Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 591/1405/18
провадження № 61-7786св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Перша сумська державна нотаріальна контора,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 23 січня 2019 року у складі судді Шелєхової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у складі колегії суддів: Хвостик С. Г., Собини О. І., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша сумська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно - 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом першої черги, крім нього, є діти спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка відмовилася від прийняття спадщини. За життя ОСОБА_3 потребувала постійної сторонньої допомоги, оскільки з дитинства мала інвалідність І групи по зору та у 2016 році отримала перелом кісток тазу. У зв`язку з байдужістю відповідача, доглядом спадкодавця займався виключно він та сторонні люди. ОСОБА_2 не надавала допомоги матері, не цікавилася її життям і здоров`ям, хоча знала про тяжку хворобу та безпорадний стан ОСОБА_3 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 23 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надав належних, допустимих та безспірних доказів, що є його процесуальним обов`язком, про ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги матері, яка була забезпечена всім необхідним. Відповідач відвідувала спадкодавця, приносила їй продукти харчування, а також пропонувала забрати матір до себе додому, однак позивач заперечував проти цього, оскільки вважав, що дочка не забезпечить належного догляду за хворою. Відтак, відсутні підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом за частиною п`ятою статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Сумського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду міста Суми від 23 січня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 23 січня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 березня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність нимпозовних вимог є помилковими, оскільки наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності доводять протилежне. Відповідач ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, не цікавилася її життям і здоров`ям, хоча знала про тяжку хворобу та безпорадний стан матері. При цьому статтею 51 Конституції України та положеннями Сімейного кодексу України встановлений обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків, проявляти про них турботу та надавати допомогу. Таким чином, відповідач була зобов`язана піклуватися про свою непрацездатну матір незалежно від того, чи просив хтось її надавати допомогу, чи мала вона таку можливість та чи взагалі хтось ще допомагав спадкодавцю.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Зарічного районного суду міста Суми.
13 червня 2019 року справа № 591/1405/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . За життя вона не склала заповіту.
Спадкоємцями першої черги майна померлої ОСОБА_3 , які прийняли спадщину в установленому законом порядку, є її чоловік ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 . Інша дочка спадкодавця - ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини на користь позивача.
Згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Вказані правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20).
Судами також встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала інвалідність І групи по зору з дитинства, у 2010 році в неї стався мікроінсульт, а у 2016 році вона отримала перелом кісток тазу, у зв`язку з чим була позбавлена можливості самостійно себе обслуговувати та потребувала постійної сторонньої допомоги.
Разом з тим допитані в суді першої інстанції свідки підтвердили, що за життя ОСОБА_3 була забезпечена належним піклуванням, оскільки її доглядав чоловік ОСОБА_1 , якому допомагали сусіди. ОСОБА_2 також відвідувала хвору матір, декілька разів прибирала у квартирі, купувала продукти, у 2016 році возила її до лікарні. При цьому відповідач мала намір забрати ОСОБА_3 до себе додому, однак позивач заперечував проти цього, оскільки вважав, що дочка не забезпечить належного догляду за хворою, так як працює.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивачем не надано належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є його процесуальним обов`язком, то відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її матері.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, не цікавилася її життям і здоров`ям, хоча знала про тяжку хворобу та безпорадний стан матері, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги щодо неправильного розуміння судами попередніх інстанцій частини п`ятої статті 1224 ЦК України є безпідставними і ґрунтуються на обмеженому тлумаченні позивачем цієї норми матеріального права, яке не узгоджується з усталеною судовою практикою.
Посилання заявника на те, що судами безпідставно не взято до уваги статтю 51 Конституції України та статті 172 202 203 Сімейного кодексу України, які встановлюють обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків, проявляти про них турботу та надавати допомогу, є неспроможними, так як ці норми не визначають підстави та коло спадкоємців, які можуть бути усунені від права на спадкування, їх положення не регулюють спірні (спадкові) правовідносини, а підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення з повнолітніх дітей аліментів або коштів на покриття додаткових витрат, пов`язаних, зокрема з наданням піклування або викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю чи немічністю непрацездатних батьків.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409 410 411 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 23 січня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов