№ 585/1179/21

Постанова

Іменем України

26 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 585/1179/21

провадження № 61-6726св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Брайко Юлії Валеріївни на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 грудня 2021 року у складі судді Буток Т. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, яка поширена ОСОБА_2 в мережі Інтернет на офіційному сайті «Фейсбук» з назвою: «ДЕРИБАН земель в РОМЕНСЬКІЙ ОТГ частина 2, з прізвищами основних ляльководів», сайт: ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, а саме протягом 5 днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену ним інформацію у такий же спосіб, у який вона поширювалася, шляхом опублікування рішення суду у мережі Інтернет на офіційному сайті «Фейсбук»;

- стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 як голова Роменської районної державної адміністрації на своїй сторінці на офіційному сайті «Фейсбук» опублікував відео з назвою: «ДЕРИБАН земель в РОМЕНСЬКІЙ ОТГ частина 2, з прізвищами основних ляльководів», сайт ІНФОРМАЦІЯ_1, з якого вбачається, що він, на думку відповідача, займається «дерибаном землі», обробляє землі під смішні відсотки, обіцяє по 10 га землі депутатам.

Він є депутатом Сумської обласної ради, а тому поширення такої недостовірної інформації в мережі інтернет через офіційний сайт «Фейсбук» про начебто «дерибан» землі є порушенням його честі, гідності та ділової репутації.

Відповідач навмисно образив його назвавши ляльководом, феодалом, звинувачуючи його в дерибані землі на території Роменської територіальної громади, запевнюючи людей (слухачів) в тому, що він хоче відібрати землі і в Роменській територіальній громаді та тим, що він керує більшістю депутатів, які проголосують за заяви і викупить потім ці землі собі у власність.

Зазначив, що немає будь-якого відношення до невикористаних та неуспадкованих паїв на території Грищенської і Коржівської сільських рад, про які запевняє відповідач з відео, а тим паче про якісь 200 га та 3 %.

Він не замовляв ОСОБА_3 та не обробляє «державні землі, які не передали в ОТГ, першої спеціалізованої лікарні, коледжа СНАУ, який знаходиться в Ромнах, а там ще на хвилиночку більше ніж 600 га і сплачує за них також смішні відсотки». Відповідач образливо висловлюється та надає недостовірну інформацію громадськості.

Відповідач порушує його немайнові права шляхом поширення інформації, яка не відповідає дійсності та у відповідача відсутні докази на підтвердження достовірності поширеної з його особистої сторінки у мережі «Фейсбук» інформації.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Конотопський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 28 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що вказана інформація не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не містить фактичних даних та є оціночним судженням, яка хоч і є неприємною для позивача, однак не виходить за рамки суспільної моралі. Інформацію висловлено у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, оскільки позивач є публічною особою та підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації.

Сумський апеляційний суд постановою від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Брайко Ю. В. залишив без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 грудня 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Брайко Ю. В. у липні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 грудня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що висловлювання відповідача є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав доказів недостовірності інформації та порушення його немайнових прав є помилковими.

Відповідач не надав доказів, які б підтвердили оманливу інформацію, яка ним була оприлюднена.

Поширена інформація містила дані про вчинення позивачем ряду протиправних дій, які містять ознаки злочинів.

Суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин статтю 47-1 Закону України «Про інформацію» та статтю 277 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2022 року у справі № 577/1629/20, від 19 січня 2022 року у справі № 334/7343/19, від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 757/45270/19-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 761/40336/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 361/3910/19, від 08 червня 2022 року у справі № 638/12192/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 761/28761/19, від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 727/8388/17, від 03 березня 2021 року у справі № 658/4454/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_2 у серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 26 вересня 2022 року відзив ОСОБА_2 повернув без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Конотопського міськрайонного суду Сумської області.

Справа № 585/1179/21 надійшла до Верховного Суду 17 серпня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 , як головою Роменської районної державної адміністрації Сумської області ІНФОРМАЦІЯ_2 на своїй сторінці в мережі Інтернет на офіційному сайті «Фейсбук» було опубліковано відео з назвою: «ДЕРИБАН земель в РОМЕНСЬКІЙ ОТГ частина 2, з прізвищами основних ляльководів», сайт:ІНФОРМАЦІЯ_1.

У відео мова йде про наступне, з 04 хв 25 сек: «я підведу до отих прізвищ, які займаються дерибаном, спільно з ОСОБА_4 , у нас в Роменській територіальній громаді. ... ОСОБА_5 підсказав таку ж саму схему нашим феодалам, так званим, Роменським, а зараз піде мова про ОСОБА_1 . Це такий самий на сьогоднішній день обласний депутат, який володіє не одним гектаром земель, у нас в Роменський територіальний громаді і зараз по схемі ОСОБА_5 , вони хочуть, так же само, відібрати землі і в Роменській територіальній громаді. Однією рукою заяви подаються в міську раду, наближених до даного депутата людей. І потім більшістю депутатів, якими також керує ОСОБА_1 проголосують за ці заяви і викупить потім ці землі собі у власність. Все дуже просто.

І, що маємо відкривши декларацію ОСОБА_1 , я бачу 21 земельну ділянку, які офіційно зареєстровано на нього. Звісно до ОСОБА_4 до 218 ОСОБА_10 не дотягує, але стрімкими темпами йде до цього. Але піднявши ще деякі документи офіційні у вільному доступі ОСОБА_10 обробляє в Роменському районі, він обробляє 913 га землі, тобто майже тисячу він сьогодні обробляє.

От дивлюсь по Грищенській і Коржівській сільських радах у ОСОБА_1 заключені договори до 33 року під смішний відсоток 4 він сплачує до бюджету. Самі вдумайтесь! Землі приватної власності до 27 року заключені договора оренди. Не використані та неуспадковані паї, взагалі смішна сума, сьогодні ОСОБА_1 обробляє 200 га землі і сплачує за них, вдумайтесь 3 %.

Це відповідь отому ОСОБА_14 почутному, який сьогодні замість того, щоб займатись дійсно і розібратись хто і як деребане, і хто скільки сплачує, він їде до ОСОБА_4 , і на замовлення ОСОБА_1 , і розбірається не в тих людях. Розумієте.

Помимо того, ОСОБА_10 обробляє ще державні землі, які не передали в ОТГ, і тієї ж самої першої спеціалізованої лікарні, і коледж СНАУ який знаходиться в Ромнах, а там ще на хвилиночку більше ніж 600 га і сплачує за них також смішні відсотки.

А тому шановний почутий, я б тобі дав би таку пораду, спочатку розібратись потрібно в оцих місцевих феодалах, а не спихувать на тих людей, які дійсно хочуть прозорого розподілу земель. І не йди на поводу оцих ОСОБА_1 і всіх решт, які сьогодні хочуть розділити Роменські землі.

...який розподіл, який деребан, по яким землям, йде розподіл у нас в Роменський територіальній громаді.

...за моєю інформацією кожному депутату, який проголосує за оте ганебне рішення, яке вони хочуть просунути для своїх родичів та знайомих, обіцяють по 10 га землі, за кожний голос, от таке на сьогоднішній день відбувається в Роменській територіальній громаді.

... хто і як проголосує за оті міждусобойчики, за оте надання земель своїм рідним близьким та знайомим».

Також судами встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 був депутатом Сумської обласної ради, а ОСОБА_2 - головою Роменської районної державної адміністрації Сумської області.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі

№ 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок такого змісту: «При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

За змістом статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

З огляду на викладене, суспільство має право на отримання інформації, яка надає йому можливість здійснити її оцінку самостійно на основі всієї сукупності фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації, а особливо тих, що розповсюджуються лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями.

З урахуванням необхідності громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців та публічних осіб, є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики і оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Таким чином, публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі й у грубій формі, прискіпливої уваги і підвищеної зацікавленості суспільства до його діяльності та/або особистого життя тощо, адже, обираючи кар'єру публічної особи, вони свідомо погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, обов'язковому визначенню підлягає характер такої інформації та з'ясовування того, чи є така інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише сама така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто, предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівне твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оспорювана інформація не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не містить фактичних даних та є оціночним судженням.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин статтю 47-1 Закону України «Про інформацію» та статтю 277 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2022 року у справі № 577/1629/20, від 19 січня 2022 року у справі № 334/7343/19, від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 757/45270/19-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 761/40336/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 361/3910/19, від 08 червня 2022 року у справі № 638/12192/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 761/28761/19, від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 727/8388/17, від 03 березня 2021 року у справі № 658/4454/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постанові від 09 грудня 2022 року у справі № 577/1629/20 Верховний Суд зробив висновок про те, що … [висловлювання відповідачів містять твердження про факти вчинення позивачем дій, які містять ознаки складу злочину, відповідальність за який встановлена КК України, проте відповідачами не доведено протилежне, у тому числі наявність процесуального документа, яким би встановлювалася вина позивача у вчиненні злочину. Сам факт внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення не свідчить про те, що позивач перебуває у статусі підозрюваного чи має відношення до вчинення злочину, який розслідується].

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 334/7343/19 зробив висновок про те, що … [поширена інформація не становить оціночне судження та носить зневажливий, негативний характер, не містить гіпербол, алегорій, сатири або інших мовних засобів, які б дозволили б ідентифікувати її як оціночні судження. Вказану інформацію можна перевірити на предмет її відповідності дійсності, оскільки вона містить твердження про конкретні обставини].

Верховний Суд у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц зробив висновок, що …[джерелом звинувачень позивача у скоєнні злочину відносно відповідача є навмисно поширені відповідачами відеозаписи та пости, що набули широкого розголосу. Контекст та формулювання розповсюдженої відповідачами інформації, заклик її поширювати вказує на спільність умислу направленого на маніпуляцію суспільною свідомістю, створення негативних наслідків для позивача і є фактичним твердженням - звинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину (замаху на вбивство) без жодного на те доказу, що безумовно порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача].

У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 757/45270/19-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що …[позивач на час поширення відповідачами інформації був членом Вищої ради правосуддя, інформація стосувалась значною мірою діяльності позивача, як члена Вищої ради правосуддя, а підставою для відшкодування моральної шкоди позивач вказував наявність негативних наслідків поширення відповідачем відносно нього необмеженому колу осіб недостовірної негативної інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача в думці суддівського корпусу, адвокатів та прокурорів України, інших членів Вищої ради правосуддя та співробітників апарату Вищої ради правосуддя, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем завданої позивачу моральної шкоди та не врахували, що поширена останнім інформація стосується діяльності позивача як особи, яка наділена владними повноваженнями, а визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування є у даному випадку достатньою сатисфакцією].

Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 761/40336/18 дійшов висновку, що …[інформація не є оціночним судженням, а містить твердження щодо позивача, яке може бути перевірене. Взявши до уваги наявні в матеріалах справи докази, якими підтверджується, що позивач захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції у квітні 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, несе негативний зміст та порушує особисті немайнові права на повагу до честі та гідності позивача].

У постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 361/3910/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що …[апеляційний суд не врахував, що оспорювана інформація стосувалася публічної особи, була поширена відповідачем як народним депутатом щодо позивача як кандидата на звільнення з посади судді, містила обґрунтування мотивів його голосування та основана на інформації, яка до цього неодноразово оприлюднювалася в різних засобах масової інформації, зміст спірних висловлювань з урахуванням цих обставин не проаналізував. Окрім цього, вказуючи про те, що вся оспорювана інформація є неправдивою, містить посилання на факти, яких у житті позивача не існувало, апеляційний суд не врахував положень статей 12 81 ЦПК України, не з`ясував якими належними та допустимими доказами підтверджені ці обставини, зокрема сам факт того, що позивач не брав участі в дорожньо-транспортній пригоді та факт відсутності щодо нього закритого кримінального провадження].

У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 638/12192/20 Верховний Суд зробив висновок про те, що …[апеляційний суд у порушення вимог статей 264 367 374 382 ЦПК України безпідставно не прийняв до уваги вказані обставини і надані позивачем докази на їх підтвердження та не зазначив, якими доказами, поданими відповідачем, ці обставини спростовуються, фактично самоусунувшись від вирішення справи та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Тобто апеляційним судом спір по суті не вирішено, не встановлено,

чи поширена інформація є твердженням про факт, чи оціночним судженням та чи стосується вона позивача, якщо так, то чи порушено його особисті немайнові права].

Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 761/28761/19 дійшов висновку, що …[колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що розповсюджена відповідачем інформація є недостовірною, негативною щодо позивача, порушує та впливає на його немайнові права, його честь і гідність як чоловіка та директора інституту. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що органи, яким було адресовано відповідну заяву із зазначеною у ній спірною інформацією, не є органами, які уповноважені перевіряти інформацію про наявність в інституті в позивача коханки, яка має від нього дитину].

Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19 дійшов висновку, що …[поширена відповідачем у зазначеній публікації інформація порушує особисті немайнові права товариства, зокрема його ділову репутацію, оскільки висловлювання відповідача про спалення товариством продуктів переробки пластику просто неба, з використанням такого стилістичного засобу як гіпербола «нахабного» для підсилення протиправності дій позивача формує негативну думку у членів територіальної громади міста, представників громадськості, органів місцевого самоврядування та природоохоронних організацій. Зважаючи на те, що у публікації відповідача від 15 квітня 2019 року у соціальній Інтернет-мережі Фейсбук інформація представлена у формі фактичних тверджень, носить обвинувальний нахил в порушенні підприємством вимог законодавства України у сфері охорони навколишнього природного середовища, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права у частині вирішення позовних вимог позивача про визнання зазначеної інформації недостовірною та її спростування. Висновки суду першої інстанції про спростування загалом інформації, викладеної у наведеній публікації відповідача, а не конкретного недостовірного твердження, є помилковими].

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19 дійшов висновку, що …[апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити доводи позивачки про порушення відповідачем визначеної законодавством заборони поширювати недостовірну інформацію, а також стандартів професійної етики журналістів. Перевірці підлягає й те, чи виконано відповідачем положення пункту 2 частини третьої статті 26 Закону України щодо подачі для публікації об`єктивної і достовірної інформації. Також, апеляційному суду відповідно до положень статті 23 ЦК України, яка передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди у разі порушення її прав унаслідок поширення недостовірної інформації, слід перевірити доводи позивача про завдання їй моральної шкоди протиправними діями відповідача, які полягали у поширенні щодо неї та членів її сім`ї недостовірної інформації].

У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 727/8388/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що …[зурахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики ЄСПЛ, належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, в контексті всієї поширеної інформації щодо позивача, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про доведеність позивачем належними та допустимими доказами, що поширена інформація містить фактичні дані, в тому числі щодо вчинення позивачем злочину].

У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 658/4454/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що …[суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що поширенням відповідачем негативної інформації позивачу. завдано моральної шкоди, яка полягає в приниженні його честі, гідності та ділової репутації, проте, враховуючи заявлений матеріальний еквівалент моральної шкоди - 1 грн, суд вважав, що часткове задоволення вимог про визнання інформації недостовірною буде достатньою компенсацією моральних втрат позивача. Отже, суди попередніх інстанцій вважали, що достатньою сатисфакцією відшкодування моральної шкоди є часткове задоволення вимог про визнання інформації недостовірною не суперечить нормам матеріального та процесуального права та заявленій сумі відшкодування в розмірі 1 грн. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій було задоволено позов у повному обсязі, що виключає стягнення з нього на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини другої статті 141 ЦПК України). Отже, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви відповідача про стягнення з позивача на його користь витрат на професійну правничу допомогу є неправильними, відтак, оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню].

Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19 дійшов висновку, що …[суд першої інстанції, належним чином оцінивши подані сторонами докази, правильно встановивши обставини справи й застосувавши відповідні норми матеріального та процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в частині визнання недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформації, поширеної 03 жовтня 2018 року на брифінгу заступника Голови СБУ, а також

про відмову в задоволенні вимог про спростування цієї інформації, які є похідними від первинних. Апеляційний суд, переоцінивши докази у справі, не зазначив, чим доведено саме неправдивість інформації, поширеної 03 жовтня 2018 року на брифінгу заступника Голови СБУ та на вебсайті СБУ, отже, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції у вказаній частині].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що визнання недостовірною інформації, захист честі, гідності та ділової репутації вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми законодавства.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Брайко Ю. В. про розгляд справи за участю сторін

Представник ОСОБА_1 - адвокат Брайко Ю. В. у касаційній скарзі, зокрема просить проводити розгляд справи за участю сторін.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Брайко Юлії Валеріївни про розгляд за участю сторін справи за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Брайко Юлії Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 грудня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров