№ 569/17425/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 569/17425/17

провадження № 61-11638св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Рівненського міського Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Примак Костянтин Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Тимощука О. Я. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області зі скаргою на дії державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Примака К. М. щодо авансування витрат виконавчого провадження під час примусового виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 14 березня 2017 року № 569/16238/15-ц року та просив визнати його дії неправомірними, зобов`язати державного виконавця Примака К. М. вжити передбачені законодавством заходи задля примусового виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 14 березня 2017 року № 569/16238/15-ц.

Заявник обґрунтовував пред`явлені вимоги тим, що у Рівненському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження № 54941548 з примусового виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 14 березня 2017 року № 569/16238/15-ц про визнання мирової угоди, пунктом 2.1 якої зобов`язано боржника облаштувати гідроізоляцією (плівка, руберойд) підлоги гаража АДРЕСА_1 , який знаходиться на АДРЕСА_1 , від стічних вод та інших рідин (бензин, автомобільне мастило, дизельне паливо тощо). Краї гідроізоляційного матеріалу повинні заходити на стіни гаража АДРЕСА_1 , який знаходиться на АДРЕСА_1 на 10 см. Тобто, характеристика гідроізоляційного матеріалу (матеріалів) має передбачати захист від стічних вод та нафтопродуктів.

02 листопада 2017 року під час перевірки примусового виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 14 березня 2017 року № 569/16238/15-ц державним виконавцем, за участю зацікавлених осіб, оглянуто приміщення гаража АДРЕСА_1, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Відтак, учасниками огляду встановлено, що ОСОБА_2 здійснено облаштування гідроізоляції підлоги гаража - фундаментною плівкою. ОСОБА_2 надала копію характеристики виробника на плівку, яка використовується при облаштуванні підлоги. Відповідно до характеристики виробника, зазначена плівка призначена для забезпечення ефекту вологого відштовхування. Тобто ця плівка не має властивостей захисту від нафтопродуктів (бензину, автомобільного мастила, дизельного палива, тощо).

Натомість 03 листопада 2017 року державним виконавцем Примаком К. М. Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області складено лист № 713119 (щодо авансування витрат виконавчого провадження). Відповідно до зазначеного листа для перевірки примусового виконання ухвали державному виконавцю не вистачає спеціальних знань, а тому необхідно залучити експерта (спеціаліста), відповідно, стягувачу необхідно здійснити авансування витрат виконавчого провадження. Тобто, на думку державного виконавця, експерт має встановити, чи має фундаментна плівка (виготовлена виробником для забезпечення ефекту волого відштовхування) властивості захисту від нафтопродуктів. Зазначає, що дії державного виконавця щодо вимоги авансування витрат виконавчого провадження є неправомірними.

Стислий виклад заперечень державного виконавця

Суб`єкт оскарження вважав скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2017 року у задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції керувався тим, що дії державного виконавця щодо авансування витрат виконавчого провадження на залучення експерта, спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та вчинені ним у межах своїх повноважень з метою виконання судового рішення. Суд також врахував, що встановлення факту відповідності покладеної боржником ізоляційної плівки вимогам пункту 2.1 мирової угоди потребує спеціальних знань, якими на відміну від державного виконавця володіє експерт чи спеціаліст, що у свою чергу тягне необхідність залучення останнього.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 16 січня 2018 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, керувався тим, що державний виконавець не володіє відповідними знаннями, щоб встановити, яка плівка облаштована під підлогою гаража АДРЕСА_1, який знаходиться на АДРЕСА_1 , чи володіє така плівка властивостями гідроізоляції від стічних вод та інших рідин (бензин, автомобільне мастило, дизельне паливо тощо). Таким чином, апеляційний суд дійшов переконання, що дії державного виконавця є законними та вчинені ним відповідно та в межах повноважень, визначених Законом України

«Про виконавче провадження».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у лютому 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неповно та неправильно встановили обставини справи. Плівка, яку встановив боржник, є фундаментною, про що, зокрема, свідчить заява боржника та копія товарного чека від 16 серпня 2017 . Висновок суду про те, що за зазначеним чеком неможливо встановити, що згідно з цим документом придбана плівка Ekofol IZ, є необґрунтованим, оскільки у відповіді на адвокатський запит зазначено, що відповідно до товарного чека від 16 серпня 2017 року придбана ізоляційна плівка Ekofol IZ, втім суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги зазначений доказ. За наведених обставин вимоги державного виконавця щодо здійснення авансування витрат є незаконними, а рішення судів підлягають скасуванню.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року та статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні у Рівненському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебувало виконавче провадження № 54941548 з примусового виконання ухвали, виданої 14 березня 2017 року, Рівненським міським судом Рівненської області № 569/16238/15-ц про визнання мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на таких умовах:

1. Сторона 2 у строк, передбачений пунктом 4 цієї мирової угоди, за власний рахунок зобов`язується виконати/забезпечити виконання робіт з облаштування підлоги та дверей/воріт гаража АДРЕСА_1, який знаходиться на АДРЕСА_1 ;

2. Роботи, що зобов`язується здійснити Сторона 2 з облаштування підлоги гаража, передбачають:

2.1. облаштування гідроізоляцією (плівка, руберойд) підлоги гаражаАДРЕСА_1, який знаходиться на АДРЕСА_1 , від стічних вод та інших рідин (бензин, автомобільне мастило, дизельне паливо тощо). Краї гідроізоляційного матеріалу повинні заходити на стіни гаража АДРЕСА_1, який знаходиться на АДРЕСА_1 , на 10 см;

2.2. укладення стяжки на бетонній основі на плитах підлоги гаража АДРЕСА_1, який знаходиться на АДРЕСА_1 ;

3. Роботи, що зобов`язується здійснити Сторона 2 з облаштування дверей/воріт гаража, передбачають:

3.1. улаштування дверей таким чином, щоб дверні полотна входили в дверну коробку і повністю закривалися між собою;

4. Сторона 2 зобов`язується виконати/забезпечити виконання робіт, передбачених пунктами 2.1, 2.2, 3.1 мирової угоди, у строк до 01 вересня 2017 року;

5. У разі виконання Стороною 2 будівельних робіт, передбачених цією мировою угодою власними силами, Сторона 1 може бути присутньою при виконанні зазначених робіт;

6. Сторона 1, укладенням цієї мирової угоди, відмовляється від позовних вимог, що є предметом позову у справі № 569/16238/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди;

7. У разі неналежного виконання Стороною 2 умов цієї мирової угоди, а саме порушення зазначених у пункті 4 мирової угоди строків здійснення будівельних робіт, передбачених пунктами 2.1, 2.2, 3.1, або нездійснення зазначених робіт, Сторона 1 має право звернутися до відповідного відділу державної виконавчої служби щодо примусового виконання ухвали суду про затвердження цієї мирової угоди або звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Згідно з актом державного виконавця від 02 листопада 2017 року, який підписаний стягувачем та боржником, для встановлення факту виконання рішення необхідно залучити експерта, спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

03 листопада 2017 року стягувачу вручено повідомлення про необхідність авансування витрат виконавчого провадження на залучення експерта, спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, запропоновано стягувачу здійснити авансування таких витрат виконавчого провадження та повідомити протягом трьох робочих днів державного виконавця про готовність здійснити таке авансування.

Постановою державного виконавця від 21 листопада 2017 року виконавчий документ повернуто стягувачу відповідно до пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто виконавче провадження в межах якого оскаржуються дії державного виконавця, станом на день розгляду скарги є завершеним.

Відповідно до інформації, зазначеної у роздруківці технічної характеристики ізоляційної плівки EKOFOL IZ, яка була придбана для виконання вимог мирової угоди згідно з касовим чеком від 16 серпня 2017 року та використана при здійсненні будівельних робіт, вона не відноситься до товару, придбаного згідно із згаданим чеком, адже у чекові зазначена інша марка товару (плівки), відносно якої відсутня технічна характеристика.

Суди вважали встановленим, що державний виконавець не володіє відповідними знаннями, щоб встановити, яка плівка покладена під підлогою гаража АДРЕСА_1 , який знаходиться на АДРЕСА_1 , та чи має така плівка властивості з гідроізоляції від стічних вод та інших рідин (бензин, автомобільне мастило, дизельне паливо тощо).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв`язку з тим, що під час перевірки виконання рішення у присутності боржника та стягувача державним виконавцем встановлено, що за місцем виконання рішення здійснено роботи, зокрема забетоновано підлогу, з-під якої виглядала плівка, котру стягувач відмовився визнавати такою, що покладена згідно з вимогами мирової угоди, затвердженоювиконавчим документом.

За правилом частин першої, четвертої статті 20 зазначеного Закону експерт, спеціаліст і суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги. Винагорода та інші витрати, пов`язані з проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, належать до витрат виконавчого провадження.

З огляду на неможливість встановлення на місці державним виконавцем властивостей покладеної плівки відповідно до вимог пункту 2.1 мирової угоди через відсутність спеціальних знань, виконавцем підставно запропоновано стягувачу здійснити авансування витрат виконавчого провадження на залучення експерта, спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, про що складено відповідний акт.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що державний виконавець не володіє відповідними знаннями, щоб встановити, яка плівка покладена під підлогою гаража АДРЕСА_1 , який знаходиться на АДРЕСА_1 , чи володіє така плівка властивостями гідроізоляції від стічних вод та інших рідин (бензин, автомобільне мастило, дизельне паливо тощо) дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності дій державного виконавця щодо пред`явлення вимоги про авансування витрат виконавчого провадження.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що товарним чеком не підтверджується, яку саме плівку придбано та використано боржником під час виконання вимог мирової угоди, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються встановленими обставинами у справі.

При цьому, посилання на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги відповідь на адвокатський запит, у якому зазначено, що відповідно до товарного чека від 16 серпня 2017 року придбана ізоляційна плівка марки Ekofol IZ, Верховний Суд визнає також необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Однак, заявник не надав доказів того, що подання до суду першої інстанції зазначеного доказу відбулось з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко