ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 600/3430/23-а
адміністративне провадження № К/990/40318/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2023 року, ухвалену суддею Боднарюком О. В., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів Капустинського М. М., Ватаманюка Р. В., Сапальової Т. В., у справі № 600/3430/23-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування розпорядження про анулювання ліцензії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У травні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ), звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач, скаржник, ГУ ДПС у Чернівецькій області), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження ГУ ДПС у Чернівецькій області від 23 лютого 2023 року про анулювання ФОП ОСОБА_1 ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний номер №24030314201900139 від 01 липня 2019 року, строком дії з 01 липня 2019 року до 01 липня 2024 року (адреса місця торгівлі пальним: АДРЕСА_1 );
- зобов`язати ГУ ДПС у Чернівецькій області видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії ФОП ОСОБА_1 , реєстраційний номер № 24030314201900139 від 01 липня 2019 року, строком дії з 01 липня 2019 року до 01 липня 2024 року (адреса місця торгівлі пальним: АДРЕСА_1 );
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію оскаржуваного розпорядження про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
Заява про вжиття заходів забезпечення позову була обґрунтована тим, що анулювання ліцензії призводить до зупинення господарської діяльності заявника, що тягне за собою такі наслідки як: неможливість виконання взятих на себе перед контрагентами зобов`язань; втрата прибутку від здійснення господарської діяльності; неможливість виплати заробітної плати працівникам та їх звільнення; ненадходження податків до бюджету.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року, задоволено заяву позивача: зупинено дію оскаржуваного розпорядження про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним до набрання рішенням суду в даній справі законної сили.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що невжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову істотно ускладнить ефективний захист прав та інтересів позивача у разі задоволення позову, оскільки анулювання ліцензії призведе до негативних наслідків, зокрема, неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, погіршення ділової репутації, а тому забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності як платника податку, дасть можливість позивачеві до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення діяльності.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись з ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2023 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року Головне управління ДПС у Чернівецькій області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган стверджує, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не взяли до уваги того, що наведені позивачем обґрунтування є лише припущенням про можливе порушення прав чи інтересів у майбутньому та не свідчить про існування обставин, оскільки жодних доказів до матеріалів справи додано не було.
На переконання скаржника, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування інституту забезпечення позову.
Скаржник також звертає увагу на те, що Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» не передбачає процедури зупинення дії розпорядження про анулювання ліцензії у разі судового оскарження такого розпорядження.
Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі з підстав, зазначених у частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права.
Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, заявник не довів, а суди попередніх інстанцій не встановили і не підтвердили, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
При вирішенні питання про забезпечення позову суди першої та апеляційної інстанцій обмежились лише висновками, що анулювання ліцензії призведе до припинення відповідної діяльності позивача, проте не надали належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову.
Суди не встановили підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача ГУ ДПС Чернівецькій області в частині анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивачем у цій справі не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи взагалі не містять доказів до заяви про забезпечення позову), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача, наприклад: щодо неможливості виконання взятих на себе перед контрагентами зобов`язань; втрати прибутку від здійснення господарської діяльності; неможливості виплати заробітної плати працівникам та їх звільнення; ненадходження податків до бюджету.
Як уже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Варто зауважити, що саме по собі посилання судів попередніх інстанцій на практику Верховного Суду щодо правомірності вжиття судами заходів забезпечення позову у категорії спорів щодо оскарження розпоряджень податкового органу про анулювання ліцензії не може свідчити про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення у кожній аналогічній справі, оскільки у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.
У цьому випадку до заяви про вжиття заходів забезпечення позову не було додано жодних доказів, а усі доводи заявника мають загальний характер без посилань на якісь конкретні індивідуальні обставини. Отже, доводи відповідача у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи. Позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, у зв`язку з чим колегія суддів уважає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області задовольнити.
Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у справі № 600/3430/23-а скасувати.
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко