Постанова
Іменем України
20 липня 2021 року
м. Київ
справа № 607/12186/16
провадження № 61-6281св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2020 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2021 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Бершадської Г. В., Парандюк Т. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про розірвання договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування від 30 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т. і зареєстрованого у реєстрі за № 3909, вона подарувала своїм батькам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 нежиле приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 566,50 кв. м.
Після укладення зазначеного договору її відносини з батьками суттєво погіршилися і вони вчинили злочин щодо її психічного та фізичного здоров`я. Доказом вчинення злочину щодо неї обдарованим ОСОБА_2 є вирок Тернопільського міськрайонного суду від 05 вересня 2016 року у справі № 607/8538/16-к, яким ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження), та йому призначено покарання у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510,00 грн.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд на підставі частини першої статті 727 ЦК України розірвати договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т. і зареєстрований у реєстрі за № 3909, укладений між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повернути їй нежиле приміщення АДРЕСА_1 , яке було предметом цього договору.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір дарування нежилого приміщення АДРЕСА_1 , укладений 30 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т. і зареєстрований у реєстрі за № 3909.
Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 нежиле приміщення АДРЕСА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» (далі - ПАТ «Укргазпромбанк») відхилено.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій розглянули і вирішили справу за відсутності ОСОБА_2 , щодо якого немає відомостей про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи, про що він зазначає в касаційній скарзі, у зв`язку з чим порушено його право брати участь в судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано договір дарування нежилого приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 566,5 кв. м., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині обдаровуваного ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т. та зареєстрований у реєстрі за № 3909.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності факту вчинення обдаровуваним ОСОБА_2 злочину стосовно життя і здоров`я дарувальника ОСОБА_1 та з того, що визначений законом строк позовної давності для звернення за захистом порушеного права не був пропущений, а також з того, що вчинення ОСОБА_3 психологічного насильства не може вважатися передбаченою частиною першою статті 727 ЦК України правовою підставою для розірвання договору дарування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 333/4605/16-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 523/9855/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 357/10458/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано причин пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки з моменту укладення оспорюваного договору дарування і розгляду цієї справи пройшло більше 13 років, у той час як цивільним законодавством встановлено спеціальний строк позовної давності за вимогами про розірвання договору дарування, який складає один рік.
Також вказує, що постановлений відносно нього вирок не має жодного відношення до цієї справи і не перебуває у причинному зв`язку з підставами розірвання договору дарування, а тому безпідставним є посилання суду в обґрунтування прийнятого рішення на цей вирок суду.
Крім того, внаслідок незалучення до участі у справі ПАТ «Укргазбанк», в іпотеці якого перебуває спірне приміщення, були порушені права останнього.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 березня 2007 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (обдаровані) укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т. та зареєстрований у реєстрі за № 3909, згідно з яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_3 приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 566,5 кв. м, по 1/2 частці кожному.
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2016 року, що набрав законної сили, ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510,00 грн.
Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 , реалізуючи свій злочинний умисел, 28 червня 2016 року близько 19 год 05 хв., перебуваючи на сходовому марші в приміщенні ринку «Новий +», що на АДРЕСА_1 , в ході словесного конфлікту із ОСОБА_1 , який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно схопив лівою рукою за праву половину шиї ОСОБА_1 та, застосовуючи фізичну силу, почав стискати її. У подальшому ОСОБА_2 , продовжуючи свої злочинні дії, умисно наніс ОСОБА_1 близько десяти ударів долонями рук в праву ділянку обличчя, грудну клітку, ліве та праве плече, по обох передпліччях, чим спричинив останній забій м`яких тканин правої половини шиї та правої привушно-жувальної ділянки з садном, забій лівої половини ділянки грудної клітки з синцем, три синці на правому плечі, синець на ділянці правого ліктьового суглоба, забій м`яких тканин правого передпліччя з двома синцями, забій м`яких тканин лівого плеча і ділянки ліктьового суглоба з синцем та саднами, синець на лівому передпліччі, які за ступенем тяжкості віднесено до легких тілесних ушкоджень.
31 травня 2010 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ОСОБА_3 був укладений договір банківського кредиту, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 1 300 000,00 грн, який зобов`язалася повернути у строк до 26 травня 2015 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 31 травня 2010 року між ПАТ «Укргазпромбанк», ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, предметом якого є нежиле приміщення площею 566,5 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яке належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності по 1/2 частині кожному на підставі договору дарування приміщення від 30 березня 2007 року.
На час звернення ОСОБА_1 з цим позовом власниками спірного нежитлового приміщення у рівних частках по 1/2 були ОСОБА_2 і ОСОБА_6 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
У частині першій статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов`язаний повернути дарунок у натурі.
Таким чином, встановивши факт вчинення (підтверджений вироком суду, що набрав законної сили) обдаровуваним ОСОБА_2 злочину проти життя та здоров`я дарувальника ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, з урахуванням того, що подароване майно (нежитлове приміщення) на день звернення з позовом залишалося у власності ОСОБА_2 , дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених частинами першою, четвертою статті 727 ЦК України підстав для розірвання укладеного між сторонами договору дарування нежитлового приміщення в частині обдаровуваного ОСОБА_2 .
Твердження заявника про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
З указаного вбачається, що перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене.
З урахуванням вказаного, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що ОСОБА_1 позов подано у межах строку позовної давності, встановленого частиною першою статті 728 ЦК України, оскільки вирок суду, яким встановлено факт вчинення обдаровуваним злочину проти життя та здоров`я дарувальника, було винесено 05 вересня 2016 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася у жовтні 2016 року. Посилання заявника на необхідність обрахунку позовної давності з моменту укладення сторонами договору дарування є безпідставним, оскільки відлік строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про розірвання договору дарування на підставі частини першої статті 727 ЦК України розпочинається з часу виникнення обставин, з якими закон пов`язує право особи ініціювати такий позов, а саме - з часу набрання законної сили вироком суду відносно ОСОБА_2 , яким вчинено злочин щодо дарувальника, так як сам по собі факт укладення договору не порушує прав дарувальника, а такі права вважаються порушеними внаслідок умисного вчинення обдаровуваним злочину відносно дарувальника.
Також безпідставним є твердження заявника, що вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2016 року не має жодного відношення до даної справи і не перебуває у причинному зв`язку з підставами розірвання договору дарування, оскільки вказана обставина спростовується змістом частини першої статті 727 ЦК України, яка передбачає наявність факту вчинення злочину обдаровуваним по відношенню до дарувальника, як підстави для розірвання договору дарування особливо цінного майна.
Посилання заявника не те, що внаслідок незалучення до участі у справі ПАТ «Укргазбанк», в іпотеці якого перебуває спірне приміщення, були порушені права останнього, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Крім того, ПАТ «Укргазбанк» правом на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції не скористалося.
Також безпідставним є твердження заявника про порушення судом апеляційної інстанції його прав у зв`язку з розглядом справи без його участі, оскільки із матеріалів справи вбачається, що заявник був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, його представник приймав участь у судових засіданнях, які відбулися 25 лютого 2021 року та 12 березня 2021 року. Щодо клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням на лікуванні, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав неповажними причини неявки відповідача у судове засідання, оскільки заявником не було надано доказів на підтвердження обставин перебування на лікуванні, та з урахуванням положень частини другої статті 372 ЦПК України продовжив розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 та за участю його представника.
Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян