Постанова
іменем України
25 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 571/1916/19
провадження № 51-1843км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_7,
суддів ОСОБА_8, ОСОБА_9,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10,
прокурора ОСОБА_11,
потерпілого ОСОБА_1 ,
захисника ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, та потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019180190000254, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого, останній раз за вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 31 серпня 2020 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 21 грудня 2021 року ОСОБА_3 засуджено та призначено покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 12 років із конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 289 КК України - на строк 8 років із конфіскацією майна; за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 15 років із конфіскацією майна.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 31 серпня 2020 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, ОСОБА_3 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна.
Крім цього, суд вирішив питання щодо зарахування у строк покарання ОСОБА_3 строку попереднього ув`язнення та частково відбутого покарання за попереднім вироком, запобіжного заходу, долі речових доказів, розподілу процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.
Також суд задовольнив частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та постановив стягнути на її користь із ОСОБА_3 2 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 900 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
За цим же вироком засуджено ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Судові рішення щодо нього учасниками судового провадження в касаційному порядку не оскаржуються.
За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_3 22 травня 2019 року з 21:56 по 22:21, знаходячись на території лісопильної рами ПП « ОСОБА_5 » на АДРЕСА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з метою заволодіння майном ОСОБА_5 , вчинив розбійний напад, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та умисне вбивство останнього з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю. Так, ОСОБА_3 завдав ОСОБА_5 фрагментом дерев`яного бруса численні удари у голову, по тулубу та кінцівкам, а також залив ОСОБА_5 у ротову порожнину речовину, вуглеводневий склад якої подібний до зміненого світлого нафтопродукту, чим заподіяв йому тілесні ушкодження, які призвели до особливих фізичних страждань. Причиною смерті ОСОБА_5 стала важка відкрита тупа травма голови. Після цього ОСОБА_3 заволодів грошовими коштами останнього у сумі близько 900 грн.
Надалі ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 по допомогу у приховуванні слідів вчиненого розбійного нападу та умисного вбивства, на що останній погодився, та, діючи умисно, здійснив заздалегідь необіцяне приховування особливо тяжких кримінальних правопорушень. Так, ОСОБА_3 , діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб спільно з ОСОБА_4 незаконно заволоділи належним ОСОБА_5 транспортним засобом марки «Volkswagen Touareg» (д.р.з. НОМЕР_1 ) вартістю 221 045 грн, в багажному відділенні якого вивезли труп ОСОБА_5 з місця події та залишили його у лісовому масиві поблизу с. Кам`янка Олевського району Житомирської області. Після цьогоОСОБА_3 та ОСОБА_4 доїхали на цьому автомобілі до домогосподарства на АДРЕСА_2 та покинули його у зв`язку з несправністю та щоб уникнути переслідування працівників поліції.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 28 березня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_3 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив та не дав належної оцінки доводам, наведеним прокурором в апеляційній скарзі на вирок, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_3 покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та його особі, внаслідок м`якості, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України. Так, прокурор зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишилися конкретні обставини вчинення засудженим кримінальних правопорушень, що, на думку прокурора, свідчать про винятково високий ступінь суспільної небезпеки його дій. Крім цього, прокурор звертає увагу на дані про особу ОСОБА_3 , котрий характеризується негативно, будучи неодноразово судимим за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, через незначний проміжок часу, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знову вчинив злочини з корисливих мотивів, зокрема особливо тяжкі. Також прокурор наголошує, що ОСОБА_3 не визнав своєї вини та не розкаявся у вчиненому, заподіяної потерпілим шкоди не відшкодував. Сукупність зазначених обставин, на думку прокурора, характеризує ОСОБА_3 як особу особливо небезпечну для суспільства, що є підставою для призначення йому покарання у виді довічного позбавлення волі.
У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставах істотного порушення кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного ОСОБА_3 покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та його особі просять скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Потерпілі вважають, що апеляційний суд не навів конкретних обставин на спростування доводів, наведених ними в апеляційній скарзі на вирок, щодо м`якості призначеного ОСОБА_3 покарання, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України. Наголошують, що ОСОБА_3 , діючи з корисливих мотивів, вчинив три умисні особливо тяжкі кримінальні правопорушення, за обтяжуючих покарання обставин. Також посилаються на те, що ОСОБА_3 характеризується негативно, не працює, веде антигромадський спосіб життя, не розкаявся у вчиненому. Зазначене, на думку потерпілих, свідчить про винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого та виключну небезпечність особи винного, що є підставою для призначення йому найсуворішого покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційні скарги прокурора та потерпілих захисник ОСОБА_13 просить залишити судові рішення щодо ОСОБА_6 без зміни, а касаційні скарги - без задоволення як необґрунтовані.
Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_11 та потерпілий ОСОБА_1 просили задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.
Захисник ОСОБА_12 вважала судові рішення щодо ОСОБА_3 законними, а касаційні скарги прокурора та потерпілих - необґрунтованими.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.
За приписами ст. 50 КК України, значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, під час призначення ОСОБА_3 покарання дотримався наведених вимог матеріального права.
Так, місцевий суд, обираючи ОСОБА_3 захід примусу, дав належну оцінку ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, два з яких, згідно зі ст. 12 КК України, є особливо тяжкими та один є тяжким, узяв до уваги обставини їх вчинення, настання наслідків у вигляді смерті потерпілого, ступінь суспільної небезпеки вчиненого, а тому призначив ОСОБА_3 покарання у наближеному до верхньої межі розмірі за відповідними санкціями, зокрема за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі на строк 15 років, тобто у максимальних межах строкового виду покарання за це кримінальне правопорушення.
Що стосується призначення покарання ОСОБА_3 у виді довічного позбавлення волі, на чому наполягали потерпілі і прокурор, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Покарання у виді довічного позбавлення волі застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключною небезпечністю особи винного. Тобто вказаний вид кримінального покарання призначається з урахуванням виняткових, надзвичайних даних про особу, які свідчать про нехтування нею загальнолюдськими цінностями, зокрема, життям людини, та про небажання особи стати на шлях виправлення. Зокрема, це наявність судимостей в особи, негативних характеристик з місця проживання тощо.
Враховуючи зазначене та приписи ст. 65 КК України, суд першої інстанції зважив на дані про особу винного, котрий раніше неодноразово судимий, в переважній більшості за злочини проти власності. При цьому за вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров`я особи ОСОБА_3 раніше до кримінальної відповідальності не притягався. Суд з`ясував, що за місцем проживання він характеризується формально посередньо, а також узяв до уваги обтяжуючі покарання обставини - вчинення кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів.
Таким чином, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд, усупереч твердженням прокурора та потерпілих, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_3 за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, яке за своїм розміром є максимальним строковим для даного виду покарання.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м`якість і недостатнім для досягнення його мети колегія суддів не вбачає.
У контексті наведеного не можна визнати переконливими доводи касаційних скарг прокурора та потерпілих щодо несправедливості призначеного судом ОСОБА_3 покарання через м`якість. Особливих та виняткових даних, які би беззаперечно свідчили про виключну небезпечність ОСОБА_3 , та обумовлювали необхідність пожиттєвої ізоляції його від суспільства місцевим судом не встановлено.
Щодо посилань у касаційних скаргах на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, спосіб їх вчинення та наслідки, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення кримінального правопорушення, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності. Вчинення ОСОБА_3 умисного вбивства з особливою жорстокістю та з корисливих мотивів, на чому наголошують прокурор та потерпілі, враховано як при кваліфікації його дій за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України, так і при призначенні передбаченого санкцією покарання за це кримінальне правопорушення у виді строкового позбавлення волі у максимально можливому розмірі.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, ретельно перевірив аналогічні за змістом доводи прокурора та потерпілих щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень й особі ОСОБА_3 , та, навівши докладні мотиви, визнав їх необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
За таких обставин, касаційні скарги прокурора та потерпілих не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в :
Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2022 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9