16.02.2023

№ 607/14002/14-ц

Постанова

Іменем України

15 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 607/14002/14

провадження № 61-15152св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (за об`єднаними позовними вимогами) - ОСОБА_1 , відповідач (за об`єднаними позовними вимогами) - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, (за об`єднаними позовними вимогами): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

позивач (за об`єднаними позовними вимогами) - ОСОБА_3 ,

відповідачі (за об`єднаними позовними вимогами): ОСОБА_2 , Тернопільська районна державна нотаріальна контора, Державний нотаріальний архів Тернопільської області, Відділ з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, (за об`єднаними позовними вимогами):ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2020 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року у складі колегії суддів:

Щавурської Н. Б., Дикун С. І., Сташківа Б. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , 1938 року народження, громадянин Російської Федерації, який є дядьком ОСОБА_1 .

Після його смерті відкрилася спадщина на: два житлові будинки АДРЕСА_1 ; Ѕ частину будинку АДРЕСА_2 .

У передбачений законодавством строк ОСОБА_1 подав до Тернопільської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті дядька ОСОБА_6 .

Постановою Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 06 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті ОСОБА_6 , у зв`язку з неможливістю ототожнити особу та довести факт родинних стосунків ОСОБА_1 по відношенню до померлого.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 серпня 2013 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Тернопільська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин (справа № 607/14643/13-ц), встановлено факт, що ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначав, що із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася й відповідач ОСОБА_2 , пред`явивши дублікат заповіту ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року, складеного на її користь, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Василишин С. Й. (далі - приватний нотаріус Тернопільського РНО).

У змісті заповіту зазначено, що ОСОБА_6 заповідає ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_3 , і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося.

На думку позивача заповіт від 05 квітня 2000 року у частині «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося» є підробленим, оскільки візуально видно, що до основного тексту заповіту внесено додатковий текст, тому заповіт підлягає визнанню недійсним у зв`язку з відсутністю вільного волевиявлення заповідача.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт від 05 квітня 2000 року, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й. за реєстром № 1973.

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Тернопільської районної державної нотаріальної контори, Державного нотаріального архіву Тернопільської області, Відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним заповіту та дубліката заповіту, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання внести запис про скасування державної реєстрації права власності, визнання права на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що 2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько - ОСОБА_6 , 1938 року народження, громадянин Російської Федерації.

Після його смерті відкрилася спадщина на: два житлових будинки АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

11 березня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Тернопільської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті дядька як спадкоємець другої черги за законом за правом представлення.

Крім неї, до Тернопільської районної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_6 звернулись: 05 березня 2013 року - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 .

Постановою Тернопільської районної нотаріальної контори від 14 серпня 2013 року № 2004/02-14 відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з неможливістю ототожнити особу

та довести факт родинних стосунків ОСОБА_3 по відношенню до померлого спадкодавця.

Разом з тим, доказами підтверджується факт родинних відносин між нею та померлим ОСОБА_6 , зокрема, що вона є його рідною племінницею, донькою його рідного брата ОСОБА_7 , а також онукою ОСОБА_8 , 1903 року народження, та ОСОБА_9 , 1900 року народження.

Оскільки її батько ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та був рідним братом ОСОБА_6 , тому ОСОБА_3 є спадкоємцем другої черги за законом за правом представлення.

19 серпня 2013 року представник ОСОБА_2 подав до Тернопільської районної державної нотаріальної контори дублікат заповіту

від 05 квітня 2000 року, складеного ОСОБА_6 на користь

ОСОБА_2 , виданого Державним нотаріальним архівом Тернопільської області 19 серпня 2013 року.

За змістом заповіту ОСОБА_6 заповів ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_3 , і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося.

Дублікат заповіту був зареєстрований у Спадковому реєстрі лише 19 серпня 2013 року, тобто через сім місяців після смерті спадкодавця,

що стверджується витягом зі Спадкового реєстру від 19 серпня 2013 року

№ 34882186.

ОСОБА_3 вважала, що складаючи такий заповіт, ОСОБА_6 виражав свою волю і заповідав ОСОБА_2 лише будинок АДРЕСА_3 .

Крім того, враховуючи те, що будинок, зазначений в заповіті, у 2003 році ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 , тому відомості про заповіт від 05 квітня 2000 року не були внесені до Спадкового реєстру.

Оскільки нотаріус, яка посвідчувала заповіт, складений ІНФОРМАЦІЯ_5 від імені ОСОБА_6 , померла, на другому екземплярі заповіту, який знаходився на зберіганні в Державному нотаріальному архіві Тернопільської області вже після смерті ОСОБА_6 були внесені зміни в текст заповіту, а саме додруковано текст: «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося».

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_3 просила суд: встановити,

що вона є рідною племінницею ОСОБА_6 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та онукою ОСОБА_8 , 1903 року народження, і ОСОБА_9 ,

1900 року народження; визнати недійсним заповіт від 05 квітня 2000 року, складений від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й. та зареєстрований в реєстрі за № 1973; визнати недійсним дублікат заповіту від 05 квітня 2000 року за реєстровим № 1973, виданий 19 серпня

2013 року державним нотаріусом Державного нотаріального архіву Тернопільської області Радомською-Павлович В. А. та зареєстрований в спадковому реєстрі за № 54901890; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок та зобов`язати Реєстраційну службу Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_3 право на спадщину після померлого ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом (друга черга спадкування за правом представлення як за племінницею померлого ОСОБА_6 ); визнати за ОСОБА_3 право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2014 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання заповіту недійсним та цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Тернопільської районної державної нотаріальної контори, Державного нотаріального архіву Тернопільської області, Відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним заповіту та дубліката заповіту, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання внести запис про скасування державної реєстрації права власності, визнання права на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, присвоївши їй № 607/14002/14-ц.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 24 січня 2020 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволені частково.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й., зареєстрований 05 квітня 2000 року в реєстрі за № 1973 в частині, згідно

з яким ОСОБА_6 , на випадок своєї смерті, заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 доведено факт родинних відносин, зокрема, що вона є племінницею ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7 , який є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тому останні мають право на спадкування майна після смерті дядька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за правом представлення.

Встановивши на підставі належних та допустимих доказів, що основний текст заповіту від 05 квітня 2000 року та його фрагмент «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося» виконані у різний час, суд зробив висновок, що в цій частині волевиявлення заповідача ОСОБА_6 не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, у зв`язку з чим заповіт в частині «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося» є недійсним.

Позивачі не довели наявність підстав для визнання заповіту від 05 квітня 2000 року недійсним в цілому.

Оскільки рішення суду про визнання недійсним заповіту в певній частині, яке набрало законної сили, є підставою для анулювання всіх виданих його дублікатів, тому вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним дублікату заповіту не підлягають задоволенню.

Вимоги ОСОБА_3 в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок та зобов`язання Реєстраційну службу Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_3 , та визнання за ОСОБА_3 права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом за правом представлення, є передчасними, тому не підлягають задоволенню, оскільки рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року у справі № 607/16055/13-ц, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 та Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , набрало законної сили та не скасовано.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишені без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 24 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, обставини, встановлені судом, відповідають матеріалам справи, а висновки зроблені ним на підставі доказів, які оцінені належним чином.

При цьому апеляційний суд зазначив, що не зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині судового рішення висновку щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, зокрема, що вона є племінницею спадкодавця ОСОБА_6 , не є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, оскільки ця обставина є підставою для ухвалення додаткового рішення, як передбачено пунктом 1 частини першої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Наслідком визнання недійсним заповіту є анулювання його дублікатів, тому висновок суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні таких позовних вимог є правильними.

З урахуванням того, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року у справі № 607/16055/13-ц набрало законної сили та не скасовано, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок та зобов`язання Реєстраційну службу Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_3 , та визнання за ОСОБА_3 права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом за правом представлення.

Оскільки відсутні правові підстави для скасування держаної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне спадкове майно, тому відсутні й підстави для задоволення вимог ОСОБА_3 про визнання права на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 й визнання права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом за правом представлення.

Належних та допустимих доказів того, що адвокат Саламандра Г. М. представляла інтереси позивача ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року, який, на думку відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не підписував, на час розгляду справи судом першої інстанції в матеріалах справи немає.

Долучений до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції висновок експерта від 29 травня 2020 року, не є належним доказом, що адвокат Саламандра Г. М. не може представляти в суді інтереси позивача ОСОБА_1 , оскільки наявність підстав для представництва інтересів останнього адвокатом Саламандрою Г. М. підтверджується іншими належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема, договорами про надання правової допомоги, укладеними у липні 2018 року та 20 вересня 2020 року, ордером на надання правової допомоги.

Припинення представництва за довіреністю шляхом подання до суду письмової заяви не є тотожним відмові позивача від позову, тому повідомлення ОСОБА_1 про відміну довіреності, виданої на ім`я адвоката Семененка С. М., не є заявою про його відмову від позову. Разом з тим, із заявою по суті справи про відмову від позову позивач ОСОБА_1 до суду не звертався.

Після повідомлення про припинення представництва за довіреністю адвокатом Семененком С. М., позивач ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Саламандрою Г. М., що відповідає вимогам діючого законодавства.

Оскільки суд першої інстанції вирішив спір правильно, тому неповідомлення належним чином позивача ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання відповідно до статей 4 - 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах на результат розгляду справи не впливає.

Надання стороною у справі відповіді на відзив є правом, а не обов`язком, тому відсутність в матеріалах справи відповіді позивача на відзив відповідача ОСОБА_2 на позов не є підставою для скасування судового рішення.

Оскільки підстав, передбачених положеннями ЦПК України, для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду немає, тому суд першої інстанції правильно відхилив таке клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

Позовна заява ОСОБА_3 відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, тому підстав для залишення її без руху, а також встановлення особи позивача, немає.

Позивач ОСОБА_3 довела на підставі належних та допустимих доказів факт родинних відносин між нею та спадкодавцем ОСОБА_6 , тому висновок суду першої інстанції в цій частині позовних вимог ОСОБА_3 є правильним.

Висновок додаткової судово-технічної експертизи від 20 лютого 2018 року є категоричним, з наведенням відповідного обґрунтування.

Доводи відповідача ОСОБА_2 в частині ненадання судом належної правової оцінки висновку додаткової судово-технічної експертизи від 20 лютого 2018 року є припущенням, що не може бути покладено в основу рішення суду. Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 не надала жодних належних доказів на спростування цього висновку додаткової експертизи.

У висновку додаткової судово-технічної експертизи надано відповіді на всі запитання, які ставилися судом в ухвалі про призначення експертизи, тому безпідставні доводи ОСОБА_2 щодо суперечливості висновків експертиз та наявності сумніву у їх об`єктивності.

Належними доказами підтверджено, що в заповіті від 05 квітня 2000 року мало місце додруковування його фрагменту в частині волі заповідача ОСОБА_6 щодо залишення усього майна ОСОБА_2 .

Крім того, діюче на час укладення заповіту законодавство не передбачало одночасне залишення спадкодавцем усього майна та його частини спадкоємцю , оскільки він міг залишити за заповітом спадкоємцю або усе своє майно, або його частину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), а саме частини восьмої статті 130 ЦПК України щодо вручення особам, які проживають за межами України, судових повісток у порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу (пункти 1, 2, 3, 4 частини першої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не дотримані вимоги

статей 4-6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах в частині належного повідомлення позивача ОСОБА_1 про розгляд даної справи, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є громадянами Республіки Казахстан та в матеріалах справи відсутні відомості про їх належне повідомлення в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 130 ЦПК України.

Суди безпідставно відхилили клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду в зв`язку з повторною неявкою останнього в судове засідання та неповідомлення про причини неявки.

Висновки судів в частині визнання недійсним заповіту зроблені на підставі неповно досліджених обставин справи.

Вирішуючи спір, суди послалися на висновок додаткової експертизи від 20 лютого 2018 року як на належний доказ. Разом з тим, вказаний висновок експертизи є неповним, суперечливим і викликає сумнів у його об`єктивності.

При цьому суди необґрунтовано відхилили клопотання ОСОБА_2 про призначення додаткової експертизи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту родинних відносин із спадкодавцем ОСОБА_6 , тому суди встановили зазначений юридичний факт на підставі неналежних доказів у справі.

Крім того, позовна заява ОСОБА_3 не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства щодо її форми, проте суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про залишення зазначеної позовної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків.

Також апеляційний суд неправомірно відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не відповідала вимогам цивільного процесуального законодавства щодо її форми.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Саламандра Г. М. безпідставно допущена судом до участі у справі, оскільки остання представляла інтереси позивача на підставі договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року, умови якого з ОСОБА_1 не узгоджувались та такий договір не підписувався. Недійсність договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року є предметом розгляду в справі № 607/1828/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та адвоката Саламандри Г. М., що перебуває у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу неповноважним складом суду, оскільки доповідачем у справі була суддя, яка не могла розглядати справу та був наявний потенційний конфлікт інтересів у вирішенні справи, тому суддя-доповідач підлягала відводу.

09 листопада 2020 року та двічі 27 січня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заявляв відвід складу колегії суддів у зв`язку з наявністю сумнівів щодо об`єктивного та неупередженого розгляду ними цієї справи.

Разом з тим, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяв про відвід складу суду.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 розглянута апеляційним судом з порушенням строку, передбаченого статтею 371 ЦПК України.

Повний текст постанови Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) 29 липня 2021 року, а оприлюднено 02 серпня 2021 року, при цьому суддя-доповідач 20 липня 2021 року звільнена з посади судді, тобто постанову підписано суддею, яка не мала повноважень її підписувати.

Апеляційний суд розглянув справу без участі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , хоча було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням адвоката на самоізоляції.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року Тернопільська районна державна адміністрація Тернопільської області подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що Тернопільська районна державна адміністрація Тернопільської області є неналежним відповідачем у справі та у випадку винесення судом рішення про задоволення позову його виконання буде неможливим, оскільки на виконання постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення і ліквідацію районів» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» Тернопільською районною державною адміністрацією Тернопільської області проведено скорочення посад державного реєстратора та адміністратора. З 16 лютого 2021 року в Тернопільській районній державній адміністрації Тернопільської області відсутні державні реєстратори, а діючі працівники не наділені правами суб`єкта державної реєстрації, не мають доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і не можуть вчиняти будь-які реєстраційні дії.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої входять: житлові будинки з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_3 і АДРЕСА_3 та Ѕ частина житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 .

05 квітня 2000 року ОСОБА_6 склав заповіт, згідно з яким на випадок смерті зробив розпорядження: належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_3 , і все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 5, 6, 47, 48).

05 вересня 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 49).

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до Тернопільської районної державної нотаріальної контори звернулись: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Постановою Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 06 серпня 2013 року № 2434/02-14 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з неможливістю ототожнити особу та довести факт родинних стосунків ОСОБА_1 по відношенню до померлого (т. 1, а. с. 7).

Постановою Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 14 серпня 2013 року № 2004/02-14 відмовлено ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з причини неможливості ототожнити особу та довести факт родинних стосунків ОСОБА_3 по відношенню до померлого (т. 1, а. с. 36).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 серпня 2013 року у справі № 607/14643/13-ц, яке набрало законної сили, задоволено заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Тернопільська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та встановлено факт, що ОСОБА_1 є рідним племінником ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 8).

19 серпня 2013 року державним нотаріусом Державного нотаріального архіву Тернопільської області Радомською-Павлович В. А. видано ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, дублікат заповіту замість втраченого оригіналу заповіту ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року (т. 1, а. с. 6).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 18 лютого 2014 року, у справі № 607/16055/13-ц позов ОСОБА_2 до Чистилівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, треті особи: Тернопільська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_10 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_3 та на Ѕ частину будинковолодіння АДРЕСА_2 , що складається з будинку в плані під літерою «А», сараю в плані під літерою «Б», вбиральні в плані під літерою «В», огорожі в плані під № 12, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 12 - 14, 94 - 98).

У справі № 607/16055/13-ц суди встановили, що ОСОБА_2 успадкувала вищезазначене майно на підставі заповіту ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й., зареєстрованого в реєстрі 19 серпня 2013 року за № 1973, дублікат якого видано Державним нотаріальним архівом Тернопільської області 19 серпня 2013 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 04 жовтня 2013 року батьками ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (т. 1, а. с. 39).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 04 жовтня 2013 року Чистилівською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області 02 листопада 1929 року складено актовий запис № 7 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_14 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_15 ) (т. 1, а. с. 42).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 04 жовтня 2013 року ОСОБА_16 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , його батьками є: ОСОБА_8 (батько), ОСОБА_9 (мати) (т. 1, а. с. 37, 41).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 10 вересня 2013 року ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , його батьками є: ОСОБА_8 (батько), ОСОБА_9 (мати) (т. 1, а. с. 41).

Згідно зі свідоцтвом про зміну прізвища або імені від 22 листопада 1960 року ОСОБА_17 змінив прізвище « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_18 » (т. 1, а. с. 43).

Відповідно до свідоцтва про народження від 22 грудня 1960 року, виданого Чистилівською сільською радою Великоглибочецького району Тернопільської області 22 грудня 1960 року (повторно), батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т. 1, а. с. 34).

20 липня 1961 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб із ОСОБА_19 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 22 квітня 1997 року (т. 1, а. с. 45).

Згідно зі свідоцтвом про народження, виданого 03 лютого 1982 року Тернопільським районним відділом реєстрації актів громадського стану, батьками позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , є ОСОБА_7 та ОСОБА_20 (т. 1, а. с. 35).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер (т. 1, а. с. 46).

Відповідно до висновку криміналістичної експертизи технічного дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів № 2007, складеного 29 липня 2014 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз (далі - Львівське НДІСЕ) встановити чи заперечити факт внесення змін у текст другого примірника заповіту ОСОБА_6 , складеного на користь ОСОБА_21 і посвідченого 05 квітня 2000 року приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й. за № 1972, шляхом додруковування фрагменту тексту «… і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось» і визначити таким чином його первинний зміст, не виявляється можливим; Встановити на одному чи різних принтерах надруковано текст вищезазначеного примірника заповіту ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року не виявляється можливим, зокрема, з причин відсутності зразків документів, виготовлених на даному пристрої у відповідний період часу та інформації щодо можливого його ремонту (заміни фотобарабана чи його періодичного чищення для уникнення появи сторонніх зображень, створених часточками тонера, які залишились після попередніх проходжень аркушів паперу) або відсутності такого (т. 1, а. с. 91-93).

Згідно з висновком судово-технічної експертизи № 34, складеним 10 червня 2015 року Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, ознаки внесення змін у первинний зміст наданого на експертизу заповіту шляхом підчистки, дописки, травлення, змивання - відсутні; вирішити питання щодо того, чи не додрукований фрагмент тексту: «воно не було і з чого б воно не складалось» до основного змісту документа не виявляється можливим у зв`язку з неможливістю встановити природу походження виявлених ознак, - чи вони є ознаками внесення змін у первинний зміст документу шляхом монтажу (додруковування), чи це ознаки програмних збоїв комп`ютера, або несправності друкуючого пристрою; ознаки внесення змін шляхом додруковування фрагменту досліджуваного тексту: «і все моє майно, де б» відсутні; вирішити питання відносно того, чи на одному друкуючому пристрої нанесений досліджуваний фрагмент тексту: «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось» та основний машинописний текст заповіту не виявляється можливим через відсутність необхідного комплексу збіжних ознак, достатніх для встановлення індивідуальної тотожності; встановлені ознаки достатні лише для висновку про те, що досліджуваний фрагмент тексту: «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось» та основний машинописний текст документу, нанесено з використанням друкуючого пристрою з електрофотографічним способом формування зображень; питання відносно того: «Чи тонер для друкованого пристрою, яким нанесено надрукований текст заповіту та фрагмент тексту («і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось») належить до одного типу партії і виробника, чи до різних?» не вирішувалось з причин, зазначених у дослідницькій частині висновку експерта (відсутності згоди суду на застосування методів руйнуючого характеру); фрагмент досліджуваного тексту: «і все моє майно, де б» співпадає з основним текстом заповіту за гарнітурою шрифту, кеглем та шириною вертикальних елементів літер; фрагмент досліджуваного тексту: «воно не було і з чого б воно не складалось» співпадає з основним текстом заповіту за гарнітурою шрифту, кеглем та шириною окремих вертикальних елементів літер (т. 1, а. с. 136-139).

Згідно з висновком додаткової судово-технічної експертизи документів № 14248/14249/17-33, складеним 20 лютого 2018 року Київським НДІСЕ, у наданому на дослідження заповіті від 05 квітня 2000 року від імені ОСОБА_6 основний текст заповіту та фрагмент «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось» надруковані не одночасно (не за один друкувальний цикл). Вирішити питання про те, з яким саме інтервалом у часі (тобто на скільки пізніше від часу друку основного тексту) та коли саме був виконаний фрагмент тексту «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.», а також чи є відповідним час його друку в заповіті тому часу, який вказаний у ньому - 05 квітня 2000 року, не виявилося можливим з причини відсутності в теперішній час науково обґрунтованої методики по встановленню конкретного часу (абсолютної давності) реквізитів документів, виконаних на друкуючих пристроях з лазерною технологією друку. Тип друкуючого пристрою, на якому виконаний текст наданого на експертизу заповіту від 05 квітня 2000 року від імені ОСОБА_6 , є монохромний знакосинтезуючий пристрій з лазерною технологією друку (лазерний принтер, багатофункціональний пристрій (БФП). Текст наданого на дослідження заповіту від 05 квітня 2000 року та його фрагмент у другому абзаці «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.» надруковані за допомогою одного і того ж знакосинтезуючого пристрою (лазерного принтера, БФП). У заповіті від 05 квітня 2000 року від імені ОСОБА_6 є крапки і цятки, утворені скупченнями частинок тонеру в результаті друкування на лазерному принтері (БФП), що містяться поверх штрихів підписів і рукописних знаків та елементів відтиску печатки від імені приватного нотаріуса Тернопільського РНО Василишин С.Й. У текст заповіту від імені ОСОБА_6 вносилися зміни шляхом додруковування фрагменту тексту «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось». Наявні у тексті заповіту відмінності між основним текстом та його фрагментом «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось» за топографічними ознаками, які свідчать про додруковування даного фрагменту до основного тексту, викладені у пункті ІІІ дослідницької частини висновку (т. 2, а. с. 46 - 56).

У пункті ІІІ дослідницької частини вказаного висновку експертів зазначено, що в результаті проведених досліджень тексту заповіту за допомогою мікроскопа, відеоспектральної лупи і відеоспектрального компаратора (в різних умовах освітлення), лінійки та вимірювальної лупи встановлено, що фрагмент тексту «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.» відрізняється від основного тексту заповіту за характером його розміщення (топографічними ознаками). Встановлені у тексті заповіту відмінності між основним текстом та його фрагментом у другому абзаці «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.» за вказаними топографічними ознаками є суттєвими та достатніми для висновку про те, що фрагмент тексту «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.» додрукований до основного тексту заповіту, а отже це є свідченням того, що текст заповіту і його фрагмент у другому абзаці «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.» надруковані не одночасно (не за один друкувальний цикл).

На підставі результатів дослідження, викладених у пункті ІІ дослідницької частини висновку, які вказують на те, що на аркуші заповіту містяться характерні експлуатаційні ознаки картриджа знакосинтезуючого пристрою (лазерного принтера, БФП), а також те, що основний текст заповіту та його фрагмент у другому абзаці «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось» виконані відповідно різним за копіювальними властивостями тонером, експертом зроблено висновок, що основний текст заповіту та фрагмент «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось» були виконані у різний час.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним та в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту недійсним, відповідають.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним дублікату заповіту, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок та зобов`язання внести запис про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, визнання права на спадщину в порядку спадкування за законом, визнання права власності на ј частину житлового будинку, в касаційному порядку не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції в цій частині не переглядаються.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди установили, що 05 квітня 2000 року ОСОБА_6 уклав заповіт.

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР 1960 року, яка була чиною на час укладення спірного заповіту, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно зі статтею 537 ЦК УРСР 1960 року, яка була чиною на час укладення спірного заповіту, частина майна, що залишилась не заповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529 - 533 цього Кодексу. До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина майна була залишена за заповітом, якщо в заповіті не передбачено інше.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (абзац другий пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (частини перша та друга статті 1234 ЦК України.

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Правова природа особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Нормативно-правовим обґрунтуванням визнання спірного заповіту недійсним в частині тексту «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось» ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказували на відсутність волевиявлення заповідача ОСОБА_6 під час складання заповіту в цій частині.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що становить принцип змагальності.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на сторони процесу.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

У справі, яка переглядається, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за клопотаннямпредставника позивача ОСОБА_3 - адвоката Саламандри Г. М. призначались судово-технічна та додаткова судово-технічна експертизи заповіту від 05 квітня 2000 року.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, правильно застосувавши норми матеріального права, зробили обґрунтований висновок про те, що позивачі належними та допустимими доказами довели, що в зміст заповіту від 05 квітня 2000 року внесені зміни шляхом додруковування тексту «і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося», що свідчить про відсутність вільного волевиявлення у заповідача на вчинення спірного заповіту в частині розпорядження всім майном.

При цьому суд першої інстанції відповідно до приписів частин третьої, четвертої статті 103 ЦПК України вмотивовано визначив як експертні установи, так і питання, з яких мали бути проведені експертизи.

Доказів на спростування встановлених обставин відповідачами не надано.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Пунктом 1 частини першої вказаної статті передбачено, що суд розглядає справу про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок, що позивач ОСОБА_3 надала належні, допустимі докази на підтвердження того, що вона є племінницею ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині відхилення клопотання представників ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ОСОБА_22 про призначення повторної судово-технічної експертизи колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Судова експертиза у цій справі проведена атестованими судовими експертами, які мають відповідну освіту, необхідну для проведення такої експертизи, при цьому висновок додаткової експертизи відповідає вимогам чинного законодавства, не містить недоліків, які б породжували сумніви у правильності та обґрунтованості зроблених висновків, узгоджуються з іншими доказами, які надані у цій справі. Крім того, при призначенні і проведенні експертизи відводи експертам не заявлялися, що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколами та звукозаписами судових засідань.

У клопотанні представника ОСОБА_2 - ОСОБА_22 , поданому до суду першої інстанції, зазначено про те, що висновок додаткової судово-технічної експертизи документів, складений 20 лютого 2018 року Київським НДІСЕ, є необґрунтованим та таким, що викликає сумніви в його правильності, тому слід призначити повторну експертизу, проведення якої призначити іншим експертам. На вирішення повторної експертизи поставити слідуючі питання: 1. Чи могли статися у тексті заповіту від 05 квітня 2000 року від імені ОСОБА_6 порушення геометричної паралельності рядків 8-9 відносно попередніх і відносно останніх рядків тексту (зміщення, зміна віддалі, розміру букв, інтенсивності краски (тонеру), внаслідок програмних збоїв в роботі комп`ютера або технічної несправності лазерного принтера, на якому надруковано заповіт, в тому числі внаслідок фізичного впливу - струшування)? 2. Чи могли статися у тексті заповіту від 05 квітня 2020 року від імені ОСОБА_6 порушення геометричної паралельності частини тексту рядка 8 «і все моє майно, де б» відносно рядка 9 «воно не було і з чого б воно не складалося» (зміщення, зміна віддалі, розміру букв, інтенсивності краски (тонеру) внаслідок програмних збоїв в роботі комп`ютера (особливостями їх нанесення (друкування) друкувальним пристроєм під час збою в роботі) або технічної несправності лазерного принтера, на якому надруковано заповіт, в тому числі внаслідок фізичного впливу - струшування)?

Протокольною ухвалою від 02 травня 2019 року, яка є достатньо мотивованою, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні клопотання про призначеннядодаткової судово-технічної експертизи (т. 2, а. с. 167 - 168).

Разом з апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 січня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 одночасно заявлено клопотання про призначення повторної судово-технічної експертизи документа.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року відмовлено представнику відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-технічної експертизи.

При цьому апеляційний суд вказану ухвалу мотивував тим, що в клопотанні про призначення судом першої інстанції повторної судово-технічної експертизи пропонувалися частково питання, про які вказується і в клопотанні, поданому до апеляційного суду. В задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи суд першої інстанції відмовив. Решту питань, які має на меті поставити заявник перед експертами, подавши до апеляційного суду клопотання про призначення додаткової експертизи, в суді першої інстанції він не заявляв.

Оскільки суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових винятках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх одання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини друга та третя статті 367 ЦПК України), в клопотанні про призначення додаткової експертизи, поданому до апеляційного суду, заявником не наведено обставин наявності в нього об`єктивних перешкод для заявлення такого клопотання в суді першої інстанції з постановленням запитань № 2 та частково № 1, а також передбачених статтею 113 ЦПК України правових підстав для проведення додаткової експертизи, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

Крім того, клопотання представника позивача, згідно з яким проводилась додаткова техніко-криміналістична експертиза судом першої інстанції, не містило ряду запитань, з приводу яких в апеляційному суді заявлено клопотання про проведення повторної експертизи, при цьому в суді першої інстанції сторона відповідача не скористалась правом задати експертам свої запитання.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не довів необґрунтованості чи суперечності висновку додаткової судово-технічної експертизи документів, складеного 20 лютого 2018 року Київським НДІСЕ, іншим матеріалам справи.

Колегія суддів наголошує на тому, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, що імперативно встановлено положеннями статті 110 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених статтею 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що представник ОСОБА_1 - адвокат Саламандра Г. М. безпідставно допущена до участі у справі, оскільки представляла інтереси в судах на підставі договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року, який позивач не підписував, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 119 ЦПК України, чинною на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду, позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

Частиною першою статті 38 ЦПК України, чинною на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду, передбачено, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України, яка діяла на час розгляду справи судами, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Згідно з частинами першою-третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) звернуто увагу на те, що виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, в рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що статтею 6 Конвенції встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Позовна заява, подана ОСОБА_1 до суду першої інстанції у серпні 2014 року, підписана особисто позивачем.

Згідно з довіреністю від 21 липня 2014 року ОСОБА_1 , громадянин Республіки Казахстан, уповноважив ОСОБА_23 вести справу щодо оформлення спадкових прав на будь-яке майно, що йому може належати за заповітом або за законом після смерті дядька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вести цивільні справи у всіх судових інстанціях на всіх стадіях судового процесу, в тому числі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, з усіма процесуальними правами, наданими позивачу, відповідачу, третій особі. Довіреність видана строком на 1 рік і дійсна до двадцять першого липня 2015 року (т. 1, а. с. 84, 85).

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про те, що він підтримує в повному обсязі свої позовні вимоги до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, підписані ним та подані до суду першої інстанції у серпні 2014 року представником ОСОБА_23 , який діє на підставі довіреності від 21 липня 2014 року (т. 1, а. с. 121).

На підставі довіреностей від 22 червня 2015 року, 21 липня 2016 року, 21 липня 2017 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_23 вести справу з оформлення його спадкових прав за законом на майно, що знаходиться в межах Тернопільської області на території України, на яке відкрилася спадщина після смерті дядька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вести цивільні справи у всіх судових інстанціях на всіх стадіях судового процесу, в тому числі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, з усіма процесуальними правами, наданими позивачу, відповідачу, третій особі. Довіреності видані строком на 1 рік (т. 1, а. с. 166 - 167, 215, т. 2, а. с. 22 - 23).

Згідно з заявами від 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 відмінив довіреність від 21 липня 2017 року у зв`язку з відсутністю такої необхідності (т. 2, а. с. 20 - 21).

В матеріалах справи є ордер від 15 серпня 2018 року серії ТР № 044728, виданий адвокатом Саламандрою Г. М. на підставі договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року, ордер від 21 серпня 2018 року серії ТР № 044678, виданий адвокатом Саламандрою Г. М. на підставі договору про надання правової допомоги від 26 липня 2018 року, на представництво ОСОБА_1 в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області, а також копія договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року (т. 2, а. с. 84, 123, т. 3, а. с. 35).

Договір про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року, на підставі якого ОСОБА_24 набула повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 в судах першої та апеляційної інстанцій, є чинним, в судовому порядку не визнаний недійсним.

Посилання в касаційній скарзі на те, що недійсність договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року є предметом розгляду в справі № 607/1828/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та адвоката Саламандри Г. М., що перебуває у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області є безпідставними, оскільки згідно з інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень 18 лютого 2021 року оприлюднено ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2021 року у справі 607/1828/19, якою позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року залишено без розгляду.

Посилання заявника на висновок судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів від 29 травня 2020 року, складений Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ, в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1 на договорі про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням якомусь справжньому підпису ОСОБА_1 , є безпідставним, оскільки зазначений висновок експертизи не був предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанції, а до повноважень Верховного Суду не належить встановлення або (та) визнання доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, ОСОБА_24 мала повноваження на ведення справи в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області.

Також в матеріалах справи міститься ордер від 27 січня 2021 року серії ТР № 033900, виданий адвокатом Саламандрою Г. М. на підставі договору про надання правової допомоги від 20 вересня 2020 року, на представництво ОСОБА_1 в Тернопільському апеляційному суді, а також копія договору про надання правової допомоги від 20 вересня 2020 року (т. 4, а. с. 41, 42).

Тобто ОСОБА_24 мала повноваження на ведення справи в Тернопільському апеляційному суді.

Крім того, термін дії повноважень адвоката Саламандри Г. М. з надання ОСОБА_1 правової допомоги в судах першої та апеляційної інстанцій не обмежений.

Відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Виходячи з викладеного, не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 жодного разу не був належним чином повідомлений судами попередніх інстанцій про розгляд його справи в порядку частини восьмої статті 130 ЦПК України.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що позовна заява ОСОБА_3 не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства щодо її форми, проте суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про залишення зазначеної позовної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків. Також апеляційний суд неправомірно відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не відповідала вимогам цивільного процесуального законодавства щодо її форми.

Так відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 119 ЦПК України, чинній на час подання ОСОБА_3 позовної заяви до суду, позовна заява подається в письмовій формі. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача і відповідача, а також ім`я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв`язку, якщо такі відомі; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом (частина перша статті 122 ЦПК України, чинній на час подання ОСОБА_3 позовної заяви до суду).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2014 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 . При цьому суд першої інстанції зазначив, що позовна заява відповідає вимогам статей 119 120 ЦПК України, чинних на час подання позову до суду (т. 1, а. с. 58).

Форма і зміст апеляційної скарги повинні відповідати положенням статті 356 ЦПК України.

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 ЦПК України, застосовуються положення статті 185 ЦПК України (частина друга статті 357 ЦПК України).

Питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 357 ЦПК України (частина друга статті 359 ЦПК України).

Перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_3 та встановивши, що вона не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України, а саме не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», а також не подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ухвалою від 14 квітня 2020 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_3 без руху (т. 3, а. с. 140, 141).

Встановивши, що ОСОБА_3 виконано вимоги ухвали суду від 14 квітня 2020 року, а саме надіслано до суду квитанцію про сплату судового збору та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження з наведенням поважних причин пропуску цього строку, а також зазначивши, що апеляційна скарга відповідає вимогам статті 356 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу від 01 червня 2020 року, якою поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2020 року та відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

Отже, доводи касаційної скарги, що позовна заява ОСОБА_3 та апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не відповідали їх формі, не підтвердилися.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту родинних відносин зі спадкодавцем ОСОБА_6 .

Частина перша статті 1265 ЦК України передбачає, що у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

У постановах Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі № 552/7358/18-ц, від 30 серпня 2022 року у справі № 526/329/21 зазначено, що виходячи з аналізу частини шостої статті 294, статті 315 ЦПК України за наявності спору про право суд в порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту родинних відносин, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення або особа не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факти, що мають юридичне значення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, визнав достатніми та належними і допустимими докази, надані ОСОБА_3 на підтвердження того, що померлий ОСОБА_6 був її рідним дядьком.

При цьому суди виходили з того, що встановлення цього факту має юридичне значення, так як ОСОБА_3 , як спадкоємець, не може скористатися правом на спадщину за відсутності документів, що підтверджують факт родинних відносин зі спадкодавцем, який є рідним дядьком.

Апеляційний суд дав належну оцінку доводам ОСОБА_3 щодо не зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині рішення висновку про задоволення її позовних вимог в частині встановлення факту, що має юридичне значення, та вказав, що ці доводи є підставою для ухвалення додаткового рішення у порядку статті 270 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд розглянув справу неповноважним складом суду, з огляду на таке.

В матеріалах справи міститься протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 березня 2020 року, згідно з яким для розгляду справи № 607/14002/14-ц визначено головуючого суддю (суддю-доповідача): Щавурську Н. Б., а також визначено склад колегії суддів: Щавурська Н. Б. - головуючий суддя, Костів О. З., Хома М. В. (т. 3, а. с. 135).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2020 року, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Хома М. В., для розгляду справи визначено головуючого суддю (суддю-доповідача): Щавурську Н. Б., а також визначено склад колегії суддів: Щавурська Н. Б. - головуючий суддя, Дикун С. І., Костів О. З. (т. 3, а. с. 153).

07 серпня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про відвід колегії суддів, оскільки, на його думку, визначена колегія суддів не може об`єктивно та неупереджено розглянути справу. Зокрема зазначив, що в цій справі інтереси позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 представляє адвокат Саламандра Г. М., яка здійснює адвокатську діяльність спільно з адвокатом Бекалюком В. І. При цьому адвокат Бекалюк В. І. є чоловіком судді-доповідача. Тому суддя-доповідач та її чоловік є зацікавленими особами у вирішенні цієї справи, що ставить під сумнів об`єктивність судді-доповідача. Крім того інші судді, які входять до складу колегії суддів, також не можуть об`єктивно розглянути справу, оскільки багато років входять до складу колегії суддів апеляційного суду, є колегами по роботі.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ від 14 вересня 2020 року проведено заміну судді Дикун С. І., яка перебувала у відпустці, на суддю Сташківа Б. І. (т. 3, а. с. 239).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ від 09 листопада 2020 року в зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Костіва О. З. проведено його заміну на суддю Хому М. В. (т. 4, а. с.12 - 14).

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року передано заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відвід суддів Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В. для автоматизованого розподілу відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України з метою визначення судді для її розгляду (т. 4, а. с. 16 - 18). При цьому апеляційний суд виходив із недоведеності підстав для відводу колегії суддів, а наведені обставини є надуманими та такими, що не ґрунтуються на фактах і не підтверджені будь-якими доказами.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відвід суддів Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В. відмовлено (т. 4, а. с. 20 - 22).

Апеляційний суд зазначив, що підстави відводу колегії суддів, викладені у заяві представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , є необґрунтованими, оскільки заявник не надав належних та допустимих доказів, що колегія суддів зацікавлена в розгляді справи.

У січні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про відвід колегії суддів, посилаючись на те, що попередній відвід розглянутий у спосіб, який не встановлений законодавством. При цьому існують обставини, які свідчать про упередженість та необ`єктивність колегії суддів при розгляді цієї справи, зокрема, чоловік судді Щавурської Н. Б. є адвокатом та спільно працює з адвокатом Саламандрою Г. М., яка представляє інтереси позивачів у цій справі, у зв`язку з чим виникає потенційний конфлікт інтересів. Крім того, судді Щавурська Н. Б., Сташків Б. І., Хома М. В. передали заяву про відвід іншій колегії суддів без проведення автоматизованого розподілу справи (т. 4, а. с. 43, 44).

УхвалоюТернопільського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відвід суддів Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В. відмовлено (т. 4, а. с. 47, 48).

Апеляційний суд виходив з того, що за частиною четвертою статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу, тому доводи заяви про процесуальні порушення при прийнятті колегією суддів у складі суддів Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В. ухвали про відмову у відводі підлягають відхиленню.

Твердження представника відповідача ОСОБА_5 в частині порушення порядку розгляду його попередньої заяви про відвід колегією суддів в складі суддів Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С. спростовуються наявністю протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року.

Безпідставними є доводи заявника, що полягають у неповідомленні Ради суддів України щодо наявності потенційного та реального конфлікту інтересів, пов`язаного з фактом здійснення адвокатської діяльності представником позивачів адвокатом Саламандрою Г. М. разом з чоловіком судді ОСОБА_25 - Бекалюком В. І., оскільки факт здійснення адвокатами діяльності в одному приміщенні, які таку діяльність здійснюють самостійно й не перебувають у трудових відносинах, за відсутності доказів наявності конфлікту інтересів, не може свідчити про наявність у судді Щавурської Н. Б. будь-якого конфлікту інтересів.

06 квітня 2021 року до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відвід колегії суддів Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В. (т. 4, а. с. 92 - 96).

Заява мотивована тим, що зазначена колегія суддів позбавлена можливості ухвалити об`єктивне рішення по суті спору, оскільки справа розглядається без повідомлення ОСОБА_1 у порядку визначеному статтями 4-6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та з участю його представника - адвоката Саламандри Г. С., яка, на його думку, не наділена повноваженнями на представництво інтересів ОСОБА_1 . Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції при відкритті апеляційного провадження не вирішив його клопотання про призначення повторної техніко-криміналістичної експертизи документу. Зазначені обставини, на думку заявника, є підставою для відводу колегії суддів згідно з пунктами 3, 4, 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відвід колегії суддів Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В. залишено без розгляду.

Апеляційний суд виходив з того, що судом не встановлено наявності підстав для відводу, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 36 ЦПК України, статтею 37 ЦПК України, а про наведені в заяві про відвід обставини ОСОБА_5 було відомо раніше (після ознайомлення з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції 10 липня 2020 року та на час подання 05 жовтня 2020 року ним через канцелярію суду заяви про приєднання доказів до справи, а саме висновку експерта), тому у представника відповідача ОСОБА_5 відсутній передбачений частиною третьою статті 39 ЦПК України винятковий випадок для заявлення відводу суддям, що входять до складу колегії.

Підстави для відводу судді передбачені, зокрема частиною першою статті 36 ЦПК України, згідно із якою суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя (частина третя статті 36 ЦПК України).

Крім того, статтею 37 ЦПК України передбачені випадки недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, зокрема суддя, який брав участь у перегляді справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в судах касаційної або інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Як на підставу скасування постанови апеляційного суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 послався на те, що апеляційний перегляд справи було здійснено колегією суддів, якій було заявлено відвід з підстав наявності інших обставин, що викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності суддів.

Разом з тим, в силу частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Сама по собі участь у справі адвоката Саламандри Г. М., яка працює за одною юридичною адресою разом з адвокатом Бекалюком В. І., чоловіком судді Щавурської Н. Б., не свідчить про конфлікт інтересів, оскільки заявник не довів на підставі належних та допустимих доказів здійснення цими адвокатами адвокатської діяльності спільно або, що вони перебувають у трудових відносинах між собою.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, оскільки зазначені заявником обставини нічим не підтверджені, а презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не доведено протилежне.

Отже, підстави для визнання відводу обґрунтованим відсутні, тому аргументи представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про необхідність скасування постанови апеляційного суду згідно з пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України є неспроможними.

Відповідно до частини першої статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (рішення ЄСПЛ від 20 червня 2000 року у справі «Фрайдлендер проти Франції», заява № 30979/96).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналіз статті 367 ЦПК свідчить, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.

У справі, яка переглядається, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 07 травня 2020 року поновлено ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2020 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2020 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, у складі колегії суддів Щавурської Н. Б., Дикун С. І., Костіва О. З., підготовку справи до апеляційного розгляду закінчено. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду на 08 липня 2020 року (т. 3, а. с. 186).

07 липня 2020 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_5 , який є представником ОСОБА_2 , про відкладення розгляду справи у зв`язку з захворюванням (т. 3, а. с. 204).

Згідно з довідками, виданими Тернопільським апеляційним судом 08 липня 2020 року, суддя Щавурська Н. Б. перебуває у щорічній відпустці тривалістю один день 08 липня 2020 року, розгляд справи відкладено на 07 серпня 2020 року (т. 3, а. с. 205, 206).

Згідно з протоколом судового засідання від 07 серпня 2020 року розгляд справи, призначений на 07 серпня 2020 року, відкладено на 14 вересня 2020 року (т. 3, а. с. 226).

У зв`язку з перебування судді Дикун С. І. у відпустці, проведено зміну складу колегії суддів та, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 вересня 2020 року, суддя Дикун С. І. замінена суддею Сташківом Б. І. (т. 3, а. с. 237 - 239).

Згідно з протоколом судового засідання від 14 вересня 2020 року розгляд справи, призначений на 14 вересня 2020 року, відкладено на 05 жовтня 2020 року у зв`язку з неявкою в судове засідання представника апелянта, який був належним чином повідомлений, а також позивача та третьої особи (т. 3, а. с. 243).

В матеріалах справи наявні довідки Тернопільського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року, за змістом яких суддя Щавурська Н. Б. з 23 вересня 2020 року перебуває на лікарняному, суддя Сташків Б. І. з 24 вересня 2020 року перебуває на лікарняному. Згідно з довідкою Тернопільського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року суддя Костів О. З. перебуває на лікарняному з 23 вересня 2020 року (т. 3, а. с. 249, 250, 258).

Розгляд справи відкладено на 09 листопада 2020 року (т. 3, а. с. 257).

У зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Костіва О. З. проведено заміну складу колегії суддів, суддю Костіва О. З. замінено суддею Хомою М. В. (т. 4, а. с. 12 - 14).

Розгляд справи призначено на 14 грудня 2020 року, про що повідомлено учасників справи.

Згідно з протоколом судового засідання від 14 грудня 2020 року розгляд справи відкладено на 27 січня 2021 року у зв`язку з неявкою в судове засідання апелянта та третіх осіб (т. 4, а. с. 38).

27 січня 2021 року ОСОБА_5 подав до апеляційного суду заяву про відвід колегії суддів, а також заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з бажанням скористатися правовою допомогою (т. 4, а. с. 43, 44, 49).

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відвід суддів Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В. відмовлено (т. 4, а. с. 47, 48).

Згідно з протоколом судового засідання від 27 січня 2021 року розгляд справи відкладено на 04 березня 2021 року у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та надання йому можливості скористатися правовою допомогою (т. 4, а. с. 50, 51).

УхвалоюТернопільського апеляційного суду від 04 березня 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_24 про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою. Слухання справи відкладено на22 березня 2021 року. Сторони в судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання (т. 4, а. с. 62 - 65).

Згідно з довідкою Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року суддя Щавурська Н. Б. перебуває у щорічній відпустці тривалістю один робочий день 22 березня 2021 року (т. 4, а. с. 79).

Розгляд справи відкладено на 09 квітня 2021 року (т. 4, а. с. 80).

06 квітня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав заяву про відвід суддів (т. 4, а. с. 92 - 96).

Згідно з довідкою Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року суддя Хома М. В. перебуває у щорічній відпустці тривалістю сім робочих днів з 08 до 16 квітня 2021 року. (т. 4, а. с. 99).

У зв`язку з перебуванням судді Хоми М. В. у відпустці, згідно з протоколомповторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2021 року проведено заміну складу колегії суддів, суддю Хому М. В. замінено суддею Дикун С. І. (т. 4, а. с. 100 - 102).

09 квітня 2021 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що він уклав договір про правову допомогу з адвокатом Янковичем І. Є., проте останній не може взяти участь в розгляді справи у зв`язку з перебування на самоізоляції (т. 4, а. с. 105).

Згідно з протоколом судового засідання від 09 квітня 2021 року у справі оголошено перерву до 06 травня 2021 року у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 (т. 4, а. с. 111 - 113).

У зв`язку з перебуванням судді Щавурської Н. Б. у відпустці 06 травня 2021 року, розгляд справи відкладено на 26 травня 2021 року (т. 4, а. с. 119, 120).

У зв`язку з перебуванням судді Дикун С. І. у відпустці з 24 до 28 травня 2021 року, розгляд справи відкладено на 14 червня 2021 року (т. 4, а. с. 122, 123).

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14 червня 2021 року застосовано до ОСОБА_5 заходи процесуального примусу у вигляді накладення штрафу в дохід держави у розмірі 4 540 грн (т. 4, а. с. 125).

Згідно з протоколом судового засідання від 14 червня 2021 року розгляд справи відкладено на 02 липня 2021 року (т. 4, а. с. 126, 127).

02 липня 2021 року до апеляційного суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю приймати участь у судовому засіданні адвоката Янковича І. Є. (т. 4, а. с. 133, 134).

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2020 року залишено без змін.

Верховний Суд вважає, що розгляд справи у вищезазначені строки проведено апеляційним судом з об`єктивних причин.

Крім того, згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Слід зазначити, що подаючи клопотання про відкладення розгляду справи та заяви про відвід колегії суддів, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 повинен був розуміти, що такі дії можуть призвести до зловживання своїми процесуальними правами.

Відповідно до частини першої статті 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Статтею 259 ЦПК України, яка структурно входить до глави 9 розділу III цього Кодексу, зокрема, передбачено, що суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина третя статті 381 ЦПК України).

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2021 року, для перегляд рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2020 року у Тернопільському апеляційному суді визначена здійснювати колегія суддів у складі: головуючого судді (суддя-доповідач) - Щавурської Н. Б., колегії суддів: Дикун С. І., Сташків Б. І. (т. 4, а. с. 102).

У судовому засіданні 02 липня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваної постанови Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року, яка підписана усім складом суду. При цьому в резолютивній частині постанови зазначено, що дата складання повного судового рішення - до 08 липня 2021 року (т. 4, а. с. 137).

Повний текст постанови Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року містить підписи всіх суддів, які входили до складу колегії суддів, визначеної для перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції (т. 4, а. с. а. с. 138 - 150).

За наведених обставин Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що оскаржувана постанова Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року не підписана усім складом суду, оскільки вони спростовуються змістом цього судового рішення. Постанова апеляційного суду також оприлюднена у Єдиному держаному реєстрі судових рішень, що свідчить про підписання даного рішення суду із застосуванням електронного цифрового підпису всім складом судом, зазначеним у судовому рішенні, який здійснював розгляд справи.

Доказів того, що постанова Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року підписана суддею Щавурською Н. Б. пізніше дати, яка вказана в резолютивній частині постанови, немає.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , хоча було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням адвоката Янковича І. Є. на самоізоляції є необґрунтованими, оскільки цивільна справа на розгляді у суді апеляційної інстанції перебувала з травня 2020 року до липня 2021 року.

Також слід зазначити, що про розгляд апеляційним судом справи, призначений на 02 липня 2021 року, відповідач ОСОБА_2 , її представник ОСОБА_5 та адвокат Янкович І. Є. були повідомлені належним чином (т. 4, а. с. 128), а згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування постанови апеляційного суду, суд касаційної інстанції не встановив.

Крім того, підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України,

а саме -відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини третьої статті 89 ЦПК України (щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо порядку вручення особам, які проживають за межами України, судових повісток в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що адвокат Саламандра Г. М. мала повноваження на ведення справи в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області в інтересах позивача ОСОБА_1 . Вручення судової повістки представникові учасника вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України). Адвокат ОСОБА_24 була належним чином повідомлена про розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій та приймала участь в судових засіданнях. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення заявником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині прийняті без додержання норм процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

На думку судової колегії рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду, що переглядаються, в оскаржуваній частині є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 24 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 02 липня 2021 рокув частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання заповіту недійсним та в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Тернопільської районної державної нотаріальної контори, Державного нотаріального архіву Тернопільської області, Відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту недійсним, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк