених ним витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, тому скасування судових рішень апеляційного суду не є підставою для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційній інстанції.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні його заяви про розподіл судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на його користь 2 500 грн витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 55 117,50 грн, з яких в суді першої інстанції - 15 680 грн, в апеляційному суді - 17 437,50 грн, в суді касаційної інстанції - 22 000 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року в частині відмови в стягненні судових витрат скасовано. Заяву ОСОБА_1 в частині стягнення понесених ним у справі судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 500 грн - сплачені за проведення судової автотоварознавчої експертизи та 25 500 грн - витрати на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу при оскарженні ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року - 12 500 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивач подав: до суду першої інстанції - копію угоди на представництво інтересів у цивільній справі від 10 травня 2017 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, довідку про час надання правничої допомоги, квитанцію від 12 липня 2018 року на суму 8 500 грн; до суду апеляційної інстанції - копії додаткових угод від 22 листопада 2018 року, 12 лютого 2019 року, 01 березня 2019 року до угоди від 10 травня 2017 року, звіти адвоката від 17 квітня 2019 року на суми 4 500 грн, 6 750 грн, 5 250 грн та копію квитанції від 17 квітня 2019 року на суму 17 000 грн; до Верховного Суду - ордер серії ПТ № 063687 від 23 серпня 2019 року, копію додаткової угоди від 15 травня 2019 року до угоди від 10 травня 2017 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, звіт адвоката від 23 серпня 2019 року та копію квитанції від 23 серпня 2019 року на суму 10 000 грн. Також матеріали справи містять квитанцію від 22 травня 2018 року № 000205 про сплату 2 500 грн за проведення автотоварознавчої експертизи. Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважав доведеними та такими, що підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача витрати, пов`язані з проведенням експертизи, в розмірі 2 500 грн, витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 8 500 грн та в суді апеляційної інстанції - 17 000 грн. При цьому суд не взяв до уваги наведений в апеляційній скарзі розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, так як він не підтвердженийнеобхідними доказами та поданий поза строками, визначеними чинним законодавством. Витрати, понесені позивачем на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, не підлягають відшкодуванню так як касаційну скаргу ОСОБА_1 подав після виплати йому страхового відшкодування та оскаржував судові рішення саме в частині незадоволених позовних вимог, і відповідач не вживав жодних дій на виконання не задоволених позовних вимог під час та після оскарження судових рішень в касаційному порядку. Тому витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції не підлягають відшкодуванню на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України. Посилання ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на те, що за рішенням суду воно сплатило позивачу 74 429,66 грн, з яких: 63 429,66 грн - страхове відшкодування; 8 500 грн - витрати на правничу допомогу; 2 500 грн - витрати, пов`язані з проведенням судової автотоварознавчої експертизи, є необґрунтованими, оскільки ні зі страхового акта від 16 травня 2019 року № 1617/1, ні з платіжного доручення від 16 травня 2019 року № 1909 неможливо встановити складові частини вказаного відшкодування в розмірі 74 429,66 грн. Судовий збір, сплачений при подачі апеляційної скарги на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року, не підлягає розподілу між сторонами, так як ця ухвала оскаржується лише в частині відмови у стягненні судових витрат. 09 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав до Полтавського апеляційного суду докази понесених витрат на правничу допомогу при оскарженні ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року, а саме копію додаткової угоди від 11 лютого 2020 року до угоди від 10 травня 2017 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію звіту від 09 квітня 2020 року, копію квитанції від 09 квітня 2020 року на суму 12 500 грн. ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» не заперечило щодо заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу. Тому, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 12 500 грн витрат на правничу допомогу при оскарженні ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
23 липня 2020 року ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, а ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року - залишити без змін.
Касаційна скарга ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, так як за страховим актом від 16 травня 2019 року № 1617/1 воно сплатило позивачу 74 429,66 грн на виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року, в якому чітко зазначено складові цієї суми, а саме: 63 429,66 грн - страхове відшкодування; 8 500 грн - витрати на правничу допомогу; 2 500 грн - витрати, пов`язані з проведенням судової автотоварознавчої експертизи. Однак апеляційний суд не звернув уваги на те, що від позову ОСОБА_1 відмовився саме у зв`язку з виконанням в повному обсязі рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року. Оскільки позивачу вже сплачено зазначені кошти, то вони не можуть бути стягнуті повторно. Крім того, апеляційний суд безпідставно стягнув з нього на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 17 000 грн та 12 500 грн, так як позивач не довів, що ці витрати були неминучими. У відзивах, поданих протягом розгляду цієї справи, ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» заперечувало проти стягнення з нього вказаних судових витрат, однак апеляційний суд в порушення вимог статті 137 ЦПК України, не дав оцінки цим запереченням. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» зазначило, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування статті 137 ЦПК України, викладених в постанові Верховного Суду від 09 березня 2020 року у справі № 537/2508/18 (провадження № 61-5630св19).
05 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року було скасоване постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року, а відтак, стягнуті цим рішенням суду витрати на правничу допомогу в розмірі 8 500 грн підлягали поверненню відповідачу в порядку повороту виконання рішення. За умовами укладеної між ним та адвокатом Ошекою О. А. угоди від 10 травня 2017 року з додатковими угодами розмір гонорару за правничу допомогу, надану в суді першої інстанції, складає 15 680 грн, в апеляційному суді - 17 437,50 грн, в суді касаційної інстанції - 22 000 грн. Крім того, постановою Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року не було вирішено питання про стягнення з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на його користь «гонорару успіху» в розмірі 5 000 грн. З 16 травня 2019 року до 11 вересня 2019 року йому не було відомо про виплату страхового відшкодування в розмірі 74 429,66 грн шляхом складення страхового акта від 16 травня 2019 року № 1617/1. Тому він не мав підстав для подання заяви про відмову від позову під час розгляду справи судом касаційної інстанції, а подав таку заяву лише при новому розгляді справи судом першої інстанції. Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в:
- постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 149/96/18-ц (провадження № 61-7715св19), в якій зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини;
- постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 760/6220/16-ц (провадження № 61-27389св18), додатковій постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 300/198/17 (провадження № 61-2008св18), постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 922/902/19, за змістом яких витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 137 141 ЦПК України у подібних правовідносинах в контексті можливості та достатності використання сторонами відомостей протоколів судових засідань про час початку і закінчення судових засідань на підтвердження як факту, так і тривалості надання правничої допомоги при розрахунку розміру гонорару за роботу у вигляді представництва в судових засіданнях. Крім того, відсутні висновки Верховного Суду про те, як вирішувати питання про розподіл судових витрат при новому розгляді справи, а також при відмові від позову, якщо до подання заяви сталася подія, яка є підставою для відмови від позову, але позивачу про неї стало відомо вже після розгляду касаційної скарги.
У вересні 2020 року ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позивач не довів доцільності та співмірності понесених ним витрат на правничу допомогу.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», в якому зазначив, що 16 травня 2019 року відповідач сплатив йому 8 500 грн витрат на правничу допомогу та 2 500 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, однак судове рішення про стягнення цих коштів було скасоване Верховним Судом. В такому випадку застосовується поворот виконання судового рішення. Оскільки відповідач сплатив страхове відшкодування в загальному розмірі 111 000 грн, тобто погодився з незаконністю та протиправністю його первісного рішення про визначення розміру страхового відшкодування в сумі 36 570,34 грн і задовольнив його позовні вимоги, то він не підтримував заявлені позовні вимоги і подав заяву про відмову від позову з цих підстав. За таких обставин доводи касаційної скарги ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» про те, що він відмовився від позову у зв`язку з виконанням рішення суду, не відповідають фактичним обставинам справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року і витребувано матеріали справи з Октябрського районного суду міста Полтави.
01 вересня 2020 року справа № 554/4353/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що позивач поніс судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи в розмірі 2 500 грн, що підтверджується квитанцією від 22 травня 2018 року № 000205, а також витрати на професійну правничу допомогу - 8 500 грн.
Вказані судові витрати були стягнуті з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року.
На виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» сплатило ОСОБА_1 74 429,66 грн, що підтверджується страховим актом від 16 травня 2019 року № 1617/1.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що вищевказана сума складається із страхового відшкодування в розмірі 63 429,66 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 8 500 грн та витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи - 2 500 грн.
03 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій підтвердив, що 16 травня 2019 року ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» склало страховий акт № 1617/1, за яким сплатило йому 74 429,66 грн. Оскільки він не підтримує позовні вимоги внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, то просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які складаються з витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, і витрат на професійну правничу допомогу, надану в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Згідно з пунктом 4 частини першої, частиною другою статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог до ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 , про захист прав споживача, визнання незаконним, протиправним та скасування рішення про визнання розміру страхового відшкодування, зобов`язання вчинити певні дії. Провадження у справі закритона підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України. В задоволенні заяви про розподіл судових витрат відмовлено.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до частини першої, пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою, четвертою, дев`ятою, десятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частинами шостою-дев`ятою статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило щодо розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачено частиною третьою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.
В позовній заяві ОСОБА_1 просив: визнати незаконним, протиправним та скасованим рішення ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» про визначення за страховим випадком від 03 листопада 2016 року за полісом АІ № 9652628 розміру належного йому страхового відшкодування в сумі 36 570,34 грн; зобов`язати (спонукати) ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» прийняти рішення про визначення за страховим випадком від 03 листопада 2016 року за полісом АІ № 9652628 розміру належного йому страхового відшкодування в сумі 99 500 грн за відсутності факту оплати проведеного ремонту, а відмовився від позову у зв`язку зі сплатою йому страхового відшкодування. При цьому за змістом страхового акта від 16 травня 2019 року № 1617/1 ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» сплатило позивачу 74 429,66 грн саме на виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року. Хоча вказана сума не конкретизована у страховому акті, але складається із страхового відшкодування в розмірі 63 429,66 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 8 500 грн та витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи - 2 500 грн, які й було стягнуто рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року.
Враховуючи, що позивач відмовився від позову у зв`язку з виплатою йому 16 травня 2019 року страхового відшкодування і виконанням рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 судових витрат.
За таких обставин, оскільки позивач не підтримував своїх вимог у зв`язку з тим, що отримав страхове відшкодування, тобто фактичним виконанням відповідачем рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року, а не внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, то застосуванню підлягали загальні положення цивільного процесуального законодавства, а саме частини третьої статті 142 ЦПК України, відповідно до якої у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.
За змістом наведеної норми право на стягнення з відповідача компенсації понесених витрат виникає у позивача за умови задоволення його вимог відповідачем після пред`явлення позову, але до ухвалення судом рішення про його задоволення, внаслідок чого у відповідача виникає обв`язок з виконання рішення суду. В такому випадку має місце не задоволення відповідачем вимог позивача в розумінні частини третьої статті 142 ЦПК України, а виконання відповідачем ухваленого щодо нього рішення суду. Якщо таке рішення, що набрало законної сили, в подальшому скасоване в касаційному порядку з направленням справи на новий розгляд, то понесені позивачем витрати під час розгляду справи (як до скасування ухвалених в ній судових рішень, так і при новому розгляді) можуть бути стягнуті з відповідача на його користь лише за наслідками вирішення справи при новому розгляді, а саме при задоволенні позову (частини перша, друга статті 141 ЦПК України). Якщо ж до такого вирішення позивач відмовиться від позову, то застосуванню підлягає загальне правило про те, що понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, оскільки в такому випадку відсутня умова про задоволення вимог позивача відповідачем після пред`явлення позову в розумінні частини третьої статті 142 ЦПК України.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 ЦПК України, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального права.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто місцевий суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині відмови в стягненні судових витрат і стягуючи з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати, апеляційний суд виходив з того, що зі страхового акта від 16 травня 2019 року № 1617/1, а також з платіжного доручення від 16 травня 2019 року № 1909 неможливо встановити складові частини страхового відшкодування в розмірі 74 429,66 грн. Однак при цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що страховий акт від 16 травня 2019 року № 1617/1 було складено відповідачем саме на виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року, в якому зазначено складові суми в розмірі 74 429,66 грн, а саме: 63 429,66 грн - страхове відшкодування, 8 500 грн - витрати на професійну правничу допомогу; 2 500 грн - витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року було скасоване постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року, а відтак, стягнуті цим рішенням суду витрати на правничу допомогу в розмірі 8 500 грн, підлягали поверненню відповідачу в порядку повороту виконання рішення, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 444 ЦПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він закриває провадження у справі.
Згідно з частинами п`ятою, шостою, дев`ятою статті 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої-третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
В цій справі сторони не подавали заяв про поворот виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року у зв`язку з його скасуванням постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року, тому суд першої інстанції не вирішував цього питання.
Висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 760/6220/16-ц (провадження № 61-27389св18), від 26 червня 2019 року у справі № 300/198/17 (провадження № 61-2008св18), від 10 грудня 2019 року у справі № 922/902/19, від 15 квітня 2020 року у справі № 149/96/18-ц (провадження № 61-7715св19), на які послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, а також в постанові Верховного Суду від 09 березня 2020 року у справі № 537/2508/18 (провадження № 61-5630св19), на яку послалося ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» в касаційній скарзі, щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, стосуються іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин і не пов`язані з вирішенням питання про розподіл судових витрат у разі відмови позивача від позову.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 137 141 ЦПК України у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки, з урахуванням встановлених в цій справі обставин, не вбачається порушень судом першої інстанції норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).
У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції з точки зору дотриманням норм процесуального права, на підставі яких було закрито провадження у справі та відмовлено в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат, дійшла висновку, що місцевим судом було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами заяв і доказів, які мають індивідуальний характер.
Інші наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні його заяви про розподіл судових витрат з підстав, передбачених частиною третьою статті 142 ЦПК України.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції відповідно до положень статті 413 цього Кодексу.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року скасувати, а ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 лютого 2020 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук