Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 599/644/21
провадження № 61-16627св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року у складі судді Снігурського В. В.
та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року
у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду
з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 18 липня 2004 року від нещасного випадку, який трапився 17 липня 2004 року при виконанні трудових обов`язків, загинув ОСОБА_4 (чоловік та батько позивачів).
Нещасний випадок із ОСОБА_4 , стався у робочий час під час виконання ним трудових обов`язків, та вважається пов`язаним з виробництвом,
що підтверджується актом спеціального розслідування форми Н-1.
Позивачі посилались на те, що передчасна смерть чоловіка та батька, спричинила їм моральні страждання, завдала непоправної втрати та різку зміну у їхньому особистому житті, життєвих планах, спричинила глибокий
і тривалий душевний біль та страждання, а також змусила докладати додаткових зусиль для зміни свого життєвого ритму та організації життя.
Разом із цим, позивачі зазначали про те, що нещасний випадок
стався 17 липня 2004 року, під час дії правового акта, яким було покладено обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд стягнути з відповідача на користь кожного з них по 500 000,00 грн моральної шкоди, завданої їм внаслідок смерті їх чоловіка та батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спеціальним законодавством, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, а саме Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне рахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виплату Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї не передбачено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, завданої позивачу смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві, оскільки виплата Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, членам його сім`ї Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які спричини втрату працездатності»
не передбачено і така, за наявності підстав, повинна виплачуватись роботодавцем, з яким загиблий перебував у трудових відносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року у справі
№ 6-120цс13, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня
2018 року у справі № 210/5258/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі
№ 210/2104/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17
та постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі
№ 210/2272/19 та від 30 червня 2020 року у справі № 210/2144/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що нещасний випадок на виробництві
з ОСОБА_4 мав місце 17 липня 2004 року, тобто після набрання чинності ЦК України, яким передбачалося відшкодування моральної шкоди членам сім`ї загиблого.
Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній
з моменту його прийняття і до внесення змін Законом України № 717-V
від 23 лютого 2007 року, передбачено, що відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний
у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
На думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством було передбачено їх право
на відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування внаслідок смерті ОСОБА_4 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 599/644/21
із Зборівського районного суду Тернопільської області.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року призначено справу
до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Тернопільській області на касаційну скаргу у якому зазначено,
що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 05 травня 1990 року перебувала у зареєстрованому шлюбі
зі ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії
НОМЕР_1 , виданим 05 травня 1990 року Клювинською сільською радою Гусятинського району Тернопільської області.
Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_4 працював бригадиром рільничої бригади № 2 в приватному агропромисловому підприємстві «Озерна» (далі - ПАП «Озерна»).
Внаслідок нещасного випадку, що мав місце 17 липня 2004 року
у ПАП «Озерна» Зборівського району Тернопільської області на ділянці автодороги Львів-Кіровоград-Знам`янка у с. Озерна Зборівського району ОСОБА_4 отримав травми, від яких помер.
Факт нещасного випадку, його обставини та причини зафіксовано в акті
№ 01 про нещасний випадок на виробництві від 29 липня 2004 року (форма Н-1) та акті спеціального розслідування нещасного випадку (форма Н-5)
від 28 липня 2004 року.
Розслідуванням встановлено, що 17 липня 2004 року, після проведення наряду в адмінбудинку директором ПАП «Озерна» ОСОБА_7 (початок наряду 8 годин), керівники структурних підрозділів пішли на свої робочі місця. Бригадир рільничої бригади № 2 ОСОБА_4 приїхав на наряд власним автомобілем ВАЗ - 21013, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
На прохання директора ПАП «Озерна» в автомобіль ОСОБА_4 сіли бригадир рільничої бригади ОСОБА_8 , бригадир рільничої бригади № 3 ОСОБА_9 і бригадир огородньої бригади, ОСОБА_10 , щоб швидше добратись до свого робочого місця, у тому числі в автопарк господарства
до закріплених за ними транспортних засобів. По дорозі в автопарк прибули у 08 год 30 хв. зупинилися автомобілем біля будинку ОСОБА_8 , який знаходиться по дорозі в автопарк, щоб він взяв зошит, у якому веде облік роботи. ОСОБА_8 вийшовши з автомобіля, пішов до будинку. У цей момент автомобіль КАМАЗ - 4310, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який їхав
у напрямку м. Тернополя, виїхав на зустрічну смугу, зробив зіткнення
з автомобілем ВАЗ - 21013. Внаслідок зіткнення ОСОБА_4 отримав відкриту черепно-мозкову травму, переломом кісток черепа та з крововиливами під його оболонки і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у Тернопільській комунальній лікарні швидкої допомоги. ОСОБА_9 і ОСОБА_10 отримали травми різної важкості.
Автомобіль КАМАЗ - 4310, реєстраційний номер НОМЕР_3 належить ОСОБА_11 , жителю с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області.
17 липня 2004 року ОСОБА_11 повертався автомобілем із м. Миколаєва Львівської області з цементом для власних потреб. Виїхав він із
м. Миколаєва біля 24 години ночі. Згідно з його поясненнями при управлінні автомобілем у с. Озерна Зборівського району він заснув за кермом і виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення автомобіля КАМАЗ
з автомобілем ВАЗ, який стояв на узбіччі дороги.
Технічних причин нещасного випадку комісією не встановлено, а так само
не встановлено винних посадових осіб ПАП «Озерна» Зборівського району.
Встановлено організаційні причини порушення водієм автомобіля КАМАЗ - 4310, реєстраційний номер НОМЕР_3 Правил дорожнього руху України.
Комісією встановлено, що відповідальність за цей нещасний випадок повинен нести ОСОБА_11 , житель с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області, водій автомобіля КАМАЗ - 4310, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який допустив порушення пунктів 2.З., 2.9. та 11.2. Правил дорожнього руху України, що виразилось в управлінні автомобілем без належної уваги, в стані стомлення і допущення виїзду автомобіля на зустрічну смугу руху.
На підставі пункту 6 Положення про розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, нещасний випадок із ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вважається пов`язаним з виробництвом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується
до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Смерть ОСОБА_4 , яка стала підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, настала 18 липня 2004 року, а тому
до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК України.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала
у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням
чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи,
а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості
їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина
є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені
статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині другій статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок
її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі статтею 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року
у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) зроблено висновок про те, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно
в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови
і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Правові підстави та механізм відшкодування шкоди з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань передбачено, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (далі - Закон № 1105-ХІV).
Згідно із частиною першою статті 21 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній
на час настання нещасного випадку з батьком позивача) у разі настання страхового випадку, а таким на підставі статей 13 та 14 цього Закону
є нещасний випадок на виробництві, що спричинив застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму у процесі виконання ним трудових обов`язків, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно
та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати.
Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в пункті 1 частини першої статті 21 Закону, серед яких підпунктом е) передбачено виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували
на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв`язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов`язаних з похованням ритуальних послуг (підпункти б), д) пункту 1; пункт 2 частини першої
статті 21 Закону № 1105-ХІV).
Таким чином, виплата Фондом соціального страхування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку із нещасним випадком
на виробництві, членам його сім`ї Законом № 1105-ХІV не передбачена і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватися роботодавцем відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК України.
Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року
в справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову
в задоволенні позову, оскільки діючим на момент виникнення спірних правовідносин ЦК України передбачено, що виплата грошових сум
на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку із нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї, повинна здійснюватися роботодавцем, із яким загиблий перебував у трудових відносинах.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 599/641/21-ц (провадження № 61-16259св21).
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року у справі
№ 6-120цс13, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня
2018 року у справі № 210/5258/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі
№ 210/2104/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17
та постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 210/2144/19, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду
від 08 квітня 2020 року в справі № 210/2272/19 (провадження
№ 61-18268св19) не приймаються судом до уваги, оскільки викладена у ній правова позиція на час перегляду цієї справи у касаційному порядку
є неактуальною та застосуванню не підлягає, у зв`язку із тим, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
у вищезазначеній постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19) відступив від цього висновку.
Інші наведені у касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2
та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович