Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 596/63/14-ц
провадження № 61-40395св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Хоми М. В., Костів О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивовано тим, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту, згідно з яким останньому було відкрито поновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті в сумі ліміту поновлювальної кредитної лінії в сумі 50 000 доларів США зі строком повернення не пізніше 25 серпня 2018 року та сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12 % річних.
Для забезпечення виконання умов кредитного договору в цей же день між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки, згідно з яким остання поручилися перед банком за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в повному обсязі.
Крім того, зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечені договором іпотеки від 30 серпня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_3 , згідно з яким останній передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 281,3 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 .
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору про надання кредиту утворилась заборгованість, яка станом на 07 квітня 2015 року становить 48 410,27 доларів США, з яких: 32 003,07 доларів США - заборгованість за кредитом, 16 407,20 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором та процентів за користування кредитом становить 183 806,95 грн, та яку банк просив стягнути солідарно з боржника та поручителя.
Крім того банк, в рахунок погашення заборгованості за договором про надання кредиту від 30 серпня 2007 року, просив звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та встановити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки від 30 серпня 2007 року, укладеним між ним та банком недійсним, посилаючись на те, що договір було укладено з істотним порушенням законодавства, оскільки на час укладення договору іпотеки, в будинку, який переданий в іпотеку, проживали і були зареєстровані неповнолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому банк з ініціативи ОСОБА_3 не вправі був укладати такий договір іпотеки без дозволу органу опіки та піклування.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2007 року в розмірі 48 410,27 доларів США 27 центів, з яких: 32 003,07 доларів США - заборгованість за кредитом; 16 407,20 доларів США - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 183 806,95 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Зустрічний позов задоволено, визнано недійсним договір іпотеки від 30 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ «УкрСиббанк».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором позов ПАТ «УкрСиббанк» підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову банка в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог, оскільки відповідно до рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2014 року договір поруки, укладений 30 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , визнано недійсним.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам закону та порушує права неповнолітніх дітей, які зареєстровані та проживають в будинку АДРЕСА_1 , оскільки укладений без згоди органу опіки та піклування.
У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про визнання недійсним договору іпотеки від 30 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , позов ПАТ «УкрСиббанк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки скасовано та в цих частинах ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на належне на праві власності ОСОБА_3 та передане ним на підставі іпотечного договору від 30 серпня 2007 нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,3 кв. м, жилою площею 102,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 30 серпня 2007 року в розмірі 48 410,27 доларів США, з яких: 32 003,07 доларів США - заборгованість за кредитом; 16 407,20 доларів США - прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 183 806,95 грн, шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій, зазначивши, що рішення суду в цій частині не підлягає примусовому виконанню у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. В частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову банка про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що іпотекодавець ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_6 на час укладення спірного договору іпотеки не визнавали право проживання неповнолітніх дітей в житловому будинку про що повідомили іпотекодержателя, оскільки в спірному житловому будинку, на момент його передачі в іпотеку, була зареєстрована та проживала одна дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , яка відповідно до нотаріально посвідченої заяви, погодилася з тим, що договір іпотеки укладається в інтересах сім`ї та не порушує прав інших членів сім`ї, в тому числі на користування житлом неповнолітніх дітей, а тому підстав для визнання недійсним договору немає.
Задовольняючи первісний позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, виходив із того, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 29 березня 2016 року в частині первісних позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд. Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 29 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишено без змін.
Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині вимог ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд, звертаючи стягнення на предмет іпотеки порушив вимоги статті 39 Закону України «Про іпотеку», а саме не зазначив ціну предмета іпотеки.
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2015 року в частині позову ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано. Звернуто стягнення на належне на праві власності ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,3 кв. м, жилою площею 102,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 30 серпня 2007 року в розмірі 48 410,27 доларів США, з яких: 32 003,07 доларів США - заборгованість за кредитом; 16 407,20 доларів США - прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 183 806,95 грн, шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій або за ціною встановленою за згодою сторін, зазначивши, що рішення суду в цій частині не підлягає примусовому виконанню у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У липні 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до Верхового Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити ухвалене у справі рішення апеляційного суду та виключити з мотивувальної та резолютивної частини судового рішення посилання на те, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає примусовому виконанню в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки зазначений закон застосовується лише в тому випадку, якщо загальна площа предмета іпотеки не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв. м для житлового будинку, а в даному випадку загальна площа предмета іпотеки становить 281,3 кв. м, що перевищує максимально допустиму площу такого майна.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу № 596/63/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.
Рішення апеляційного суду переглядається Верховним Судом лише в частині вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки в іншій частині сторонами не оскаржується.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту, згідно з яким останньому було відкрито поновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті в сумі ліміту поновлювальної кредитної лінії 50 000 доларів США зі строком повернення не пізніше 25 серпня 2018 року та сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12 % річних.
Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, 30 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 281,3 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 .
Згідно розрахунку наданого ПАТ «УкрСиббанк» у ОСОБА_1 , станом на 07 квітня 2015 року, виникла заборгованість у розмірі 48 410,27 доларів США, з яких: 32 003,07 доларів США - заборгованість за кредитом, 16 407,20 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором та процентів за користування кредитом становить 183 806,95 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
Частинами першою та другою статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з статтею 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконано чи виконано неналежно, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
Статтею 41 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, розмір якої не спростовано відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про набуття кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
В той же час апеляційний суд, застосовуючи до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишив поза увагою таке.
Пунктом 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Аналіз зазначених норм Закону дає підстави для висновку про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.
Як вбачається з договору іпотеки від 30 серпня 2007 року загальна площа предмета іпотеки, а саме - житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 становить 281,3 кв. м.
Тобто загальна площа предмета іпотеки - нерухомого житлового майна перевищує максимально допустиму площу такого майна, а саме, 250 кв. м для житлового будинку, яка необхідна для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
За таких обставин постанова Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2018 року відповідно до положень статті 412 ЦК України необхідно змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частини посилання суду на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2018 року змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частини зазначеного рішення посилання про те, що рішення не підлягає примусовому виконанню у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов