№ 572/3771/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 572/3771/18

провадження № 61-5686св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається із домоволодіння по АДРЕСА_1 і мікроавтобуса Mercedes-Benz Sprinter.

Вказували, що вони є спадкоємцями першої черги спадкування після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті батька їм стало відомо, що останнім за життя було складено заповіт, згідно з яким він усе своє майно заповів ОСОБА_3 . Заповіт був посвідчений в комунальному закладі «Сарненська центральна районна лікарня» (далі - КЗ «Сарненська ЦРЛ») 17 червня 2018 року за три дні до його смерті.

Вважали, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки він посвідчений завідувачем кардіологічного відділення, лікарем ОСОБА_6 , яка всупереч вимогам статті 1252 ЦК України не була на момент посвідчення заповіту черговим лікарем, а тому заповіт складено особою, яка не мала на це право. Таким чином, заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, оскільки батько за станом здоров`я не міг самостійно запросити свідків, що були присутні під час посвідчення заповіту. Також, одним із свідків є ОСОБА_7 , який є двоюрідним братом сторін у справі, через що не міг бути присутнім в якості свідка при посвідченні заповіту.

На підставі вказаного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним заповіт від 17 червня 2018 року, посвідчений завідувачем кардіологічного відділення КЗ «Сарненська ЦРЛ» ОСОБА_6 від імені ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2019 року у складі судді Ведяніної Т. О. в задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт за формою і змістом відповідає вимогам закону, тому підстав для визнання його недійсним немає. Твердження позивачів, що лікар ОСОБА_6 не мала права посвідчувати заповіт є безпідставним, оскільки згідно з графіками чергування лікарів на дому на червень 2018 року, затвердженими головним лікарем КЗ «Сарненська ЦРЛ», ОСОБА_6 з 16 червня 2018 року була черговим лікарем кардіологом вказаного закладу - на дому. При визначенні правомочності лікаря ОСОБА_6 на посвідчення заповіту судом враховано, що остання дійсно з 16 червня 2018 року була черговим лікарем КЗ «Сарненська ЦРЛ» на дому. Статтею 1252 ЦК України не визначається поняття «черговий лікар», через що суд вважає, що дійсно посвідчувати заповіт може будь-який черговий лікар медичного закладу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Визнано недійсним заповіт від 17 червня 2018 року, посвідчений лікарем КЗ «Сарненська ЦРЛ» ОСОБА_6 за № 299.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 704,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції по 576,30 грн кожному.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорюваний заповіт складений та посвідчений з порушенням норм чинного законодавства, а тому вимоги позивачів про визнання заповіту недійсним є обґрунтованими. Лікар ОСОБА_6 , яка склала і посвідчила цей заповіт, в порушення вимог Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюється до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 4191, не мала повноважень щодо посвідчення заповіту, оскільки не була ні головним лікарем, ні його заступником з медичної частини, ні черговим лікарем лікарні. Крім того, зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що ОСОБА_5 не міг його підписати у зв`язку з хворобою, у той же час його нібито підписав заповідач ОСОБА_5 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 728/1929/17, провадження № 61-47575св18, від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц, провадження № 61-5800зпв18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник в якості підстави касаційного оскарження вказаного судового рішення також зазначає відсутність правового висновку Верховного Суду щодо визначення кола осіб, які можуть посвідчити заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному закладі охорони здоров`я, зокрема визначення поняття «черговий лікар цієї лікарні» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Так, касаційна скарга мотивована тим, що у частині першій статті 1252 ЦК України визначено, що заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. Визначене в указаній статті поняття «черговий лікар цієї лікарні» обумовлене виключно функцією чергування лікаря у тому чи іншому відділенні, незалежно від режиму, оскільки такий режим чергування встановлюється закладом. Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з графіками чергування лікарів на дому на червень 2018 року, затвердженими головним лікарем КЗ «Сарненська ЦРЛ», ОСОБА_6 з 16 червня 2018 року була черговим лікарем кардіологом вказаного закладу - на дому. При цьому судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_6 як черговий лікар прибула у лікарню, оскільки ОСОБА_5 був переданий з приймального відділення у кардіологічне 17 червня 2018 року, вона прийняла хворого і призначила йому невідкладне лікування. Отже, ОСОБА_6 мала повноваження чергового лікаря КЗ «Сарненського ЦРЛ» на день посвідчення заповіту, що спростовує висновок суду апеляційної інстанції про недотримання вимог статті 1252 ЦК України при посвідчення оспорюваного заповіту. Крім того, висновок апеляційного суду, що заповіт був нібито підписаний заповідачем ОСОБА_5 суперечить вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України, оскільки ґрунтується на припущеннях.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з заповітом від 17 червня 2018 року, посвідченим лікарем ОСОБА_6 у приміщенні КЗ «Сарненська ЦРЛ» у присутності двох свідків: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , ОСОБА_5 усе належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось, тобто все, що йому належатиме за законом та на що він матиме право, заповів ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Відповідно до свідоцтв про народження ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дітьми ОСОБА_5

22 листопада 2018 року ОСОБА_1 та 13 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимога закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Статтею 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, яка передбачає, що за дорученням такої особи текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1252 ЦК України заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків.

У частинах першій, другій статті 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вказували, що оспорюваний заповіт був посвідчений завідувачем кардіологічного відділення, лікарем ОСОБА_6 , яка всупереч вимогам статті 1252 ЦК України не була на момент посвідчення заповіту черговим лікарем, а тому заповіт складено особою, яка не мала на це право.

Судом установлено, що відповідно до посмертного епікризу від 20 червня 2018 року № 7764 17 червня 2018 року ОСОБА_5 був доставлений бригадою швидкої медичної допомоги у приймальне відділення КЗ «Сарненська ЦРЛ», пізніше переведений у кардіологічне відділення.

Згідно з графіком чергування лікарів на дому на червень 2018 року, затвердженим головним лікарем КЗ «Сарненська ЦРЛ», ОСОБА_6 з 16 червня 2018 року була черговим лікарем кардіологом зазначеного закладу - на дому.

Після переведення ОСОБА_5 до кардіологічного відділення КЗ «Сарненська ЦРЛ», ОСОБА_6 як черговий лікар кардіолог на дому прибула за викликом до лікарні, де цього ж дня, 17 червня 2018 року (вихідний день, неділя), у приміщенні КЗ «Сарненська ЦРЛ» у присутності двох свідків: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , посвідчила заповіт ОСОБА_5 як черговий лікар.

Відповідно до пункту 5.1 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05 жовтня 2005 року № 308/519, лікарі та фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою закладів охорони здоров`я, які зайняті наданням медичної допомоги населенню, у т. ч. екстреної, можуть залучатися до чергування вдома.

Чергування вдома може надаватись лікарям - до п`яти посад з основних лікарських спеціальностей та чотирьох посад фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою (лаборант, рентгенолаборант, сестра медична операційна, сестра медична - анестезист) з урахуванням укомплектованості штатів, виробничої необхідності, кількості викликів і експертної їх оцінки.

Чергування здійснюються як у межах місячної норми робочого часу відповідних працівників за обліковий період, так і за її межами.

Чергування вдома в денний та нічний час ураховується як півгодини за кожну годину чергування та оплачується, виходячи з посадового окладу, визначеного за пунктами 2.1 - 2.2, з урахуванням підвищення за кваліфікаційну категорію.

У разі виклику працівника під час чергування (у заклад, на місце події та додому до хворого) час, витрачений на виклик, оплачується за фактично відпрацьовані години з розрахунку посадового окладу працівника, встановленого за штатним розписом, із збереженням діючого порядку оплати праці працівників охорони здоров`я у нічний час.

Системний аналіз положень зазначеного пункту 5.1 та пункту 5.2 вказаних Умов оплати праці працівників охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, в якому врегульовані особливості оплати праці чергування в стаціонарі, дозволяє дійти висновку, що залежно від місця, де знаходиться черговий лікар лікарні під час чергування, та умов оплати праці, чергування поділяється на чергування на дому та чергування в стаціонарі. При цьому черговий лікар на дому у разі виклику під час чергування виконує ті самі функції як і черговий лікар у стаціонарі.

Вказане свідчить, що ОСОБА_6 , діючи як черговий лікар КЗ «Сарненська ЦРЛ», в якому на лікуванні перебував ОСОБА_5 , мала право на посвідчення заповіту складеного останнім, про що було вірно зазначено судом першої інстанції.

Висновок суду апеляційної інстанції, що законом не передбачено повноважень на посвідчення заповіту черговим лікарем на дому є безпідставним, оскільки положення статті 1252 ЦК України не містять деталізації поняття «черговий лікар» з точки зору місця та умов чергування, тому посвідчувати заповіт може будь-який черговий лікар цього медичного закладу, у тому числі й на дому.

Твердження суду апеляційної інстанції, що оспорюваний заповіт був нібито підписаний заповідачем ОСОБА_5 ґрунтується на припущеннях, що суперечить вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України, оскільки сторони у справі обставини підписання заповіту саме ОСОБА_5 належним чином не оспорювали, з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи до суду не зверталися.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту порушених прав.

Так, при оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

До подібних висновків про те. Що нікчемний заповіт не підлягає визнанню недійсним, дійшов Верховний суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2424цс16, Верховний Суд у постановах: від 19 червня 2019 року у справі № 398/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18), від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц (провадження № 61-21521св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19).

Вказане свідчить про помилковість висновку суду апеляційної інстанції, за встановлених обставин справи, про визнання недійсним оспорюваного правочину.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, з ОСОБА_10 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 409,60 грн у рівних частинах, тобто по 704,80 грн з кожного.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року скасувати.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, по 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович