Постанова
Іменем України
05 серпня 2021 року
місто Київ
справа № 607/10167/19
провадження № 61-7495св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2019 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив поновити його на посаді виконавця робіт Тернопільської дільниці з ремонту № 2 (Тернопіль-Заліщики-Івано-Пусте) виробничого підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «УЗ»), стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 99 336, 40 грн.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, щопрацював на підприємстві відповідача на посаді виконавця робіт на Тернопільській дільниці з ремонту № 2; наказом АТ «УЗ» від 29 березня 2019 року №75/ос він звільнений з цієї посади у зв`язку зs скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Звільнення вважає незаконним, оскільки його здійснено з порушенням вимог трудового законодавства: порушено гарантії при зміні та припиненні трудового договору прямим обмеженням його прав та переваг згідно зі статтею 22 КЗпП України; відповідачем не запропоновано йому вакантної посади; порушено його переважне право на залишення на роботі, оскільки у нього більш висока кваліфікація і продуктивність праці, ніж в інших працівників. Також зазначив, що одночасно зі скороченням його посади вивільнилася вакантна посада муляра 4-го розряду, котра вакантна до теперішнього часу, однак цієї посади йому не запропонували.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, позов задоволено. Скасовано наказ (розпорядження) АТ «УЗ» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» виробничого підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» від 29 березня 2019 року № 75/ос про припинення трудового договору, яким ОСОБА_1 31 березня 2019 року звільнено з посади виконавця робіт Тернопільської дільниці з ремонту № 2 (Тернопіль-Заліщини-Івано-Пусте) на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконавця робіт Тернопільської дільниці з ремонту № 2 (Тернопіль-Заліщини-Івано-Пусте) виробничого підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «УЗ».
Стягнуто з АТ «УЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 31 березня 2019 року до 12 листопада 2019 року включно, у сумі 99 336, 40 грн. Рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у розмірі 12 817, 60 грн допущено до негайного виконання. Здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилався на те, що відповідач жодних дій щодо порівняння кваліфікації і продуктивності праці ОСОБА_1 з іншими працівниками цієї ж посади не вчиняв та не перевірив того, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі. З аналізу матеріалів справи, зокрема кошторисної вартості будівельно-монтажних і ремонтно-будівельних робіт у Рівненсько-Тернопільському територіальному управлінні та аналізу виконання будівельно-монтажних робіт за актами ф. 2 за 1-й квартал 2019 року за майстрами встановлено, що у ОСОБА_1 обсяг будівельно-монтажних робіт становить 397 467, що є більшим у порівнянні з ОСОБА_3 , в якого обсяг будівельно-монтажних робіт становить 385 539.
Відтак, твердження представника відповідача про те, що під час скорочення чисельності працівників відповідачем враховано кваліфікацію та продуктивність праці усіх виконавців робіт за Тернопільськими дільницями з ремонту за №№ 1, 2, 3, є безпідставними та жодними доказами не підтвердженими.
Отже, звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки жодних дій щодо порівняння кваліфікації і продуктивності праці ОСОБА_1 з іншими працівниками цієї ж посади відповідач не вчиняв та не перевіряв, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі. Під час засідання профкому ОСОБА_1 присутній не був, його не повідомлено у встановленому законом порядку про таке засідання, заяви про розгляд подання на засіданні профкому без його участі останній не подавав.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ «Українська залізниця» 27 квітня 2020 року звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Так, у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій не враховано, що під час вирішення питання про кваліфікацію і продуктивність праці потрібно враховувати у сукупності такі ознаки, як наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, якість виконуваної роботи, які є складовими кваліфікації. Крім того, судами не враховано, що процедурні питання щодо отримання згоди профспілки не є підставою для поновлення працівника на роботі. Оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11, від 18 березня 2015 року у справі № 6-29цс15, постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17 (провадження
№ 61-34640св18), 24 липня 2019 року у справі № 760/101000/15-ц (провадження № 61-15583св18).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 липня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на АТ «УЗ» на посаду виконавця робіт Тернопільської дільниці з ремонту № 2 згідно з наказом від 01 липня 2017 року № 309/ос, що підтверджується записом за № 32 у трудовій книжці позивача.
Наказом (розпорядженням) від 29 березня 2019 року за № 75/ос ОСОБА_1 звільнено 31 березня 2019 року з посади виконавця робіт Тернопільської дільниці з ремонту за № 2 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням.
Наказом від 25 січня 2019 року за № 21 вирішено з 01 квітня 2019 року скоротити і вивести зі штатного розпису дві посади виконавця робіт, а саме: виконавця робіт Тернопільської дільниці з ремонту № 2 та Тернопільської дільниці з ремонту № 3.
Відповідно до штатного розпису виробничого підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «УЗ» станом на 01 квітня 2019 року на Тернопільських дільницях з ремонту за №№ 1, 2, 3 кількість штатних одиниць посади «виконавець робіт» становить 1.
Посаду виконавця робіт на дільниці за № 1 обіймав ОСОБА_3 , на дільниці № 2 - ОСОБА_1 та на дільниці № 3 - ОСОБА_4 .
Виконавця робіт Тернопільської дільниці № 3 ОСОБА_4 звільнено 29 березня 2019 року у зв`язку із виходом на пенсію.
Згідно з попередженням від 28 січня 2019 року лише ОСОБА_1 як виконавця робіт попереджено про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади виконавця робіт Тернопільської дільниці № 2.
Виконавця робіт Тернопільської дільниці з ремонту № 1 ОСОБА_3 не попереджали про звільнення у зв`язку зі скорочення чисельності працівників.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач жодних дій щодо порівняння кваліфікації і продуктивності праці ОСОБА_1 з іншими працівниками цієї ж посади не вчиняв та не перевірив того, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.
Встановлено також, що у ОСОБА_1 вища будівельно-технічна освіта, у ОСОБА_3 - середня.
16 червня 1984 року ОСОБА_5 присвоєно кваліфікацію інженера-будівельника, що підтверджується дипломом від 30 червня 1984 року, серії НОМЕР_1 , виданим Львівським ордера Леніна політехнічним інститутом ім. Ленінського комсомолу.
ОСОБА_3 закінчив у 1999 році Чернівецький будівельний технікум за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель і споруд» і здобув кваліфікацію техніка-будівельника.
Стаж роботи ОСОБА_1 на залізниці становить 14 років 01 місяць, а загальний стаж за отриманою професією - майже 35 років.
Про більш високу кваліфікацію позивача в порівнянні з іншими працівниками вказує і те, що до переведення на посаду виконавця ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника управління, в підпорядкуванні якого знаходились усі три структурні відділи.
Щодо продуктивності праці, то відповідно до посадової інструкції виконавця робіт Тернопільської дільниці з ремонту № 2 виробничого підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» ПАТ «УЗ» до завдань та обов`язків ОСОБА_1 належить, зокрема, забезпечення виконання будівельно-монтажних робіт згідно з виробничим планом та нормативними документами, контролювання додержання технічної послідовності виробництва та забезпечення належної якості роботи.
З аналізу матеріалів справи, зокрема кошторисної вартості будівельно-монтажних і ремонтно-будівельних робіт у Рівненсько-Тернопільському територіальному управлінні та аналізу виконання будівельно-монтажних робіт за актами в. 2 за 1-й квартал 2019 року за майстрами встановлено, що у ОСОБА_1 обсяг будівельно-монтажних робіт становить 397 467, що є більшим в порівнянні з іншим працівником цієї ж посади, а саме ОСОБА_3 , в якого обсяг будівельно-монтажних робіт становить 385 539.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
В оцінці правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані були з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Виходячи з нормативного тлумачення змісту частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Крім того, згідно із частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватися документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
Також для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом виготовлення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто ці обставини повинен з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що відповідач жодних дій щодо порівняння кваліфікації і продуктивності праці ОСОБА_1 з іншими працівниками цієї ж посади не вчиняв та не перевірив того, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.
Крім того, поняття кваліфікації включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а й його здатність виконувати особливі доручення.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо, які також є складовими кваліфікації.
Верховний Суд визнає безпідставними доводи заявника про те, що суди зробили необґрунтовані висновки про наявність у позивача переважного права на залишення на роботі лише внаслідок отриманої позивачем спеціальної освіти. Так, судами надано оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, кошторисної вартості будівельно-монтажних і ремонтно-будівельних робіт у Рівненсько-Тернопільському територіальному управлінні та аналізу виконання будівельно-монтажних робіт за актами в. 2 за 1-й квартал 2019 року за майстрами, за наслідками чого зроблено висновки про більш високу продуктивність праці саме позивача.
Відповідно, судами розглянуто спір відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11, постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17 (провадження № 61-34640св18), а доводи касаційної скарги у наведеній частині зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами процесуальних повноважень Верховного Суду.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що відповідач звільнив позивача без урахування вимог статті 42 КЗпП України.
Стосовно посилання заявника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-29цс15, постанові Верховного Суду 24 липня 2019 року у справі № 760/101000/15-ц (провадження № 61-15583св18), то Верховним Судом враховано, що підставою для задоволення позовів у зазначених справах було встановлення порушень роботодавцем статті 42 КЗпП України, а не встановлення факту процедурних порушень щодо отримання згоди профспілки на звільнення позивача, з огляду на що наведені доводи заявника не можуть стати підставою для скасування оскаржуваних рішень, які по суті є правильними та обґрунтованими.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів без змін.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко