11.02.2023

№ 569/2825/18

Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 569/2825/18

провадження № 61-15032св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: головне управління Національної поліції в Рівненській області, Державна казначейська служба України,

прокурор Рівненської місцевої прокуратури,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду.

Позовна заява мотивована тим, що 17 березня 2005 року у слідчому відділі УМВС України в Рівненській області було порушено кримінальну справу № 80/08-05 за фактом розтрати коштів службовими особами Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення (за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України, далі - КК України). У рамках цієї кримінальної справи 04 травня 2005 року позивача було затримано, з подальшим утриманням в ізоляторі тимчасового тримання (далі - ІТТ) MB УМВС в Рівненській області. 07 травня 2005 року вона була звільнена під заставу у розмірі 10 000 грн.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2005 року визнано незаконним її затримання 04 травня 2005 року. Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 липня 2005 року скасовано постанову від 17 березня 2005 року про порушення кримінальної справи № 80/08-05.

27 липня 2005 року слідчим відділом УМВС України в Рівненській області було порушено кримінальну справу відносно позивача та інших лікарів Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України. 29 липня 2005 року СВ УМВС України в Рівненській області її дії були перекваліфіковані та порушено кримінальну справу за ознаками вчинення злочину, передбаченого четвертою статті 191 КК України. Постановою слідчого від 06 серпня 2005 року накладено арешт на все її майно, де б воно не знаходилось. На підставі вказаної постанови 11 серпня 2005 року був внесений запис у Державний реєстр обтяжень нерухомого майна.

19 серпня 2005 року кримінальну справу прийнято до провадження ГСУ МВС України та присвоєно реєстраційний номер 24-243. 27 серпня 2005 року проводився обшук у її помешканні та накладено арешт на рухоме майно, яке передано на відповідальне зберігання. 07 вересня 2005 року було проведено обшук її службового кабінету. На підставі постанови заступника Генерального прокурора України від 21 вересня 2005 року позивача було відсторонено від займаної посади завідувача відділенням терапії № 1 Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення на час проведення досудового слідства. 22 листопада 2005 року старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України відносно неї порушено кримінальну справу за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. 02 березня 2007 року заступник Генерального прокурора України продовжив строк досудового слідства у кримінальній справі до 15 квітня 2007 року. 05 квітня 2007 року заступник Генерального прокурора України затвердив обвинувальний акт у кримінальній справі № 24-243 та направив справу на розгляд до суду.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 квітня 2015 року кримінальна справа № 1- 247/11 по обвинуваченню її та інших лікарів Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення була направлена для організації проведення додаткового розслідування прокурору Рівненської області, запобіжний захід у вигляді підписки про її невиїзд скасовано.

У подальшому слідчим управління УМВС України в Рівненській області 05 жовтня 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР): № 12015180000000330 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України; № 12015180000000331 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України; № 12015180000000332 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України; № 12015180000000333 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України; № 12015180000000334 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України; № 12015180000000335 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України; № 12015180000000336 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України; № 12015180000000337 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України; № 12015180000000338 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України; № 12015180000000339 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України; № 12015180000000340 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України; № 12015180000000341 - за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.

29 жовтня 2015 року вказані кримінальні провадження об`єднані в одне провадження № 1201518000000153.

22 листопада 2016 року постановою слідчого СУ ГУНП в Рівненській області кримінальне провадження № 12015180000000153 від 20 травня 2015 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 191, частиною четвертою статті 191, частиною п`ятою статті 191 КК України закрите у зв`язку із відсутністю у діях лікарів Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення, в тому числі в діях ОСОБА_1 , ознак складу кримінальних правопорушень, інкримінованих їм.

Позивач вважає, що розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Вона перебувала під слідством та судом з 04 травня 2005 року по 22 листопада 2016 року, тобто 136 повних місяців.

Незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури та суду призвели до тривалого понад 13 років, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від неї значних додаткових зусиль для організації свого життя, призвели до погіршення стану здоров`я як фізичного так і психічного, до погіршення стосунків з оточуючими, до погіршення її ділової репутації як лікаря, що у свою чергу призвело до зменшення кількості її пацієнтів.

У момент затримання та поміщення в ІТТ, під час порушення щодо неї двох кримінальних справ і оголошення їй обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачено покарання тільки у виді позбавлення волі на строк до 8 років, під час проведення досудового та судового слідства по даних кримінальних справах, під час проведення обшуків у помешканні та службовому кабінеті, під час оголошення про відсторонення від посади завідувача відділенням, під час накладення на все майно арешту, вона пережила емоційні стреси, які супроводжувались почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров`я, життя та майбутнє, порушенням сну. Вказує, що змушена була змінити місце проживання, оскільки сусіди сторонилися її і уникали спілкування. Всі знайомі також перестали спілкуватися з нею. За місцем роботи у неї зменшилася кількість пацієнтів, які зверталися за медичною допомогою.

Після звільнення з ІТТ стан її здоров`я погіршився, почала часто хворіти простудними захворюваннями, зверталася зі скаргами до кардіолога. 09 квітня 2006 року машиною швидкої медичної допомоги вона була доставлена на прийом до лікаря зі скаргами на слабкість, в`ялість, наплив негативних думок, внутрішню напругу, розгубленість, порушений сон, що виникли внаслідок стресової ситуації на роботі, тобто у зв`язку із кримінальною справою. 10 квітня 2006 року їй був поставлений діагноз - затяжна депресивна реакція ситуативного ґенезу. Впродовж певного періоду лікування, вона була непрацездатна, досі відчуває почуття приниженої гідності, образи, досади, переживає щодо своєї соціальної репутації. Були порушені її актуальні життєві плани, погіршені можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив і трудових планів. Наслідки незаконного порушення щодо неї кримінальних справ, звинувачення її у вчиненні тяжких злочинів, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання та подальшого прийому заспокійливих та снодійних препаратів. Тривале перебування під досудовим та судовим слідством із обмеженням у вигляді підписки про невиїзд, унеможливило також створення нею сім`ї, так як наречений був громадянином іншої держави. А після закриття даної кримінальної справи, вся наявна у мережі Інтернет та друкованих джерелах інформація по даній справі із зазначенням її прізвища, імені та тяжкості злочину, сприяла затягуванню і значному ускладненню у вирішенні питання щодо всиновлення нею дитини, бо була використана так званими громадськими активістами для паплюження її імені та перешкоджала об`єктивному ходу самого процесу всиновлення і повторно набула розголосу.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд стягнути на її користь 6 800 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2018 року залучено до участі у справі прокурора Рівненської місцевої прокуратури.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2021 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 831 800,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 08 липня 2020 року № 2380/3848 встановлено, що орієнтовно-рекомендаційний розмір грошової компенсації за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду становить 1387,98 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»з 01 січня 2021 року мінімальну заробітну плату встановлено на рівні 6 000,00 грн., а тому суд вважав, що гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди позивачу становить 831 800 грн.

Суд, урахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнала позивач, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, що були потрібні для відновлення попереднього стану, тривалий термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи щодо позивача (138 місяців і 19 днів), глибокі душевні страждання позивача, які спричинили завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з безпідставним перебуванням під слідством та судом, зважаючи на вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції вважав, що на її користь підлягає стягненню відшкодування у розмірі 831 800 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2021 року змінено в частині розміру присудженої моральної шкоди, шляхом збільшення до 1 000 000,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, вірно установивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Разом з цим, на переконання апеляційного суду, рішення в частині визначеного судом розміру моральної шкоди підлягає зміні.

Визначений законом розмір моральної шкоди є мінімальним, що гарантований державою, однак суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Встановлені у ході розгляду справи обставини, зокрема, затримання ОСОБА_1 як підозрюваної у вчиненні злочину; взяття і тримання її під вартою в ITT; порушення щодо неї двох кримінальних справ; притягнення її як обвинуваченої; проведення допитів як підозрюваної та обвинуваченої; проведення у ході розслідування кримінальної справи обшуку у її помешканні та службовому кабінеті; накладення арешту на все рухоме і нерухоме її майно; відсторонення її від посади за місцем роботи; обрання щодо неї запобіжного заходу; численні виклики у судові засідання в статусі підсудної; допити судом як підсудної у своїй сукупності так і кожна окремо є психотравмуючими для ОСОБА_1 , внаслідок чого їй заподіяно психічні та фізичні страждання.

Обставини заподіяння ОСОБА_1 психічних та фізичних страждань внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та суду також підтверджуються висновком судової психологічної експертизи від 08 липня 2020 року № 2380/3848.

Тому, врахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнала позивач, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, що були потрібні для відновлення попереднього стану, тривалий строк досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи щодо позивача (понад 13 років), вимоги розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд визначив розмір відшкодування завданої моральної шкоди - 1 000 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року Рівненська обласна прокуратура надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року та залишити у силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 березня 2021 року в справі № 755/5870/19, від 27 березня 2019 року в справі № 337/3548/16-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, відповідно до яких суд при вирішенні питання про розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню, суд повинен керуватися засадами розумності та справедливості. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала не безпідставність її доводів; просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 березня 2005 року у слідчому відділі УМВС України в Рівненській області було порушено кримінальну справу № 80/08-05 за фактом розтрати коштів службовими особами Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення (за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України).

У рамках цієї кримінальної справи, 04 травня 2005 року позивача було затримано, з подальшим утриманням в ІТТ MB УМВС в Рівненській області. 07 травня 2005 року звільнено під заставу у розмірі 10 000 грн.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2005 року визнано незаконним затримання 04 травня 2005 року. Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 липня 2005 року скасовано постанову від 17 березня 2005 року про порушення кримінальної справи № 80/08-05.

27 липня 2005 року слідчим відділом УМВС України в Рівненській області було порушено кримінальну справу відносно позивача та інших лікарів Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України. 29 липня 2005 року СВ УМВС України в Рівненській області її дії були перекваліфіковані та порушено кримінальну справу за ознаками вчинення злочину, передбаченого четвертою статті 191 КК України. Постановою слідчого в ОВС СВ УМВС України в Рівненські області від 06 серпня 2005 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , де б воно не знаходилось. На підставі вказаної постанови 11 серпня 2005 року був внесений запис у Державний реєстр обтяжень нерухомого майна.

19 серпня 2005 року кримінальну справу № 80/08-15 прийнято до провадження ГСУ МВС України та присвоєно реєстраційний номер 24-243.

27 серпня 2005 року проводився обшук у житлі позивача та накладено арешт на рухоме майно, яке передано на відповідальне зберігання.

07 вересня 2005 року було проведено обшук у службовому кабінеті позивача за місцем її роботи у Рівненському обласному спеціалізованому диспансері радіаційного захисту населення.

На підставі постанови заступника Генерального прокурора України від 21 вересня 2005 року ОСОБА_1 було відсторонено від займаної посади завідувача відділенням терапії № 1 Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення на час проведення досудового слідства.

22 листопада 2005 року старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України відносно неї порушено кримінальну справу за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. 02 березня 2007 року заступник Генерального прокурора України продовжив строк досудового слідства у кримінальній справі до 15 квітня 2007 року. 05 квітня 2007 року заступник Генерального прокурора України затвердив обвинувальний акт у кримінальній справі № 24-243 та направив справу на розгляд до суду.

29 жовтня 2015 року вказані кримінальні провадження об`єднані в одне провадження № 1201518000000153.

22 листопада 2016 року постановою слідчого СУ ГУНП в Рівненській області кримінальне провадження № 12015180000000153 від 20 травня 2015 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 191, частиною четвертою статті 191, частиною п`ятою статті 191 КК України закрите у зв`язку із відсутністю у діях лікарів Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення ознак складу кримінальних правопорушень, інкримінованих їм. Зокрема, відсутності в діях ОСОБА_1 ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191, частиною другою статті 366 КК України.

Наведені обставини сторонами не заперечуються, а тому в силу частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Згідно з висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи № 2380/3848 від 08 липня 2020 року орієнтовно-рекомендаційний розмір грошової компенсації за завдану ОСОБА_1 моральну шкоди у зв`язку із: затриманням слідчим ОСОБА_1. як підозрюваної у вчиненні злочину; взяття і тримання під вартою в ІТТ; порушення щодо неї двох кримінальних справ за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України; притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченої; проведення її допитів як підозрюваної та обвинуваченої; проведення в ході розслідування кримінальної справи обшуків у житлі та службовому кабінеті ОСОБА_1 ; накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно позивача; відсторонення її від займаної посади; обрання щодо неї запобіжного заходу; численні виклики у судові засідання як підсудної, допити судом, становить 1387,98 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено,що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовуєтьсядержавою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною третьоюстатті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміруне менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічна позиція викладенау постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, Верховним Судом: у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19.

Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 22 грудня 2021 року в справі № 210/1282/20, від 03 травня 2022 року в справі № 159/6473/20-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Змінюючи розмір моральної шкоди суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що її розмір за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством необхідно визначити, приймаючи за розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи у суді, встановлений Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік», 6 000 грн.

Разом із цим, апеляційний суд навів власні мотиви щодо характеру, інтенсивності і довготривалості моральних страждань позивача внаслідок безпідставного багаторічного кримінального переслідування (понад 11 років), що мало наслідком порушення її нормальних життєвих відносин (суспільно-побутових зв`язків, професійної діяльності та необхідні зусилля для організації свого життя), а також врахував принципи розумності та справедливості.

Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України),

Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Оскаржене рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам.

З наведених мотивів є необґрунтованими доводи касаційної скарги, що апеляційним судом постановлено рішення про збільшення розміру грошового відшкодування моральної шкоди внаслідок переоцінки доказів та порушення принципів розумності і справедливості.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір, судапеляційної інстанціїналежним чином встановши обставини у справі, дійшов правильного висновку про те, що позивач довела право на відшкодування завданої моральної шкоди.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховані конкретні обставини справи, особливості впливунезаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивача, тривалість її перебування під слідством і судом, глибину переживань, зміни у житті, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками апеляційного суду про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн у зв`язку із незаконним перебуванням позивача під слідством та судом досить тривалий період часу. Оскаржене рішення апеляційного суду щодо стягнення на користь позивача відповідної суми відшкодування моральної шкоди є законним, обґрунтованим, постановлено з урахуванням дійсних обставин у справі.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 11 березня 2021 року в справі № 755/5870/19, від 27 березня 2019 року в справі № 337/3548/16-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 755/5870/19 Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду, що: мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» є 524 253 грн; однак загальний строк перебування позивача під слідством та судом становив 111 місяців, з яких 41 місяць вона перебувала в умовах ізоляції від суспільства; незаконність перебування під слідством та судом встановлена компетентними органами; за таких обставин, розмір моральної шкоди, який має бути стягнутий на користь позивача - 1 500 000 грн є достатньою та необхідною компенсацією втрат, яких позивач зазнала за час перебування під слідством та судом.

У справі № 337/3548/16-ц Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду, що позивач перебував під слідством та судом 19 місяців і 12 днів, у зв`язку із чим розмір відшкодування моральної шкоди має становити 62 037,76 грн, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

У справі № 214/6982/13-ц Верховний Суд зменшив розмір моральної шкоди, який підлягав стягненню на користь позивача згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з 2 500 000 грн до 268 056 грн, оскільки визначений судами її розмір (2 500 000 грн) значно перевищував гарантований законодавством (268 056 грн), не відповідав обставинам справи (перебування позивача під слідством і судом 67 місяців і 2 дні), а також закріпленим у цивільному законодавстві вимогам розумності, виваженості і справедливості.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах Верховного Суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини на підставі наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішення суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, рішення апеляційного суду відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанціїправильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратуризалишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук