03.12.2023

№ 554/7009/19

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 554/7009/19

провадження № 61-18234св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Полтавська місцева прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Полтавська місцева прокуратура, про зняття арешту з майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що Полтавським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - Полтавським ВП ГУ НП в Полтавській області) 22 жовтня 2016 року зареєстровано кримінальне провадження № 12016170040004351 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 356 та статтею 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави Чувановою А. М. від 09 лютого 2017 року у кримінальному провадженні № 12016170040004351 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Постановою старшого слідчого Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області Петренка І. В. від 30 травня 2018 року кримінальне провадження від 22 жовтня 2016 року №12016170040004351 закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 356 та статтею 190 КК України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати арешт, накладений ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2017 року у кримінальному провадженні №12016170040004351 на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2019 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Полтавська місцева прокуратура, про зняття арешту з майна відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалу суду мотивовано тим, що скасування арешту, який був накладений за правилами кримінального судочинства, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі скасовано, матеріали позовної заяви повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд не врахував, що відповідачем у справі зазначено фізичну особу ОСОБА_2 як колишнього власника майна, а не орган досудового розслідування, який наклав арешт на спірне майно.

Крім того, місцевий суд не врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), відповідно до якої з припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності та можливість застосування специфічного порядку скасування такого обмеження, зумовленого кримінально-процесуальними відносинами, втрачається. З матеріалів справ вбачається, що на час постановлення ухвали місцевого суду кримінальне провадження закрито, тому ця справа повинна розглядатися в порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року, а ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2019 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду вказаного позову у порядку цивільного судочинства, оскільки не звернув уваги на те, що постановою першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури від 28 серпня 2019 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 12016170040004351 та відновлено досудове розслідування. Апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц (провадження № 14-323цс19).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року, витребувано з Октябрського районного суду м. Полтави цивільну справу № 554/7009/19.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду не подавали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім наведеного, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами.

У статті 3 ЦПК України від 03 жовтня 2017 року (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України Господарським процесуальним кодексом України Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи провадження в справах про адміністративні правопорушення.

У контексті зазначеної норми процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого виду судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, неодноразово було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, а правильність його вирішення залежить від такого.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України) 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 (провадження № 14-181цс19).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц (провадження № 14-159цс18)).

Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц (провадження № 14-115цс18) (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року) у справі № 461/233/17 (провадження № 14-326цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц (провадження

№ 14-387цс18)).

Якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17 (провадження № 14-119цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц (провадження № 14-366цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц (провадження № 14-418цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18 (провадження

№ 14-559цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц (провадження № 14-323цс19)).

Частиною першою статті 1 КПК України 2012 року встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року).

Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Згідно із частиною третьою статті 174 КПК України 2012 року прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).

Частинами третьою та четвертою статті 174 КПК України 2012 року урегульовано порядок вирішення питання про скасування арешту майна у таких випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження. Натомість у цій справі кримінальне провадження закрив постановою слідчий, який згідно з приписами КПК України 2012 року, на відміну від прокурора, не наділений повноваженнями скасовувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування.

Згідно із частиною третьою статті 26 КПК України 2012 року слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов`язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.

На слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.

Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.

У своєму позові ОСОБА_1 просила звільнити з-під арешту належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

З позовної заяви і доданих до неї матеріалів відомо, що Полтавським відділом поліції ГУ НП в Полтавській області 22 жовтня 2016 року зареєстровано кримінальне провадження № 12016170040004351 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 356 та статтею 190 КК України.

Отже, установивши, що арешт на квартиру позивача накладено в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що питання про зняття такого арешту треба розглядати за правилами кримінального судочинства.

Натомість апеляційний суд указаного не врахував, помилково зазначивши, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, пославшись при цьому на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.

З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції суду під час вирішення питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року, та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) вирішила відступити від висновку, сформульованого в пункті 49 постанови від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, у тій частині, що питання про скасування арешту майна, накладеного за КПК України 2012 року, після закриття слідчим кримінального провадження слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

За таких обставин колегія суддів вважає постанову Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року такою, що підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2019 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зважаючи на те, що касаційна скарга першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 384,20 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь заявника.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року скасувати, а ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської місцевої прокуратури судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк