27.03.2024

№ 554/7886/18

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 554/7886/18

провадження № 61-1729св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 ,Акціонерне товариство «Українська залізниця», Державне підприємство «Національні інформаційні системи»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінанс Груп», треті особи: Державне підприємство «Національні інформаційні системи», ОСОБА_2 , про визнання добросовісним набувачем та скасування обтяження на майно

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст первісного та зустрічного позовів

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Укрфінанс груп» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», товариство) звернулося до суду з позовом, в якому з метою задоволення вимог позивача просило звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки Tоyоta Camry, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , який з 14 серпня 2015 року належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності на момент продажу автомобіля.

На обґрунтування заявлених вимог товариство зазначало, що 10 жовтня 2008 року між Публічним акціонерним товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк», банк) і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СН1/0153 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику 40 980,00 дол. США кредиту зі сплатою відсотків, передбачених умовами договору, дата остаточного повернення - 09 жовтня 2015 року.

Виконання кредитного договору забезпечене договором застави транспортного засобу від 10 жовтня 2008 року № CH1/0153/S-1, укладеним з ОСОБА_2 . Предмет договору - автомобіль марки Tоyоta Camry, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору виникла заборгованість у розмірі 357 929,95 грн, яку рішенням суду від 09 вересня 2015 року стягнено з боржника на користь банку. Рішення суду не виконане, грошові кошти кредитору не повернено.

22 січня 2018 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» укладені договори № 220118нв про відступлення права вимоги за кредитним договором і № 220118аз про відступлення прав вимоги за договором застави.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 квітня 2018 року у справі № 750/6241/15-ц замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2015 року у справі 750/6241/15-ц з ПАТ «ВТБ Банк» на ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп».

14 серпня 2015 року позичальник усупереч нормам закону і умовам договору застави, не погоджуючи своїх дій з банком чи товариством, продав предмет

застави ОСОБА_1 .

Оскільки реалізація майна, що є предметом застави, проведена без припинення обтяжень та без згоди заставодержателя, застава зберегла чинність при переході права власності на предмет застави до ОСОБА_1 , отже, на спірний автомобіль може бути звернене стягнення.

Ураховуючи наведене, товариство просило позов задовольнити.

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати її добросовісним зазначеного транспортного засобу та скасувати обтяження на майно.

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначала, що вона є добросовісним набувачем спірного автомобіля, тому витребувати майно у неї має право лише власник майна, яким позивач не є.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 29 травня 2019 року в задоволенні позову ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав ОСОБА_1 добросовісним набувачем автомобіля Tоyоta Camry, 2008 року випуску, колір чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , та скасував обтяження. Вирішив питання про розподіл судового збору.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідно до статті 388 ЦК України витребувати майно у добросовісного набувача має право власник майна, однак позивач не надав суду доказів, які свідчили б, що ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП» є власником спірного майна, тому підстав для задоволення позову товариства немає. Водночас задоволенню підлягають зустрічні позовні вимоги, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, встановлення цього факту є необхідним для захисту її прав.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Полтавський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2019 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2019 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» і зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що вимоги позивача за первісним позовом задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю наявності підстав для звернення стягнення на предмет обтяження.

Доводи ОСОБА_1 , з якими погодився суд першої інстанції, не відповідають статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якою врегульовано ці правовідносини, тому є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 20 січня 2020 року до Верховного Суду, ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні первісного позову та направити справу в цій частині до апеляційного суду для продовження розгляду, в частині вирішення зустрічних позовних вимог постанову залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, щопостанова апеляційного суду ухвалена без повного з`ясування обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права і грубим порушенням норм процесуального права.

Рішенням суду від 09 вересня 2015 року з позичальника на користь банку стягнено суму заборгованості за кредитним договором.

На підставі договорів про відступлення права вимоги всі права вимоги, які існували у ПАТ «ВТБ Банк» в рамках кредитного договору та договору застави, належать ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», тому виконання зобов`язань має здійснюватися на користь нового кредитора.

Обов`язок доведення наявності письмового дозволу заставодержателя на відчуження заставодавцем предмета застави покладається на відповідача та третю особу ОСОБА_2 , однак таких доказів вони не надали.

Оскільки спірний автомобіль відчужено боржником без згоди заставодержателя, то застава зберігається для нового його власника, відповідно, позов товариства підлягає задоволенню.

Суди залишили поза увагою всі докази, що надані позивачем на підтвердження своїх доводів, і безпідставно відмовили в задоволенні позову за недоведеністю.

Постанова Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, тому не є предметом касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Октябрського районного суду м. Полтави.

04 березня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 жовтня 2008 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СН1/0153, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 40 980,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, дата остаточного повернення кредиту - 09 жовтня 2015 року.

На забезпечення належного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 10 жовтня 2008 року між банком і позичальником укладено договір застави № CH1/0153/S-1 транспортного засобу марки Tоyоta Camry, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість у розмірі 357 929,95 грн, яка рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2015 року у справі № 2/750/2258/15 стягнена з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк». Рішення суду не виконано.

22 січня 2018 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Укрфінанс Груп» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв, за умовами якого ПАТ «ВТБ БАНК» відступило ТОВ «Укрфінанс Груп», зокрема права вимоги за кредитним договором від 10 жовтня 2008 року № CH1/0153/S-1.

22 січня 2018 року між ПАТ «ВТБ БАНК» і ТОВ «Укрфінанс Груп» укладено договір про відступлення прав вимоги за договором застави № 220118аз, за умовами якого ПАТ «ВТБ БАНК» відступило ТОВ «Укрфінанс Груп» усі права заставодержателя за договором застави, укладеним на забезпечення виконання боржником зобов`язань за вказаним кредитним договором, предметом застави за яким є автомобіль.

Згідно з витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 15 лютого 2018 року № 56989843 вилучено обтяжувача ПАТ «ВТБ Банк» та додано обтяжувача ТОВ «Укрфінанс Груп» за договором застави.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 продав указаний автомобіль ОСОБА_1 , якій видане свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки Tоyоta Camry, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ураховуючи наведене, розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює в порядку ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заставу» та статтею 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов`язань. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14, та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 463/3582/17 (провадження № 61-13383св19).

Згідно зі статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.

Частиною четвертою статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина

реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п`яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п`ятирічний строк.

Таким чином, застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц (провадження № 61-2859св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 573/1105/17 (провадження № 61-29747св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 757/17150/17-ц (провадження № 64-45097св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 619/4033/18 (провадження № 61-16542св19).

Апеляційний суд встановив, що на підставі договору застави обтяження зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 26 січня 2009 року за № 8399312 і зараз міститься в реєстрі з терміном дії до 15 лютого 2023 року. До реєстру з моменту реєстрації цього обтяження вносилися зміни, а саме: 27 листопада 2013 року заставодержатель змінив термін дії обтяження з 26 січня 2014 року до 27 листопада 2018 року, 15 лютого 2018 року змінено обтяжувача з ВАТ «ВТБ Банк» на ТОВ ««ФК «УКРФІНАНС ГРУП» та змінено термін дії обтяження з 27 листопада 2018 року до 15 лютого 2023 року.

Отже, реалізація ОСОБА_2 автомобіля, що є предметом застави, здійснена без припинення обтяження, тому не припинила застави, тобто застава для ОСОБА_1 є чинною.

Ураховуючи наведене, висновки апеляційного суду, як підстава відмови у позові про те, що відчуження предмета обтяження відбулося у 2015 році до прийняття рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором; після відкриття виконавчого провадження і до відступлення первісним кредитором прав вимоги позивачу, що становить близько трьох років, ПАТ «ВТБ Банк» дій щодо звернення стягнення на заставне майно або оскарження дій боржника щодо відчуження предмета обтяження не вживало; відповідач безперешкодно офіційно перереєструвала предмет обтяження, є необґрунтованими і такими, що здійснені без урахування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, товариство зазначило, що рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано, тому є підстави для звернення стягнення на предмет застави.

Статтями 23, 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Отже, право на звернення стягнення на предмет обтяження виникає у заставодержателя в разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не перевірив доводів позивача щодо невиконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором та не встановив, чи має ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором на час звернення товариства з цим позовом і, відповідно, суму заборгованості, що унеможливило правильно вирішити спір по суті заявлених вимог.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову товариства з підстав недоведеності заявлених вимог.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги в указаній частині.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними

обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині та передачу справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» доОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун