№ 588/1080/16

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 588/1080/16-ц

провадження № 61-5924св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), приватний нотаріус Охтирського районного нотаріального округу Зіньковський Іван Михайлович (за зустрічним позовом),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 01 грудня 2020 року у складі судді Линник О. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 11 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Філонової Ю. О., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивував тим, що 04 серпня 2013 року між ним і ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір позики, згідно з умовами якого остання позичила в нього кошти в сумі 463 000 грн строком до 04 вересня 2013 року.

Оскільки відповідач у встановлений термін коштів не повернула, позивач просив стягнути з неї суму основного боргу у розмірі 463 000 грн та три відсотки річних за час прострочення виконання взятих на себе зобов`язань у розмірі 71 276 грн.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Охтирського районного нотаріального округу Зіньковського І. М., в якому просила поновити строк звернення до суду з позовом та визнати недійсним договір позики, укладений між нею та ОСОБА_1 04 серпня 2013 року та посвідчений приватним нотаріусом Зіньковським І. М.

Позовну заяву мотивовано тим, що договір позики вчинений нею проти справжньої волі, внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску із боку ОСОБА_1 . Фактично коштів у вказаній сумі вона не отримувала, договір є фіктивним. Тиск виражався у незаконному позбавленні волі, залякуванні, погрозах та у застосуванні фізичної сили, а також у погрозах розповсюдити інформацію, що стосується її приватного життя у спотвореній формі. Після підписання оскаржуваного договору позики, 05 серпня

2013 року вона звернулась із заявою до Тростянецького РВ УМВС України в Сумській області про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вимагання грошових коштів та спричинення тілесних ушкоджень. Отримавши від знайомих співробітників правоохоронних органів інформацію про її звернення до Тростянецького РВ, 05.08.2013, ОСОБА_1 ініціював кримінальне провадження відносно неї за частиною п`ятою статті 191 КК України, у якому, під час допиту у якості потерпілого, неодноразово наголошував на тому, що укладання договору позики є способом повернення грошових коштів, як виявленої нестачі у магазині, у якому вона працювала та який належить відповідачу. У подальшому ОСОБА_1 відмовився від обвинувачення та ухвалою колегії суддів Охтирського міськрайсуду Сумської області кримінальне провадження відносно неї було закрито.

Зазначає, що при здійсненні ОСОБА_1 на неї тиску, вона була змушена для захисту свого життя, здоров`я, приватних стосунків, уникнення завдання страждань близьким членам родини від неправомірних посягань, укласти невигідну для неї угоду. Фактично при укладенні такої угоди вона мала єдину волю - уникнути несприятливих наслідків, а така її воля не повинна породжувати зобов`язання. Доводить, що між тиском на неї та укладанням угоди має місце причинний зв`язок, угода була вчинена саме тому, що до неї застосовувався тиск.

Вважає, що укладений між нею та ОСОБА_1 правочин є фіктивним правочином, оскільки внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, оскільки ОСОБА_1 , укладаючи договір, знав, що він не буде виконаний у частині передачі їй грошових коштів, діяв умисно, мав свідомий намір невиконання умов договору. Даним договором ОСОБА_1 приховав свої справжні наміри - стягнути із неї суму нестачі у магазині за наслідками ревізії, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, зокрема, показами свідків, наявністю у справі цивільного позову та показами потерпілого.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 01 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 463 000,00 грн та 3% річних за час прострочення виконання взятих на себе зобов`язань у розмірі 71 238,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення в частині задоволення первісних позовних вимог

ОСОБА_1 мотивовані тим, що договір позики був укладений у належній формі, нотаріально засвідчений та підписаний сторонами у справі, проте у строк, передбачений договором, ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконала, грошові кошти у сумі 463 000 грн не повернула, тому з неї підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу та 3% річних від простроченої суми.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач не довела, що була вимушена укласти договір позики у зв`язку із фізичним тиском на неї, застосуванням до неї фізичного та психологічного впливу зі сторони відповідача ОСОБА_1 . При цьому суди виходили з того, що між сторонами виникла конфліктна ситуація з приводу виявленої недостачі у магазині «Диса-майстер», належного ОСОБА_1 , проте безспірних доказів, що він стосувався договору позики суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що укладений договір є фіктивним і не був реальним, оскільки ОСОБА_1 не мав наміру передавати їй кошти в розмірі 463 000 грн та не передавав їх, а мав на меті отримання, нібито, виявленої в його магазині недостачі. Вказує, що вона довела факт застосування до неї фізичного та психологічного тиску з боку відповідача. Час, в який вона зазнала тілесних ушкоджень, збігається з днем укладення спірного договору позики, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи, медичною документацією, показаннями свідків.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що станом на вересень

2021 року кримінальне провадження щодо нього закрито.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 серпня 2013 року ОСОБА_1 із однієї сторони та ОСОБА_2 із другої сторони, уклали договір позики, посвідчений цього ж дня приватним нотаріусом Охтирського районного нотаріального округу Зіньковським І. М. та зареєстрований у реєстрі за №1416. За змістом цього договору,

ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 463 000 грн строком до 04 вересня 2013 року (а. с. 9, т. 1).

05 серпня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Тростянецького РВ УМВС України в Сумській області із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за вимагання грошових коштів та спричинення тілесних ушкоджень. Відомості внесені 05 серпня 2013 року

до ЄРДР за №12013200270000531 за частиною другої статті 189 КК України, також внесені відомості до ЄРДР за частиною першою статті 185 КК України за заявою ОСОБА_2 про зникнення із її квартири 04 серпня 2013 року телефону, документів; за частиною другою статті 146 КК України з приводу незаконного позбавлення волі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань, із застосуванням зброї ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експерта від 05 серпня 2013 року, ОСОБА_2 отримала легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися від тупого твердого предмету з обмеженою поверхнею, при обставинах вказаних потерпілою, від ударів кулаками та ногами, але не при обставинах, вказаних ОСОБА_1 та не від зіткнення з тупим твердим предметом у водоймі, про що свідчить характер ушкоджень. Час утворення тілесних ушкоджень може відповідати часу, вказаному потерпілою (04 серпня 2013 року), що вказує колір синців та стан саден.

30 жовтня 2013 року ОСОБА_2 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченому частиною п`ятою статті 191 КК України за фактом привласнення та розтрати нею, як продавцем-консультантом магазину «Діса-майстер» упродовж жовтня 2012 року до серпня 2013 року грошових коштів у розмірі 461 040,69 грн, належних приватному підприємцю ОСОБА_1 , та 12 травня 2015 року складений обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР від 05 серпня 2013 року за №12013200270000536 за вказаних у підозрі обставин.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2017 року кримінальне провадження, внесене по обвинуваченню

ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, закрите у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215 216 ЦК України.

Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228 229 230 232 234 235 1057-1 ЦК України.

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).

Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Верховний Суд зазначає, що для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції належним чином договір позики не дослідив, не надав належної відповіді на доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про безгрошовість правочину, відсутність доказів передачі ОСОБА_1 коштів на виконання зобов`язань, приховання

ОСОБА_1 справжніх намірів (стягнути із відповідача суму нестачі у магазині за наслідками ревізії, яка дорівнює розміру позики), подання нею на наступний день після укладення правочину заяви про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за вимагання грошових коштів та спричинення тілесних ушкоджень.

Суд апеляційної інстанції також не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи протоколам допиту потерпілого від 05 серпня, 19 та

23 вересня 2013 року, відповідно до змісту яких ОСОБА_1 вказував на розтрату ОСОБА_2 коштів з належного йому магазину у розмірі

463 000 грн та добровільне погодження останньої на відшкодування завданих нею збитків, на що він погодився, тому у нотаріуса між ними був укладений договір позики, відповідно до якого він позичив

ОСОБА_2 463 000 грн (а. с. 84-89, т. 1).

Також суд апеляційної інстанції, вказуючи на відсутність вироку суду та доказів насильницьких дій відносно ОСОБА_2 не звернув уваги на те, що заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. При цьому апеляційний суд не надав належну оцінку висновку експерта

від 05 серпня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися від тупого твердого предмету з обмеженою поверхнею, при обставинах вказаних потерпілою, від ударів кулаками та ногами, але не при обставинах, вказаних ОСОБА_1 та не від зіткнення з тупим твердим предметом у водоймі, про що свідчить характер ушкоджень. Час утворення тілесних ушкоджень може відповідати часу, вказаному потерпілою (04 серпня 2013 року), тобто у день укладення між сторонами договору позики.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив справжню природу укладеного між сторонами договору позики, не перевірив чи не був він укладений з метою погашення відповідачем недостачі у належному позивачу магазині, чи не свідчать наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності про наявність фізичного або психічного впливу на ОСОБА_2 з метою спонукання до укладення договору позики від 04 серпня 2013 року (воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях), отже чи є договір позики реальним та таким, що спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 11 березня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта