№ 559/2288/18

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 559/2288/18

провадження № 61-5100св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - Дубенська міська рада Рівненської області,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2021 року під головуванням судді Ралець Р. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С. у справі за позовом Дубенської міської ради Рівненської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Дубенської міської ради Рівненської області про визнання рішення та акта протиправними,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року до суду звернулася Дубенська міська рада Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 247 074,56 грн.

Мотивуючи вимоги, покликалась на те, що згідно з протоколом земельного аукціону від 14 березня 2012 року № 470-з ОСОБА_1 отримав право на укладення договору оренди земельної ділянки, загальною площею 1,4561 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

На підставі протоколу між сторонами укладено договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року, який зареєстрований в реєстрі за № 1256 (далі - договір купівлі-продажу № 1256). Пунктами 1.8, 8.1 цього договору було передбачено, що після виконання покупцем зобов`язань за цим договором сторони зобов`язані в 45-денний термін укласти договір оренди земельної ділянки.

25 червня 2012 року Дубенською міською радою підготовлено проект договору оренди земельної ділянки загальною площею 1,4561 га, розташованої на АДРЕСА_1 . Однак договір оренди земельної ділянки у 45-денний термін не був укладений.

Договір оренди землі між сторонами було підписано лише 06 травня 2015 року. Цього ж дня було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

Незважаючи на те, що договір оренди землі був підписаний 06 травня 2015 року, ОСОБА_1 не здійснив державну реєстрацію права оренди землі, хоча фактично використовував земельну ділянку. Сплачувати оренду плату він почав лише в 2016 році.

Внаслідок цих дій органу міського самоврядування було завдано збитків.

Відповідно до акта про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 липня 2018 року № 329, розмір збитків за невчасне укладення договору (невчасну його державну реєстрацію) на земельну ділянку площею 1,4561 га (кадастровий номер 5610300000:02:01:3213) на АДРЕСА_1 за період з 06 травня 2015 року по 21 лютого 2016 року становить 247 074,56 грн.

У зустрічному позові, поданому у грудні 2018 року, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог просив визнати неправильним розмір заподіяних територіальній громаді м. Дубно збитків, що визначений рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради № 329 від 19 липня 2018 року.

Позов мотивував тим, що 19 липня 2018 року Дубенською міською радою було прийнято рішення № 329 «Про затвердження акта про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин ОСОБА_1 ». Позивач вважає, що рішення № 329 як і сам акт № 5 «Про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді у м. Дубно у сфері земельних відносин ОСОБА_1 » від 18 липня 2018 року є протиправними.

22 лютого 2016 року ОСОБА_1 та Дубенською міською радою було укладено договір оренди землі, відповідно до якого в оренду передається тільки земельна ділянка кадастровий номер 5610300000:02:001:3213 (пункт 4 Договору). Державна реєстрація даного договору була проведена 29 лютого 2016 року. Відтак, договір оренди земельної ділянки набрав чинності 29 лютого 2016 року.

Згідно із п. 8 договору оренди землі від 22 лютого 2016 року «Договір укладено до 06 червня 2017 року. Після закінчення строку оренди, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію». Оскільки ОСОБА_1 не повідомив письмово Дубенську міську раду про намір продовжити дію оренди землі не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору, то договір оренди землі із 22 лютого 2016 року не був ним оновлений. Відтак, 06 червня 2017 року закінчився строк дії договору оренди землі від 22 лютого 2016 року.

Оскільки станом на 05 листопада 2015 року Дубенська міська рада не зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610300000:02:001:3213, то Дубенська міська рада не мала права укладати будь-які правочини щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі і договори оренди, а укладені договори оренди даної земельної ділянки є нікчемними та не породжують жодних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного, вважає що жодних збитків Дубенській міській раді не спричиняв.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області рішенням від 28 жовтня 2021 року задовольнив позов Дубенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дубно, від імені якої діє Дубенська міська рада, завдані збитки у розмірі 247 074,56 грн.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Дубенської міської ради Рівненської області про визнання рішення та акту протиправними залишив без розгляду.

Рівненський апеляційний суд постановою від 10 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2021 року - без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що відшкодування збитків проводиться за період використання землі з порушенням земельного законодавства у розмірі орендної плати за землю, яку власник землі (міська рада) міг би отримати при належному виконанні (дотриманні) землекористувачем ( ОСОБА_2 ) вимог земельного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували тієї обставини, що комісія, яка оформила 18 липня 2018 року акт № 5 про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин ОСОБА_1 рішенням Виконавчого комітету Дубенської міської ради не створювалась, а він сам, як особа, яка має відшкодувати збитки на засіданні комісії присутнім не був.

Матеріали справи не містять і позивачем не надано доказів укладення договору оренди земельної ділянки, який у 45-ти денний термін з моменту виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року повинен був бути укладений із заявником та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Отже, оскільки, договір оренди від 06 травня 2015 року не був зареєстрований у встановленому порядку, він не набрав чинності, а відтак не породив жодних прав у позивача на стягнення з відповідача збитків.

Аргументом касаційної скарги є також те, що Дубенська міська рада не зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5610300000:02:001:3509, а тому не мала жодних прав укладати правочини з приводу розпорядження нею. Разом із тим ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 22 лютого 2019 року орендував земельну ділянку із кадастровим номером 5610300000:02:001:3213, який і був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Вказує, що судами прийнято рішення про застосування норм права без урахування правових висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19); Верховним Судом у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 400/1730/19; постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18; постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 396/1513/18; постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 904/5968/19; постанові від 15 серпня 2018 року у справі № 532/384/16-ц; постанові від 01 червня 2020 року у справі № 396/1517/18, постановах Верховного Суду України: від 18 січня 2017 року № 6-2777цс16; від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13); від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16); від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

Аргументом касаційної скарги також є те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме чи договір купівлі-продажу права оренди землі є договором оренди землі в розумінні статей 210 792 ЦК України 93 ЗК України та статей 2, 6, 14, 17, 18, 19, 20, 31 Закону України «Про оренду землі».

Касаційна скарга також містить посилання на те, що суди попередніх інстанцій протиправно не застосували наслідки спливу позовної давності, про що заявляв відповідач. Вважає, що на момент звернення із цим позовом позовна давність минула, а тому підстави для задоволення позову були відсутні.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року представник Дубенської міської ради - міський голова Антонюк В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому у задоволенні вимог касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Представник позивача вказує, що аргументи відповідача, наведені у касаційній скарзі не відповідають дійсності, адже під час розгляду питання про відшкодування збитків відповідач був повідомлений про це належним чином, отже міг бути присутнім на засіданні комісії.

Вказує, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах м. Дубно, а тому належить до земель територіальної громади, отже попри відсутність державної реєстрації права власності на неї, міська рада була вправі здати її в оренду та отримувати прибуток.

Договір оренди землі від 06 травня 2015 року передбачав, що орендар зобов`язаний приступити до використання земельної ділянки в строки встановлені договором, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому договором та у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору надати копію договору у Дубенську ОДПІ. Отже, саме на орендаря було покладено обов`язок здійснити державну реєстрацію договору.

В день укладення договору - 06 травня 2015 року ОСОБА_2 було підписано акт приймання-передачі землі, що свідчить про початок фактичного використання земельної ділянки.

Вказує, що державна реєстрація права користування земельною ділянкою була здійснена ОСОБА_2 лише 07 квітня 2016 року, таким чином дії відповідача виразились у використанні зазначеної земельної ділянки без реєстрації такого права, а відповідно і без сплати орендних платежів. Отже тривала бездіяльність Богомаза В. М. припинилась лише з часу реєстрації у державному реєстрі відповідного речового права, отже строк позовної давності слід рахувати саме з 07 травня 2016 року про що зазначає апеляційний суд, таким чином міська рада звернулась із позовом в межах позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 липня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.

Справа № 559/2288/18 надійшла до Верховного Суду 05 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 червня 2012 року між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки № 1256. Предметом продажу за даним договором є земельна ділянка площею 1,4561 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610300000:02:001:3509 (а. с. 17, 18).

Пунктами 1.8, 8.1 договору передбачено, що після виконання покупцем зобов`язань за цим договором сторони зобов`язані у 45-денний термін укласти договір оренди земельної ділянки.

Договір оренди вказаної земельної ділянки Дубенською міською радою та ОСОБА_1 було укладено 06 травня 2015 року. Крім того, 06 травня 2015 року було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки (а. с. 19, 21).

Відповідно до п. 19 договору оренди земельної ділянки передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом 5 днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

У пункті 38 зазначено про те, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Також пункт містить відмітку про те, що договір укладено в трьох примірниках, що мають однаково юридичну силу, один з них знаходиться у орендодавця, другий в орендаря, третій в органі, який провів його державну реєстрацію.

Однак, як встановлено і це визнається сторонами, договір оренди земельної ділянки від 07 травня 2015 року не був зареєстрований.

16 лютого 2016 року укладено договір про внесення змін у договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року щодо кадастрового номеру земельної ділянки та місця її розташування.

Згодом, 22 лютого 2016 року, сторони уклали договір оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3213, площею 1,4561 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація останнього договору була проведена 29 лютого 2016 року.

Пред`являючи позов, Дубенська міська рада покликалась на те, що ОСОБА_1 зволіканням у виконанні договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року, а саме невчасним укладенням договору оренди землі (невчасною його державною реєстрацію) в період з 06 травня 2015 року по 21 лютого 2016 року, завдав позивачу збитків.

Збитки, на переконання позивача, полягали в тому, що незважаючи на підписання сторонами договору оренди землі 06 травня 2015 року, ОСОБА_1 не здійснив державну реєстрацію права оренди землі, а сплачувати оренду плату почав лише в 2016 році.

Згідно з актом про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин, затвердженим рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 липня 2018 року № 329, розмір збитків за невчасне укладення договору (невчасну його державну реєстрацію) на земельну ділянку площею 1,4561 га (кадастровий номер 5610300000:02:01:3213) на АДРЕСА_1 за період з 06 травня 2015 року по 21 лютого 2016 року становить 247 074,56 гривень.

В акті вказувалося про те, що Управлінням архітектури, будівництва та земельних питань 03 червня 2015 року на адресу ОСОБА_1 направлялись лист та три примірники договору оренди земельної ділянки для підписання та проведення державної реєстрації. У зв`язку з тим, що у договорі купівлі-продажу була допущена помилка у кадастровому номері земельної ділянки він не був зареєстрований. Лише 16 лютого 2016 року був укладений договір про внесення змін у договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року (зміни стосувалися кадастрового номера земельної ділянки та місця розташування). Договір оренди від 22 лютого 2016 року земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3213 площею 1, 4561 га зареєстрований 07 квітня 2016 року. Орендна плата почала нараховуватися з моменту реєстрації договору оренди, заборгованості по сплаті орендної плати немає (а. с. 25, 26).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Касаційна скарга ОСОБА_2 не містить посилань щодо неправильного вирішення його позовних вимог за зустрічним позовом, у зв`язку із чим, з урахуванням положень статті 400 ЦПК України, справа в цій частині не переглядається в касаційному порядку.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 в обумовлений договором строк належним чином не оформив правовідносин щодо оренди земельною ділянки, хоча, очевидно, в нього виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку, якою користувався.

Користування ОСОБА_1 земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавило орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, що він міг би отримати, якби його право не було порушено.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122 123 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статей 125 126 ЗК України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини першої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З наведених норм права вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом № 1952-IV, на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Судами встановлено, що відповідач використовував спірну земельну ділянку без відповідних документів (договору), які б посвідчували право на таке користування та орендну плату за період часу з 06 травня 2015 року до 21 лютого 2016 року не сплачував.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою без укладення відповідного договору.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Вказане відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

З огляду на викладене, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі № 902/794/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 922/587/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 686/18993/17-ц.

Колегія суддів не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків.

Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання.

Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За таких обставин суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували правовідносини між сторонами, як такі, що виникли внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог земельного законодавства.

Повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без внесення орендної плати, на вищенаведене належної уваги не звернули, а тому ухвалили рішення без застосування норми права, що підлягала застосуванню. Не надали належної оцінки обставинам виникнення у позивача права на відшкодування доходів у вигляді безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 70-75).

Відповідно до статей 256 257 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251 - 254 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Зміст рішення суду першої інстанції мотивів відхилення заяви про застосування наслідків спливу позовної давності не містить.

Посилання заявника щодо незастосування наслідків спливу позовної давності відхилені апеляційним судом, який виходив з того, що тривала бездіяльність відповідача припинилась лише 07 квітня 2016 року, тобто з часу реєстрації у державному реєстрі відповідного речового права. Натомість позов пред`явлено 22 жовтня 2018 року, тобто в межах цього матеріально-правового строку. Крім того апеляційний суд вказував, що звернення до суду у жовтні 2018 року пов`язане з оскарженням ОСОБА_1 рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 липня 2018 року № 329 про затвердження акта, яким визначено завдані збитки.

Враховуючи те, що місцевий суд не вказав взагалі, а суд апеляційної інстанції не встановив момент, коли позивач довідався про порушення свого права, їх висновки про можливість стягнення з ОСОБА_2 стягнення збитків за період з 06 травня 2015 року до 21 лютого 2016 року є передчасними.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Аналіз наведених норм права щодо «інституту позовної давності» в сукупності із нормами ЦПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності.

Крім того, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 17 вересня 2019 року у справі № 910/14469/18, від 22 жовтня 2019 року у справі № 910/2968/18 та від 23 січня 2020 року у справі № 916/2128/18.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то місцевому суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд, у ході якого суду слід урахувати вищенаведене та розглянути заявлене клопотання ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, а також застосувати норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року зупинено виконання рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2021 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи, що за наслідками касаційного перегляду рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, підстави для поновлення їх виконання відсутні.

Керуючись статтями 400 411 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Дубенської міської ради Рівненської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук