№ 600/5153/23-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 травня 2024 року

справа № 600/5153/23-а

адміністративне провадження № К/990/12375/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року (суддя - Лелюк О. П.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (судді: Шидловський В. Б., Боровицький О. А., Курко О. П.),

у справі №600/5153/23-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Чернівецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2023 року за № 0108642-2409-UA73040170000011490, яким визначено позивачу податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2022 року на суму 2145,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки податковим органом протиправно не враховано наявність у нього права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статі 266 Податкового кодексу України, оскільки він має статус сільськогосподарського товаровиробника, а наявний у нього на праві власності об`єкт нежитлової нерухомості має код 1271.9 згідно ДК-018-2000.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не правильно класифікував належну йому на праві власності будівлю - гараж - як будівлю сільськогосподарського призначення з кодом 1271.9, оскільки така згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до класу «Гаражі» - код 1242, а відтак на нього не поширюється податкова пільга згідно умов пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.

01 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №600/5153/23-а, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року на підставі пункту 1 частини четвертої, пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

29 квітня 2024 року справа №600/5153/23-а надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

В касаційній скарзі позивач зазначає, що касаційна скарга подається на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 та пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального і матеріального права, що порушує права ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що він є членом особистого селянського господарства та використовує нежитлову будівлю «гараж» для сільського господарства.

Позивач в касаційній скарзі акцентує увагу на тому, що Сьомий апеляційний адміністративний суд та Чернівецький окружний адміністративний суд розглянули по різному дві тотожні справи, а саме справу №600/4155/22-а та справу №600/5153/23-а, та наводить порівняльний аналіз цих справ.

Скаржник просить задовільнити касаційну скаргу, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року та рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі №600/5153/23-а скасувати, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути на корить ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання касаційної та апеляційної скарг і позовної заяви за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Чернівецькій області.

11 квітня 2024 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають всім вимогам закону, прийняті з урахуванням норм процесуального та матеріального права, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

15 квітня 2024 року позивач подав до суду відповідь на відзив відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що згідно з договором купівлі-продажу гаража від 03 грудня 2009 року ОСОБА_1 придбав у власність гараж за АДРЕСА_1 , загальною площею 55,00 кв.м., який складається з: гараж - літ. «А».

На підставі вказаного договору проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - гараж за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 25007070 від 11 січня 2010 року.

01 червня 2023 року Головне управлінням ДПС у Чернівецькій області винесло податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0108642-2409-2409-UA73040170000011490, яким визначено позивачу податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2022 року на суму 2145,00 грн.

Правове регулювання та висновки Верховного Суду

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

Згідно з положеннями підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України).

За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підпунктом «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Щодо належності нежитлової будівлі до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000

Як зазначили суди першої та апеляційної інстанції згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, така будівля (споруда) як гараж відноситься до класу 1242 «Гаражі», що включає гаражі (наземні й підземні) та криті, автомобільні стоянки, навіси для велосипедів. Зазначене зумовило висновок судів про те, що позивач неправильно класифікував належну йому на праві власності будівлю - гараж - як будівлю сільськогосподарського призначення з кодом 1271.9, а відтак на цю будівлю не поширюється податкова пільга згідно умов пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Колегія суддів Верховного Суду з цього питання зазначає наступне. Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271). Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення.

Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівлі сільськогосподарського призначення (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі сільськогосподарського призначення, тобто будівлі які використовуються для сільського господарства.

Тобто ключовим питанням в цій справі є встановлення факту функціонального використання будівлі (гаражу) в сільськогосподарській діяльності позивача. Проте суди попередніх інстанцій обмежились виключно наявністю в ДК 018-2000 такого класу як 1242 «Гаражі», не врахувавши код 1271.9 - інші будівлі сільськогосподарського призначення.

Щодо знаходження будівлі у власності сільськогосподарського товаровиробника

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Верховний Суд в постанові від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18, аналізуючи положення підпункту «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині визначення «сільськогосподарський товаровиробник», зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»:

виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Суди попередніх інстанцій при дослідженні обставин щодо належності позивача до сільськогосподарського товаровиробника зауважили, що позивач не надав доказів використання майна (гаража), яке належить йому на праві приватної власності, особисто для сільськогосподарського товаровиробництва як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб. Суди врахували доводи податкового органу про те, що позивач не значиться у переліку суб`єктів підприємницької діяльності, а також керівником (засновником) юридичної особи, що здійснює господарську діяльність у сфері сільського господарства (товаровиробництва), відповідно, не звітує про результати господарської діяльності до податкового органу та не сплачує податки.

Як зазначив у своїй постанові суд апеляційної інстанції в ході розгляду справи позивач не надав жодних належних доказів здійснення ним у спірний період (2022 рік) сільськогосподарської діяльності із використанням при цьому нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на те, що довідкою Коболчинського старостинського округу Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області від 14 листопада 2022 року №662 підтверджується, що громадянин ОСОБА_1 є членом особистого селянського господарства, оскільки зазначеного доказу не долучено до матеріалів справи.

Колегія суддів Верховного Суду визнає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними. Так, довідка Коболчинського старостинського округу Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області від 14 листопада 2022 року №662 не долучена до матеріалів справи, хоча посилання на неї є в позовній заяві та апеляційній скарзі. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, не витребували цей доказ ані у позивача, ані у органу місцевого самоврядування з метою офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Позивач додав зазначену довідку до касаційної скарги, проте суд касаційної інстанції

в силу положень статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Зазначене свідчить про порушення судами норм процесуального права щодо дослідження і оцінки доказів, вказує на неповноту дослідження, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу на положення частини четвертої статті 78 КАС України, за якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначає позивач, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року та рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №600/4155/22-а вже встановлено певні обставини щодо використання позивачем нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 . Предметом спору в зазначеній справі було наявність підстав для звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нежитлової будівлі (гаражу), що належить на праві власності сільськогосподарському товаровиробнику ОСОБА_1 .

На час ухвалення постанови Сьомим апеляційним адміністративним судом 21 березня 2024 року у справі № 600/5153/23-а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №600/4155/22-а набрало законної сили (дата набрання законної сили 29 січня 2024 року), позивач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу зазначає про подібність спорів, єдиною відмінністю є податковий період, за який визначено зобов`язання (2021 рік у справі №600/4155/22-а, 2022 рік у справі № 600/5153/23-а), в іншому учасники правовідносин, об`єкт оподаткування, правове регулювання є тотожними. Проте, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам скаржника на предмет наявності підстав звільнення від доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Висновки судів першої та апеляційної інстанції є такими, які не ґрунтуються на оцінці належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів в розумінні статей 73 - 76 КАС України, та на всебічному, повному дослідженні обставин справи.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина друга статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина четверта статті 77 КАС України).

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 3 72-77 78 90 242 345 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року скасувати, у справу №600/5153/23-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк