Постанова
Іменем України
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 569/21350/18
провадження № 61-22552св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - Рівненська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , Комунальне підприємство «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року Рівненська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області (далі - КП «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області) про скасування рішення про державну реєстрацію права, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 02 серпня 2017 року державним реєстратором КП «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області Семенюком М. М. здійснено реєстрацію змін відомостей про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна в частині зміни його загальної площі з 910,3 кв. м на 957,9 кв. м, з переплануванням, яке пов`язане зі зміною загальної, основної та допоміжної площі за рахунок демонтування та влаштування перегородок.
Рівненською міською радою було виявлено, що технічна інвентаризація вказаного об`єкту була проведена Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «РМБТІ» 28 липня 2008 року, при цьому, у його складі на момент проведення технічної інвентаризації не було приміщень, які відображені в технічному паспорті, виготовленому Приватним підприємством «Техно Ком» (далі - ПП «Техно Ком») від 05 липня 2017 року, під № 17 та № 18, а саме: нежитлового приміщення площею 16,4 кв. м, коридору площею 5,3 кв. м.
З урахуванням викладеного і посилаючись на те, що прибудова, унаслідок якої збільшилася площа об`єкту нерухомості, була здійснена ОСОБА_1 без відповідних дозвільних документів, що в силу вимог частини першої статті 376 ЦК України свідчить про самочинне будівництво, яке крім іншого здійснено на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка належить до земель запасу, Рівненська міська рада просила скасувати рішення державного реєстратора КП «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області Семенюка М. М. від 02 серпня 2017 року індексний № 36424970, згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію змін відомостей про об`єкт нерухомого майна реєстраційний № 1999902556101, а саме загальну площу об`єкту змінено з 910,3 кв. м на 957,9 кв. м; зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно прибудованих приміщень, що відображені в технічному паспорті від 05 липня 2017 року, виготовленому ПП «Техно Ком», під № 17 та № 18, а саме нежитлове приміщення площею 16,4 кв. м, коридор площею 5, 3 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 вересня 2019 року у складі судді Галінської В. В. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені обставини справи виключають віднесення до категорії самочинного будівництва прибудованих приміщень, що відображені в технічному паспорті від 05 липня 2017 року , виготовленому ПП «Техно Ком», під № 17 та № 18, а саме: нежитлове приміщення площею 16,4 кв. м, коридор площею 5, 3 кв. м, і як наслідок, можливості застосування щодо даних правовідносин норм ЦК України, які регулюють правовий режим самочинно збудованого нерухомого майна, як і застосування відповідних наслідків щодо його перебудови чи знесення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу Рівненської міської ради задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 вересня 2019 року скасовано, позов задоволено.
Скасовано рішення державного реєстратора КП «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області Семенюка М. М. від 02 серпня 2017 року індексний № 36424970, згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію змін відомостей про об`єкт нерухомого майна реєстраційний № 1999902556101, а саме загальну площу об`єкту змінено з 910,3 кв. м на 957,9 кв. м.
Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно прибудованих приміщень, що відображені в технічному паспорті від 05 липня 2017 року, виготовленому ПП «Техно Ком», під № 17 та № 18, а саме нежитлове приміщення площею 16,4 кв. м, коридор площею 5, 3 кв. м.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що докази надання ОСОБА_1 дозволів на виконання будівельних робіт чи прийняття в експлуатацію об`єкту реконструкції, а також надання останній земельної ділянки для цього у встановленому законом порядку, відсутні, що свідчить про те, що відповідач не набула права власності на самочинне будівництво, й відповідно відсутні підстави для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно змін щодо відомостей про об`єкт нерухомого майна в частині зміни його загальної площі з 910,3 кв. м на 957,9 кв. м, за рахунок самочинного будівництва, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було належним чином з`ясовано обставини, які визнаються чи заперечуються учасниками справи, зокрема позицію відповідача щодо доводів апеляційної скарги, унаслідок чого дійшов хибного висновку щодо обставин справи, яка переглядалася. Апеляційний суд проігнорував вимоги статті 382 ЦПК України та вирішив не аналізувати усі доводи відповідача, а вибірково зупинився на тих, які на його думку давали підстави задовольнити позов. Також судом не вирішено питання про залучення відповідачем самого державного реєстратора Семенюка М. М . Висновок суду апеляційної інстанції про здійснення відповідачем самочинного будівництва не аргументований та не відповідає матеріалам справи, оскільки було здійснено не проведення добудови, як на те вказує позивач, а проведення реконструкції частини приміщення - добудови розміром 10, 22 м х 2, 90 м. Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою впливу на забудовника і можливо лише тоді, коли використано усі заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови, при цьому позивачем не надано доказів того, що спірна прибудова здійснена з істотним порушенням державних будівельних норм державних стандартів та правил, у тому числі протипожежних і санітарних, не надано доказів і того, що відповідачу було винесено припис про їх усунення, а остання відмовилася від їх виконання, а також не вказано цільове призначення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзиві на касаційну скаргу не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Встановлено, що згідно договору про поділ майна від 04 травня 2007 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 здійснили поділ майна, яке є об`єктом спільної часткової власності та розташоване по АДРЕСА_1 , унаслідок якого ОСОБА_3 належить 29/100 частин, а ОСОБА_1 - 71/100 частин нерухомості, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Вовк Н. П. за реєстровим №2851 від 13 липня 2004 року та зареєстрованого КП «РМБТІ» 14 вересня 2004 року в книзі № 2, номер запису 78-160, реєстраційний № 4244698.
Відповідно до пункту 6 цього договору, у власність ОСОБА_1 перейшли приміщення підвалу XIII, ХІХ-ХХV, XXXIII, приміщення першого поверху №10, №12-30 загальною площею 910,3 кв. м, що складає цілу ідеальну частку.
01 листопада 2013 року відомості про право власності ОСОБА_1 на приміщення загальною площею 910,3 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 , внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
05 липня 2017 року ПП «Техно Ком» виготовлено технічний паспорт на громадський будинок приміщення магазину, розташований по АДРЕСА_1 , а КП «РМБТІ» присвоєно номер інвентаризаційної справи 578.
02 серпня 2017 року державним реєстратором КП «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області Семенюком М. М. здійснено реєстрацію змін відомостей про вказаний об`єкт нерухомості в частині зміни його загальної площі з 910,3 кв. м на 957,9 кв. м.
Згідно інформаційної довідки підставою для прийняття державним реєстратором КП «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області Семенюком М. М. рішення про зміни щодо об`єкта нерухомого майна слугувало те, що загальна площа збільшилася на 47,6 кв. м
унаслідок перепланування, пов`язаного зі зміною загальної, основної та допоміжної площі за рахунок демонтування та влаштування перегородок.
Актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил № 285, складеним 02 липня 2017 року головним інспектором будівельного нагляду Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області Кичуном М. В., встановлено, що виконання будівельних робіт з реконструкції частини приміщення по АДРЕСА_1 (добудова розміром 10,22 м х 2,90 м) здійснено ОСОБА_1 у 2017 році, без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушено пункт 2 частини першої статті 34 та статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до листа №01-22/211 від 12 жовтня 2018 року Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, земельна ділянка по АДРЕСА_1 є землями запасу Рівненської міської ради.
Дані щодо надання та відводу в натурі прибудинкової земельної ділянки по АДРЕСА_1 , відсутні.
Згідно із постановою №54-Ф від 08 червня 2017 року головного інспектора будівельного нагляду Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області Кичуна М. В., винесеної на підставі матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності та актом перевірки від 02 червня 2017 року № 285, протоколом про адміністративне правопорушення від 02 червня 2017 року, приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 02 червня 2017 року № 62, за виконання будівельних робіт з реконструкції частини приміщення по АДРЕСА_1 (добудова розміром 10,22 м х 2,90 м) у 2017 році, без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною восьмою статті 96 КУпАП та притягнуто до відповідальності, у вигляді штрафу в розмірі 8 500 грн, який сплачено згідно квитанції від 08 червня 2017 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до частини першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Згідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до у частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затверджується Кабінетом Міністрів України (пункт 1 частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 07 червня 2017 року затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, пунктом 3 у примітках до переліку (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконання будівельних робіт повинно здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає підстави вважати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Встановивши, на підставі фактичних обставин справи та належної оцінки доказів, що добудову до нежитлового приміщення, унаслідок якої збільшено площу об`єкту нерухомості до 957,9 кв. м, здійснено ОСОБА_1 на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без відповідних дозвільних документів, за що останню було притягнуто до адміністративної відповідальності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, яка належить до земель запасу Рівненської міської ради, що не породжує права власності й свідчить про відсутність підстав для реєстрації змін до відомостей про об`єкт нерухомості.
З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо не з`ясування судом апеляційної інстанції обставин справи та не вмотивування своїх висновків.
Доводи касаційної скарги про незалучення апеляційним судом до участі у справі в якості відповідача державного реєстратора є безпідставними, оскільки відповідачем у даній справі є КП «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області, а дії державного реєстратора позивачем не оскаржені.
Посилання ОСОБА_1 на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою впливу на забудовника є неспроможними, так як оскаржуваним рішенням апеляційного суду відповідача зобов`язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Постанова Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко