№ 565/860/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 565/860/22

провадження № 61-5718св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Вараської міської ради, виконавчий комітет Вараської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області

від 22 листопада 2023 року у складі судді Зейкана І. Ю. та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у складі колегії суддів Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Вараської міської ради, виконавчий комітет Вараської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

У позові вказував, що він з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірвано в судовому порядку у серпні 2019 року.

На підставі рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 грудня 2017 року у справі № 565/2284/17 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання їх спільного з відповідачем сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заборгованість по сплаті аліментів відсутня.

Також зазначав, що Кузнецовський міський суд Рівненської області рішенням

від 19 червня 2020 року у справі № 565/511/20 визначив місце проживання їх сина за місцем проживання матері - ОСОБА_2 .

Позивач посилався на те, що відповідач неналежним чином виконує свої обов`язки як матері по відношенню до їх спільної дитини, про що позивачу стало відомо зі слів сина, а також на те, що вона перешкоджає йому в побаченнях з дитиною.

Наголошував, що їх син категорично відмовляється проживати з матір`ю, оскільки вона жорстоко з ним поводиться та часто залишає його без нагляду.

Звертав увагу, що у період з 30 травня 2022 року по 22 червня 2022 року ОСОБА_2 без погодження із ним вивезла дитину закордон до міста Дубай в ОАЕ та ця поїздка негативним чином вплинула на психологічний стан їх сина, оскільки під час роботи з психологом він повідомив, що зазнав там сексуального насильства з боку невідомих йому осіб чоловічої статі.

Про вказані обставини він повідомив Вараський районний відділ поліції ГУНП в Рівненській області у поданій ним 19 липня 2022 року заяві про неналежне виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків. Ухвалою слідчого судді Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 липня 2022 року в справі № 565/838/22 зобов`язано Вараський районний відділ поліції ГУНП в Рівненській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості по його заяві від 19 липня 2022 року.

Посилаючись на вищевказане, просив позов задовольнити та визначити місце проживання їх неповнолітнього сина за місцем проживання батька, оскільки, на його переконання, подальше проживання дитини з матір`ю шкодитиме моральному та фізичному стану дитини та може загрожувати його життю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кузнецовський міський суд Рівненської області рішенням від 22 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Рішення місцевий суд, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, мотивував недоведеністю позивачем належними, допустимими та достатніми доказами обставин, які дають підстави для зміни місця проживання дитини, визначеного рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 19 червня 2020 року у справі № 565/511/20. Дитина ОСОБА_3 більше року проживає з матір`ю, має стійкі зв`язки у цьому середовищі, бажає проживати з матір`ю. При передачі дитини на виховання батьку будуть порушені його стійкі, усталені зв`язки із оточенням, звичним до нього середовищем, що не відповідатиме найкращим інтересам малолітньої дитини.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що не встановив наявності обставин, які можуть негативно вплинути на виховання матір`ю дитини, навпаки, вбачається належне виконання нею батьківських обов`язків, дбайливе та турботливе ставлення до дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 квітня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у вказаній вище справі.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга також містила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою від 22 квітня 2024 року Верховний Суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, відкрив касаційне провадження у справі,витребував її із Кузнецовського міського суду Рівненської області.

30 квітня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті

389 ЦПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22), від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23) та інших.

Вказує на неправильне застосування судами норм частин четвертої, п`ятої статті 19, частини п`ятої статті 157 та частини першої статті 161 СК України, які, всупереч вищенаведеним висновкам Верховного Суду, не забезпечуючи найкращі інтереси дитини, позбавили її батьківського піклування та по суті усунули батька з життя їх спільного з відповідачем сина.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення. Відповідач зазначає, що під час проживання дитини з нею не відбулось жодної зміни обставин, що могло б вказувати на необхідність зміни визначеного раніше у судовому порядку місця проживання їх спільного з позивачем сина.

Фактичні обставини справи

Сторони по справі є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16 серпня 2016 року Кузнецовським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Рівненській області.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 19 серпня 2019 року справі № 565/1208/19.

Кузнецовський міський суд Рівненської області рішенням від 19 червня 2020 року у справі № 565/511/20 визначив місце проживання ОСОБА_3 за місцем проживання матері - ОСОБА_2 , до досягнення ним 14 років.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Обґрунтовуючи наявність істотних обставин для зміни визначеного раніше судовим рішенням місця проживання дитини, ОСОБА_1 посилався на те, що дитина зазнала сексуального насильства під час відпочинку з відповідачем у м. Дубай в ОАЕ, у період з 30 травня 2022 року до 22 червня 2022 року, на залишення відповідачем дитини без нагляду на інших сторонніх осіб, заподіяння дитині тілесних ушкоджень відповідачем та її матір`ю, а також на бажання самої дитини проживати з ним, а не з матір`ю.

У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, перевіривши належним чином доводи позивача із наданням оцінки поданим ним доказам, наявним у матеріалах справи, встановивши, що зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_3 не відповідатиме його найкращим інтересам, суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Суди обґрунтовано врахували, серед іншого, рішення виконавчого комітету Вараської міської ради від 29 грудня 2022 року № 488-РВ-22, яким затверджено висновок про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 за місцем проживання його батька - ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з яким також обґрунтовано погодився й апеляційний суд, надав належну оцінку показанням свідка - практичного психолога ОСОБА_4 (перевіряючи посилання позивача щодо обставин сексуального та фізичного насильства над дитиною за час відпочинку із позивачем), а також взявдо уваги те, що після розірвання шлюбу та до 18 липня 2022 року дитина проживала разом з матір`ю, відповідачем у справі, та лише невеликий проміжок часу (з 18 липня 2022 року до 09 вересня 2022 року) з батьком - ОСОБА_1 , а з 09 вересня 2022 року до моменту звернення до суду із цим позовом ОСОБА_3 проживав разом із матір`ю.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій,

що за встановлених обставин визначене раніше на підставі рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 19 червня 2020 року місце проживання спільної дитини сторін у цій справі не підлягає зміні, за відсутності істотних підстав для цього, оскільки доводи ОСОБА_1 , викладені ним у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під час розгляду судами цієї справи.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що оскаржуваними рішеннями його, як батька, усунули з життя їх спільного з відповідачем сина, оскільки позбавили його батьківського піклування, є необґрунтованим, оскільки визначене на підставі судового рішення місце проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, не звільняє іншого від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини та не обмежує у реалізації батьківських прав.

У касаційній скарзі заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22), від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23) та інших є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Вищенаведене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не встановила.

Висновок місцевого суду, з яким також погодився апеляційний суд є обґрунтованим, відповідає якнайкращим інтересам дитини, які, є пріоритетними, та зроблений на підставі належним чином досліджених наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, із наданням їм відповідної оцінки.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров