ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 560/4343/19
адміністративне провадження № К/9901/34101/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №560/4343/19
за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до Шепетівського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Хмельницькій області про стягнення податкового боргу,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду (у складі судді - Лабань Г.В.) від 04 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Залімського І.Г., Сушка О.О. Мацького Є.М.) від 23 липня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2019 року Головне управління ДПС у Хмельницькій області (далі - податковий орган, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовом до Шепетівського комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства (далі - комунальне підприємство, платник податків, відповідач у справі), в якому просило стягнути з відповідача податковий борг в сумі 1 312 155 гривень 35 копійок.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за відповідачем рахується податковий борг в сумі 1312155,35 гривень по податку на додану вартість, по чистому прибутку з підприємств, по земельному податку юридичних осіб, по податку на нерухоме майно відмінне від земельних ділянок. Вказав, що відповідачу було надіслано податкові повідомлення-рішення, корінець першої податкової вимоги. Проте, вжиті позивачем заходи не призвели до добровільного погашення заборгованості, що зумовило звернення до суду з цим позовом.
3. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Шепетівського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства податковий борг у розмірі 2998 гривень шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків та за рахунок готівки, що йому належить. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року скасовано у частині відмови у задоволенні позову. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовлено.
5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, у грудні 2020 року податковий орган звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
6. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
7. 22 січня 2021 року до Верховного Суду від комунального підприємства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що статутом Шепетівського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, затвердженим рішенням ХХХІ (позачергової) сесії VII скликання Шепетівської міської ради від 14 грудня 2017 року №5, визначено, що відповідач є комунальним унітарним комерційним підприємством, а його засновник - територіальна громада м. Шепетівка в особі Шепетівської міської ради. Майно підприємства складають виробничі та невиробничі фонди, статутний фонд, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Шепетівка і належить підприємству на праві господарського відання.
10. За відповідачем у справі рахується податковий борг в сумі 1 312 155,35 гривень, у тому числі:
- 94461,46 гривень з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, що підтверджується податковими деклараціями з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 22 листопада 2017 року, від 13 лютого 2018 року, від 11 січня 2019 року, від 13 лютого 2017 року та податковим повідомленням-рішенням від 14 лютого 2018 року №0019871207 (отримане 05 березня 2018 року);
- 53980,61 гривень по земельному податку, що підтверджується податковою декларацією з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 09 лютого 2016 року та податковим повідомленням-рішенням від 14 лютого 2018 року №0019971207 (отримане 05 березня 2018 року);
- 1160715,28 гривень по податку на додану вартість, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість від 18 травня 2018 року, від 18 червня 2018 року, від 18 липня 2018 року, від 17 серпня 2018 року, від 19 вересня 2018 року, від 19 жовтня 2018 року, від 19 листопада 2018 року, від 20 грудня 2018 року, від 18 січня 2019 року, від 20 лютого 2019 року, від 20 березня 2019 року, від 22 квітня 2019 року та податковими повідомленнями-рішеннями від 15 березня 2018 року №0030251207 (отримане 11 травня 2018 року), від 31 травня 2018 року №0055211207 (отримане 16 липня 2018 року), від 19 червня 2018 року №0061471207 (отримане 16 липня 2018 року), від 17 серпня 2018 року №0081101207 (отримане 10 вересня 2018 року), від 14 грудня 2018 року №0004575705 (отримане 17 грудня 2018 року), від 14 грудня 2018 року №0004585705 (отримане 17 грудня 2018 року);
- 2998 гривень по чистому прибутку з підприємств, що підтверджується розрахунком частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями від 27 січня 2017 року, від 25 січня 2018 року.
11. 05 жовтня 2001 року відповідачу вручено першу податкову вимогу №7 від 03 жовтня 2001 року. 10 грудня 2001 року відповідачем отримано другу податкову вимогу форми "Ю1" №2/186 від 13 листопада 2001 року.
12. Оскільки податковий борг відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся в суд з позовом про стягнення податкового боргу.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
- твердження позивача про обов`язок відповідача сплатити 94 461,46 гривень заборгованості з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, власником якого не є Шепетівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства та яке перебуває у власності органів місцевого самоврядування, суперечить положенням податкового законодавства;
- позивач не вказав, за який період виник податковий борг в сумі 53 980,61 гривень по оплаті земельного податку і за використання яких земельних ділянок, у той час як відповідач у 2018 та 2019 роках був звільнений від сплати такого податку (у зв`язку з чим, як зазначив суд першої інстанції, у відповідача відсутній обов`язок зі сплати земельного податку, та, як наслідок, протиправність висновків податкового органу про наявність у комунального підприємства заборгованості по земельному податку);
- джерелом погашення заборгованості по податку на додану вартість 1 160 715,28 гривень у спірних відносинах є поповнення за рахунок субвенційних перерахувань згідно відповідних договорів укладених між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, департаментом фінансів Хмельницької обласної державної адміністрації, фінансовим управлінням виконавчого комітету Шепетівської міської ради та Шепетівським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства. Оскільки вказані нарахування не здійснювались, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими.
14. В той же час, суд задовольнив позовні вимоги у частині стягнення з відповідача податкового боргу у сумі 2998 гривень по чистому прибутку з підприємств з огляду на підтвердження матеріалами вказаної заборгованості та відсутність заперечень відповідача у цій частині.
15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції стосовно необґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 94 461,46 гривень з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, та 53 980,61 гривень по земельному податку, що підтверджується податковою декларацією з плати за землю.
16. В той же час, суд апеляційної інстанції вказав, що висновку про відмову у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача податкового боргу з податку на додану вартість суд першої інстанції дійшов з помилковим застосуванням норм матеріального права.
17. Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач звернувся до суду із позовною заявою у загальному порядку, а не із заявою у порядку частини 1 статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, однак при цьому заявив вимоги про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу без належної конкретизації, що свідчить про невідповідність заявлених вимог положенням статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 95 Податкового кодексу України. На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач є комунальним підприємством, однак не врахував особливостей процедури погашення податкового боргу таких підприємств, передбаченої статтею 96 Податкового кодексу України.
18. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
19. Податковий орган вказує на те, що предметом у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту. При цьому питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкове повідомлення-рішення суб`єкта владних повноважень, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом дослідження у даній справі.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
21. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
23. Відповідно до підпункту14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
24. Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
25. Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
26. Відповідно до підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків.
27. За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
28. Пунктом 42.1, 42.2 статті 42 Податкового кодексу України визначено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
29. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
30. Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
31. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
32. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
33. У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
34. Статтею 56 Податкового кодексу України встановлено порядок оскарження рішень контролюючих органів.
35. За положенням пункту 56.15 статті 56 Податкового кодексу України, скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
36. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
37. Згідно з пунктом 54.1, 54.5 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
38. Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
39. Положеннями пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
40. При цьому, пункт 59.5 цієї статті передбачає, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
41. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
42. Строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 57.2 якої передбачено, що у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.
43. У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 згаданої статті).
44. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
45. За змістом пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання у будь-який момент після отримання такого рішення.
46. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
47. Таким чином, якщо рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань за результатами судового оскарження не було скасовано і є чинним, такі зобов`язання вважаються узгодженими.
48. Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
49. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).
50. За правилами пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
51. Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
52. Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 95.4. статті 95 Податкового кодексу України).
53. Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що податковий орган може звернутися до суду з позовом про стягнення з особи податкового боргу у випадку наявності у цієї особи узгодженого та несплаченого грошового зобов`язання.
54. Суд звертає увагу на те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є саме наявність узгодженого грошового зобов`язання, складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені, підстави виникнення боргу, моменту його виникнення, моменту погашення (за його наявності), розрахунку нарахування пені, об`єкту її нарахування, розміру та суми та дотримання контролюючим органом процедури оформлення та надіслання відповідного рішення податкового органу (податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги). Окрім того, суд зобов`язаний перевірити дотримання податковим органом під час звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення податкового боргу вимог Кодексу адміністративного судочинства України та окремих положень Податкового кодексу України.
55. Проаналізувавши рішення судів попередніх інстанцій, Суд дійшов до висновку, що предметом дослідження у цій справі в судах попередніх інстанцій була саме правомірність здійснення нарахування грошових зобов`язань в результаті несплати яких податковий орган дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення податкового боргу, а не наявність узгодженого грошового зобов`язання, складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені, підстави виникнення боргу, моменту його виникнення, моменту погашення (за його наявності), розрахунку нарахування пені, об`єкту її нарахування, розміру та суми та дотримання контролюючим органом процедури оформлення та надіслання відповідного рішення податкового органу (податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги).
56. Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спору про стягнення податкового боргу, суд позбавлений можливості перевірити правомірність здійснення нарахування грошових зобов`язань в результаті несплати яких податковий орган дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення податкового боргу.
57. Щодо посилання суду апеляційної інстанції на те, що податковий орган при зверненні до з цим позовом до суду, заявив вимоги про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу без належної конкретизації, що свідчить про невідповідність заявлених вимог положенням статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 95 Податкового кодексу України, Суд звертає увагу на наступне.
58. Зазначивши про вказане порушення податкового органу, суд апеляційної інстанції лише процитував конкретні частини статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 95 Податкового кодексу України, без конкретизації, які саме порушення допущенні позивачем у справі при зверненні до суду з позовом.
59. Щодо посилання суду апеляційної інстанції на те, що податковим органом не надано належних доказів та обґрунтувань дотримання вимог статті 96 Податкового кодексу України, що свідчить про необґрунтованість обраного позивачем способу позивачем способу стягнення податкового боргу з відповідача, Суд зазначає наступне.
60. Статтею 96 Податкового кодексу України визначено порядок погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств шляхом звернення до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади у випадку, коли сума коштів, отримана від продажу внесеного у податкову заставу майна, не покриває суму податкового боргу. Тобто наведені дії вчиняються після стягнення коштів з рахунків платника та продажу його майна.
61. Зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 820/2766/15.
62. Враховуючи викладений висновок Верховного Суду, Суд дійшов до висновку, що судом апеляційної інстанції не досліджено та не вказано необхідність застосування статті 96 Податкового кодексу України, у спірних правовідносинах.
63. Суд звертає увагу на те, що предметом касаційного перегляду були рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні адміністративного позову.
64. З огляду на вказане, Суд прийшов до висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині дослідження належних та допустимих доказів, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, що свідчить про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні адміністративного позову та спрямування справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Вимоги скарги про задоволення позовних вимог не підлягають задоволенню.
65. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
66. Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.
67. Зважаючи на викладене, з урахуванням статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню в частині відмови в задоволенні адміністративного позову із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року скасувати в частині відмови в задоволенні адміністративного позову, а справу №560/4343/19 в цій частині направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов