ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2023 року
м. Київ
справа № 580/1267/21
адміністративне провадження № К/990/32435/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №580/1267/21
за позовом ОСОБА_1
до Черкаської обласної прокуратури
про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бобра Дениса Олександровича
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року (головуючий суддя: Рідзеля О.А.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року (головуючий суддя: Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Мельничук В.П.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Черкаської обласної прокуратури, у якому просив суд:
1.1. стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у розмірі: 72618,00 грн;
1.2. стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2020 року до часу фактичного розрахунку.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на норми статей 44, 117 Кодексу законі про працю України та зазначав, що відповідач не виплатив йому вихідну допомогу при звільненні, тож повинен це зробити одночасно з компенсацією середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року, позов задоволено частково:
3.1. визнано протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням;
3.2. зобов`язано Черкаську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в сумі: 42350,49 грн та виплатити таку допомогу з відрахуванням обов`язкових податків і зборів;
3.3. у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 Кодексу законі про працю України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми Кодексу законі про працю України. Водночас у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонене застосування положень статті 44 Кодексу законі про працю України при розв`язанні спірного питання.
4.1. Одночасно з цим, суд дійшов висновку, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не проведений, то позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення є передчасними до проведення з позивачем повного розрахунку.
Короткий зміст касаційної скарги та відзиву
5. Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині незадоволених позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у цій частині.
6. В обґрунтування підстав касаційного оскарження позивач послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства (далі - «КАС України»).
7. Позиція скаржника полягає в тому, що в оскаржуваній частині рішення судів попередніх інстанцій є незаконними й необґрунтованими, оскільки висновок про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зроблений ними у зв`язку з неправильним застосуванням статті 117 Кодексу законі про працю України та без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 29 вересня 2022 року у справі №260/188/21, від 29 серпня 2021 року у справі №607/6295/15-ц, від 5 грудня 2918 року у справі №757/28092/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 13 березня 2017 року у справі №205/4041/14-ц.
7.1. Скаржник відстоює думку про те, що непроведення з працівником остаточного розрахунку не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з мотивів передчасності їхнього пред`явлення.
8. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить цю скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
8.1. Позиція відповідача полягає в тому, що суди попередніх інстанцій правильно застосували статтю 117 Кодексу законі про працю України і дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться у майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому такі вимоги не можуть бути задоволені.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. З 21 лютого 2002 року до 30 грудня 2020 року ОСОБА_1 перебував на публічній службі в органах прокуратури.
10. Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 21 грудня 2020 року №493к ОСОБА_1 з 30 грудня 2020 року звільнено з посади заступника прокурора Черкаської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
11. У цьому наказі міститься також посилання на статтю 9, пункт 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру, підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 13-ІХ від 19 вересня 2019 року.
12. Підставою для прийняття наказу про звільнення зазначено рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №7 від 30 листопада 2020 року.
13. Вважаючи, що на день звільнення відповідач протиправно не виплатив вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ
14. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
16. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року касаційне провадження відкрите з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
18. Предметом спору є питання наявності у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з посади прокурора на основі статті 44 КЗпП України та підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 цього Кодексу.
19. Судові рішення оскаржуються лише в частині незадоволеної позовної вимоги (про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).
20. Касаційна скарга не містить доводів незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями у частині задоволених вимог, тому Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині судових рішень.
21. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ця вимога є передчасною, оскільки на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідач при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не виплатить середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
22. У касаційній скарзі представник позивача поставив під сумнів правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 117 КЗПП України та обґрунтованість їхнього висновку про те, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною.
23. Верховний Суд, надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, виходить із такого.
24. Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
25. Ця норма покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, які йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
26. Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
27. У постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, з-поміж іншого, на тому, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
28. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
29. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
30. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їхнього розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
31. З огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи визначені критерії.
32. У постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на висновки, викладені нею у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, також констатувала, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
33. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
34. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
35. Так, якщо між роботодавцем і колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
36. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
37. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
38. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, а також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року та від 17 листопада 2021 року в справі №816/1640/17, від 12 серпня 2020 року в справі №400/3365/19, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20 та інших.
39. Верховний Суд, дотримуючись відповідного підходу, у постановах від 21 квітня 2021 року в справі №360/3574/19, від 21 липня 2021 року в справі №340/996/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20, від 18 листопада 2021 року в справі №600/1071/20-а та інших акцентував увагу на тому, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
40. Вина відповідача у невиплаті позивачеві належної при звільненні вихідної допомоги є доведеною у межах цієї справи.
41. При задоволенні позовної вимоги про стягнення/нарахування основної суми, яку не було сплачено працівникові під час звільнення, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.
42. Відповідна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11 серпня 2021 року в справі №640/9375/20, від 18 листопада 2021 року в справі №600/1071/20-а, від 2 грудня 2021 року в справі №120/1873/19-а, від 2 лютого 2023 року у справі №826/1575/17.
43. У межах цієї справи суди попередніх інстанцій встановили розмір вихідної допомоги, недоплаченої відповідачем ОСОБА_1 при звільненні. Однак, посилаючись на факт непроведення з позивачем остаточного розрахунку та відсутність у зв`язку з цим підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди не надали уваги тим обставинам, що непроведення фактичного розрахунку не перешкоджає реалізації права на компенсацію працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
44. З огляду на це Суд констатує, що оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалені з неправильним застосуванням норм статті 117 КЗпП України та без належного врахування висновків Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду щодо їхнього застосування.
45. В означеній частині висновки судів попередніх інстанцій є такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України. Тому в указаній частині оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності й обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.
46. Натомість суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваній постанові.
47. Позаяк для правильного вирішення спору потрібно додатково дослідити докази та встановити додаткові обставини, Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду цієї справи.
48. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
49. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
50. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
51. На цій основі Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, а судові рішення слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
52. Під час нового розгляду справи суду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
53. У неоскаржуваній частині, яка не перевіряється Верховним Судом у межах цього касаційного провадження, рішення судів першої та апеляційної інстанцій належить залишити без змін.
54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статями 139 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бобра Дениса Олександровича задовольнити частково.
2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року скасувати у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Черкаського окружного адміністративного суду.
3. У іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду