Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 569/18312/21
провадження № 61-5299св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2022 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «УкрСиббанк» про зобов`язання вчинення дій (реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті).
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - банк або АТ «УкрСиббанк») про зобов`язання вчинення дій (реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті).
Позов обґрунтований тим, що між сторонами 11 листопада 2005 року укладений кредитний договір № 041-15/16-840, відповідно до якого позивач одержав 25 000,00 дол. США для придбання об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Надання кредиту здійснювалося на строк з 11 листопада 2005 року по 31 жовтня 2025 року.
У той же день з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між сторонами укладено договір іпотеки № 041-15/16-840, предметом якого була квартира, що придбавалась у кредит.
17 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором в порядку Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» (далі - Закон України № 1381-ІХ). 21 липня 2021 року отримав відповідь про відмову в проведенні реструктуризації зобов`язань з підстав відсутності документів, які б спростовували існування у заявника іншого житлового нерухомого майна (частки спільної сумісної власності).
22 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про перегляд рішення про відмову у проведенні реструктуризації зобов`язань за кредитним договором, а 30 серпня 2021 року повторно отримав відповідь про відмову в проведенні реструктуризації зобов`язань через те, що надана інформація та долучені до заяви додатки підтверджують невідповідність кредитного договору критеріям, визначеним законодавством, для проведення реструктуризації зобов`язань, зокрема, через існування іншого житлового нерухомого майна у власності позивача на момент набрання чинності Законом України № 1381-ІХ.
Проте позивач вважав відмову банку неправомірною. Переконаний, що при зверненні із відповідним проханням до банку було додержано передбачені законодавством порядок та підстави для проведення реструктуризації кредитного договору. Законом України № 1381-ІХ чітко визначалось, що інформація про всі наявні у власності позичальника об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду, вказується саме станом на дату (момент) підписання такої заяви. Тому відмова у реструктуризації через існування іншого житлового нерухомого майна саме на момент набрання чинності Законом України № 1381-ІХ є очевидно необґрунтованою, здійсненою в результаті хибного тлумачення норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Позивач просив суд:
- визнати протиправними та скасувати відмову АТ «УкрСиббанк» від 19 липня 2021 року № 25-1-01/54806/1 та від 19 серпня 2021 року № 25-1-01/62178 про відмову ОСОБА_1 в реструктуризації зобов`язань за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840 на підставі поданих заяв про проведення реструктуризації від 17 травня 2021 року та від 23 липня 2021 року відповідно до пункту 7 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування»;
- зобов`язати банк провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840 на підставі поданої заяви про проведення реструктуризації від 17 травня 2021 року відповідно до пункту 7 розділу IVЗакону України «Про споживче кредитування» з подальшим укладанням додаткової угоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2022 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 17 травня 2022 року,позов задоволено.
Визнано незаконним рішення АТ «УкрСиббанк» від 19 липня 2021 року за вих. № 25-1-01754806/1, згідно із яким за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 17 травня 2021 року про проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840, банк повідомляє про відмову у проведенні реструктуризації.
Визнано незаконним рішення АТ «УкрСиббанк» від 19 серпня 2021 року за вих. № 25-1-01/62178, згідно із яким за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року про проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840, банк повідомляє про відмову у проведенні реструктуризації.
Зобов`язано АТ «УкрСиббанк» провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , згідно із пунктом 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (на умовах та у відповідності до Закону 1381-ІХ).
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що зобов`язання, які передбачені кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 підлягають обов`язковій реструктуризації, оскільки дії позивача відповідають вимогам Закону України 1381-IX і не є недобросовісними, а визначена на законодавчому рівні реструктуризація не вважається такою, що спрямована на завдання шкоди кредитору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, АТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Рівненського міського суду Рівненської області.
04 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, від 16 червня 2021 року у справі № 359/1654/15-ц та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що умовою для проведення реструктуризації відповідно до Закону України № 1381-ІХ була, зокрема, відсутність у власності позичальника іншого житлового нерухомого майна. Цей Закон набрав чинності 23 квітня 2021 року. Однак станом на момент набрання чинності Законом України № 1381-ІХ ОСОБА_1 не мав права на реструктуризацію, оскільки у його власності, окрім предмета іпотеки, перебувало інше житлове майно, а саме 1/5 частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
На переконання банку, законодавець встановив чіткі критерії кредитних договорів, на які поширюється Закон України «Про споживче кредитування» в частині обов`язкової реструктуризації, а саме необхідність їхньої відповідності Закону України № 1381-ІХ на момент набрання ним чинності. Тому, підставою відмови була виявлена (встановлена) інформація про існування іншого житлового нерухомого майна у власності позичальника станом на дату набрання чинності вказаним Законом з урахуванням внесених змін. 12 травня 2021 року позивач здійснив відчуження 1/5 частини квартири на підставі договору дарування своїй дружині ОСОБА_2 . Лише після дарування частини квартири ОСОБА_1 став таким, що не має у власності іншого житлового об`єкта нерухомості, окрім предмета іпотеки.
Скаржник зазначає, що нерухомість відчужувалася задля створення умов для застосування до кредитних зобов`язань положень Закону України № 1381-ІХ та щоб уникнути сплати боргу в повному обсязі, а це доводить факт зловживання позивачем своїми правами, що тягне за собою завдання шкоди кредитору шляхом зменшення розміру зобов`язань, хоча відповідно до статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо відносин, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 11 листопада 2005 року між сторонами по справі укладено кредитний договір № 041-15/16-840 в іноземній валюті у сумі 25 000,00 дол. США для придбання об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-9).
Відповідно до підпункту 1.2.1 пункту 1.2 Розділу 1 договору надання кредиту здійснюється з 11 листопада 2005 року по 31 жовтня 2025 року.
З метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між сторонами кредитного договору 11 листопада 2005 року укладено договір іпотеки № 041-15/16-840, предметом якого відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки є квартира у АДРЕСА_1 (а. с. 10-12).
17 травня 2021 року позивач звернувся до АТ «УкрСиббанк» із заявою про проведення реструктуризації зобов`язань за вказаним кредитним договором на підставі Закону України № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року (а. с. 13).
На дату звернення позичальник не мав кредитної заборгованості перед банком, що підтверджується довідкою від 17 травня 2021 року № 51-1-08/260.
Листом від 19 липня 2021 року вих. № 25-1-01/54806/1 банк відмовив позивачу в проведенні реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом через відсутність документів, які б спростовували існування у заявника іншого житлового нерухомого майна (частки спільної сумісної власності) (а. с. 14).
Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17 травня 2021 року, номер 256751789 відомо, що у ОСОБА_1 відсутнє інше житло (а. с. 18, 19).
22 липня 2021 року позивач звернувся до банку із заявою про перегляд рішення про відмову у проведенні реструктуризації зобов`язань за кредитним договором № 041-15/16-840 та проханням задовольнити заяву про реструктуризацію зобов`язань (а. с. 15, 16).
19 серпня 2021 року банк, повторно відмовив позивачу у проведенні реструктуризації зобов`язань, оскільки надана ним інформація банку та долучені до заяви додатки підтверджують невідповідність кредитного договору критеріям, визначеним законом, для проведення реструктуризації зобов`язань, зокрема, через існування іншого житлового нерухомого майна у власності ОСОБА_1 на момент набрання чинності Законом України № 1381-ІХ, тобто станом на 23 квітня 2021 року (а. с. 17).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 вказав, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування», передбачено, що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.
Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який набрав чинності 23 квітня 2021 року.
Цим Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7.
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:
- наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;
- відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;
- виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України.
Крім того, зокрема, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:
- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).
Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
У справі, яка переглядається, судами установлено та сторонами не заперечується факт дотримання позивачем визначених цим підпунктом вимог.
Закон України «Про споживче кредитування» визначає вичерпний перелік обставин при яких кредитор має право відмовити у реструктуризації за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» критеріям (незалежно від дати укладення договору) та підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника: у разі пропуску позичальником строків, на подачу заяви, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим законом (абзац 7 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»); у разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом (абзац 9 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).
Заявник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві про проведення реструктуризації інформації. У разі якщо заявник не зазначив у заяві про проведення реструктуризації об`єкт нерухомого майна, віднесений до об`єктів житлового фонду, що на момент підписання заяви належав на праві власності позичальнику (особі, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майновому поручителю, або заявник зазначив недостовірну інформацію про зареєстроване на момент підписання заяви місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майнового поручителя, або заявник зазначив недостовірну інформацію про фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майнового поручителя, то в разі встановлення однієї з цих обставин судом або в разі підтвердження однієї з таких обставин наявними у кредитора офіційними документами (виданими суб`єктами, уповноваженими відповідно до закону видавати такі документи), це є підставою для відмови у проведенні передбаченої цим пунктом реструктуризації. Якщо реструктуризацію відповідно до цього пункту проведено, це є підставою для відновлення грошових зобов`язань позичальника, які існували станом на день, що передував дню проведення такої реструктуризації, із зменшенням таких грошових зобов`язань на суми сплачених з дня проведення реструктуризації платежів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що заява про проведення реструктуризації подана позивачем до банку без пропуску строку такого звернення. До заяви позивачем долучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17 травня 2021 року, номер 256751789, відповідно до якої у ОСОБА_1 відсутнє інше житлове нерухоме майно.
Згідно із підпунктом 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у заяві про проведення реструктуризації зазначаються інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса).
Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що законодавчою нормою визначено термін (дату/момент), станом на яку подається «інформація про всі наявні у власності позичальника об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду» - «на дату підписання заяви»/«на момент підписання заяви».
Оскільки норма Закону України «Про споживче кредитування» щодо обов`язкової реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті є нормою імперативною, а відповідач без достатньої правової підстави ухиляється від проведення реструктуризації, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21(провадження № 61-4935св22).
Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, від 16 червня 2021 року у справі № 359/1654/15-ц та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров