20.02.2023

№ 606/621/15

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 606/621/15

провадження № 61-4669св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Дарахівська сільська рада Теребовлянського району Тернопільської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 жовтня

2020 року у складі судді Ромазан Л. С. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Сташків Б. І., Парандюк Т. С., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та житловим будинком.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 є суміжними землекористувачами земельних ділянок на території Дарахівської сільської ради. Згідно висновку експертів судової земельно-технічної експертизи зовнішні межі та конфігурація земельних ділянок, якими фактично користуються землекористувачі ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), не відповідають конфігурації схеми планово- картографічних матеріалів М 1:2000 с. Дарахів Теребовлянського району від 1964 року. Враховуючи точність масштабу 1:2000 планово-картографічних матеріалів с. Дарахів Теребовлянського району розбіжності лінійних промірів по межі ділянок можуть становити не менше 0.40 м. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 складає - 43 кв. м. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_2 складає - 170 кв. м.

Позивачі вважали, що їх право землекористування було порушено зі сторони відповідача.

Просили зобов`язати ОСОБА_3 повернути їм самовільно зайняті частини земельних ділянок та усунути перешкоди у їх користуванні.

Короткий зміст рішень судів

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від

02 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року, позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_3 самовільно зайнятої нею частини земельної ділянки площею 170 кв. м, що знаходиться на території Дарахівської сільської ради, Теребовлянського району згідно висновку судової земельно-технічної експертизи з додатками № 2, проведеної Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ 18 квітня 2016 року № 65/16-22.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_3 самовільно зайнятої нею частини земельної ділянки площею 43 кв. м, що знаходиться на території Дарахівської сільської ради Теребовлянського району згідно висновку судової земельно-технічної експертизи з додатками № 2, проведеної Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ 18 квітня 2016 року № 65/16-22.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення судів мотивовані тим, що права позивачів ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 порушено відповідачем, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню. Землекористувачі зобов`язані не порушувані прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 червня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня

2016 року скасовано. Передано справу № 606/621/15-ц на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від

20 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 і ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, до ОСОБА_2 після успадкування житлового будинку з надвірними будівлями та його реєстрації, тобто 30 грудня 2009 року, перейшло право користування на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 0.25 га, тобто у тому розмірі, який належав попередньому її власникові ОСОБА_4 .

Позивачем до суду не подано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_3 захопила частину її земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, і в якому саме розмірі. Із долучених до справи висновків експерта, який проводив у справі судові земельно-технічні експертизи, суду неможливо зробити висновок про те, чи площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_2 , яка складає 170 кв. м, відноситься до площі земельної ділянки ОСОБА_2 , а тому суд вважає, що її право землекористувача на цю частину земельної ділянки не порушено.

ОСОБА_1 стала власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 20 вересня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Дарахівської сільської ради Теребовлянського району

20 вересня 2012 року, та витягом про державну реєстрацію прав від 20 вересня 2012 року.

Рішення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_1 земельних ділянок у власність чи користування після того, як вона стала власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, до суду позивачем не подано.

Тому у ОСОБА_1 виникло право лише на ту частину земельної ділянки, на якій розміщені ці об`єкти нерухомого майна. ОСОБА_3 не захоплювала частини земельної ділянки ОСОБА_1 , право на яку вона набула у вересні 2012 року, а тому право користування на вказану земельну ділянку відповідачем не порушено.

Суд не прийняв до уваги довідки виконавчого комітету Дарахівської сільської ради Теребовлянського району від 20 червня 2020 року № 927, 928, в яких міститься інформація про площі земельних ділянок, якими користуються позивачі, оскільки такі довідки не вказують правової підстави користування позивачами цими земельними ділянками, як цього вимагає Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що право на земельні ділянки, які знаходяться в користуванні позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не порушено, позивачі не набули та не оформили відповідно до вимог земельного законодавства права на земельні ділянки, які не сформовані та не зареєстровані у встановленому законом порядку, суду не представили правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки.

Для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають відповідні рішення.

Доводи скаржників про те, що ОСОБА_3 самовільно зайняла земельну ділянку площею 170 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 та самовільно зайняла земельну площею 43 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_3 і належить ОСОБА_1 є передчасними, оскільки позивачі не представили доказів право власності на спірні земельні ділянки, які знаходяться в їх фактичному користуванні.

Посилання апелянтів на те, що вони набули права власності на спірні земельні ділянки в порядку спадкування на підставі рішень Дарахівської сільської ради народних депутатів не заслуговують на увагу, оскільки земельні ділянки, які знаходяться в їх користуванні не відповідають вимогам статей 92, 116, 125, 126 пунктів 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, а суд не може підміняти собою інші органи, уповноважені законом вирішувати питання про оформлення прав землекористування.

Суд першої інстанції підставно не прийняв до уваги висновки судової земельно-технічних експертизи від 26 серпня 2015 року та від 18 квітня 2016 року, оскільки в основу висновку покладено планово-картографічні матеріали

с. Дарахів Теребовлянського району за 1964 рік , а згідно земельно-кадастрових книг за сторонами обліковуються площі земельних ділянок у значно більших розмірах, які виділялися на підставі рішення Дарахівської сільської ради від

27 квітня 1995 року № 13 та від 01 серпня 1996 року № 47, які не були надані в розпорядження експерта і при проведенні експертизи не було враховано, що у сторін відсутні документи із землеустрою та документи, що посвідчують право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), якщо органами місцевого самоврядування прийняті рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятих відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», то до спадкоємців переходить право отримати державні акти про право власності на земельну ділянку без прийняття додаткових рішень цими органами.

Тобто, на час смерті спадкодавця, земельна ділянка, яку він приватизував відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України, вже перебувала у його приватній власності, і лише за бажанням він або спадкоємці, можуть отримати відповідні правовстановлюючі документи на вже приватизовану ним землю.

Тому при вирішенні даного земельного спору суди керувалися не тими нормами матеріального права, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин, і не застосували закон, який був чинний на той час. В оскаржуваних рішеннях судів навіть не згадується чинний на той час Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», який необхідно було застосувати на виконання доручення Верховного Суду при встановленні: коли позивачі набули право на земельні ділянки, на якій правовій підставі користуються ними, і які права позивачів були порушені.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 417 ЦПК України).

При новому розгляді справи ними додатково було подано архівні виписки з рішень Дарахівської сільської ради та відповідні довідки, з яких вбачається, що спадкодавці позивачів отримали у приватну власність земельні ділянки на підставі рішень сільради та Декрету Кабінету Міністрів України, в т. ч. і спірні її частини, які самовільно захопив відповідач. Так, рішеннями Дарахівської сільської ради № 18 від 27 квітня 1995 року та № 47 від 1 серпня 1996 року за заявами чоловіка позивача ОСОБА_5 та матері позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею ОСОБА_5 - розміром 0,84 га, ОСОБА_4 - 0,69 га, в т. ч. по 0.25 га кожному для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських будівель. До складу приватизованих земель входять і частини ділянок, які зайняті відповідачем. Як встановлено у висновку експертів судової земельно-технічної експертизи від 26 серпня 2015 року № 316/15-22 площа самовільно зайнятої ОСОБА_3 земельної ділянки в ОСОБА_1 складає - 43 кв. м., а у ОСОБА_2 - 170 кв. м.

У зв`язку з передачею сім`ям позивачів у приватну власність земельних ділянок, згідно з вимогами вказаного Декрету Кабінету Міністрів України Дарахівською сільрадою зроблено відповідні записи у земельно-кадастровій книзі сільської ради, яким посвідчено їх право власності на ці земельні ділянки, що відповідає їх державній реєстрації на той час (без видачі держактів на землю). Це підтверджено довідками Дарахівської сільської ради відповідно № 927 та № 928 від 20 червня 2018 року, та довідкою Микулинецької селищної ради № 37 від

15 березня 2021 року.

Відповідно до п. 1 Розділу X Перехідні положення ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окрім цього, суди виходили з того, що позивачі не подали до суду доказів, що підтверджують самовільне захоплення ОСОБА_3 частини їх земельних ділянок. Проте вказані висновки суддів є помилковими, оскільки факти самовільного зайняття частин їх земельних ділянок ОСОБА_3 підтверджується не тільки вказаними судовими земельно-технічними експертизами, але й планово-картографічними матеріалами с. Дарахів за 1964 рік та земельно-кадастровими книгами сільської ради, які досліджувалися у судових засіданнях. Судовою експертизою достовірно встановлено, що спільні межі сторін в натурі (на місцевості) та їх погодження із суміжними землекористувачами, в т. ч. і з представниками відповідача, були встановлені у відповідності до чинного на той час ЗК УРСР на підставі рішення виконкому Теребовлянської районної Ради депутатів трудящих № 127 від 7 липня 1975 року та затвердженого районним архітектором Генеральним планом та Свідоцтвом на забудову наданої їх сім`ям земельної ділянки. Одним із межових знаків є задня стіна жилого будинку відповідача, який переніс дану межу до 1 метр за стіну будинку чим самовільно захопив в ОСОБА_1 - 43 кв. м., а в позивача ОСОБА_2 захопив біля 1 метра вздовж спільної межі площею 170 кв. м. А тому на підставі протиправних рішень суддів першої і апеляційної інстанцій Тернопільської області ОСОБА_3 незаконно користується самовільно зайнятими частинами їх земельних ділянок.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , поданий представником ОСОБА_6 , у якому зазначено, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення такими, що винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому просила залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Вказує, що висновок Великої Палати Верховного Суду, на який міститься посилання у касаційній скарзі, не може застосовуватись у цих правовідносинах, оскільки предмет і підстави позову не є тотожними.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалами Верховного Суду від 09 квітня 2021 року та від 27 квітня 2021 року відкрито касаційні провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В ухвалах зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 350/67/15-ц, у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року

№ 606/621/15).

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кожен окремо є суміжними землекористувачами земельних ділянок в с. Дарахів Теребовлянського району Тернопільської області. Відповідно схеми планово-картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року у користуванні ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) перебувала земельна ділянка № НОМЕР_2 (НОМЕР_7) площею 0,60 га; ОСОБА_3 ( ОСОБА_7 ) ( АДРЕСА_2 ) - земельна ділянка № НОМЕР_3 (НОМЕР_5) площею 0,30 га; ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) - земельна ділянка № НОМЕР_4 (НОМЕР_6), площею 0,33 га.

Рішенням Дарахівської сільської ради народних депутатів від 27 квітня

1995 року № 18 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування» чоловікові позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0.84 га, з яких 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0.59 га для ведення особистого селянського господарства. Правоустановлюючі документи на зазначену земельну ділянку на ім`я її чоловіка ОСОБА_5 за час його життя не оформлялися.

Рішенням Дарахівської сільської ради Теребовлянського району від 01 серпня 1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування» матері позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0.69 га, з яких 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0.36 га для ведення особистого селянського господарства.Правоустановлюючих документи на зазначену земельну ділянку не виготовлялись.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24 листопада

2009 року, виданого державним нотаріусом Теребовлянської державної нотаріальної контори за реєстром №1-1866, ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_4 успадкувала житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано Теребовлянським бюро технічної інвентаризації за позивачем 30 грудня 2009 року.

Рішенням Дарахівської сільської ради народних депутатів від 17 серпня

1995 року № 30 передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 0,84 га землі, з яких - 0,59 га для ведення особистого підсобного господарства, 0,25 га для обслуговування житлових будівель та господарських будівель.

У 2014 році в зв`язку з приватизацією ОСОБА_3 землі проведено кадастрові зйомки (обміри) земельної ділянки відповідача. Складений кадастровий план зафіксував, що земельна ділянка ОСОБА_3 не відповідає відомостям земельно-кадастрової документації, планово-картографічним матеріалам

с. Дарахів. Відповідачем захоплено частини земельних ділянок, які повинні перебувати в користуванні позивачів. Акту погодження меж суміжного землекористування підписано не було. Рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_3 Дарахівською сільською радою не прийнято.

Згідно висновків судових земельно-технічних експертиз від 26 серпня 2015 року № 316/15-22 та від 18 квітня 2016 року № 65/16-22 розмір (площа) земельної ділянки, якою користуються ОСОБА_1 , враховуючи точність облікової одиниці, відповідає схемі планово-картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року та земельно-кадастровій книзі Дарахівської сільської ради; розмір (площа) земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 більша і не відповідає схемі планово картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року та земельно-кадастровій книзі Дарахівської сільської ради, а розмір (площа) земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 менша і не відповідає схемі планово-картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року та земельно-кадастровій книзі Дарахівської сільської ради.

Зовнішні межі та конфігурація земельних ділянок, якими фактично користуються землекористувачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та

ОСОБА_1 не відповідають конфігурації схеми планово-картографічних матеріалів с. Дарахів Теребовлянського району за 1964 рік. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону ОСОБА_1 складає - 43 кв. м. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_2 складає - 170 кв. м.

Житлові будинки та господарські споруди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 збудовані в межах дотримання необхідних вимог. Житловий будинок

ОСОБА_3 відповідає схемі планово-картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року, де стіна житлового будинку проходить безпосередньо по межі. Ділянка площею 12 кв. м виділялась в особисте користування ОСОБА_1 із правом безперешкодного доступу ОСОБА_3 до конструктивних елементів житлового будинку на період його ремонту й обслуговування.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Відповідно вимог пункту «г» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У статті 23 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час прийняття рішень про передачу у власність сторонам (їх спадкодавцям) земельних ділянок) було визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приватизація земельних ділянок була врегульована Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет), у пункті 1 якого постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Пунктом 6 Декрету (втратив чинність на підставі Кодексу N 2768-III від 25.10.2001) було зупинено дію частини другої статті 17 і статті 23 Земельного кодексу України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, викладено правовий висновок, що «на час вирішення питання про передачу земельної ділянки ОСОБА_7 у власність та затвердження акта про виніс земельної ділянки в натурі (на місцевості) порядку послідовних дій процедури та форми державного акта затверджено не було, як не було затверджено і самого нормативного акта, яким би регулювалися ці правовідносини […] ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. […] Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України)».

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Передаючи цю справу на новий розгляд Верховний Суд в постанові від

23 травня 2018 року вказав, що при вирішенні спору суди обмежилися посиланнями на невідповідність земельно-кадастровій документації та планово-картографічним матеріалам площ земельних ділянок позивачів та відповідача. При цьому, не перевірили: коли позивачі набули право на земельні ділянки; на якій правовій підставі позивачі користуються земельними ділянками; які права позивачів були порушенні.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76 77 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У справі, що переглядається, суди встановили, що спадкодавці позивачів отримали відповідні земельні ділянки у власність на підставі рішень Дарахівської сільської ради Теребовлянського району від 27 квітня 1995 року та від 01 серпня 1996 року, про що внесено запис до земельно-кадастрової документації Дарахівської сільської ради, тобто набули право власності на землю в порядку, передбаченому Декретом та на час зупинення дії статті 23 ЗК України 1992 року щодо обов`язку посвідчення цього права державними актами; позивачі в подальшому оформили житлові будинки з надвірними будівлями та спорудами, розташовані на цих земельних ділянках, тобто набули права і на земельні ділянки у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомості.

За таких обставин висновки судів, що позивачі не набули право власності на земельні ділянки, оскільки не оформили його відповідно до вимог земельного законодавства та не зареєстрували у встановленому законом порядку, є помилковими.

Разом з тим, вказані рішення про надання земельних ділянок у власність надані позивачами при новому розгляді справи. При цьому суди встановили, що висновки судової земельно-технічних експертиз від 26 серпня 2015 року та від 18 квітня 2016 року зроблені на основі планово-картографічних матеріалів

с. Дарахів Теребовлянського району за 1964 рік, а згідно земельно-кадастрових книг за сторонами обліковуються площі земельних ділянок у значно більших розмірах, які виділялися на підставі рішення Дарахівської сільської ради від

27 квітня 1995 року № 13 та від 01 серпня 1996 року № 47, які не були надані в розпорядження експерта і при проведенні експертизи не були враховані.

Тому суди обґрунтовано відхилили зазначені висновки експерта та зробили по суті правильний висновок про не доведення позивачами порушення їх прав власності на землю відповідачем, однак помилились в мотивах такого рішення. У зв`язку з цим оскаржені судові рішення належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого

2021 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук