15.12.2023

№ 591/2547/19

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа 591/2547/19

провадження № 61-14186св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової В. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - відокремлений підрозділ «Північна електроенергетична система» приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»,

третя особа - керівник відокремленого підрозділу «Північна електроенергетична система» приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» Макаров Валерій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду

м. Суми від 06 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Клименко А. Я., та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року, прийняту

у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відокремленого підрозділу «Північна електроенергетична система» приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - відокремлений підрозділ «Північна електроенергетична система» ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго») про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді, стягнення суми середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 12 грудня

2006 року він працював на посаді сторожа у відповідному підрозділі «Сумські магістральні електричні мережі» державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», підрозділ «Охорона». 14 серпня 2017 року його переведено на посаду сторожа Сумського РЕЦ відділу забезпечення виробництва, групи охорони об`єктів електропідстанція 330 кВ «Суми північна» відокремленого підрозділу «Північна електроенергетична система» державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго». Наказом відповідача від 20 грудня 2018 року № 819-к (розпорядженням) його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 31 грудня 2018 року.

Вказував, що звернення із заявою про звільнення не відповідало його волі, оскільки під час її написання він знаходився на лікуванні та перебував

у пригніченому стані, що пов`язаний з наявними у нього захворюваннями. Також зазначав, що у трудовій книжці та оскаржуваному наказі невірно зазначено підставу для звільнення, а саме: статтю КЗпП України. У вказаних документах зазначено пункт 1 статті 36 КЗпП України, без зазначення частини статті, що також є підставою для скасування оскаржуваного наказу.

На його заяві про звільнення відсутня віза керівника юридичної служби, що свідчить про недосягнення угоди з повноважною особою та є підставою для поновлення його на роботі. Крім того, внаслідок незаконного звільнення він зазнав моральної шкоди, оскільки перебуває у стані постійного нервового стресу, в нього погіршився стан здоров`я, сон підвищився кров`яний тиск.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 29 грудня 2018 року № 819-к про припинення трудового договору;

- поновити його на посаді сторожа групи охорони об`єктів електропідстанції 330 кВ «Суми-Північна» відділу забезпечення виробництва Сумського ремонтно-експлуатаційного центру відокремленого підрозділу «Північна електроенергетична система» ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» зі змінним режимом роботи, визначеним графіком

з підсумованим обліком робочого часу з місячною тарифною ставкою;

- стягнути з відповідача суму середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з часу звільнення - 31 грудня 2018 року по день ухвалення судового рішення, з наступним утриманням з цієї суми податків

і обов`язкових платежів;

- стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення, в сумі 30 000 грн з наступним утриманням з цієї суми податків

і обов`язкових платежів;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 липня 2020 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач власноручно написано та подав заяву про звільнення з посади за угодою сторін, а керівник відокремленого підрозділу «Північна електроенергетична система» цю заяву прийняв, про що свідчить його резолюція, тому суд дійшов висновку, що сторони добровільно досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем. При цьому суд вказав, що одностороння відмова працівника від звільнення за згодою сторін, яка не прийнята відповідачем, не є підставою для задоволення позову про скасування наказу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 липня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками про те, що волевиявлення позивача на написання заяви про припинення трудового договору було вільним,

29 грудня 2018 року він ознайомлений з наказом про припинення трудового договору, незгоди з цим наказом не виказував, наміру продовжувати роботу не висловлював.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 липня

2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня

2020 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

30 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із Зарічного районного суду м. Суми.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам. Так, суди не врахували, що він не виражав свого волевиявлення на звільнення за угодою сторін саме 29 грудня 2018 року. Волевиявлення не було вільним.

Крім того, судами не враховано, що у разі анулювання працівником своєї заяви про звільнення за угодою сторін, досягнута раніше домовленість про припинення трудового договору за угодою сторін вважається анульованою.

Роботодавець порушив вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки звільнив його під час тимчасової непрацездатності.

Суд першої інстанції у своєму рішенні врахував лише пояснення свідків відповідача, які не можна вважати об`єктивними, деякі свідки надали неправдиві пояснення, оскільки перебувають у службовій залежності від керівника. Апеляційний суд не надав оцінку цим доказам та обставинам.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року відокремлений підрозділ «Північна електроенергетична система» ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів першої та апеляційної інстанції як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Північна електроенергетична система є відокремленим підрозділом Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» без статусу юридичної особи і створена відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 02 липня 1998 року № 107 «Про створення відособлених структурних одиниць Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29 липня 2019 року, згідно з наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2019 року № 321 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються

в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15 лютого 2019 року № 73.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2019 року № 321 визнано відокремлені підрозділи Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» такими, що належать до

ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» з моменту його державної реєстрації, та змінено в їх найменуваннях: слова «Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» словами «Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго».

ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2012 року № 802, пункту 3.2 Статуту Національної енергетичної компанії «Укренерго».

Встановлено, що 12 грудня 2006 року ОСОБА_1 прийнято на посаду сторожа в підрозділ «Охорони» в «Сумські магістральні електричні мережі» державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» підрозділ «Охорона».

14 серпня 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду сторожа Сумського РЕЦ відділу забезпечення виробництва, групи охорони об`єктів електропідстанція 330 кВ «Суми північна» відокремленого підрозділу «Північна електроенергетична система» державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго».

У період часу з 21 грудня 2018 року по 29 грудня 2018 року

ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності.

28 грудня 2018 року ОСОБА_1 написав заяву, в якій просив

з 31 грудня 2018 року звільнити його за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, у якій зазначив, що заява написана ним власноручно та без примусу.

Наказом (розпорядженням) від 29 грудня 2018 року № 819-к зі сторожем Сумської РЕЦ відділу забезпечення виробництва групи охорони об`єктів електропідстанції 330 кВ «Суми північна» ОСОБА_1 31 грудня 2018 року припинено трудовий договір за угодою сторін, згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

03 січня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу йому копії наказу про звільнення, який йому було надіслано поштою.

02 травня 2019 року ОСОБА_1 надіслав на адресу відповідача заяву про відкликання своєї заяви про звільнення.

06 травня 2019 року відповідач надав ОСОБА_1 відповідь про те, що звільнення з 31 грудня 2018 року відбулося на підставі його заяви.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом

у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36

КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Отже, анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та в постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 306/1425/17 (провадження № 61-31292св18), від 27 травня 2020 року у справі

№ 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування згоди відповідача на анулювання домовленості про звільнення позивача за угодою сторін, а подана позивачем 02 травня 2019 року заява про відкликання попередньої заяви про звільнення, тобто вже після винесення наказу про звільнення, не може вважатися спільним волевиявленням працівника та роботодавця на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.

Отже, відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для його поновлення на роботі.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився

й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки останнього було звільнено

з дотриманням положень трудового законодавства. Незаконного впливу на позивача при написанні заяви про звільнення за угодою сторін судами не встановлено. Судами не встановлено взаємної згоди працівника

і роботодавця на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що його звільнено у період тимчасової непрацездатності, суперечать матеріалам справи, а видача наказу про звільнення працівника за угодою сторін у період, коли він перебував на лікарняному, чинним законодавством не заборонено, як і звільнення працівника за угодою сторін у період тимчасової непрацездатності або відпустки.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, не заслуговують на увагу, оскільки є неправильним трактуванням норми закону. Відкликання працівником в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може вважатися спільним волевиявленням працівника та роботодавця.

Інші доводи касаційної скарги, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні

й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 липня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець