ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року
м. Київ
справа № 569/9822/22
провадження № 61-4647св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач- ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Курганська Олена Вікторівна, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2023 рокуу складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Боймиструка С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову посилався на те, що з 21 травня 2011 року він з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 вересня 2015 року.
Від шлюбу у них народилась спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
05 квітня 2014 року відповідачка залишила йому доньку та у подальшому перестала відповідати на його дзвінки.
З того часу позивач повністю взяв на себе обов`язок з виховання і утримання дочки, наймав няню, перевів дитину на штучне вигодовування, забезпечив створення дитині нормальних та безпечних умов проживання.
Пояснив, що ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків полягає у тому, що відповідачка залишила дитину у віці двох місяців, відмовилась від піклування про неї, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує дитину матеріально, що впливає на її фізичний розвиток як складову виховання дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.
Незважаючи на те, що відповідачці не створювались перешкоди у побаченнях із донькою, ці побачення були дуже рідкими та не сприяли налагодженню контактів із дитиною.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до своєї дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та, що у випадку ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки, вона може бути позбавлена батьківських прав.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Відповідачка не втратила інтересу до участі у вихованні дитини та має намір на відновлення відносин з нею.
Позивач не довів та не надав суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків.
Також суд виходив з того, що відповідачка має об`єктивні причини, що перешкоджають їй особисто спілкуватись з дочкою та повноцінно брати участь у її вихованні.
Суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, зазначивши, що такий висновок є невмотивованим, суперечить інтересам дитини та не містить переконливих аргументів для застосування заходу впливу на матір дитини, зокрема матір, яка виявляє інтерес до дитини, вчиняючи дії, які свідчать про її бажання змінити свою поведінку в кращу сторону.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30 березня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Курганської О. В. в системі «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
29 квітня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Власик В. Я. звернулась до Верховного Суду з відзивом, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
07 травня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 вересня 2015 року розірвано.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно Рівненским міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, 04 серпня 2016 року, актовий запис № 223.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 вересня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.
Визначено місце проживання неповнолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу з батьком ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради № 01-14/1225 від 05 травня 2014 року на заяву ОСОБА_1 від 08 квітня 2014 року його було повідомлено про проведення профілактичної роботи з дружиною, ОСОБА_2 стосовно виховання доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час розгляду звернення ОСОБА_2 пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Донька ОСОБА_5 надалі буде проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . Вона має намір виходити на роботу. Під час бесіди їй було роз`яснено наслідки її поведінки стосовно подальшого виховання та утримання доньки.
Розпорядженням Рівненського міського голови від 10 вересня 2014 року № 679-р визначено спосіб участі матері, ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши можливість побачень з дитиною щотижня у середу з 18:30 год до 20:00 год та у неділю з 17:00 год до 20:00 год.
Розпорядженням Рівненського міського голови від 22 листопада 2020 року № 1005-р визначено спосіб участі матері, ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши можливість побачень щорічно тривалістю 52 календарних дні за домовленістю між батьками і в присутності батька.
Згідно з характеристикою від 18 липня 2021 року студії «Євро-Арт» ОСОБА_3 навчається в художній студії «Євро-Арт» та показала себе як старанна дитина, спокійна та врівноважена, швидко знаходить спільну мову з однолітками.
З довідки студії «Євро-Арт» від 23 березня 2021 року слідує, що мама батьківські збори не відвідувала жодного разу, успіхами дитини не цікавиться. Основну участь в утриманні та вихованні дитини приймає батько, ОСОБА_1 .
На запит адвоката Курганської О. В. адміністрація Рівненської спеціалізованої школи І- ІІІ ступенів № 15 від 22 березня 2021 року повідомила, що ОСОБА_3 навчається в 1-Б класі. Мама учениці, ОСОБА_2 батьківські збори не відвідувала, успіхами дитини в навчанні не цікавиться, з класним керівником не знайома. ОСОБА_1 , батько дівчинки, постійно цікавиться успіхами дитини в навчанні, відвідує батьківські збори. У вихованні дитини бере участь бабуся, зі сторони батька.
Натомість, на запит адвоката Власик В. Я. Рівненський ліцей № 15 від 31 жовтня 2022 року повідомив, що ОСОБА_2 , матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениці 3-Б класу Рівненського ліцею № 15 Рівненської міської ради, цікавилася навчальними досягненнями та успіхами доньки. Спілкувалася з вчителями.
Також з долучених адвокатом Власик В. Я. листів Рівненського ліцею № 15 Рівненської міської ради від 06 вересня 2022 року № 220 та від 30 вересня 2022 року № 247 вбачається, що ОСОБА_3 є ученицею 3-Б класу Рівненського ліцею № 15. За період навчання у першому класі (2020-2021) мама жодного разу не відвідувала школу, з учителькою не спілкувалася. З вересня 2021 року по січень 2022 року мама зустрічалася з дитиного в школі 4-5 разів (остання зустріч відбулася 17 січня 2022 року у день ОСОБА_6 ). Відвідуючи школу мама цікавилася успіхами дитини у навчанні: переглядала роботи доньки, приносила подарунки, з дозволу батька оплачувала сніданки в школі. Спроби мами налагодити спілкування з дитиною не мали успіху. ОСОБА_5 не виявила бажання контактувати. Зовнішній одяг ОСОБА_4 відповідає загальноприйнятим у суспільстві нормам. Одяг та взуття - чисті, охайні, за розміром дитини відповідно до пори року. Волосся вимите, охайно зачесане, доглянуте. Дівчинка має необхідне шкільне приладдя, забезпечена приладом для дистанційного навчання, в класі користується сучасним мобільним телефоном (подарунок мами).
Згідно інформації, отриманої від Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Північний» Рівненської міської ради від 05 вересня 2022 року № 01-19-5/944, лікарем-педіатром дівчинки ОСОБА_7 повідомлено, що профілактичні огляди та огляди у зв?язку із захворюваннями дитини вона з?являлася у супроводі тата або бабусі.
Згідно акту обстеження умов проживання від 05 жовтня 2022 року квартири АДРЕСА_3 , у вказаній квартирі є всі зручності, створені всі умови для проживання, кімнати мебльовані, є все необхідне для проживання, наявна побутова техніка. Для дитини створені такі умови: є можливість проживати в одній з кімнат, де наявне спальне місце, стіл для навчання, шафа.
Відповідно до акту бесіди з дитиною від 24 жовтня 2022 року вбачається, що в бесіді з головним спеціалістом служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради ОСОБА_3 повідомила, що маму останній раз бачила в січні 2022 року на свій день народження, мама подарувала телефон. Однак, по телефону з мамою ОСОБА_8 не спілкується. Повідомила, що їй добре з мамою ОСОБА_9 (дружина позивача), братиком та сестричкою.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів № 193012 від 05 лютого 2022 року відповідачка має заборгованість станом на 30 листопада 2022 року в сумі 79 361,34 грн.
З грошових переказів MEEST вбачається, що 19 квітня 2019 року позивачу було переказано відповідачкою кошти в сумі 700 доларів 61 цент, 03 червня 2019 року - 700 доларів, 06 серпня 2019 року - 700 доларів, 30 вересня 2019 року - 700 доларів, 26 листопада 2019 року - 700 доларів, 28 січня 2020 року - 700 доларів, 26 березня 2020 року - 400 доларів 21 цент.
Згідно з висновком органу опіки та піклування № 08-3976 від 18 листопада 2022 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 батьківських прав стосовної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ураховуючи, що такий висновок складений без участі відповідачки, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, судом направлено запит до Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради від 25 квітня 2023 року для проведення розгляду питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно її доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано орган опіки та піклування надати суду висновок, з урахуванням пояснень наданих позивачем та відповідачем в судовому засіданні при розгляді даної справи, з можливим підключенням відповідача ОСОБА_2 за допомогою відеозв`язку, для дачі особистих пояснень.
Так, з повторного висновку від 19 липня 2023 року № 08-1559, проведеного органом опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради на вищевказаний запит суду, з урахуванням пояснень наданих позивачем та відповідачем в судовому засіданні орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 стосовно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки, неможливість змінити поведінку матері у кращу сторону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.
При цьому суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки такий висновок не є достатньо мотивованим, суперечить інтересам дитини та не містить переконливих аргументів для застосування заходу впливу на матір дитини, яка виявляє інтерес до дитини, вчиняючи дії, які свідчать про її бажання змінити свою поведінку в кращу сторону.
Разом із тим, суди підставно попередили ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до своєї дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та роз`яснили, що у випадку ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки, вона може бути позбавлена батьківських прав.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Курганська Олена Вікторівна, залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов