№ 554/6784/18

Постанова

Іменем України

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 554/6784/18

провадження № 61-12971св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Полтавське районне відділення поліції Полтавського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 березня 2019 року у складі судді Тімошенко Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавського районного відділення поліції Полтавського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн.

Позовна заява мотивована тим, що у провадженні Полтавського районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014170300001197, за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 КК України та ОСОБА_3 за частиною другою статті 342 КК України (справа № 545/1842/15-к), у якому він приймає участь в статусі потерпілого. Однак, судовий розгляд не відбувається протягом тривалого проміжку часу у зв`язку з невиконанням працівниками Полтавського районного відділення поліції Полтавського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області ухвал суду від 02 травня 2018 року, 17 травня 2018 року, 30 травня 2018 року та 04 червня 2018 року про примусовий привід в судове засідання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач посилається на те, що внаслідок бездіяльності працівників Полтавського районного відділення поліції ПВП ГУНП в Полтавській області, яка полягає у невиконанні ухвал суду, він вимушений був звертатися до різних установ та суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, витрачаючи свій час на складання заяв, переживаючи душевні хвилювання та психоемоційні навантаження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що невиконання працівниками Полтавського районного відділення поліції ПВП ГУНП в Полтавській області ухвал суду про примусовий привід обвинувачених у кримінальному провадженні не підпадає під перелік дій або бездіяльності, які дають підстави для відшкодування шкоди з підстав, визначених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтею 1176 ЦК України. Крім того, позивачем не надано доказів, що з вини Полтавського районного відділення поліції ПВП ГУНП в Полтавській області позивачу спричинена моральна шкода, відсутній причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 02 липня 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України), а тому закон не покладає на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди саме відповідачем та її розмір. Суд не дотримався норм матеріального права. Зазначає, що суд першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги, що має місце пряме порушення статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві. Його моральні збитки полягають у стресах, моральних стражданнях та психоемоційних навантаженнях від протиправної системної бездіяльності Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невиконання рішень суду. Вважає, що вказаний факт встановлено безпосередньо судом, тому не потребує доказування.

Аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2019 року матеріали цивільної справи № 554/6784/18 надійшли до Верховного Суду.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що у провадженні Полтавського районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014170300001197, відносно ОСОБА_2 за частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 КК України та ОСОБА_3 за частиною другою статті 342 КК України (справа № 545/1842/15-к), у якому позивач приймає участь в статусі потерпілого.

Ухвалами Полтавського районного суду Полтавської області від 02 травня 2018 року, 17 травня 2018 року, 30 травня 2018 року та 04 червня 2018 року, 12 червня 2018 року застосовано примусовий привід до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку з їх неявкою у судові засідання з розгляду вказаного кримінального провадження, проте обвинувачені в судові засідання не з`явилися, привід відносно останніх вп`яте на 12 червня 2018 року виконано не було через відсутність останніх за місцем проживання та активний супротив ОСОБА_2 (втечі, переховування, симуляції тощо).

Крім того, згідно ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 21 серпня 2018 року працівниками правоохоронних органів здійснено привід обвинуваченої ОСОБА_2 та обрано їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2018 року у результаті розшукових дій обвинуваченого ОСОБА_3 22 серпня 2018 року було доставлено в приміщення суду, де вручено судову повістку у судове засідання, призначене на 28 вересня 2018 року. У подальшому ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 24 жовтня 2018 року щодо обвинуваченого ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України)».

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи стаття 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Як на підстави позову позивач посилається на бездіяльність Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, а саме на невиконання ухвал суду про примусовий привід обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання у кримінальному провадженні, де позивач ОСОБА_1 приймає участь в якості потерпілого, як стверджує позивач, йому завдана моральна шкода. Суду на підтвердження моральної шкоди позивачем надано епікриз з Полтавського обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру від 17 вересня 2017 року, у якому ОСОБА_1 встановлено діагноз: атопічний дерматит та рекомендовано уникати нервових напружень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що відсутні підтвердження факту спричинення позивачу саме відповідачами моральної шкоди, не доведено їх вини, причинний зв`язок між їх діями та відповідними наслідками, тому прийшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 березня 2019 та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат