02.08.2025

№ 569/13445/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 569/13445/20

провадження № 61-3968 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Рівненська міська рада, ОСОБА_3 ,

треті особи:Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Рівненської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_9 про визнання недійсним державного акту про право власності на землю, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування рішень та витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до архівної довідки від 04 жовтня 2019 року № 592/04-01, виданою Рівненською районною державною адміністрацією, у погосподарській книзі по с. Басів-Кут за 1955-1957 року наявні відомості про те, що в особистому користуванні господарства ОСОБА_10 , членами якої були її дочки - ОСОБА_11 (позивачка) та ОСОБА_12 , знаходилася земельна ділянка, площею 0, 26 га, у тому числі під будівлю і двір, площею 0, 01 га. Господарство мало в особистому користуванні житловий будинок 1919 року забудови.

На підставі рішення загальних зборів колгоспу ім. Леніна Рівненського виробничого колгоспно-радгоспного управління від 17 лютого 1963 року, ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 року була відведена присадибна ділянка, площею 0, 23 га, зі встановленням меж в натурі по АДРЕСА_1 , на якій остання побудувала другий житловий будинок, якому присвоєно АДРЕСА_2 .

Рішенням виконкому Рівненської міської ради від 09 серпня 1962 року № 1508/108 підтверджено право власності колгоспного двору ОСОБА_10 на будинковолодіння по АДРЕСА_1 , а 13 вересня 1962 року - видано свідоцтво про право особистої власності на вказане будинковолодіння за колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_14 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 померла. Спадкоємцями після її смерті є ОСОБА_1 та ОСОБА_12 (дочки), які відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою Ровенською державною нотаріальною конторою 18 жовтня 1989 року, реєстровий № 1-5612, успадкували в рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, норма якої буде встановлена при обмірі земель і зареєстрована в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації по кадастру № 22-44-2831.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 померла. Спадкоємицею після її смерті є ОСОБА_2 , яка відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Другої нотаріальної контори Степанюк Н. О. 03 серпня 2001 року, успадкувала належну ОСОБА_15 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Рівненської міської ради від 02 грудня 1998 року № 59 земельна ділянка, площею 600 кв. м, для будівництва і обслуговування житлового будинку та споруд, розташована по АДРЕСА_3 , передана у приватну власність ОСОБА_9 , а 17 лютого 2005 року останньому видано державний акт серії ЯА № 059353 про право власності на земельну ділянку, площею 0, 0632 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093.

Вказували, що земельна ділянка, площею 0, 0632 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, частково утворена за рахунок земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Відповідно до схематичного плану присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 30 вересня 1976 року у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_16 станом на 04 лютого 1998 року перебувала присадибна земельна ділянка, загальною площею 0, 1867 га, у тому числі під будівлями - 0, 188 га, під двором - 0, 391 га, під садом - 0, 424 га, під городом - 0, 864 га.

01 серпня 2008 року на підставі договору дарування ОСОБА_9 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0, 0632 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093.

Оскільки рішення міської ради від 02 грудня 1998 року № 59 про передачу спірної земельної ділянки прийнято з порушенням прав співвласників будинку та співкористувачів присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , без її вилучення у встановленому законом порядку, договір дарування земельної ділянки є недійсним.

Також зазначали, що рішенням Рівненської міської ради від 24 грудня 2008 року № 2120 в приватну власність ОСОБА_3 була передана земельна ділянка, площею 0, 0406 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована по АДРЕСА_3 .

Вважали, що вказана земельна ділянка утворена за рахунок присадибної земельної ділянки, площею 0, 23 га, по АДРЕСА_1 , відведеної ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 року, яка після смерті останньої залишилася у користуванні позивачів та міською радою не вилучалася.

Таким чином, відповідачам незаконно передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0, 1038 га, яка перебувала у постійному користуванні позивачів, що призвело до порушення їх прав користування землею.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги, просили суд:

- визнати недійсним державний акт від 17 лютого 2005 року серії ЯА № 059353 на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0632 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, виданий на ім`я ОСОБА_9 ;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0, 0632 га, кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, посвідчений 01 серпня 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Василютою Л. А., реєстровий номер 1273;

- скасувати рішення Рівненської міської ради від 24 грудня 2008 року № 2120 в частині безоплатної передачі в приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, площею 0, 0406 га, по АДРЕСА_3 ;

- витребувати на свою користь земельну ділянку, площею 0, 1038 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5610100000:01:046:0276.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Рівненської міської ради, ОСОБА_3 про скасування рішень, визнання недійним договору.

Позовна заява мотивована тим, що у постійному користуванні ОСОБА_1 та її сестри ОСОБА_16 перебувала присадибна земельна ділянка, площею 0, 1867 га, по АДРЕСА_1 .

У серпні 2020 року їм стало відомо, що рішенням Рівненської міської ради від 11 квітня 1990 року № 159 ОСОБА_9 було відведено земельну ділянку, площею 600 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_3 , для будівництва житлового індивідуального будинку, дозволено його газифікацію і водопостачання.

Зазначали, що вказана земельна ділянка відведена ОСОБА_9 за рахунок земельної ділянки, площею 0, 1867 га, розташованої по АДРЕСА_1 , землекористувачами якої вони були з 1955 року як члени колгоспного двору, а тому рішення міської ради від 11 квітня 1990 року № 159 є незаконним.

10 липня 2008 року ОСОБА_9 зареєстрував у КП «Рівненське МБТІ» право власності на об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок (процент готовності незавершеного будівництва житлового фонду 9 %), розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, номер запису № 165-69965 в книзі № 245, а 01 серпня 2008 року на підставі договору дарування відчужив вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_3 .

Вважали, що оскільки ОСОБА_9 не отримував дозвіл на виконання підготовчих та будівельних робіт, вказаний об`єкт будівництва є самочинним, а особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, тому державна реєстрація права власності ОСОБА_9 на цей об`єкт має бути скасована, а договір дарування визнаний недійсним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- визнати незаконним рішення Рівненської міської ради від 11 квітня 1990 року № 159 про відведення ОСОБА_9 земельної ділянки, площею 600 кв. м, по АДРЕСА_3 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок (процент готовності незавершеного будівництва житлового фонду 9 %), розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, номер запису № 165-69965 в книзі № 245;

- визнати недійсним договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого на земельній ділянці, площею 0, 0632 га, кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, посвідчений 01 серпня 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Василютою Л. А., реєстровий номер 1275.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 травня 2021 року справи за № 69/2585/21 та № 569/13445/20 об`єднано в одне провадження.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивачі не довели належними та допустимим доказами обставини, на які вони посилаються в обґрунтування позову.

Апеляційний суд зауважив, що пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» визначено, що громадяни, підприємства, установи організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю або землекористування.

Позивачками не підтверджено належними та допустимими доказами факту оформлення в установленому законом порядку членами колишнього колгоспного двору по АДРЕСА_1 права власності чи права користування на земельну ділянку, площею 0, 1038 кв. м; не надано доказів, які б доводили, що спірна земельна ділянка входила до спадкової маси після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_16 .

За таких обставин, Рівненська міська рада в межах своєї компетенції прийняла оскаржувані рішення від 11 квітня 1990 року № 159 про відведення ОСОБА_9 земельної ділянки, площею 600 кв. м, та від 24 грудня 2008 року № 2120 про передачу в приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, площею 0, 0406 га, які розташовані по АДРЕСА_3 . Правові підстави для визнання недійсними оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування судами не встановлено.

Також судами встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 , розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5610100000:01:046:0276, право власності на який набуто у законний спосіб, тому позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на об`єкт незавершеного будівництва (процент готовності незавершеного будівництва житлового фонду 9 %), розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, по АДРЕСА_3 , задоволенню не підлягає.

Крім того, позивачі не довели належними та допустимим доказами підстави для визнання оспорюваного договору дарування земельної ділянки від 01 серпня 2008 року недійсним, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Також суди виходили з того, що оскільки позивачками не доведено незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, площею 0, 1038 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5610100000:01:046:0276, то відсутні правові підстави для витребування її з володіння ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року й передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13, від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідження зібраних у справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відкликання касаційної скарги в частині майнової вимоги задоволено.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року щодо майнової вимоги у цій справі про витребування земельної ділянки повернуто заявникам.

Відкрито касаційне провадження у справі № 569/13445/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2024 року матеріали цивільної справи № 569/13445/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що право постійного користування присадибною земельною ділянкою, площею 0, 1867 га, по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 набула як член колгоспного двору, а ОСОБА_2 - в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_16 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 . Присадибна земельна ділянка після смерті голови колгоспного двору ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходилася у постійному спільному користуванні співвласників житлового будинку по АДРЕСА_1 та в установленому законом порядку не вилучалась, право користування землею не припинялось.

Суди не дослідили належним чином докази у справі, які підтверджують право користування позивачів спірною земельною ділянкою, а саме: довідку архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області від 04 жовтня 2019 року № 592/04-01, згідно з якою у погосподарській книзі по с. Басів-Кут за 1955-1957 року наявні відомості про те, що в особистому користуванні господарства ОСОБА_10 , членами якої були її дочки - ОСОБА_11 (позивачка) та ОСОБА_12 , знаходилася земельна ділянка, площею 0, 26 га, у тому числі під будівлю і двір, площею 0, 01 га; копію Земельно-шнурової та Погосподарської книг, схему відведення від ІНФОРМАЦІЯ_3 року на підставі рішення загальних зборів колгоспу ім. Леніна Рівненського виробничого колгоспно-радгоспного управління від 17 лютого 1963 року колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_14 , у постійне користування присадибної земельної ділянки, площею 0, 23 га, зі встановленням меж в натурі по АДРЕСА_1 .

Крім того, висновком експерта від 17 жовтня 2022 року № 220404/1-ФМ підтверджено, що відведена рішенням Рівненської міської ради від 11 квітня 1990 року № 159 ОСОБА_9 земельна ділянка, площею 600 кв. м, а також передана рішенням Рівненської міської ради від 02 грудня 1998 року № 59 у власність ОСОБА_9 земельна ділянка, площею 0, 0632 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, сформована в межах і площі присадибної земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0, 1867 га, зазначеної на схематичному плані від 30 серпня 1976 року; передана на підставі рішення Рівненської міської ради від 24 грудня 2008 року № 2120 та договору дарування від 01 серпня 2008 року № 1273 земельна ділянка, площею 0, 1038 га, кадастровий 5610100000:01:046:0276, сформована за рахунок площі присадибної земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0, 1867 га, зазначеної на схематичному плані від 30 серпня 1976 року.

Вважають, що протиправність відведення рішенням Рівненської міської ради від 11 квітня 1990 року № 159 ОСОБА_9 земельної ділянки, площею 600 кв. м, по АДРЕСА_3 , яка сформована в межах і площі належної їм на праві користування присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0, 1867 га, зумовлює також протиправність рішення Рівненської міської ради від 02 грудня 1998 року № 59 про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_9 та недійсність державного акту на право власності ОСОБА_9 на землю серії ЯА № 059353 від 17 лютого 2005 року та недійсність договору дарування від 01 серпня 2008 року земельної ділянки.

Також звертають увагу на те, що рішенням Рівненської міської ради від 24 грудня 2008 року № 2120 у власність ОСОБА_3 була передана земельна ділянка, площею 0, 0406 га, по АДРЕСА_3 , яка сформована в межах і площі належної їм на праві користування присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0, 1867 га, без вилучення її у встановленому законом порядку. Протиправність державної реєстрації права ОСОБА_9 на самочинне будівництво - об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок (процент готовності незавершеного будівництва житлового фонду 9 %), розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, належної йому на підставі державного акту на право власності на землю серії ЯА №059353 від 17 лютого 2005 року, в свою чергу, тягне недійсність договору дарування 01 серпня 2008 року незавершеного будівництва.

Крім того, суди попередніх інстанції залишили поза увагою, що відповідно до статті частини першої статті 11 ЗК Української РСР 1922 року, право на землю, надану в трудове користування, є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, зазначених у законі. Ані ЗК Української РСР 1970 року, ані ЗК Української РСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або не переоформлення раніше наданого права користування землею.

У пункті 5.2. Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України у справі щодо відповідності Конституції України положень статті 92, пункту б розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками № 1-17/2005) визначив, що згідно з частиною 3 статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13 14 41 55 Конституції України. В пункті 6 цього Рішення Конституційний Суд України визначив, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Ухвалюючи 22 вересня 2005 року рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнано неконституційним пункт 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою направо власності або на право оренди, Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміну «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення {абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до архівної довідки, виданої Рівненською районною державною адміністрацією Рівненської області 04 жовтня 2019 року № 592/04-01, у Погосподарській книзі по с. Басів-Кут за 1955-1957 року наявні відомості про те, що в особистому користуванні господарства ОСОБА_10 (голова колгоспного двору), членами якої були її дочки - ОСОБА_11 (позивачка) та ОСОБА_12 , знаходилася земельна ділянка, площею 0, 26 га, у тому числі під будівлю і двір, площею 0, 01 га; угіддя, зайняті під картоплю - 0, 20 га, під овочі - 0, 05 га. Господарство мало в особистому користуванні житловий будинок 1919 року забудови (а. с. 12, т. 1).

Відповідно до архівної довідки, виданої Рівненською районною державною адміністрацією Рівненської області 09 січня 2018 року № 264/06-27, в земельно-шнуровій книзі колгоспу ім. Леніна с. Басів Кут Рівненського району за 1963-1965 роки наявні відомості про те, що ОСОБА_14 мала землю, загальною площею 0, 20 га (під городами і посівами польових культур - 0, 19 га; під будівлями - 0, 01 га) (а. с. 17, т. 1).

Відповідно до інформації із земельно-шнурової книги колгоспу ім. Леніна с. Басів Кут Рівненського району, за 1963-1965 роки наявні відомості, що ОСОБА_14 мала землю, загальною площею 0, 20 га (під городами і посівами польових культур - 0, 19 га; під будівлями - 0,01 га) (а. с. 17, т. 1).

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого 13 вересня 1962 року Ровенським міський відділом комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Ровенської міської ради депутатів трудящих від 09 серпня 1962 року, домоволодіння АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_14 (а. с. 26, 29, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 померла.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою Ровенською державною нотаріальною конторою 18 жовтня 1989 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-5612, ОСОБА_1 та ОСОБА_12 успадкували після смерті матері ОСОБА_10 в рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, норма якої буде встановлена при обмірі земель і зареєстрована в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації по кадастру № 22-44-2831 (а. с. 31, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 померла.

Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, виданого 03 серпня 2001 року державним нотаріусом другої Рівненської державної нотаріальної контори Степанюк Н. О., ОСОБА_2 успадкувала належну ОСОБА_15 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 47, т. 1).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради народних депутатів від 11 квітня 1990 року № 159 (пункт 1.14) ОСОБА_9 відведено земельну ділянку, площею 600 кв. м, по АДРЕСА_3 для будівництва житлового індивідуального будинку, дозволено його газифікацію та водопостачання (а. с. 117, т. 1).

Згідно з витягом із рішення Рівненської міської ради від 02 грудня 1998 року № 59, ОСОБА_9 передано у приватну власність безоплатно для будівництва і обслуговування житлового будинку та споруд земельну ділянку, площею 600 кв. м, по АДРЕСА_3 (а. с. 60, т. 1).

17 лютого 2005 року на підставі рішення Рівненської міської ради 02 грудня 1998 року № 59 ОСОБА_9 видано державний акт серії ЯА № 059353 на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0632 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093 (а. с. 126-127, т. 1).

Згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 липня 2008 року № 19541143, ОСОБА_9 на праві приватної власності належить об`єкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, за адресою: АДРЕСА_3 (процент готовності незавершеного будівництвом житлового будинку 9 %) (а. с. 129, т. 1).

Відповідно до договорів дарування, посвідчених 01 серпня 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Василютою Л. А., ОСОБА_9 (дарувальник) передав безоплатно у власність ОСОБА_3 (обдаровуваний) земельну ділянку, площею 0, 0632 га, кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, по АДРЕСА_3 , а також незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 9 %, розташований на цій земельній ділянці (а. с. 94, 95, т. 1).

Згідно з витягом із рішення Рівненської міської ради від 24 грудня 2008 року № 2120 ОСОБА_3 передано у приватну власність безоплатно для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, площею 0, 406 га, розташовану по АДРЕСА_3 (а. с. 55, т. 1).

Згідно витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14 грудня 2018 року ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0, 1038 га, кадастровий номер 5610100000:01:046:0276, розташована по АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, підстава виникнення права власності - рішення Рівненської міської ради від 24 грудня 2008 року № 2120; документ, що посвідчує право - державний акт від 17 березня 2009 року серії ЯЗ № 235691 (а. с. 50-51, т. 1).

Згідно витягом з Державного реєстру речових прав від 29 червня 2023 року № 337490721, за ОСОБА_3 26 червня 2023 року зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_3 , на земельній ділянці, кадастровий номер 5610100000:01:046:0276 (а. с. 180, т. 4).

Відповідно до висновку експерта від 17 жовтня 2022 року № 220404/1-ФМ, рішенням Рівненської міської ради від 11 квітня 1990 року № 159 ОСОБА_9 земельна ділянка, площею 600 кв. м, по АДРЕСА_3 відведена в межах і площі присадибної земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0, 1867 га зазначеної на схематичному плані від 30 серпня 1976 року; передана Рівненської міської ради від 02 грудня 1998 року № 59 у власність ОСОБА_9 земельна ділянка, площею 0, 0632 га по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, сформована в межах і площі присадибної земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0, 1867 га, зазначеної на схематичному плані від 30 серпня 1976 року; передана на підставі рішення Рівненської міської ради від 24 грудня 2008 року № 2120 та договору дарування від 01 серпня 2008 року № 1273 земельна ділянка, площею 0,1038 га, кадастровий 5610100000:01:046:0276, сформована за рахунок площі присадибної земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0, 1867 га, зазначеної на схематичному плані від 30 серпня 1976 року (а. с. 8-26, т. 4).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Судами установлено, що відповідно до архівної довідки від 04 жовтня 2019 року № 592/04-01, виданої Рівненською районною державною адміністрацією, у погосподарській книзі по с. Басів-Кут за 1955-1957 року наявні відомості про те, що в особистому користуванні господарства ОСОБА_10 , членами якої були її дочки - ОСОБА_11 (позивачка) та ОСОБА_12 , знаходилася земельна ділянка, площею 0, 26 га, у тому числі під будівлю і двір, площею 0, 01 га. Господарство мало в особистому користуванні житловий будинок 1919 року забудови.

Оскільки правовідносини щодо користування земельною ділянкою виникли до набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, до таких правовідносин підлягає застосуванню положення чинних на той час ЗК Української РСР 1922 року ЦК Української РСР 1963 року.

Статтею 66 ЗК Української РСР 1922 року передбачено, що двором визнається сімейно-трудове об`єднання осіб, які спільно ведуть сільське господарство. Двір може складатися і з однієї безсімейної особи (без відмінності статі).

Членами двору вважаються як усі наявні його учасники (включаючи і малолітніх і для людей похилого віку), так і ті, що пішли тимчасово на трудові заробітки і не вийшли з нього законним порядком. Склад двору збільшується у разі шлюбу та примачества (прийому у двір нових членів) та зменшується при виході з нього членів або їх смерті (стаття 67 ЗК Української РСР 1922 року).

Відповідно до статті 68 ЗК Української РСР 1922 року право на землю, що перебуває у трудовому користуванні двору (господарства), а також на споруди та сільсько-господарський інвентар, належить всім членам двору, у повному його складі, незалежно від статі та віку.

Представником двору у його господарських справах визнається домогосподар (чоловік чи жінка) (стаття 69 ЗК Української РСР 1922 року).

Статтею 2 ЗК УРСР 1922 року урегульовано, що всі землі в межах Української РСР в чийому б віданні вони не були, становлять власність Робітничо-Селянської Держави.

Відповідно до частини першої статті 11 ЗК УРСР 1922 року право на землю, надану в трудове користування, є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, зазначених у законі.

Статтею 17 ЗК Української РСР 1922 року визначено, що право на землю, надану трудовому землекористувачу, припиняється у випадках: а) добровільної відмови від землі всіх членів двору; б) припинення двором ведення самостійного господарства повністю; в) виморочності двору; г) остаточного переселення його в інше місце, з припиненням у колишньому місці самостійного господарства; д) позбавлення прав користування землею по суду за зазначені у законі злочину; е) заняття землі в установленому порядку для державних та громадських потреб (шляхи сполучення, розробка цінних копалин тощо).

ЗК УРСР 1922 року передбачав (статті 195-206) ведення державного запису землекористувачів (земельна реєстрація), функції якого покладалися на Народний комісаріат землеробства та його місцеві органи. Завдання державного запису землекористувачів полягало у проведенні збору та збереженні «у систематичному та наглядному вигляді» точних та своєчасних відомостей про правове та господарське становище всіх землекористувачів. Відповідно при здійсненні земельної реєстрації фіксувалися такі відомості про кожну земельну ділянку: 1) місце розташування та назва земельної ділянки, кількість землі в цілому та по угіддях, відомості про будівлі та господарські споруди; 2) найменування землекористувачів та підстави отримання землі у користування; 3) відомості про особливі повноваження та повинності, пов`язані з використанням ділянки; 4) інші відомості, внесення яких передбачено наступними розпорядженнями.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі вказували, що у власності ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка, площею 0, 1038 га, розташована по АДРЕСА_3 , яка сформована за рахунок присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0, 1867 га, яка перебувала у користуванні колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_14 , після смерті якої земельна ділянка перейшла у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_16 .

Пункт 5 постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18 грудня 1990 року передбачає, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

У пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.

Зі змісту наведених норм вбачається, що громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм за раніше діючим законодавством, зберігали свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою Ровенською державною нотаріальною конторою 18 жовтня 1989 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-5612, ОСОБА_1 та ОСОБА_12 успадкували після смерті матері ОСОБА_10 в рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, норма якої буде встановлена при обмірі земель і зареєстрована в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації по кадастру № 22-44-2831.

Після смерті ОСОБА_16 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/2 частину належного їй житлового будинку АДРЕСА_1 успадкувала ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 серпня 2001 року.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачками не доведено факту оформлення в установленому законом порядку права власності чи права користування на земельну ділянку, площею 0, 1038 кв. м, не надано доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка була об`єктом спадкування та увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_10 .

Водночас згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14 грудня 2018 року ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0, 1038 га, кадастровий номер 5610100000:01:046:0276, розташована по АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, підстава виникнення права власності - рішення Рівненської міської ради від 24 грудня 2008 року № 2120; документ, що посвідчує право - державний акт від 17 березня 2009 року серії ЯЗ № 235691.

Позивачками не доведено належними та допустимим доказами незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, площею 0, 1038 га, по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5610100000:01:046:0276.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновкам судів попередніх інстанцій про те, що Рівненська міська рада в межах своєї компетенції прийняла оскаржувані рішення від 11 квітня 1990 року № 159 про відведення ОСОБА_9 земельної ділянки, площею 600 кв. м, та від 24 грудня 2008 року № 2120 про передачу в приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, площею 0, 0406 га, розташовані по АДРЕСА_3 , правові підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 , розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5610100000:01:046:0276.

З огляду на встановлені вище обставини, суди дійшли правильних висновків, що позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на об`єкт незавершеного будівництва (процент готовності незавершеного будівництва житлового фонду 9 %), розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 56:101:000:00:01:046:0093, по АДРЕСА_3 , визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та незавершеного будівництва від 01 серпня 2008 року задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Статтею 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович