Постанова
іменем України
06 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 605/515/19
провадження № 51-2812км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210170000163, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки, з покладанням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.
Тернопільський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 03 серпня 2022 року, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_7 засуджено за те, що вона 26 травня 2018 року о 19:20, керуючи технічно справним автомобілем марки «Chevrolet Lacetti» (д.р.з. НОМЕР_1 ) та рухаючись автодорогою М-19 сполученням «Доманово - Ковель - Чернівці - Тереблече» від м. Чернівці в бік м. Тернополя, в порушення вимог п. 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не була достатньо уважною і не стежила належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, не завдавати шкоди життю та здоров`ю громадян. Крім цього, ОСОБА_7 , не маючи достатнього стажу керування транспортними засобами (посвідчення водія отримала 26 травня 2018 року), у порушення вимог 12.6 (б) ПДР, рухалася зі швидкістю щонайменше 80 км/год.
У той же час на ділянці 359 км вказаної автодороги, неподалік с. Плебанівка Теребовлянського району, у напрямку від м. Тернополя до м. Чернівці, рухався автомобіль марки «Mercedes Benz GLE 350» (р.н. НОМЕР_2 »), здійснюючи обгін попутного автомобіля. До місця зустрічного роз`їзду із автомобілем «Chevrolet Lacetti» водій автомобіля «Mercedes Benz GLE 350» завершив маневр обгону та повернувся на раніше займану смугу для подальшого безпечного руху автомобіля, яким керувала ОСОБА_7 . Однак остання, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити зустрічний автомобіль «Mercedes Benz GLE 350», не вжила своєчасно заходів до зменшення швидкості руху керованого нею транспортного засобу аж до його повної зупинки, хоча зобов`язана була це зробити відповідно до вимог п. 12.3 ПДР і мала таку технічну можливість, та через проявлену неуважність, відсутність достатніх навиків водіння і порушення безпечного швидкісного режиму, продовжувала рух. Лише після роз`їзду із вказаним зустрічним автомобілем ОСОБА_7 без необхідності різко змінила напрямок руху автомобіля вправо, допустила виникнення його заносу, втратила контроль над керованістю транспортним засобом, унаслідок чого виїхала поза межі проїзної частини дороги на узбіччя, а в подальшому - в кювет та лісосмугу, де наїхала боковою частиною автомобіля на дерево.
Внаслідок порушення ОСОБА_7 вимог п. 12.3 ПДР сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої пасажиру керованого нею автомобіля неповнолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник наголошує, що місцевий суд дослідив усі обставини кримінального провадження, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалив законний і обґрунтований вирок, із яким погоджується сторона захисту. Натомість суд апеляційної інстанції, як зазначив захисник, належним чином не зважив на дані про особу засудженої та обставини, що пом`якшують покарання, і у новому вироку не навів достатніх підстав для висновку про неможливість застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.
Також захисник подав доповнення до касаційної скарги, в яких навів доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Викладена у доповненнях позиція захисника полягає в тому, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стали неправомірні дії водія автомобіля марки «Mercedes Benz GLE 350», який виконав небезпечний обгін у забороненому місці та при зустрічному роз`їзді не дотримався безпечного бокового інтервалу, тим самим створив для ОСОБА_7 аварійну обстановку. Тому, на думку захисника, у діях засудженої відсутня об`єктивна сторона кримінального правопорушення, на що не звернув уваги апеляційний суд. Крім цього, захисник наголосив, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про невідшкодування заподіяної шкоди потерпілим, оскільки останні відмовилися отримувати таку оплату.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх представник ОСОБА_11 просять залишити вирок апеляційного суду без змін як законний, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 вважав, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні, оскільки вирок апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок та виходить із фактичних обставин, встановлених ними. А тому аргументи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів з точки зору їх достовірності, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
У доповненні до касаційної скарги захисник ОСОБА_6 також навів доводи про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, хоча в суді апеляційної інстанції, рішення якого оскаржує захисник, ані сторона захисту, ані сторона обвинувачення та потерпілі не оспорювали цих обставин.
Перевіривши зазначені доводи захисника в межах повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом, суд касаційної інстанції встановив, що висновок про подію кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, за викладених у вироку обставин місцевий суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК України, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції проаналізував показання обвинуваченої ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , свідків, серед яких є безпосередні очевидці події, та зіставив їх з даними, що містяться у письмових доказах, зокрема у протоколах слідчих дій, а також висновками експертиз.
Кожний доказ окремо та усю сукупність зібраних у провадженні доказів суд оцінив, навівши мотиви неврахування окремих доказів, та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Захисник ОСОБА_6 , мотивуючи у доповненні до касаційної скарги незаконність засудження ОСОБА_7 , стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля марки «Mercedes Benz GLE 350», котрий, на думку захисника, створив аварійну обстановку для ОСОБА_7 . Однак ці доводи захисника є необґрунтованими, з огляду на таке.
Диспозиція ст. 286 КК України є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Для з`ясування наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого наведеною нормою закону, мають бути встановлені три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
При цьому належить ураховувати, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 цієї статті, тобто тільки такі порушення, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв`язку.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил дорожнього руху) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК України; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим є головною, вирішальною умовою, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити та встановити порушення ПДР, які мали місце, але водночас він повинен зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу цього злочину.
У випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу кримінального правопорушення потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступеня участі кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. Основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, є його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити.
У цьому кримінальному провадженні місцевий суд чітко зазначив у вироку, які саме порушення ПДР стали причиною настання наслідків, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України, тобто перебували у прямому причинному зв`язку з ними. Суд установив, що причиною дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків є порушення п. 12.3 ПДР, допущені водієм ОСОБА_7 , котра при виникненні небезпеки у вигляді руху назустріч у межах її смуги іншого транспортного засобу, який вона об`єктивно могла виявити, не вжила своєчасно заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, натомість продовжила рух та після зустрічного роз`їзду із цим транспортним засобом без необхідності змінила напрямок руху вправо, допустила виникнення заносу, втратила контроль над керованістю автомобілем, виїхала поза межі проїзної частини дороги в лісосмугу, де наїхала на дерево, внаслідок чого пасажиру ОСОБА_8 заподіяно тілесних ушкоджень, від яких вона померла.
Наведені обставини підтверджені, зокрема, висновком автотехнічної експертизи № 5-575/18 від 22 листопада 2018 року, відповідно до якого в умовах дорожньо-транспортної ситуації, що склалася, ОСОБА_7 повинна була діяти відповідно до вимог пунктів 12.3, 12.6 б) ПДР. Під час руху автомобіля «Chevrolet Lacetti» зі швидкістю 80 км/год, з моменту виникнення небезпеки для руху, дії водія цього транспортного засобу не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР і вказана невідповідність зазначеним вимогам пункту Правил привела до виникнення дорожньо-транспортної пригоди, тобто причиною настання даної ДТП, з технічної точки зору були обставини, які пов`язані з невідповідністю дій водія автомобіля «Chevrolet Lacetti» зазначеним вимогам пункту ПДР. Експерт указав, що при виконанні водієм ОСОБА_7 цих вимог не було би необхідності після зустрічного роз`їзду транспортних засобів змінювати напрямок руху праворуч з метою уникнення пригоди.
Водночас експерт зазначив, що у даній дорожній ситуації водій автомобіля «Mercedes Benz GLE 350» відповідно до вимог п. 34 (в частині вимог горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія)) ПДР, а також на даній ділянці дороги, де обгін заборонено, з технічної точки зору, не повинен був виїжджати на зустрічну смугу руху та відмовитись від обгону попутних транспортних засобів. Якщо розглядати дії цього водія після невиконання наведених вище вимог, то вже у цьому випадку водій автомобіля «Mercedes Benz GLE 350» повинен був, з технічної точки зору, перш ніж розпочати виїзд на зустрічну смугу руху, переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, зокрема водію зустрічного автомобіля «Chevrolet Lacetti». Оскільки водій автомобіля «Mercedes Benz GLE 350» у даній дорожній ситуації діяв не відповідно до наведених вище технічних вимог ПДР, то з технічної точки зору його дії не відповідали вказаним вимогам ПДР, однак враховуючи те, що в момент роз`їзду автомобілів «Mercedes Benz GLE 350» та «Chevrolet Lacetti», автомобіль марки «Mercedes Benz GLE 350» розташовувався паралельно до елементів дороги в напрямку до м. Чортків, тобто виконав маневр «зміна смуги руху», а після роз`їзду транспортних засобів водій автомобіля «Chevrolet Lacetti» змінив траєкторію руху вправо, то невідповідність вказаним вимогам ПДР не перебуває в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, всупереч твердженням захисника, місцевий суд, на підставі фактичних даних, що містяться в досліджених доказах, з`ясував наслідки порушення правил безпеки дорожнього руху як ОСОБА_7 , так і водієм автомобіля марки «Mercedes Benz GLE 350». Суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 мала об`єктивну можливість виявити небезпеку та технічну можливість уникнути тяжких наслідків при дотриманні вимог п. 12.3 ПДР, що є визначальним фактором для встановлення відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної пригоди. Отже, дії водія автомобіля марки «Mercedes Benz GLE 350» не створювали аварійну ситуацію, через яку ОСОБА_7 була вимушена порушити ПДР. Натомість, зі встановлених місцевим судом фактичних обставин слідує, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді смерті потерпілої був породжений конкретними діями ОСОБА_7 , котра порушила зазначені вище вимоги при виявленні небезпеки для руху. Якби не було діяння засудженої, суспільно небезпечний наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони злочину - причинного зв`язку між ними.
Доводи захисника ОСОБА_6 , наведені ним у касаційній скарзі, про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення і її особі через суворість є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Так, місцевий суд, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_7 міри покарання, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином (санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого).
Також суд зважив на вік і дані про особу обвинуваченої, котра раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, визнала вину, є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Крім цього, суд узяв до уваги висновок органу пробації про те, що виправлення обвинуваченої без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
Що стосується позиції потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 про необхідність призначення ОСОБА_7 реального основного покарання на максимальний строк, то суд зазначив, що у справах цієї категорії така позиція не є обов`язковою для суду, однак, вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не має над ними пріоритету.
На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, та дійшов висновку, що її виправлення та перевиховання можливе при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Таким чином при призначенні покарання та вирішенні питання про можливість виправлення та перевиховання винної без його відбування місцевий суд урахував одні й ті ж самі обставини, що є неприпустимим.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, взяв до уваги обставини, які були враховані місцевим судом.
Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання з можливістю виправлення та перевиховання винної без його відбування поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилися зміст й обсяг допущених засудженою грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху, які свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки її дій. Оцінюючи конкретні обставини кримінального правопорушення, апеляційний суд зауважив, що ОСОБА_7 приступила до керування транспортним засобом, не маючи достатніх навичок, оскільки не проходила теоретичного та практичного навчання водінню. Вчинене нею кримінальне правопорушення призвело до незворотних наслідків у вигляді смерті неповнолітньої потерпілої, тоді як життя та здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю. Також апеляційний суд зважив на позицію потерпілих, котрі просили врахувати обсяг суспільної небезпечності дій ОСОБА_7 та тяжкість наслідків кримінального правопорушення у вигляді смерті їх дитини. Потерпілі наголошували і на тому, що ОСОБА_7 не відшкодувала завданої їм шкоди та лише формально зазначила про визнання вини, а тому наполягали на призначенні обвинуваченій покарання, яке належить відбувати реально.
Таким чином апеляційний суд установив, що висновок місцевого суду про можливість застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано.
А тому апеляційний суд, з огляду на мету покарання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати можливим виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без відбування покарання та, з урахуванням наведених обставин, зокрема і тих, на які посилається захисник у касаційній скарзі, призначив ОСОБА_7 покарання того ж виду і розміру, що і місцевий суд, однак без застосування положень ст. 75 КК України.
З урахуванням зазначених даних, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та невідворотних наслідків у вигляді смерті людини, до яких призвели самовпевнені та безвідповідальні дії ОСОБА_7 , котра знехтувала правилами безпеки дорожнього руху та, керуючи транспортним засобом, грубо порушила вимоги трьох пунктів ПДР, наражаючи оточуючих на небезпеку та легковажно розраховувала на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій, колегія суддів Верховного Суду вважає призначене засудженій покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Посилання захисника у касаційній скарзі на порушення ПДР водієм автомобіля марки «Mercedes Benz GLE 350», який створив небезпеку для руху, не можуть слугувати підставою для пом`якшення призначеного апеляційним судом покарання, оскільки у даному випадку ці обставини не є противагою суспільній небезпеці дій самої засудженої.
З огляду на сукупність наведених обставин, які підлягають обов`язковому врахуванню, підстав для пом`якшення покарання чи застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає, оскільки обставини, на які посилається сторона захисту, самі собою не знижують ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Вирок апеляційного суду належним чином умотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.
Отже, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в :
Вирок Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_3