ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07листопада 2024 року
м. Київ
справа № 591/1834/23
провадження № 61-16635св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Виконавчий комітет Сумської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми, у складі судді Шелєхової Г. В., від 19 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю., від 14 листопада 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Сумської міської ради про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування.
2. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20 вересня 1990 року його сім`ю у складі чотирьох осіб було взято на облік для одержання державної житлової площі за № 13201 та включено в списки осіб, маючих право на першочергове одержання житлової площі.
3. Впродовж 24 років відповідач не забезпечив його сім`ю житловою площею та не виплатив грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення.
4. Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року № 85 його було знято з квартирного обліку як непроживаючого у м. Суми на підставі статті 40 ЖК України.
5. В подальшому за його скаргою рішенням Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 5-р(ІІ)/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення пункту 2 частини другої статті 40 ЖК України.
6. На його переконання, діями відповідача йому було заподіяно матеріальну шкоду, яку він оцінює в 1 150 000 грн.
7. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Виконавчого комітету Сумської міської ради на його користь кошти в сумі 1 150 000 грн за завдану шкоду.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
8. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано відсутністю в діях відповідача дискримінаційних чи неправомірних дій відносно позивача та завдання йому збитків. Рішення, на підставі якого його знято з обліку, не скасовано, на момент його прийняття норма, яка була застосована як підстава для зняття з обліку була чинною та підлягала застосуванню, а тому відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 591/1834/23.
11. Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із Зарічного районного суду м. Суми матеріали цивільної справи № 591/1834/23, які 29 січня 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, а справу передати на новий розгляд.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про дослідження поданих ним доказів.
14. Вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. На переконання заявника, відповідач протягом 24 років (з 20 вересня 1990 року до 18 лютого 2014 року) безпідставно не виконав приписи постанови Ради міністрів Української РСР №470 від 11 грудня 1984 року, пунктів 15, 27, 45 Правил обліку громадян, статей 36 40 48-1 ЖК України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
16. Суд апеляційної інстанції залишив без уваги те, що відповідач не надав докази відсутності дискримінації, чим порушив положення частин другої, четвертої статті 81 ЦПК України.
17. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2023 року ухвалене з порушенням статей 245 259 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
18. У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2024 року, Сумська міська рада заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.
19. Відзив мотивовано тими, що законність зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку підтверджено рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2020 року у справі № 591/4399/19.
20. На момент прийняття Виконавчим комітетом Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року № 85 рішення пункт 2 частини другої статті 40 ЖК України був чинним та підлягав застосуванню.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
21. З 1976 року до 1990 року ОСОБА_1 проходив військову службу. У 1990 році був звільнений з військової служби за скороченням штату. Після звільнення з військової служби він проживав у м. Суми, а 20 вересня 1990 року був взятий Сумською міською радою на першочерговий квартирний облік для отримання житла.
22. Останнім зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .
23. Засіданням громадської комісії з житлових питань при Виконавчому комітеті Сумської міської ради від 09 січня 2014 року було вирішено питання про зняття ОСОБА_1 відповідно до вимог житлового законодавства з квартирного обліку.
24. Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року № 85 ОСОБА_1 знято з квартирного обліку на підставі статті 40 ЖК України, як такого, що не проживає в м. Суми (а. с. 10-11).
25. Рішенням Конституційного Суду України № 5-р (ІІ)/2022 від 22 червня 2022 року пункт 2 частини другої статті 40 ЖК України, яким передбачено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, визнано таким, що суперечить приписам частини другої статті 24, частини першої статті 33 Основного Закону України та є неконституційним. Пункт 2 частини другої статті 40 ЖК України, визнаний неконституційним, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
26. Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що гарантоване Конституцією України право на житло (стаття 47) та його ефективне здійснення істотно взаємопов`язано з реалізацією інших конституційних прав особи, зокрема свободи пересування й вільного вибору місця проживання (частина перша статті 33).
Особа, здійснюючи конституційні права і свободи, може мати кілька місць проживання, зокрема водночас у кількох населених пунктах, і це не може призводити до перешкоджання ефективній реалізації інших конституційних прав.
Конституційний Суд України наголосив на конституційному значенні, змісті й обсязі принципів рівноправності, заборони дискримінації, дотримання прав і свобод людини, зокрема захисту права на житло, свободу пересування, у світлі загальноєвропейських цінностей.
Відповідно до частини другої статті 24 Основного Закону України з-поміж критеріїв, за якими не може бути привілеїв чи обмежень, зазначено «місце проживання» особи.
Законодавець, установлюючи, що в пункті 2 частини другої статті 40 Кодексу однією з підстав для зняття громадянина з обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов, є його виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, обумовив наявність зв`язку між реалізацією права на житло в населеному пункті, у якому він перебував на обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов, та дотриманням критерію «постійне місце проживання». У такий спосіб законодавець запровадив різне правове регулювання щодо двох категорій осіб: тих із них, які виїхали на інше постійне місце проживання з населеного пункту, у якому вони перебували на обліку таких, хто потребує поліпшення житлових умов, і тих, які не змінювали місця постійного проживання. Відмінність, яка виражається в наданні обмежень особам першої категорії, не може бути визнана об`єктивно виправданою, а відтак є дискримінаційною.
Законодавець у пункті 2 частини другої статті 40 Кодексу допустив порушення конституційної заборони щодо привілеїв чи обмежень, установлених у частині другій статті 24 Основного Закону України.
Конституційний Суд України констатував, що встановлення законодавцем у пункті 2 частини другої статті 40 Кодексу зв`язку між реалізацією громадянином права на житло в населеному пункті, у якому він перебував на обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов, і виїздом на постійне місце проживання до іншого населеного пункту не узгоджується з гарантованими Конституцією України кожному, хто законно перебуває на території України, свободою пересування, вільним вибором місця проживання (частина перша статті 33 Основного Закону України).
Обмеження конституційної свободи пересування, вільного вибору місця проживання, яке міститься в пункті 2 частини другої статті 40 Кодексу, позбавлене легітимної мети та не є виправданим.
Відтак пункт 2 частини другої статті 40 Кодексу не узгоджується з частиною першою статті 33 Основного Закону України.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
27. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
28. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
29. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
30. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
31. Предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування.
32. Позивач посилається на положення статті 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та статті 22 ЦК України, та просить стягнути збитки у результаті порушення його цивільного права у зв`язку з безпідставним зняттям його з квартирного обліку та невиконанням відповідачем протягом 24 років вимог законодавства щодо забезпечення його житлом чи надання компенсації. При проведенні розрахунку посилається на порядок надання громадянам компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення.
33. За змістом позову окремо зазначено, що спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої йому актом, що визнаний неконституційним.
34. Згідно з частинами другою, третьою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
35. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
36. За змістом частин першої, пункту 1 частини другої, частини третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
37. Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
38. Згідно зі статтею 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації.
39. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
40. Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року № 85 ОСОБА_1 знято з квартирного обліку на підставі статті 40 ЖК України, як такого, що не проживає в м. Суми.
41. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради про скасування рішення про зняття з квартирного обліку та зобов`язання вчинити дії (справа № 591/4399/19).
42. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 591/4399/19, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
43. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року закрито на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
44. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 27 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Сумського апеляційного суду від 26 січня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2020 року у справі №591/4399/19 за виключними обставинами.
45. Отже, рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року № 85 про зняття з квартирного обліку позивача є чинним.
46. Оскільки ОСОБА_1 не спростував законність рішення виконкому про зняття його з квартирного обліку у встановленому законом порядку, тобто не довів факт неправомірності дій відповідача, що б могло указувати на порушення його (позивача) законних прав та інтересів, підстави для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування, у цій справі відсутні.
47. Зазначене також спростовує посилання позивача на відшкодування шкоди, завданої йому унаслідок дискримінації.
48. Згідно з пунктом 6 частини першої статті1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
49. Відповідно до частини другої статті 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
50. Оскільки на момент прийняття відповідачем рішення № 85 про зняття позивача з квартирного обліку пункт 2 частини другої статті 40 ЖК України був чинним та вказане рішення відповідача не скасоване, колегія суддів не розцінює застосування вказаної норми відповідачем як підставу для зняття позивача з квартирного обліку прямою дискримінацією щодо позивача.
51. Подальше визнання неконституційною норми, на підставі якої позивача знято з квартирного обліку, на висновки судів не впливає з огляду на таке.
52. Відповідно до частини другої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
53. Згідно зі статтею 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
54. У Конституції України закріплено принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність полягає не лише в політичній чи моральній відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності у вигляді застосування заходів публічно-правового (у цьому випадку - конституційно-правового або міжнародно-правового) характеру за невиконання чи неналежне виконання державою та її органами своїх обов`язків.
55. Зокрема, стаття 55 Конституції України надає кожному право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, а стаття 152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними (Рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001).
56. Рішенням Конституційного Суду України № 5-р (ІІ)/2022 від 22 червня 2022 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 2 частини другої статті 40 ЖК України, яким передбачено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.
57. Пункт 2 частини другої статті 40 ЖК України визнано неконституційним та він втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 22 червня 2022 року.
58. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.
59. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
60. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (незастосованого) судом при вирішенні справи, має значення насамперед як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, провадження
№ 13-76зво20).
61. Рішення виконкому № 85 про зняття позивача з квартирного обліку на підставі пункту 2 частини другої статті 40 ЖК Українибуло прийняте 18 лютого 2014 року, водночас згадане Рішення Конституційного Суду України ухвалено 22 червня 2022 року.
62. Отже, на момент ухвалення Рішення Конституційного Суду України відносини щодо питання зняття позивача з квартирного обліку вже припинилися. Це означає, що дія цього рішення не може поширюватися на вказані правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення, а дії відповідача не можна кваліфікувати як незаконні з підстав ухвалення рішення Конституційним Судом України.
63. Також колегія суддів звертає увагу на те, що норми частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на окремий закон, тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.
Закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними згідно з рішенням КСУ на сьогодні не прийнято.
Аналогічні обставини встановлено в ухвалі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 30 вересня 2014 року щодо прийнятності заяви у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08.
Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 754/14608/19 (провадження
№ 61-8845св22).
64. З огляду на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надали оцінку наданим сторонами доказам і зробили обґрунтовані висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову.
65. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
66. Верховний Суд враховує, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
67. У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
68. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
2. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара