Постанова
Іменем України
26 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 591/1371/19
провадження № 61-10029 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Регіональний офіс водних ресурсів у Сумській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів
у Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 26 лютого 2021 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі
та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила: визнати протиправним і скасувати наказ начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області від 29 січня
2019 року № 30-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на посаді начальника відділу використання водних ресурсів, моніторингу вод
та техногенно-екологічної безпеки; стягнути з Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2019 року по день ухвалення судом рішення про поновлення її на роботі.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 04 квітня 2019 року (справа № 591/1371/19) відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1
до Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі
та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області про зобов`язання надати роботу та стягнути середню заробітну плату, в якому просила суд зобов`язати відповідача надати їй роботу, яку вона може виконувати відповідно до її фаху відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України та стягнути на її користь середній заробіток за період із 01 лютого 2019 року по 30 квітня 2019 року в розмірі 25 470,00 грн.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2019 року (справа № 591/2892/19) відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1
до Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області про зобов`язання надати роботу та стягнути середню заробітну плату.
У травні 2019 року від ОСОБА_1 та її представника надійшли заяви
про об`єднання вищевказаних справ № 591/1371/19 та № 591/2892/19
в одне провадження.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 11 листопада 2019 року об`єднано в одне провадження справи № 591/2892/19 та № 591/1371/19,
й продовжено розгляд заявлених ОСОБА_1 вимог у межах справи
№ 591/1371/19.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просила суд зобов`язати відповідача надати їй роботу, яку вона може виконувати відповідно до її фаху відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України та стягнути на її користь середній заробіток за період із 01 лютого 2019 року по 30 квітня 2019 року в розмірі
25 470,00 грн.
В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначала,
що з 17 листопада 2017 року на підставі наказу відповідача № 313-ос вона прийнята на посаду начальника відділу використання водних ресурсів, моніторингу вод та техногенно-екологічної безпеки Сумського обласного управління водних ресурсів за строковим трудовим договором до дня фактичного виходу основного працівника ОСОБА_2 із відпустки
для догляду за дитиною.
Наказом начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області від 28 січня 2019 року № 28-ос її було звільнено з роботи в зв`язку
з перериванням відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 ,
як особи, яка раніше займала посаду. Однак, наказом начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області від 29 січня
2019 року № 29-ос вказаний наказ визнано недійсним, оскільки у ньому
не було зазначено причини звільнення (статті КЗпП України).
Того самого дня начальником Регіонального офісу водних ресурсів
у Сумській області видано наказ № 30-ос про її звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з перериванням відпустки для догляду
за дитиною ОСОБА_2 , як особи, яка раніше займала посаду.
Позивач посилалася на порушення частини третьої статті 184 КЗпП України, оскільки вона є одинокою матір`ю, самостійно виховує малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та не перебуває у шлюбі, про що зазначала в особовій картці при прийнятті на роботу. Відповідачем не вживалися відповідні заходи по її працевлаштуванню
та не пропонувалася жодна вакантна посада, хоча на момент її звільнення
у відповідача було 9 вакантних посад.
Вказувала на наявність передбачених законом підстав для стягнення
з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ураховуючи вищевикладене, позивач просила суд задовольнити її уточнені позовні вимоги.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано Регіональний офіс водних ресурсів у Сумській області надати ОСОБА_1 роботу, яку вона може виконувати у Регіональному офісі водних ресурсів у Сумській області згідно з частиною третьою
Стягнуто з Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області
на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за період з 01 лютого
2019 року по 30 квітня 2019 року у розмірі 25 470,00 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням норм КЗпП України. Позивач є одинокою матір`ю, самостійно виховує та утримує малолітнього сина, якому ще
не виповнилося 14 років, а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав
для зобов`язання відповідача її працевлаштувати та стягнення на її користь середньої заробітної плати, розмір якої обчислено виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок
№ 100).
Апеляційний суд вказав на недоречності посилань відповідача
в апеляційній скарзі на роз`яснення Міністерства соціальної політики України, викладені у листі від 30 травня 2014 року № 193/13/123-14 щодо надання соціальної відпустки працівникам, які мають дітей.
Судами враховані правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі
№ 759/19440/15-ц, провадження № 14-105цс18 та неодноразово підтримані Верховним Судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Регіональний офіс водних ресурсів
у Сумській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій
та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову
ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин,
які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом
а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення
для формування єдиної правозастосовчої практики), за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 591/1371/19 із Зарічного районного суду м. Суми. Задоволено клопотання Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області
про зупинення виконання судових рішень. Зупинено виконання рішення районного суду до закінчення його перегляду у касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області мотивована тим, що у відповідача не виникло обов`язку на час звільнення ОСОБА_1 пропонувати їй роботу відповідно до частини третьої
статті 184 КЗпП України як одинокій матері, оскільки підтвердження такого статусу покладається на позивача з наданням відповідних документів. Позивачем не надано жодного офіційного документу, який
би підтверджував її статус одинокої матері. При цьому позивач
не скористалася соціальною відпусткою, як одинока мати, що свідчить
про те, що остання себе такою не вважала. Зазначення в особовій картці працівника, що позивач незаміжня та має малолітнього сина
не є підтвердженням наявності у неї статусу одинокої матері. Доказів,
що позивач перебуває на обліку в органах соціального захисту населення
та отримує відповідну допомогу як одинока мати також не надано.
Сам факт розлучення позивача з чоловіком не надає їй автоматичного статусу одинокої матері.
Також посилається на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови
у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння
у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода
між працівником і власником підприємства, установи, організації
або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається
у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені
на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Так, положеннями статті 184 КЗпП України визначено істотні пільги
для жінок, які мають дітей і для вагітних жінок.
Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування жінок зазначених категорій здійснюється також
у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком
в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням (частина третя статті 184 КЗпП України). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві
(в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.
Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів та передбачено обов`язкове працевлаштування
у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців
є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення
на попередній роботі.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі
№ 759/19440/15-ц, провадження № 14-105цс18 та Верховним Судом
у постановах: від 16 січня 2018 року у справі № 175/167/16-ц, провадження № 61-59св17, від 14 березня 2018 року у справі № 820/11570/15, провадження № К/9901/6679/18, від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 182/5140/15-ц, провадження № 61-13032св19, від 28 січня 2019 року
у справі № 392/1505/17-ц, провадження № 61-38857св18, від 26 червня
2019 року у справі № 414/1148/16-ц, провадження № 61-29151св18.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 2 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», статтею 6
СК України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно
із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше.
Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі
з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Також визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».
Так, згідно із вказаною постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі
і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (сплати аліментів) значення не має.
Звертаючись до суду з указаним позовом і надаючи пояснення в ході розгляду справи, ОСОБА_1 вказувала на те, що вона є одинокою матір`ю, самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується: рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 11 лютого 2013 року про розірвання шлюбу
з ОСОБА_4 (а. с. 105, т. 1), довідкою Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми від 26 лютого 2019 року про те,
що на виконання у відділі не перебуває виконавче провадження
з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_4 на її користь аліментів на утримання їх спільного сина (а. с. 106, т. 1), довідкою комунальної установи Сумська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 15 ім. Д. Турбіна, м. Суми, Сумської області від 03 травня 2019 року № 150 про те, що батько участі у вихованні дитини не бере
(а. с. 109, т.1), довідкою міського єдиного інформаційно-розрахункового центру № 348/03052019-30121899 про те, що вона проживає разом із сином за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 110, т. 1).
При цьому в особовій картці ОСОБА_1 у графі «родинний стан» вказала «незаміжня, маю сина». Аналогічні відомості зазначені й в автобіографії
(а. с. 51-53, т. 1).
Установивши, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю, самостійно виховує
та утримує малолітнього сина, якому на момент ухвалення районним судом судового рішення ще не виповнилося 14 років, суд першої інстанції,
з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що на неї поширюються гарантії дотримання трудових прав, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України.
Висновки судів у цій частині вірні, узгоджуються з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права.
Згідно з інформацією про наявні вакантні посади станом на 06 березня
2019 року по Регіональному офісу водних ресурсів у Сумській області, були вакантні наступні посади: 1) секретар; 2) уповноважений з антикорупційної діяльності; 3) провідний інженер із застосування комп`ютерів відділу документального забезпечення, комунікацій з громадськістю та ЗМІ;
4) провідний інженер-гідротехнік відділу управління інфраструктурою;
5) провідний інженер технічного відділу; 6) провідний інженер
з використання водних ресурсів відділу водних ресурсів та техногенно-екологічної безпеки; 7) провідний інженер з використання водних ресурсів відділу обліку водокористування та взаємодії з територіальними органами; 8) сторож; 9) водій.
Проте, відповідачем не було вжито заходів щодо надання
чи пропонування їй іншої роботи.
Якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться відповідно до правил частини другої статті 235 КЗпП України, однак із встановленими частиною третьою статті 184 КЗпП України обмеженнями щодо суми, а саме - не більше ніж за три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.
Оскільки суди правильно встановили порушення роботодавцем вимог трудового законодавства відносно позивача, обґрунтованими є висновки судів про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку, розмір якого обчислено за правилами Порядку № 100,
що відповідачем не спростовано.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів на підтвердження статусу одинокої матері, оскільки фактично вони зводяться до помилкового тлумачення визначення відповідачем такого статусу й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, тоді як достатніх доказів на спростування встановлених судами обставин справи відповідачем надано не було.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду, оскільки фактичні обставини, у наведених заявником справах, та у справі, яка переглядається, є різними, як і доведення позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення районного суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку, слід поновити його виконання.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 лютого 2021 року
та постанову Сумського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 26 лютого 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць