16.09.2024

№ 585/2357/19

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 585/2357/19

провадження № 61-16697св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державна установа «Роменська виправна колонія № 56»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі судді Ткачук С. С. та на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року у складі судді Євтюшенкової В. І., ухвалу Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у складі судді Ткачук С. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Роменська виправна колонія № 56» про відшкодування моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДУ «Роменська виправна колонія № 56» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення права засудженого на таємницю кореспонденції від суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернено позивачу. Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що недоліки позовної заяви позивачем не усунені, а тому позовна заява підлягає поверненню.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня 2019 року про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Роменська виправна колонія № 56» про відшкодування моральної шкоди.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвали суду про залишення позовної заяви без руху немає в переліку ухвал, визначених частиною першою статті 353 ЦПК України, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року повернено заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги заявником не усунені, а тому апеляційна скарга підлягає поверненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційних скаргах, поданих у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвали суду першої інстанції та апеляційної інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у зазначеній справі та витребувано її із Роменського міськрайонного суду Сумської області.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у зазначеній справі.

04 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

06 лютого 2020 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 лютого 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи. Заявник вказує, що клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем є достатньо обґрунтованим та не потребує доказування.

Відзиви на касаційні скарги не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 25 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДУ «Роменська виправна колонія № 56» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення права засудженого на таємницю кореспонденції від суду (а. с. 1 - 4).

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня 2019 року у задоволенні клопотання про звільнення позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а. с. 6).

Не погоджуючись із такими ухвалами суду, 13 серпня 2019 року ОСОБА_1 через Роменський міськрайонний суд Сумської області подав апеляційну скаргу на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня 2019 року та ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року (а. с. 14 - 18).

Відповідно до довідки ДУ «Роменська виправна колонія № 56» від 06 серпня 2019 року, громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений 24 березня 2004 року Апеляційним судом Черкаської області до довічного позбавлення волі, з конфіскацією всього особистого майна, з дня прибуття до установи (04 травня 2005 року) і по теперішній час (06 серпня 2019 року) не працевлаштований на виробництві установи із-за відсутності робочих місць - заробітної плати чи будь-яких доходів не отримував. На особовому рахунку має залишок коштів в сумі 01,06 грн (а. с. 17).

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року залишено без руху (а. с. 22, 23).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційних скарг у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року підлягає залишенню без задоволення, касаційна скарга на ухвалу Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року підлягає задоволенню частково, а провадження за касаційною скаргою на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року необхідно закрити.

Щодо меж касаційного перегляду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Системний аналіз вказаних норм процесуального права, дає підстави дійти висновку про те, що особа, яка бере участь у справі, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції лише після її перегляду в апеляційному порядку. У разі оскарження судового рішення, яке не переглядалося в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Як вбачається з касаційної скарги заявник просить скасувати ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року, якою позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернено позивачу, проте зазначена ухвала суду першої інстанції не була предметом апеляційного перегляду, оскільки апеляційна скарга була повернена заявнику, а тому касаційне провадження в цій частині слід закрити, оскільки касаційному перегляду підлягають лише ті судові рішення суду першої інстанції, які були предметом апеляційного перегляду.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року підлягає закриттю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження № 14-190цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) зроблено висновок, що «право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення».

Встановивши, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не входить до вичерпного переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Хоча апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, а не повернув її заявнику, проте це не вплинуло на прийняття правильного по суті судового рішення, а тому Верховний Суд дійшов до висновку, що касаційна скарга на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року підлягає залишенню без задоволення.

Згідно із частиною другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтею 356 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 ЦПК України, застосовуються положення статті 185 ЦПК України.

Згідно із частинами першою - третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Апеляційна скарга на судове рішення місцевого суду підлягає оплаті судовим збором за ставками, визначеними підпунктами 6, 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та залишаючи апеляційну скаргу без руху, в ухвалі від 20 серпня 2019 року апеляційний суд виходив з того, що заявник не може бути звільнений від сплати судового збору, оскільки в довідці ДУ «Роменська виправна колонія № 56» від 06 серпня 2019 року не зазначені причини його непрацевлаштування, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є працездатним за віком та станом здоров`я, доказів зворотного він не надав суду, при цьому вже досить тривалий час, тобто з 04 травня 2005 року - дня відбуття покарання і по теперішній час не працює. Також судовими рішеннями за позовами ОСОБА_1 до ДУ «Роменська виправна колонія № 56» на користь останнього стягувались грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд керувався нормами статей 185 357 ЦПК України і виходив з того, що заявник не усунув недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений судом.

При цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», частини першої статті 136 ЦПК України, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Пунктом 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови що предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та частини третьої статті 136 ЦПК України суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цих статей.

При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63, 64).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Апеляційний суд порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення апеляційної скарги, оскільки заявник просив звільнити його від сплати судового збору, з посиланням на те, що має скрутне матеріальне становище. Згідно з вироком Апеляційного суду Черкаської області від 24 березня 2004 року все його майно конфісковано, за час перебування у ДУ «Роменська виправна колонія № 56» не має можливості працевлаштуватися на виробництві через відсутність робочих місць, заробітної плати чи будь яких доходів не отримує. На особовому рахунку має залишок коштів в сумі 01,06 грн. На підтвердження наведених обставин, заявником надано довідку ДУ «Роменська виправна колонія № 56» від 06 серпня 2019 року.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду, яка перешкоджає провадженню у справі.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга в частині оскарження ухвали Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року слід залишити без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Отже, ухвала Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 рокузалишити без задоволення.

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року задовольнити частково.

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року скасувати, справу передати до цього ж суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська