Постанова
Іменем України
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 607/22549/19
провадження № 61-5198св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Войнарський Андрій Йосифович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Вийванка О. М.,
від 08 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду,
у складі колегії суддів: Костів О. З., Міщій О. Я., Шевчук Г. М., від 25 січня
2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що 10 серпня
2018 року вона та її чоловік ОСОБА_3 уклали із ОСОБА_2 договір про довічне утримання (догляд), який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л. І.
Згідно договору довічного утримання відчужувачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передають, а набувач - ОСОБА_2 отримує у власність квартиру АДРЕСА_1 .
При укладенні договору нотаріусом була накладена заборона на відчуження вищевказаного майна.
ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_2 не виконує умови договору довічного утримання (догляду), зокрема не забезпечує її предметами та послугами гігієни, харчуванням, медикаментами. Прання білизни та надання інших побутових послуг здійснює не ОСОБА_2 , як це передбачено договором, а знайомі позивачки, які періодично добровільно надають їй допомогу.
Враховуючи наведене, просила суд розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 10 серпня 2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , привести сторони в первісне становище і визнати за ОСОБА_1 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , скасувати заборону на відчуження вказаної квартири, накладену 10 серпня 2018 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л. І. на підставі договору довічного утримання.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 08 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, позов задоволено частково, розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений 10 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 , скасовано заборону на відчуження вказаної квартири, накладену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л. І. на підставі договору довічного утримання від 10 серпня
2018 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач неналежно виконувала умови договору, а тому договір довічного утримання (догляду), укладений 10 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,підлягає розірванню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору довічного утримання (догляду), укладеного 10 серпня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір довічного утримання в частині
1/2 частки квартири, яка належала ОСОБА_3 в силу визначеної у статті 60 СК України презумпції, був виконаний. Права ОСОБА_3 за цим договором мають особистий характер та припинилися внаслідок його смерті відповідно до правил статті 1218 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Войнарський А. Й., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права,просить оскаржувані рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору довічного утримання (догляду), укладеного 10 серпня
2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войнарський А. Й. подав касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/22549/19 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ПредставникОСОБА_1 - адвокат Войнарський А. Й. як підставу касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 389
ЦПК України, вважаючи, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання про укладання договору довічного утримання обома співвласниками нерухомого майна в інтересах один одного.
Стверджує, що договір довічного утримання (догляду) від 10 серпня 2018 року укладався обома співвласниками квартири, в інтересах як одного, так і іншого співвласника. Частки подружжя в майні (квартирі) не були ні виділені, ні визначені, а отже умови та виконання договору поширювалися на обох співвласників.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 08 жовтня 2020 року та постанова Тернопільського апеляційного суду
від 25 січня 2021 року в частині задоволених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядаються.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 серпня 2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (з однієї сторони) та ОСОБА_2 (з іншої) укладено договір довічного утримання (догляду), який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л. І. та зареєстровано в реєстрі за № 2548.
Відповідно до пункту 1.1 договору відчужувачі передають, а набувач отримує у власність квартиру
АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 2.1 цього правочину матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватися відчужувачам, оцінюється в розмірі однієї мінімальної заробітної плати в місяць за їхньою взаємною згодою.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді:
а) забезпечення відчужувачів житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі. Кожна зі сторін має право користуватися допоміжними приміщеннями квартири;
б) забезпечення щоденним триразовим харчуванням. У разі спорів з приводу достатності харчування раціон складають дієтолог чи лікар;
в) надання побутових послуг (прання постільної білизни, послуги перукарні, ремонт квартири, побутової техніки, тощо;
ґ) забезпечення належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів;
д) забезпечення одягом та іншою необхідною допомогою.
Згідно пункту 4.3. договору, договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однією зі сторін - у судовому порядку.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 та на квартиру накладено обтяження - заборона відчуження.
25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 склала заповіт на ОСОБА_2 , який посвідчено державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори.
01 лютого 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт на ОСОБА_2 , який посвідчено державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Згідно листа Управління соціальної політики Тернопільської міської ради № 1428/13.6 від 12 червня 2019 року, у травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з приводу неналежного виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків щодо її догляду. 22 травня 2019 року до ОСОБА_1 був направлений соціальний інспектор, яким складено акт № 2113 від 22 травня 2019 року та ОСОБА_2 припинено щомісячну компенсаційну виплату особі, яка доглядає за особою з інвалідністю першої групи. ОСОБА_1 перебувала на обслуговуванні в Тернопільському міському територіальному центрі соціального обслуговування населення з 03 січня 2006 року по 15 серпня
2017 року, де їй надавалися послуги соціальним робітником.
Відповідно листа Центру екстреної медичної допомоги та медичних катастроф № 131 від 12 червня 2019 року, за період із 01 березня 2019 року по теперішній час до ОСОБА_1 зареєстровано чотири виклики.
Згідно з листом Головного управління Національної поліції в Тернопільській області № В-54оз від 13 червня 2019 року ОСОБА_1 23 травня 2019 року зверталася до поліції з приводу ставлення доглядальниці по відношенню до неї.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи загального захворювання, що стверджується довідкою серії МСЕ № 021440.
ОСОБА_2 долучено до матеріалів справи квитанції про оплату: за проїзд; комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 ; продуктів харчування, одягу, засобів особистої гігієни.
Згідно листа комунального некомерційного підприємства «Тернопільська стоматологічна поліклініка» Тернопільської міської ради (далі - КНП «Тернопільська стоматологічна поліклініка» ТМР) № 238 від 13 грудня 2019 року пацієнтка ОСОБА_1 у 2018-2019 роках неодноразово користувалась медичними послугами в їх закладі. Оплачувала за анестезію ОСОБА_2 .
Відповідно до листа КНП «Тернопільська стоматологічна поліклініка» ТМР № 33 від 28 січня 2020 року в період з 10 листопада 2018 року по 02 грудня 2019 року до ОСОБА_1 зареєстровано 14 викликів.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 пояснили, що ОСОБА_2 не надавала триразового харчування ОСОБА_1 . Приносить і готує їй їсти ОСОБА_4 . Також вони купували їй одяг та ліки.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 пояснили, що за ОСОБА_1 раніше здійснювали догляд інші люди. Однак, між ними протягом деякого часу погіршувалися відносини і вони всі відмовлялися від продовження догляду, оскільки ОСОБА_1 постійно висувала претензії до їх роботи.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснив, що працює головою ОСББ в будинку, де проживає ОСОБА_1 , яка неодноразово зверталася до нього з приводу допомоги по квартирі та проводила оплату за виконану роботу. Коли він був присутній у квартирі бачив, як ОСОБА_2 прибирала, готувала їжу та годувала ОСОБА_1 . На роботу ОСОБА_2 йде близько 09.00 - 10.00 год, а повертається близько 17.00 - 18.00 год. На даний час ОСОБА_1 також допомагає інший мешканець будинку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4
ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Спадкування як перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою i у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою (частина перша статті 608 ЦК України).
Частиною другою статті 755 ЦК України встановлено, що договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Таким чином, право на особисте утримання за договором довічного утримання нерозривно пов`язано з особою спадкодавця, а тому відповідно до статті 1219 ЦК України не може входити до складу спадщини.
Встановивши, що за життя ОСОБА_3 питання про розірвання договору довічного утримання не порушував, права ОСОБА_3 за оспорюваним договором мають особистий характер та припинилися внаслідок його смерті відповідно до правил статті 1218 ЦК України, договір довічного утримання в частині 1/2 частки квартири, яка належала ОСОБА_3 , виконаний, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору в цій частині.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що оспорюваний договір укладався обома співвласниками квартири, частки яких у праві власності на майно (квартиру) не були ні виділені, ні визначені, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Так, відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Доказів про те, що частки співвласників (подружжя ОСОБА_1 ) у праві спільної власності на квартиру не були рівними, позивачем суду не надано.
Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 лютого 2021 року у справі № 490/4649/18.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та/або допущені порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України оскаржувані судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Войнарський Андрій Йосифович, залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 08 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 25 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников