Постанова
Іменем України
27 червня 2023 року
м. Київ
справа № 593/1286/21
провадження № 61-3561св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відділ освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради Тернопільської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2022 року в складі судді Шміло В. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради Тернопільської області (далі - Відділ освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що наказом Відділу освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради від 05 липня 2019 року № 63-к/тр його з 08 липня 2019 року було прийнято на роботу на посаду юрисконсульта вказаного відділу на умовах безстрокового трудового договору із строком випробування три місяці. Проте надалі його ознайомлено з наказом від 12 вересня 2019 року № 97-к/тр «Про прийняття на роботу», відповідно до якого його прийнято на цю ж роботу за умовами контракту строком на два роки.
Вважав такі дії відповідача незаконними, оскільки після прийняття його на роботу із випробним строком три місяці, який закінчився 08 жовтня 2019 року, він продовжував працювати на умовах безстрокового трудового договору.
Вказував на незаконність наказу № 97-к/тр від 12 вересня 2019 року «Про прийняття на роботу», оскільки зазначенням у ньому строкових умов трудового договору фактично змінено істотні умови праці, а відповідно до статті 32 КЗпП України такі зміни повинні відбуватися зі згоди працівника та з попередженням за два місяці до їх проведення, однак своєї згоди він не надавав та відповідачем про це не повідомлявся.
Стверджував, що повторне прийняття на роботу після попереднього призначення на посаду є неприпустимим, оскільки безстроковий трудовий договір наказом № 63-к\тр від 05 липня 2019 року не розривався.
10 вересня 2021 року відповідачем видано наказ № 152-к/тр «Про припинення трудового договору», та 16 вересня 2021 року його звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, про що зроблено запис до трудової книжки. Вважав цей наказ незаконним, оскільки підстав для його звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України не було, так як трудові відносини фактично тривали.
Враховуючи наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ від 16 вересня 2021 року № 152-к/тр «Про припинення трудового договору», поновити його на посаді юрисконсульта Відділу освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 лютого 2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач знав про укладення з ним саме строкового трудового договору, погодився з його умовами, а тому оскаржуваний наказ про припинення трудового договору (контракту) у зв`язку із закінченням його строку є законним, що свідчить про те, що звільнення позивача відбулося у встановленому законом порядку, тому відсутні правові підстави для його поновлення на роботі. Враховуючи відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі, вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
08 березня 2023 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 23, пункт 3 частини першої статті 24, частини першої та другої статті 26, статтю 9 КЗпП України, статті 1, 21 Закону України «Про оплату праці», а також не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23 та статті 9 КЗпП України (без наведення обґрунтування відступлення від правової позиції Верховного Суду), не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23 КЗпП України, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 442/903/16-ц, та не наведено мотивів відступлення від правової позиції Верховного Суду.
Судами також не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 754/10910/20 щодо доводів відповідача про причини дострокового припинення випробувального терміну.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 року в справі № 757/34319/18-ц.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У травні 2023 року Відділ освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що наказом Відділу освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради від 05 липня 2019 року № 63-к/тр ОСОБА_1 з 08 липня 2019 року прийнято на роботу у Відділ на посаду юрисконсульта (зі строком випробування 3 місяці)
До закінчення випробувального терміну, наказом від 12 вересня 2019 року № 970к/тр ОСОБА_1 з 16 вересня 2019 року прийнято на посаду юрисконсульта строком на два роки. З наказом позивач був ознайомлений належним чином, про що свідчить його власноручний підпис. Наказ позивачем не оскаржувався.
Листом від 30 червня 2021 року № 497/01-17 ОСОБА_1 повідомлено про те, що 15 вересня 2021 року закінчується строк укладеного з ним трудового договору. З листом ОСОБА_1 ознайомлений 01 липня 2021 року, про що свідчить його власноручний підпис
Наказом відповідача від 10 вересня 2021 року № 152-к/тр «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 16 вересня 2021 року звільнено з посади юрисконсульта Відділу освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України (закінчення строку контракту).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
За частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.
Припинення трудового договору після закінчення його строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли подав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду 06 квітня 2023 року
у справі № 686/27679/21 (провадження № 61-10960св22).
Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.
Отже, строк строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 і є незмінною.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що згоди на укладення строкового трудового договору (контракту) він не надавав, а тому такий контракт між сторонами не укладався.
Як встановлено судами, наказом від 05 липня 2019 року № 63-к/тр ОСОБА_1 з 08 липня 2019 року прийнято на роботу у Відділ освіти, молоді і спорту Бережанської міської ради на посаду юрисконсульта (зі строком випробування 3 місяці).
До закінчення випробувального терміну наказом від 12 вересня 2019 року № 970к/тр ОСОБА_1 з 16 вересня 2019 року прийнято на посаду юрисконсульта строком на два роки.
З наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу ОСОБА_1 особисто ознайомлений 12 вересня 2019 року, про що свідчить його власноручний підпис на наказі. Вказаний наказ позивач не оскаржував, що свідчить про те, що він погодився про укладення з ним строкового трудового договору на два роки.
Ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, зробили правильний висновок, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, відбулось з дотриманням роботодавцем вимог трудового законодавства, оскільки між сторонами було укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчився. У зв`язку із цим відсутні як підстави для поновлення позивач на роботі, так і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 442/903/16-ц та від 25 листопада 2021 року у справі № 754/10910/20 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 442/903/16-ц (провадження № 61-19332св18) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та порушує його права. Апеляційним судом установлено, що в ході судового розгляду відповідачем не наведено жодного нормативно-правового акта, яким передбачена можливість укладення контракту з позивачем, як із головним інженером ПАТ «Дрогобицький машинобудівний завод». Відповідачем не доведено, що строковий трудовий договір із позивачем (враховуючи його посаду - головний інженер) укладено відповідно до вимог статті 23 КЗпП України, а тому умова трудового договору про строк є незаконною.
Натомість у справі, яка переглядається, позивач, з яким, як встановлено судами, був призначений на посаду юрисконсульта на підставі укладеного між ним і роботодавцем строкового трудового договору.
У постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 754/10910/20-ц (провадження № 61-13487св21) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки у наказі № 85-к від 05 березня 2020 року строк дії трудового договору з позивачем не зазначено, а відтак він відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 КЗпП України є безстроковим, що унеможливлює подальше звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку договору. При цьому Верховним Судом враховано, що обумовлене угодою сторін випробування строком на три місяці не наділяє вказаний трудовий договір ознаками строкового трудового договору.
Разом із тим, у справі, яка переглядається, до закінчення випробувального строку, між сторонами було укладено строковий договір, про що зазначено в наказі про прийняття позивача на роботу, з яким він ознайомився та погодився з його змістом, про що свідчить його власноручний підпис.
Отже, висновки щодо застосування норм права, що містяться у постановах Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у вищезазначеній справі.
Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19), не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
У вказаній постанові Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту трудового договору в частині визначення строку його дії; визнання його таким, що укладений на невизначений строк з часу укладення; скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходив із того, що при укладенні трудового договору сторонами було узгоджено строк дії трудового договору - з 13 червня 2017 року по 12 червня 2018 року включно (пункт 8.1. трудового договору), а також умови про те, що договір припиняється, зокрема, у зв`язку із закінченням строку його дії.
Таким чином, волевиявлення позивача на укладення строкового трудового договору підтверджується його заявою від 09 червня 2017 року, особистими підписами позивача на кожній сторінці трудового договору, в якому зазначений строк його дії, а також на виданому на підставі укладеного трудового договору наказі роботодавця, в якому вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивача ознайомлено під підпис.
Також протягом дії трудового договору позивач не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, та не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема щодо його строковості.
У цій справі позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що строковій трудовий договір він підписував під тиском посадових осіб відповідача або його волевиявлення на момент укладання цього договору не відповідало його внутрішній волі або що він не усвідомлював значення договору чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
Разом із тим, у поданій касаційній скарзі заявник не навів чіткого обґрунтування норми права, від якої слід здійснити відступлення, та необхідності такого відступлення.
З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
Наведене вище свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська