ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 580/3739/22
адміністративне провадження № К/990/6764/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 580/3739/22
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення коштів
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2023 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Лічевецького І.О., суддів: Мельничука В.П., Оксененка О.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просив:
1.1. стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 36765 грн;
1.2. стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь вихідну допомогу внаслідок порушення законодавства про працю у сумі 110295 грн;
1.3. стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь моральну шкоду у сумі 147060 грн.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що при звільненні відповідачем не проведено виплату суми вихідної допомоги при звільненні та вихідної допомоги внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, чим порушено вимоги статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, позивач зазначив, що внаслідок невиплати вихідної допомоги він зазнав моральних страждань, тому на його користь підлягає стягненню моральна шкода.
3. У поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зокрема, звернув увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі №640/26052/19, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року залишено без змін, задоволено позов ОСОБА_1 . Скасовано рішення другої кадрової комісії від 3 грудня 2019 року № 3 про неуспішне проходження ним атестації та наказ Генерального прокурора про звільнення з посади від 21 грудня 2019 року № 2050к з 24 грудня 2019 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Оскільки трудові відносини з позивачем відновлено, тому відповідач уважав відсутніми підстави для виплати йому вихідної допомоги при звільненні.
3.1. Щодо вимоги про стягнення на користь позивача вихідної допомоги внаслідок порушення законодавства про працю відповідач наголосив, що виплата працівникові вихідної допомоги внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю здійснюється виключно у випадках, передбачених статтями 38 та 39 КЗпП України у випадках розірвання трудових договорів з ініціативи працівника, водночас у спірних правовідносинах позивач звільнений з посади прокурора та з органів прокуратури не з власної ініціативи.
3.2. Заперечуючи проти задоволення позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, відповідач зазначив, що позивач у позовній заяві не надав належних і допустимих доказів заподіяння йому моральних страждань.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.
4. Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2050к позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурора в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року.
5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі №640/26052/19, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року залишено без змін, задоволено позов ОСОБА_1 . Скасовано рішення другої кадрової комісії від 3 грудня 2019 року № 3 про неуспішне проходження ним атестації, наказ Генерального прокурора про звільнення з посади від 21 грудня 2019 року № 2050к з 24 грудня 2019 року. Поновлено позивача на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
6. Вважаючи, що позивач набув право на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури та вихідної допомоги внаслідок порушення законодавства про працю, представник позивача 6 липня 2022 року звернувся до відповідача з запитом вх №96292-22 про надання інформації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
7. Листом від 13 липня 2022 року №21-875вих-22 повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати вказаних допомог.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, з огляду на неврегульовання Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) питання виплати вихідної допомоги внаслідок розірвання трудового договору прокурорів, на спірні правовідносини поширюються норми статті 44 КЗпП України. Разом з тим суд першої інстанції звернув увагу на те, що наказ про звільнення позивача скасовано в судовому порядку, рішенням суду поновлено його на займаній посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Оскільки звільнення позивача визнано судом незаконним, тому трудові правовідносини вважаються відновленими, а позивач отримав право на компенсацію свого незаконного звільнення. Суд першої інстанції наголосив, що виплата середньомісячного заробітку внаслідок незаконного звільнення та стягнення вихідної допомоги при звільненні є взаємовиключними, тому, за висновком суду першої інстанції, позивач не має права на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
9.1. Оскільки звільнення позивача відбулося за ініціативою роботодавця, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статей 38 39 КЗпП України, відповідно позивач не має права на отримання вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, отже позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
9.2. У задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції відмовив з огляду на похідний характер цієї вимоги.
10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 27 січня 2023 року скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково.
10.1. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 31 436,66 грн.
10.2. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4 000,00 грн.
10.3. В іншій частині позову відмовлено.
11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України, визначений частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України, не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. З цих міркувань суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не має права на отримання вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у розмірі середнього місячного заробітку.
11.1. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не має права на отримання вихідної допомоги внаслідок порушення роботодавцем законодавства у розмірі тримісячного середнього заробітку, і як наслідок в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
11.2. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, негативні емоції позивача внаслідок незаконного звільнення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. З огляду на викладене, а також характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, суттєве погіршення стану здоров`я, виходячи з принципів «розумності» та «справедливості», суд апеляційної інстанції визнав за необхідне визначити позивачу та стягнути з відповідача суму моральної шкоди в розмірі 4000 грн.
ІV. Касаційне оскарження
12. 24 лютого 2023 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2023 року, у якій скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
13. На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не врахував викладений у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №280/880/21 у подібних правовідносинах висновок щодо застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 116 235 КЗпП України і дійшов помилкового висновку щодо права позивача на вихідну допомогу при звільненні.
13.1. У зв`язку із цим скаржник наполягає, що відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з Офісу Генерального прокурора вихідної допомоги пов`язана також з тим, що вихідна допомога є разовим платежем та виплачується працівникові при остаточному звільненні, якого у цьому випадку не було.
14. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника відповідача.
15. Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
16. 29 березня 2023 року справа № 580/3739/22 надійшла до Верховного Суду.
17. Від позивача відзив на касаційну скаргу відповідача не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
18. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи
19. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
21. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, у цьому касаційному провадженні Верховний Суд, надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі доводам щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням суду апеляційної інстанції у частині задоволених позовних вимог, перш за все, має дати відповідь на питання, чи має позивач право на отримання вихідної допомоги при звільненні.
22. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року.
23. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
24. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
25. Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме:
статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;
статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус";
частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
26. Водночас, Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
27. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України зазначив, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
28. Відтак, з огляду на неврегулювання приписами Закону № 1697-VII питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури засновуванню підлягають приписи КЗпП України.
29. Відповідно до статті 1 КЗпП України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
30. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
31. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
32. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
33. При цьому, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
34. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
35. Так, статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .
36. Верховний Суд констатує, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
37. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
38. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
39. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
39.1. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
40. Після набрання чинності Законом № 113-ІХ Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію з приводу стягнення вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП у спорах, які виникали у зв`язку зі звільненням осіб з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII
41. Так, у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19 від 31 березня 2021 року у справі № 640/25354/19 та ін. Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
42. На підставі викладеного колегія суддів резюмує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
43. Разом з тим, особливість спірних правовідносин, що склалися у цій справі, полягає у тому, що позивачем оскаржено до суду наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2050к про його звільнення з посади та з органів прокуратури.
44. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі №640/26052/19, що набрало законної сили 14 червня 2022 року після його залишення без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року, визнаного протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2050к, ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурора в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України.
45. Крім того, вказаним рішенням на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
46. Оскаржувана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2023 року в часі була прийнята пізніше.
47. У світлі аргументів касаційної скарги відповідача слід зазначити, що застосування норм матеріального права у аналогічних правовідносинах було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 16 червня 2022 року у справі №280/880/21. Так, спір у справі №280/880/21 стосувався наявності у позивача права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). При цьому, спільною є також наявність рішення суду, що набрало законної сили, яким позивача було поновлено на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
48. У розрізі встановлених обставин справи № 280/880/21 Верховний Суд у постанові від 16 червня 2022 року указав на передчасність висновку суду апеляційної інстанцій у тій справі щодо наявності права у позивача на отримання вихідної допомоги, оскільки за вказаних обставин наявне одночасно застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку.
49. Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 5 серпня 2020 року № 686/20491/18, згідно з якою за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
50. У цьому зв`язку слід звернути увагу на те, що положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
51. Колегія суддів уважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.
52. Отже, колегія суддів визнає такими, що знайшли підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 червня 2022 року у справі №280/880/21.
53. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги в зв`язку зі звільненням.
54. Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги внаслідок порушення законодавства про працю в касаційному порядку не оскаржено, тому колегія суддів не наводить мотивів і висновків щодо цієї позовної вимоги.
55. Враховуючи те, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди є похідною від вимог щодо стягнення вихідної допомоги, у задоволенні яких відмовлено, відповідно ця позовна вимога також не підлягає задоволенню.
56. Зважаючи на наведені мотиви Верховний Суд не розглядає інші доводи касаційної скарги, як такі, що не впливають на загальний висновок колегії суддів у цій справі. Їх докладний аналіз є недоцільним.
57. Отже, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано правильне по суті та законне рішення суду першої інстанції.
58. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
59. З оголяду на положення статті 352 КАС України постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2023 року підлягає скасуванню, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду 25 жовтня 2022 року підлягає залишенню в силі.
V. Судові витрати
60. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 339 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2023 року скасувати.
3. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду 25 жовтня 2022 року у справі №580/3739/22 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіН.В. Шевцова Н.А. Данилевич В.Е. Мацедонська