№ 567/1277/18

Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 567/1277/18

провадження № 61-16657св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Військова прокуратура Рівненського гарнізону,

третя особа Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової прокуратури Рівненського гарнізонуна рішення Острозького районного суду Рівненської області від 15 квітня 2019 року у складі судді Назарук В. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Хилевич С. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової прокуратури Рівненського гарнізону, третя особа Державна казначейська служба України, про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок перебування під підозрою з 13 березня 2015 року по 31 липня 2018 року (41 місяць), через незаконні дії працівників військової прокуратури Рівненського гарнізону йому до цього часу не надали статус учасника бойових дій, не надали направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для визначення ступеня втрати працездатності внаслідок чого він був позбавлений права на користування передбаченими законодавством пільгами та забезпечити передбачений Конституцією України соціальний та правовий захист.

Зазначає, що внаслідок незаконних дій і рішень органів досудового слідства та прокуратури йому спричинено моральну шкоду, зокрема, принижено його честь та гідність, він жив у постійному страху за своє майбутнє, внаслідок психічних, моральних, душевних страждань погіршився його стан здоров`я. Понад три з половиною роки він переживає емоційний стрес, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, просив відшкодувати моральну шкоду за рахунок Державного бюджету України в розмірі 874858,00 грн, яка на його думку є співмірною з отриманими стражданнями.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 15 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року позов задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 169343,03 грн на відшкодування моральної шкоди; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що моральна шкода, завдана органом досудового розслідування є підставою для настання цивільної відповідальності за завдану шкоду саме для держави, тому вважав за необхідне стягнути зазначені кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через державну казначейську службу України на підставі статті 1176 ЦК України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. При визначення розміру моральної шкоди, судами враховано період перебування позивача під слідством 40 місяців та 18 днів (з дня оголошення про підозру 13 березня 2015 року до внесення постанови про закриття кримінального провадження 31 липня 2018 року) та виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи за кожен місяць.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду Військова прокуратура Рівненського гарнізону, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не перевірено чи є Військова прокуратура Рівненського гарнізону належним відповідачем, оскільки вказана установа не має коду юридичної особи. Крім того, зазначає, що суди безпідставно поклали обов`язок з відшкодування шкоди на Державну казначейську службу України, яка не є відповідачем у справі. Також посилається на те, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діями заподіювача шкоди. Також прокуратура зазначає, що судами неправильно вказано строк, за який слід відшкодувати шкоду, оскільки законодавець рахує строки в календарних місяцях, а не днях, тому нарахування суми шкоди за 18 днів, крім 40 місяців є безпідставним.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що Військовою прокуратурою Рівненського гарнізону здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження від 20 січня 2015 року № 42015180490000007 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 Кримінального кодексу України (далі КК України).

13 березня 2015 року по указаному кримінальному провадженню ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 КК України.

З постанови заступника військового прокурора Рівненського гарнізону від 02 листопада 2016 року вбачається, що військовослужбовця військової частини пп НОМЕР_1 ОСОБА_1 направлено до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (м. Львів) для проходження військово-лікарської комісії на предмет встановлення ступеню його придатності до проходження військової служби.

Зі свідоцтва про хворобу від 13 грудня 2016 року № 754/3 затвердженого постановою військово-лікарської комісії 14 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 страждає помірно вираженим тривалим невротичним розладом, асоційованим зі стресом, зі стійкими хворобливими проявами. Наслідки закритої черепно-мозкової травми (серпень 2014 року) у вигляді вегетативно-судинної нестійкості без ознак органічного ураження центральної нервової системи. Захворювання пов`язані з проходженням військової служби. Зроблено висновок, що ОСОБА_1 непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.

З довідок Комунального закладу «Острозька обласна психіатрична лікарня» (далі КЗ «Острозька ОПЛ») від 17 вересня 2018 року № 252, від 29 січня 2018 року № 20, від 07 серпня 2018 року № 204 убачається, що ОСОБА_1 з 13 березня 2017 року по 12 червня 2017 року, з 02 листопада 2017 року по 17 січня 2018 року, з 15 травня 2018 року по 02 серпня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ «Острозька ОПЛ» з приводу хронічного психічного захворювання.

Постановою Військової прокуратури Рівненського гарнізону від 31 липня 2018 року кримінальне провадження від 20 січня 2015 року № 42015180490000007 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, тобто за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Досудовим розслідуванням установлено, що згідно свідоцтва про хворобу 3754/3 ОСОБА_1 непридатний до військової служби, захворювання у нього виникло після призову на військову службу, однак до вчинення ним злочину, він не являється спеціальним суб`єктом вчинення військового злочину.

ОСОБА_1 перебував під слідством з 13 березня 2015 року (з часу проголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення) до 31 липня 2018 року (постанови про закриття кримінального провадження), що загалом складає 40 місяців 18 днів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали своїх офіційні повноваження.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведений у частині першій статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Оскільки судами попередніх інстанцій установлено неправомірність дій з боку посадових осіб військової прокуратури Рівненського гарнізону, тому обґрунтованими є висновки про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу такими діями моральної шкоди.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у випадках, наведених у статті 1 цього Закону.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що діють на час розгляду справи. Визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Судами встановлено, що значна тривалість розгляду справи (більше трьох з половиною років) мала місце з вини органів досудового слідства, прокуратури та є надмірною і такою, що не відповідає вимогам розумного строку, оскільки свідоцтво про хворобу від 17 грудня 2016 року № 754/3 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону України, затверджене постановою Військово-лікарської комісії Західного регіону 14 грудня 2016 року, отримано працівниками Військової прокуратури Рівненського гарнізону 22 грудня 2016 року, при цьому кримінальне провадження закрите лише 31 липня 2018 року (тобто через 19 місяців з моменту отримання свідоцтва про хворобу).

Крім того, протягом тривалого періоду досудового розслідування позивач неодноразово звертався до відповідача та до Генерального прокурора з приводу руху кримінального провадження та необхідності завершення кримінального провадження, про що до позовної заяви додано відповідні докази.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з 01 січня у 2019 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 4173,00 гривні.

Виходячи із указаного розміру мінімальної заробітної плати, керуючись статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством (40 місяців та 18 днів), що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством у сумі 169 343,03 грн (4173,00 грн х 40 місяців та 18 днів).

Посилання у касаційній скарзі на те, що Військова прокуратура Рівненського гарнізону не є належним відповідачем, оскільки вказана установа не має коду юридичної особи, є безпідставними, оскільки моральна шкода, завдана органами прокуратури є підставою для настання цивільної відповідальності за завдану шкоду саме для держави, а суд не стягував кошти безпосередньо з прокуратури.

Посилання у касаційній скарзі на безпідставне стягнення коштів з Державної казначейської служби України, яка не є відповідачем у справі спростовуються наступним.

Згідно з підпунктом 1 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законом порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Таким чином, безспірне списання коштів Державного бюджету України на підставі рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України, тому висновки судів попередніх інстанцій щодо відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України є законними і обґрунтованими.

Також прокуратура зазначає, що судами неправильно вказано строк, за який слід відшкодувати шкоду, оскільки законодавець рахує строки в календарних місяцях, а не днях, тому нарахування суми шкоди за 18 днів, крім 40 місяців є безпідставним. Слід зазначити, що законодавець установив граничний розмір нижньої межі відшкодування моральної шкоди, в той час як верхня межа такого відшкодування не встановлена, тому, з урахуванням обставин справи, суди обгрунтовано визначили шкоду у розмірі 169 343,03 грн.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

У касаційній скарзі прокуратура порушує клопотання про розгляд справи за участю сторін.

У задоволенні клопотання слід відмовити оскільки, нормами ЦПК України передбачено, що попередній розгляд справи відбувається у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи, крім того, Верховний Суд не вбачає потреби викликати учасників справи для надання пояснень у справі.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової прокуратури Рівненського гарнізону залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 15 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Відмовити у задоволенні клопотання Військової прокуратури Рівненського гарнізону про розгляд справи за участю сторін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов